СЕРАФИМ

З маленького блакитного «Форда», ледве протискуючи величезний живіт, вилізла молода дівчина. Вона зробила кілька кроків і впала посеред дороги. Літня пара, що проходила повз, кинулася на допомогу: жінка залишилася з бідолахою, а чоловік побіг у бік центрального входу пологового будинку. За кілька хвилин він повернувся з медсестрою, яка котила перед собою інвалідний візок.

Дора Аркадіївна сиділа на підвіконні. Вона щойно повернулася до свого кабінету й жувала пухку булочку з кремом. Побачивши неприємну картину жінка витягла телефон і відкинула з екрана шкіряний чохол. Жоден мускул її обличчя не змінив положення, але в голосі відчувалося легке роздратування:

— Лідо, що там ще? Сподіваюся ти на місці?

— Доро Аркадіївно, вже біжу.

У слухавці почулося скреготіння, а потім голоси, трохи приглушені відстанню.

Під натиском зубів з булки виліз крем і на підвіконня впала велика ванільна крапля.

— О, Господи…

Дора відштовхнула офісне крісло, потягнулася за серветкою, але зупинилася, почувши голос чергового лікаря:

— …низький тиск, тридцять два тижні. Оформлюємо в п’яту.

Вочевидь задоволена почутим, головний лікар струсила з руки цукрову пудру, потягнулася у різні боки, підвелася навшпиньки й завмерла у цій позиції на кілька секунд.

Травень маскував вечірній час яскравим блакитним небом. Дора підійшла до дзеркала, скинула білий халат і звільнила важке волосся від шпильок — золоті сережки зникли під чорними локонами, а м’язи шиї розлабилися. Вона двічі натиснула на флакон з парфумами, а потім застібнула ґудзики піджака. Перехід від службових обов'язків до звичайного стану завжди вимагав від неї трохи часу.

— Треба йти, — уголос наказавши самій собі, вона нарешті вийшла зі свого сучасного просторого кабінету. На лікарняній стоянці на Дору чекав чоловік.

***

Серафим Едуардович поспіхом вимкнув радіоприймач, вискочив з автівки та відчинив двері з боку пасажирського сидіння. Висока, струнка, його дружина крокувала впевненою ходою. Він кохав її так само ніжно, як і двадцять років тому, принаймні йому так здавалося. Чоловік завмер, очікуючи, поки Дора розміститься у кріслі. Ніс збирав трохи більше повітря, викликаючи приємні відчуття нище ребер — на шкірі його дружини парфуми набували магічного відтінку.

— Спочатку до Лари, я ніготь зламала, — Дора клацнула ременем безпеки.

Серафим Едуардович поквапився завести мотор, й автівка плавно рушила з місця.

Тепле повітря штовхало людей на вулиці. Біля старого кінотеатру два юнаки грали на гітарах, зібравши біля себе випадкових глядачів. Дора відчинила вікно та закурила. Звично втомлена, вона притулилася головою до м’якої оббивки салону — гучність думок спадала, а тютюновий дим розтікався салоном.

Червоне світло зупинило рух, Серафим чхнув, швидко прикривши ніс рукою. Сьогодні в нього була новина. Він чекав слушного моменту, але, врешті-решт, не втримавшись, випалив:

— Уяви собі, я вранці Борьку зустрів!

— Якого Борьку? — права брова Дори піднялася вище лівої. Вона піднесла цигарку до губ і повільно втягнула повітря.

— Левицького!

— Він повернувся?

Їхній студентський приятель багато років тому переїхав до Німеччини. Спочатку вони регулярно листувалися, один раз навіть зустрічалися у Берліні, а потім Левицький одружився і зник. Дора з Борькою — майже колеги, він займається репродуктологією, але їхні стежки ніколи не перетиналися. Вона повернула голову і подивилася на чоловіка. Його обличчя сяяло, промінчики тонких зморшків ворушилися під очима, худорляві плечі рухалися в такт музики, що лунала з сусідньої автівки. Жінка загасила цигарку й зачинила вікно.

— Я на базарі стояв, біля прянощів, а тут він. Схопив мене ззаду за шию, я аж закляк від несподіванки. Завтра прийде до нас, ти ж не проти?

Дора стенула плечима. Не проти? Звісно проти, у вихідні треба відпочивати! Вона скинула волосину зі спідниці. За мить перед очима промайнуло з десяток картин. Двадцять років тому симпатичний однокурсник проводжав її додому та допомагав із заліками, але для Дориного батька він був «нахабним балакучим безхатченком» і вона не наважилася на щось серйозніше. Тепер такі дурниці її не хвилювали. Останнім часом коло їхніх друзів звузилося, точніше зовсім зникло. Більшість сил вона витрачала на роботу, а чоловік не наважувався на власне життя.

— А що він тут робить?

Очі Серафима зупинилися на дзеркалі заднього виду:

— Я, здається, і не спитав.

Він додав газу та обігнав автобус, що волочився попереду.

— Ну що ж, нехай приходить, — Дора витягла з фірмової сумочки телефон і перевірила нові повідомлення.

Автівка зупинилася біля салону краси, і силует Дори зник за яскравими дверима. Серафим відкинувся на спинку водійського сидіння та кілька разів нахилив голову в обидва боки, розтягуючи м’язи. Нещодавнє збудження залишило після себе приємне підбадьорення. В голові відбивався ритм дитячої пісеньки з відомої телепрограми. Левицький підкинув Серафиму надію — цього разу все спрацює, він впевнений. Залишилося лише, щоб дружина погодилася.

***

Наступного дня Серафим возився на кухні з самого ранку: різав овочі, смажив м’ясо та готував соуси. Вчора у ліжку він вигадував один за одним тисячі сценаріїв їхнього з Дорою майбутнього, а сьогодні в голові панували самі кулінарні рецепти. Поклавши останні канапки на велике прозоре блюдо, він зняв фартух і, тихенько насвистуючи, попрямував до вітальні.

Дора сиділа в кріслі. За широким панорамним вікном еркера розкинувся чудовий краєвид, але її очі дивилися на екран телефону: Клініка репродуктивних технологій "Новий Початок". Моложавий лікар на фото тримав руку у кишені піджака. Добре відпрасовані лацкани відкривали стильну сорочку під якою вимальовувалося солідне черевце, обличчя посміхалося рівним рядом білосніжних зубів. Дора змахнула картинку, якесь недобре передчуття на мить підкотилося до горла. Дітей в неї не було. Не те щоб Дора від цього страждала, блискуча кар’єра та хороший заробіток, надавали життю сенс, проте розуміння чогось незакінченого іноді кидало в неприємні роздуми. Вони з Серафимом намагалися виправити ситуацію тричі, витратили безліч нервів, часу та грошей. Головний лікар пологового будинку добре розуміла, що шансів народити дитину в них небагато, але Серафим не здавався, він благав і вона підкорялася.

Жінка підвелася з крісла, смикнула вузьку спідницю з обох боків і знову глибоко позіхнула. В Левицького наразі три доньки й невідомо чи він на цьому зупиниться.

У двері постукали.

Левицький видав Серафиму пакет з трьома пляшками вина та коробку з полуничними тістечками, й зробив крок до Дори. Цей чоловік здавався втричі ширшим, ніж хлопець, з яким вона вчилася в університеті. Він простягнув букет весняних квітів і засміявся. Дора притисла пальці до губ, пам’ять надіслала їй чудовий спогад. Як давно це було! Саме такі Левицький подарував їй на двадцятий день народження. Він трохи відступив і похитав головою:

— Пандора! Ти анітрохи не змінилася!

Вона хмикнула, маскуючи чи то задоволення, чи то сумнів, і махнула рукою у бік залитої сонячним світлом вітальні. Левицький пройшов і зупинився навпроти панно над електричним каміном. Золотий промінь пронизав його акуратно підстрижену шевелюру: Дора побачила білу шкіру маківки, колись розкішне волосся помітно порідшало. Без сумнівів чоловіки дорослішають огидніше. Вона поквапилася слідом за гостем і широко посміхаючись, запросила всіх до столу.

Сонце сховалося за легкими хмарами, у кімнаті панувала приємна балаканина. Після третього бокала сувора хазяйка розм’якла. Вона сміялася, час від часу не соромлячись гикала, згадувала події минулого та їхні з Левицьким університетські пригоди. Він своєю чергою дражнив її, за що отримував дружні стусани та потиличники.

— Сера, а ти пам'ятаєш?

Серафим пам’ятав. Він побіг до кухні, зробив чай, витяг з холодильника презентовані Левицьким тістечка й вся компанія вмостилася чаювати на веранді.

— Доро, ніколи не кажи ніколи! — Левицький розлив чергову порцію алкоголю, — Маєш рацію — випадок складний, але шанси є. В нас достатньо високий відсоток вдалих запліднень.

Він зробив ковток й, намагаючись змінити тему, додав:

— Пам'ятаєш, як ми випадково відкрили новий рецепт, коли пекли пироги?

— Левицький, ті пироги майже згоріли…і я не тісто.

Очі Дори протверезіли, вона відштовхнула від себе порцелянове блюдце, від чого тістечко вилетіло на стіл. Левицький миттєво підхопив його, закинув до рота, але проковтнути не зміг і закашлявся. Дора стукнула гостя по спині, той засяяв вдячною посмішкою, виліз із-за стола й впав перед нею на коліна:

— Ти врятувала моє життя!

Отримавши черговий потиличник, Левицький примостився біля її ніг на підлозі. Всю останню частину вечора компанія перебувала у доброму гуморі аж поки зозуля настінного годинника не заспівала другу годину ночі.

— Чекаю! — Левицького мотнуло убік й він вдарився головою, падаючи на заднє крісло таксі, — люблю вас обох!

Світло фар швидко згасло за рогом, але Дора з Серафимом залишилися на місці. Поруч висів повний місяць, темні крильця нічних метеликів билися у скло вуличного ліхтаря, чоловік обійняв дружину за плечі й вона відповіла, поклавши руку на його талію. Давненько вони так не сміялися, та й вина не пили кілька років. Дора схилила голову на плече Серафима й повільно вдихнула солодке бузкове повітря. В її сорокарічному тілі танцювала весела блакитноока студентка.

***

— Дора Аркадіївно, ось тут подивіться, будь ласка, — секретарка поклала на стіл видруковану таблицю з безліччю цифр. Дора взяла папір обома руками, намагаючись сконцентруватися, але в голові вперто звучав голос Левицького: «Дора-Пандора, ми з тебе все витрясемо, не хвилюйся!»

І як вона на це погодилася? Передпліччя свербіло, перевантаження та стрес викликали в неї проблеми зі шкірою. Жінка кліпнула кілька разів й знову пробігла очима по колонках. Останнім часом її очі втомлювалися від читання, вона навіть окуляри купила, але носити не поспішала — це асоціювалося зі старістю. «Тобі треба побути жінкою, розумієш?» Дора відкинула від себе документ й окреслила третє червня червоним колом. А може послати їх обох під три чорти? Повз відчинених дверей пропливла секретарка, Дора відкинула календар і повернулася до вивчення складної таблиці.

Робочі гойдалки метелялися до самісінького вечора й поступово роздратування вивітрилося з Дориної голови разом з рекламною посмішкою Левицького.

***

Серафим поклав серветки біля тарілок, трохи посунув вазу з високими квітами й скинув фартух. Він чекав на Дору вдома. Зазвичай дружина не любила керувати автомобілем, але сьогодні чомусь вирішила інакше. Чоловік подивився на годинник, потім пройшовся рукою по гладенькій щоці й, згадавши про щось, побіг до ванної кімнати. У шухляді знайшовся темний флакон, повітря звалилося ароматом міцних чоловічих парфумів.

Дора затримувалася. Серафим трохи посидів у кріслі, потім встав і пішов на другий поверх перевірити, чи не час поливати Дорину колекцію кактусів.

У їхньому будинку, окрім вітальні та кухні, було ще п’ять кімнат. Вони викупили стару недобудову й поступово довели до ладу. Дора влаштувала все на свій смак. Вона забрала велику родинну бібліотеку, обладнала спортивну зону та три окремі спальні. Остаточно подружжя перебралося сюди чотири роки тому.

На вулицю спадали сірі сутінки. Серафим увімкнув світло, а потім зазирнув до комори під сходами. Там у кутку одна на одній лежали дві дорожні валізи, чоловік витяг їх і примостив ближче до дверей. До поїздки в Німеччину залишалося майже три тижні.

Двічі дзенькнув телефон: обидва повідомлення від одного відправника. Серафим задоволено подивився на екран, але посилання не відкрив — краще почекати до завтра, щоб не перериватися, вивчаючи ці документи. Кілька останніх років він працював над дисертацією. Завзято, із задоволенням працював: у вільний від Дори та роботи час він сидів у бібліотеці, розкладав папери на великому дерев’яному столі й шукав чергові таємниці.

Нарешті у двір в'їхала автівка. Серафим кинувся до дверей. Біля порогу він на мить зупинився, щоб запхати кінець ременя у петлю на поясі.

Дружина не поспішала, копирсаючись у відкритому багажнику:

— Іди сюди! Візьми зелений пакет. Обережно! Там скло.

Обернувшись, Дора побачила обличчя чоловіка. Погляд його карих очей з трохи набряклими повіками нагадував їй бульдога. Кожного разу вона намагалася відкинути це відчуття, тому що вважала таких собак незграбними. Сам Серафим своїм тілом цікавився регулярно. Він слідкував за довжиною волосся, своєчасно голився, двічі на рік відвідував стоматолога, але ніколи не збирав все це докупи й про власну зовнішність не замислювався. Сусіди іноді шепотіли за їхніми спинами, невже шикарну жінку дійсно влаштовує такий кавалер? Проте Дора не змінила б його за будь-яких обставин. У цій родині кожному відводилася своя специфічна роль й жили вони доволі щасливо.

Серафим поставив авто у гараж, потім поспішив до кухні, вимкнув електричну духовку й витяг запечену курку.

Дора у шовковій домашній сукні та пухнастих капцях, зійшла на перший поверх. Голодна й трохи роздратована, вона всілася за стіл і здивовано подивилася на пляшку вина. Серафим спритно розрізав курку, поклав шматок на її тарілку, додав трохи зелені, а потім розлив вино й випростався з келихом у руці:

— Люба моя, ти подарувала мені найкраще життя!

Його дружина перестала жувати:

— О, Сера! Так! Сьогодні ж річниця нашого весілля!

Вона витерла жирні пальці серветкою й підняла свій келих у відповідь:

— Сера, ти відмінно готуєш! Я готова прожити з тобою всі наступні роки!

Серафим задоволено почервонів, взяв вільну руку дружини й доторкнувся до неї губами.

Цього вечора вони передивилися весільний альбом, трохи потанцювали й разом вклалися спати у спальні Дори.

Ніколи не треба судити про чоловіка за його зовнішністю. Дора прокинулася о десятій і з задоволенням помітила відсутність звичної напруги у м’язах. Вона повернулася на бік, сунула руку під щоку та знову заснула, наплювавши на засідання міської адміністрації. Серафим приготував для неї сніданок, накрив тарілки випрасуваним рушником і вирушив до Центрального державного історичного архіву, де працював головним спеціалістом.