Світла сторінка

Міранда

Потяг рівномірно стукотів колесами, за вікном показався факел Авдіївського коксохіма – отже, скоро вже Донецьк. Міранда задумливо роздивлялася знайоме полум’я на горизонті та міркувала чи заїхати з вокзалу до гуртожитку, чи одразу прямувати на автостанцію аби далі їхати додому. Вага сумок натякала на максимально прямий маршрут.

Міранда по закінченню зимових канікул поверталася з Черкащини, від дідуся та бабусі по маминій лінії. Їх дівчина бачила рідше, проте любила більше. Вони були не такими заможними, як з боку батька, проте з ними було значно комфортніше. Вони її любили, а не оцінювали. З ними не треба постійно перейматися, що щось не так скажеш, зробиш. Вони не вимагали від онуки зірок з неба чи звіту за отримані гроші. Здала сесію – вже молодець, без інвентаризації залікової книжки чи питань: «А чому серед інших відмінно у тебе одне «добре»»? Мамині дідусь та бабуся жилі в селі, тримали господарство і мали звичку підтримувати доньку з онуками торбами з салом, м’ясом, домашньою ковбасою та іншими подібними гостинцями. Одна біда, дотягти ті торби, то кожного разу було завдання на витривалість та вигадливість.

Споглядаючи на засніжені поля, Міранді згадалося цьогорічне специфічне святкування Нового року. Починалося все непогано — Іра запросила їх до себе додому, в село під Добропіллям. З гуртожитку дівчат забрав батько Іри, на автомобілі під дах завантаженому ящиками з різним товаром. Тож дорога була весела (Даліла їхала присипана новорічними прикрасами, а Міранда з коробкою булочок на руках). Далі, знайомство з Іриним Бобіком (вовкодав розміром з теля), мамою Іри, яка нагадувала чарівну тендітну снігуроньку. У жінки були такі красиві, великі, променисті синьо-сірі очі, що Міранда аж зависла й ледь стрималася від прохання її сфотографувати. Та якби Іра успадкувала такі очі, у неї хлопці в ногах би штабелями валялися! Але Іра вдалася в батька — невисокого, смуглявого, грубуватого, крученого й балакучого, як всі дрібні комерсанти. Потім була коротка екскурсія по дому, по невеликому селу і похід з Ірою на сільську дискотеку.

Дискотека була сумненька — облуплена одноповерхова будівля де «диско система» складалася з новорічної гірлянди та побитого життям магнітофона. І все б нічого, але там, навколо танців Даліли з Мірандою, зібрався такий натовп хлопців, що подруги одноголосно й без жодних сумнівів вирішили терміново повертатися «святкувати до Іри додому», а зранку тікати першим же автобусом. Бо ті залицяльники нагадували зграю голодних вовків, що раптом узріли запеченого павича на срібній таці. І від спроб накинутися на той «дар богів» їх зупиняв хіба що незвичний вигляд страви та підозрілий блиск таці.

До дому Іри Далілу з Мірандою проводжав буквально натовп, від якого вдалося відкараскатися лише перед воротами Іри (слава грізному Бобіку!)) й виключно після того, як Даліла старанно запевнила їх, що дівчата обов’язково прийдуть «на пиво» першого січня. Тож подруги зустріли новий рік, потеревенили до ранку і ледь чи не на світанку вмовили батька Іри підвезти їх на зупинку автобуса (це виявилося окремим квестом, бо найближча була за кілька кілометрів до траси).

— Шось ми якось не дуже вдало вступили у нове тисячоліття, — заскочивши в автобус полегшено видихнула Даліла проводжаючи поглядом машину батька Іри (саму Іру в таку рань ніхто будити не ризикнув). — Я б навіть сказала, ледь не вляпалися. Мало нам того голодного натовпу з пивом (Я ж блін, все життя мріяла зустріти перше січня з пивом в компанії сільського «красеня» у забрьоханих багном чоботях!), так ще й батько Ірки до мене клеївся, — скривилася вона відвертаючись.

— Тобто? Коли? — вирячилася на неї Міранда.

— Та вчора і сьогодні зранку. Козел! Та у нього така дружина, що він з неї пилинки повинен здувати, а він туди ж «які ніжки, які ніжки»…

Міранда могла на це лише кліпати. Адже вона нічого такого не помітила в поведінці чоловіка. Батьки Іри, може й були трохи дивною парою, але те, що казала Даліла, здавалося повною нісенітницею. Невже батько Іри міг чіплятися до подруги доньки? Та й коли? Вони ж майже весь час бути поруч.

Зимова сесія далася Міранді легко. Хіба що екзамен з німецької мови змусив нервувати. Викладач з цього предмету була досить демократична пані, але «за красиві очі» оцінки все ж не ставила. Хіба що заліки особливо чарівним і наполегливим (здатним на 14 спроб), але зовсім безнадійним студентам. Заліки Міранда отримувала легко, а от «відмінно» автоматом не заробила. Все ж їй було далеко до Даліли, яка мала в активі діда-німця та школу з поглибленим вивченням іноземної мови. Отож Міранді довелося готуватися до екзамену. І на той екзамен вона з переляку притягла з собою все, що мала, від конспектів до величезного словника Даліли, який ледь вліз в сумку! Й, певно, добряче цим повеселила свого янгола-охоронця, бо викладач, коли всі зібралися, окинула групу примруженим поглядом крізь скельця окулярів і запропонувала частині студентів поставити автоматом те, що виходило за загальним підсумком раніше отриманих оцінок. Міранда мала можливість отримати автоматом «добре» і з радістю вхопилася з цю пропозицію, бо тверезо оцінювала свої знання. Власне, Міранда була така щаслива, що вилетіла з аудиторії, полишивши одному (менш щасливому) з однокурсників всі свої зошити і словник Даліли. Й потім ще пів дня місця собі не знаходила, доки хлопець його не повернув (це ж чужа книга!). Коли хлопець ввечері зайшов до її кімнати лише зі своєю звичною шкіряною текою, Міранда думала його приб’є. Бо вирішила, що доволі легковажний хлопчина десь «посіяв» словник подруги. Але ні, на щастя, він просто якимось дивом запхав той здоровенний талмуд в теку. Ще й зошит туди якось вмістив! Номер рівня фокусника.

Потім були канікули, поїздка до бабусі. Затишна стара хата між засніжених ярів з лісами. Вишиті рушники, фіранки, різьблені столи та стільці, добра бабуся, від якої завжди пахне булочками, дідусь, що постійно щось майструє, відчуття затишної загубленості десь посеред красивої старовинної казки.

Потяг прибув на вокзал Донецька. Важкі сумки Міранді допоміг спустити на перон та донести до зупинки тролейбуса якийсь добрий чоловік. Тролейбус, автобус, дім і знову повернення до навчання. Почався новий семестр.

Зустрічі з друзями, за якими Міранда встигла скучити за три тижні канікул, нескінченні чаювання, лекції, семінари, театр (Даліла часом приносила білети від сестри), бібліотека, комп’ютерний клас, нічні посиденьки. Даліла мимохідь «підчепила» одного з хлопців 908, який виявився не менш гостроязиким, за Далілу і ходячою енциклопедією анекдотів. З’ясувалося, що він запам’ятав подруг ще з «Науки». А от Міранда з Далілою його згадали, лише коли він програв в карти на роздягання і зняв светра (хлопчина мав непримітну зовнішність і пухкеньку комплекцію. Але саме цю комплекцію дівчата згадали вмить, бо він був одним з найвеселіших учасників пляжних змагань).

Іра все частіше «зависала» у однієї зі своїх одногрупниць, яка жила на восьмому поверсі, бо Міранда трохи втомилася від їх нескінченних посиденьок з пивом і цигарками. Зате у подруги Іра відривалася на повну. Вони примудрилися так помітно попропалювати цигарками лінолеум навколо її кімнати, що одногрупницю Іри ледь не виселили з гуртожитку. Коли це питання розглядали на студраді, Міранді довелося червоніти за них, та докласти зусиль, щоб дівчина відбулася лише заміною шматка пошкодженого лінолеуму. Загалом таке відверте псування майна гуртожитку було нетиповим для студентів. Звичними були скарги на поведінку, або звіти опергрупи по вилученню відкритих опалювальних приладів (опалення в гуртожитку було майже номінальним, тож кожен грівся, як міг). Під кінець зими голова студради жартувала, що комендант може починати торгувати тими конфіскованими обігрівачами.

Сама Міранда грілася масляним каміном, котрий привіз батько. Такий тип обігрівача не був прямо заборонений, але розетка від його постійної роботи набула страхітливо-поплавленого вигляду. Зате цей камін був акуратний, непримітний, а якщо поставити на нього залиту окропом гречку, то за кілька годин навіть отримати каструлю готової каші. Щось складніше Міранда лінувалася готувати. Іра обходилася то бутербродами, то передачами з дому, Ярина готувала собі окремо. Влаштовувати сумісні сеанси кулінарії ніхто бажав. Міранда взагалі не сильно любила готувати в гуртожитку. Це ж треба морочитися, бігати на кухню з посудом. Єдине з чим вона стабільно ходила на кухню - чайник. І щиро дивувалася, виявляючи там, то когось з хлопців, що варить там суп, чи вівсянку. То дівчат, які щось старанно куховарили, при тому, що найчастіше це закінчувалися тим, що половина приготованого до кімнати елементарно не доходила, адже на кухні завжди знаходився натовп охочих «провести дегустацію». Та що казати про їжу, якщо навіть окріп в чайнику доходив до кімнати далеко не весь!

Вечір. Іра та Міранда повернулися з занять по карате, де дві години ганяли босяка по холодному спортзалу. Роззувшись, Іра звично поскакала по кімнаті імітуючи удари ногами, які вони сьогодні відпрацьовували, Міранда зі сміхом їх блокувала. На жаль, це було, одне з останніх занять, бо для продовження навчання треба було складати іспит на отримання білого поясу. А для цього необхідно було купити кімоно та заплатити грошовий внесок. Бюджет Міранди таких витрат не передбачав. Даліла теж вирішила не продовжувати, заявивши, що «жінка-воїн» то не про неї. Не засмутилася лише Іра, яка від початку туди пішла просто за компанію та тому, що Ярина мала необережність якось обмовитися, що то «дурна трата часу».

— Зараз знову з восьмого поверху прибіжуть репетувати, — закотила на їх розваги очі Ярина, що сиділа з книжкою за столом.

— О, нехай приходить, я на ньому попрактикую ге-дан, — вишкірилася Іра, яка саме демонструвала цей удар ногою з розвороту.

Нещодавно до їх кімнати увірвався обурений хлопець з криками «Та скільки можна грати в футбол у мене над головою?!» Щоправда, потім він на мить завмер, розгублено покліпав очима на трьох здивованих дівчат, вийшов, перевірив номер кімнати, ще раз повернувся, уважно на них подивився і пояснив, що очікував тут побачити натовп пацанів-бегемотів. І начистити їм пики. Іра тоді демонстративно взялася за важку чавунну, щойно помиту сковорідку з фразою «Ну, спробуй». І настільки мала в той момент кумедно-грізний вигляд (такий собі озброєний монстр-горобчик), що досить габаритний хлопець обрав за краще дременути.

— Та тобі бідолазі й минулого шоку вистачало, — хмикнула Міранда, збираючись в душ (халат, теплі носки, бо на першому поверсі від вхідних дверей тягне морозом, пакет з рушником, милом, шампунем, мочалкою).

Після душа Міранда заскочила в гості до Маринки, що жила на третьому поверсі. З Мариною Міранда познайомилася на карате, під час одного з тренувальних спарингів. Це була невисока, спортивна (в школі займалася самбо), весела дівчина, без жодного натяку на макіяж. Вона була прекрасним партнером для тренувань. Якщо Даліла на заняттях карате нагадувала кумедне перелякане курча, удар якого викликає хіба, що посмішку і бажання захистити, то рухи Марини були чіткі, відточені. Попри те, що Марина була нижча і мініатюрніша і за Міранду, і за Далілу, в її ударах відчувалася впевненість, відточеність, сила. Марина нагадувала непримітну шпильку для волосся, яка вдає прикрасу виключно до моменту, як встромиться в око ворогу. З нею було класно тренуватися. А ще неймовірно весело і легко, бо на відміну від Даліли, вона не мала звички уїдливо коментувати вміння інших учнів чи шукати в діях сенсея якихось еротичних підтекстів. Бо, наприклад, якщо тренер проходив вздовж шеренги учнів, періодично поправляючи чиюсь бойову стійку, то для Марини та Міранди це були лише коригування правильності постави, а от Даліла могла потім весь вечір розказувати, що сенсей до неї не рівно дихає і взагалі майже пристає. Міранду часом трохи втомлювала звичка Даліли суттєво перебільшувати свою привабливість та реакцію на неї чоловіків. Якщо її послухати, то кожен другий хлопець падає до її ніг, а кожен перший потай мріє про це (навіть якщо обходить Далілу десятою дорогою і взагалі відверто залицяється до іншої).

Іноді подруга видавала взагалі дивні фрази, наприклад, коли проводжаючи поглядом в спину свою сусідку по кімнаті, зневажливо видала: «Глянь на Олю, рухається, як поламана швабра. Не дивно, що хлопці на неї не западають». Міранда на це могла лише здивовано кліпати, бо, на її думку, Оля була значно привабливіша за Далілу. Може, трохи сором’язлива, але тому, що більше зосереджена на навчанні. Окрім непересічного розуму (беззаперечна відмінниця) у Олі були правильні риси обличчя, точена фігура, темне густе волосся, великі карі очі та спокійна вдача. Оля дуже елегантно одягалася і майже не фарбувалася. Власне стиль Олі Міранді подобався більше за Далілин. В цій дівчині відчувався непоказний, але впевнений аристократизм, який навіть неуважна й зовсім необізнана з «брендами» Міранда помічала без жодних «просвітницьких» пояснень. А от деякі «дизайнерські рішення» Даліли, навіть після розлогих розповідей, які вони дорогі та круті, здавалися Міранді, як мінімум дивними, а часом і відверто кумедними. Міранда не вважала себе достатнім експертом, щоб критикувати смаки чи стиль Даліли, але точно могла визначитися подобається їй річ чи ні, незалежно від пишності презентацій подруги.

Міранда намагалася обговорити з подругою ці суперечності сприйняття, проте несподівано наштовхнулася на тотальну впевненість Даліли у правильності її поглядів. Ні, подруга, наче й визнавала, що може помилятися, чи бути недосконалою, але переважно теоретично. На практиці все віртуозно «списувалося» на неуважність чи необізнаність Міранди та «гарно розвинуту дипломатію» Даліли.

Взагалі самовпевненість та активність Даліли захоплювали Міранду, адже саме ці риси робили подругу такою яскравою, помітною в будь-якому товаристві. Даліла без жодних вагань «виходила на сцену», особливо з номером «я — найкраща! І ви зараз всі в це повірите!». І в це дійсно складно було не повірити, навіть, якщо той виступ був суцільним експромтом, а за інвентар подруга мала чужий конспект, банний рушник чи виключно бажання переконати або вразити опонента. Міранда ніколи не мала таких вмінь, напористості та, власне, і потреби бути постійно в центрі уваги. Але через те, що вони з Далілою більшу частину часу проводили разом, доводилося регулярно спостерігала ці вистави, а часто й грати роль асистента. Й все частіше, при подальшому обговоренні успіхів чергової «вистави», Міранда стала помічати, що Даліла чи то спеціально коригує події під своє бачення, чи то бачить світ якось інакше.

Подруги проводили разом дуже багато часу: ходили на пари, вчилися, відпочивали, гуляли містом, знайомилися з хлопцями, все обговорювали, веселилися, сумували. У них сформувався набір спільних універсальних та жартівливих фраз, ритуалів, звичок. Деякі викладачі настільки звикли сприймати їх, як тандем, що примудрялися навіть плутати! Почувши це вперше Міранда з Далілою сильно здивувалися, адже мали різну зовнішність. Та почати хоча б з того, що Даліла — білявка з короткою стрижкою та завжди повноцінним макіяжем, а у Міранди довге каштанове волосся, а весь макіяж це помада (та й то не завжди)! Проте й мама Міранда кілька разів казала «В тобі стало забагато Даліли». Фрази, жести, жарти подруги. Міранда бачила, що наповнюється чужими рисами, як вода акварельною фарбою, але це її не турбувало до тих пір, доки вона не виявила, що іноді набутий «колір» їй не подобається. Й щодалі, то більше у Міранди накопичувалося «небажаних відтінків».

Даліла мала звичку часом жорстоко і, на погляд Міранди, несправедливо критикувати людей. І робила то переважно позаочі, пояснюючи це фразою: «Не можу ж я таке в обличчя сказати і образити людину». Міранді це здавалося неправильним. Вона стала помічати, що дипломатичність Даліли іноді сильно скидається на лицемірство, проте сама Даліла наполягала на тому, що це саме дипломатичність. Водночас ця «дипломатичність» абсолютно не заважала Далілі регулярно з кимось сперечатися, голосно обурюватися чи влаштовувати демонстративний «хрестовий похід» з обіцянками «показати гадам де бретельки пришиваються».

Міранда теж не любила конфліктів та ображати людей, але якщо мала до людини якісь претензії, то вважала за необхідне це сказати прямо. Хіба що активну сварку могла замінити мовчанням. Щоправда, Ярина якось Міранді зауважила, що вона така ж як її дід – холодна і тисне, як брила. Це Міранду сильно здивувало. Та від одного погляду її діда, всі затихали, як миші під віником! А вона навіть розлогою тирадою не може переконати Іру не влаштовувати в кімнаті суцільний хаос. Хіба що обмежити той хаос межами ліжка сусідки. А от Даліла могла. Зброєю та бронею подруги були епатажність, емоційність, жарти, сарказм і критика. От тільки часом та критика була дивною. Якщо Міранда мимохідь звертала увагу подруги на якогось симпатичного хлопця, то могла у відповідь почути зневажливе «не вартий уваги ніщеброд», якщо зауважувала вроду якоїсь незнайомки, тут же могла отримати саркастичний коментар про недолугість взуття красуні, чи розгромну критику її макіяжу. Міранда могла захоплюватися манерою викладання якогось викладача, а подруга могла про цю людину видати щось в стилі «Пихате стерво», або «Тупа курка». І при цьому тій же людині Даліла без жодних проблем розсипалася в таких барвистих реверансах, що Міранда могла хіба що кліпати очима. Така «дипломатичність» сильно нагадувала банальне підлабузництво. Взагалі влаштовуючи з Далілою регулярні мозкові штурми на різноманітні теми, Міранда виявила, що подруга нагадає вертлявий палац з безліччю кімнат, де кожен «гість» бачить щось своє, що Даліла вважає за необхідне показувати. Відкопати, власне, саму Далілу в тому різноманітті було складно, проте надзвичайно цікаво.

Але випадки «спірного сприйняття» поступово накопичувалися і почали створювати дисбаланс вже у світосприйнятті Міранди (очі бачать одне, подруга говорить інше). Пояснення Даліли може й звучали переконливо, але Міранда почала відчувати, що цей потік міні-конфліктів їй вже дошкуляє, як жменя дрібної, насипаної за комір соломи. Вона не хотіла сваритися з подругою (хто вона така, щоб розповідати іншим, яким бачити світ), але і себе ламати не хотіла. Тому Міранда почала потроху збільшувати дистанцію від Даліли, щоб без її впливу сформувати для себе власну позицію та обрати оптимальний варіант поведінки в таких ситуаціях. Міранда почала з подвійною радістю хапалася за всі можливі додаткові завдання і з заклопотаним виглядом носилася між парами та після них у справах профспілки, студради, гуртків, чи знаходила привід опинятися частіше в компанії інших знайомих та друзів. Можливо це було не дуже правильно, проте давало необхідний простір. Міранда дуже легко знайомилася з людьми і часом то були настільки різні та далекі за інтересами та сферами діяльності особи, що зібрати їх разом, за всього бажання, було б нереально. Втім Міранда і не хотіла. Вона виявила, що їй подобається, як вільній кометі, носитися між різними зоряними системами, милуючись красотами кожної та обираючи чого і в кого вчитися.

— Зіронька ти моя суспільна, куди тебе знову понесло? — почула Міранда за спиною, прямуючи коридором гуртожитка. Озирнулася. З ліфта на її поверсі вийшла Даліла й сперши руки в боки старанно демонструвала жартівливе обурення.

— Збори студради, — махнула рукою Міранда та поскакала на сьомий поверх, де її вже дійсно чекали.

— Я скоро твоє фото в рамочку на столі поставлю, щоб не забути який ти маєш вигляд! — крикнула їй навздогін подруга. — Потім зайдеш?

— Так, звичайно, — крикнула Міранда, яка вже дійсно запізнювалася.

Аліна (голова студради) та старости 7 та 8 поверху вже чекали. За планом на зборах було затвердження графіку чергування студентів на поверсі (староста складала список побажань з урахуванням того, хто фактично проживав, а хто був лише «на папері»), проведення суботника на поверсі (староста мала проконтролювати, щоб мешканці про нього знали та бажано явилися. Останнє було сильно сумнівно, хоч той суботник і включав виключно протирання своїх дверей та прибирання поряд зі своєю кімнатою) і розгляд пояснювальних, які писали спіймані на порушеннях студенти.

— О, Міранда, привіт. Твоя 908 знову відзначилася. Унікальні хлопці, ні дня без пригод, — почала Аліна дістаючи стосик пояснювальних. — Комендант спіймала їх під час паління в кухні. Так вони з вправністю фокусників викинули цигарки у вікно і так артистично каялися в чотири п’яні горлянки, шо оперотряд ледь пережив той цирк. А їх пояснювальну можна використовувати, як зброю масового ураження психіки.

Аліна дістала пожмаканий, списаний кривими почерком аркуш в клітинку (явно висмикнутий з зошита) і почала зачитувати «Я, Німець, не курив на кухні, а стояв там, дихав чистим повітрям. В цей момент туди зайшов дим. Думаю він зайшов з моєї кімнати через вікно з вулиці. Я його не запрошував, але він зайшов і зайнявся псуванням моєї репутації. Зобов’язуюся більше не стояти в кухні, коли туди заходить дим…» і ще три абзаци подібних перлів, від яких під кінець вже реготала вся студрада, включно з Аліною.

Це був далеко не перший «перл» 908-ї, і явно не останній. Міранда кілька разів зазирала в цю кімнату (як і до всіх інших на своєму поверсі, через посадові обов’язки). У цих хлопців був незмінний розгардіяш, батареї пляшок та «сивий туман» на якому можна й сокиру повісити. Але таким нікого в гуртожитку не здивуєш. Хлопці з 908 були не просто «шалопаями». Це були прикольні, дотепні, розумні, ходячі атракціони без жодних гальм. Вони регулярно щось чудили, ламали, вигадували, доводили коменданта гуртожитку та деканат до сказу/інфаркту/істерики, проте водночас не перетинаючи критичну межу. В їх стилі було покататися в ліфті сидячи з газетою та парасолькою на унітазі, викинути з вікна телевізор чи гітару, влаштувати в коридорі перегони чи боулінг з підручних матеріалів, полишити в кухні немиту гору посуду, на питання коменданта сказати «це не наше, викидайте», а потім тиждень просити у сусідів чашки/тарілки/ложки. Випадково залити водою шахту ліфта (традиція першоквітневого обливання в гуртожитку), вибити власні двері, а потім місяць підпирати їх чим прийдеться, або завалитися посеред ночі в чужу кімнату, заснути в першому випадковому ліжку, за пару годин прокинутися й піти, а потім на ранок про це не згадати. Ці хлопці мали звичку ледь не щовечора бути напідпитку, спілкувалися переважно ненормативною лексикою, сплітаючи з неї такі конструкції, що уява Міранди часом збоїла, й водночас могли на ходу, наприклад, помітивши заступника декана, вмить вдати тверезих, галантних, перемкнутися на літературну мову й з абсолютно серйозним виглядом обговорювати вищу математику чи зміни до законодавства. А нещодавно вони повісили у себе на дверях до блоку роздруківку з якої вже тиждень ржав весь гуртожиток. Там було жирним шрифтом написано «УВАГА!!! Звернення адміністрації кімнати 908 до відвідувачів/прохачів: МИ НІКОМУ НІЧОГО НЕ ВИННІ, НІЧОГО НЕ ХОЧЕМО, НІКУДИ НЕ ПОСПІШАЄМО. СІРНИКІВ, ЦИГАРОК, ГРОШЕЙ, СОЛІ, ЦУКРУ, ОЛІЇ (ВЕРШКОВОЇ ТА РОСЛИННОЇ), ХЛІБА, НОВИХ ВІДЕО-АУДІО КАСЕТ, КОМПАКТ ДИСКІВ, DVD, MD, HDD, FDD, FLASH MEMORY CARD ТА ІНШИХ НОСІЇВ ІНФОРМАЦІЇ, ГОРІЛКИ, ПИВА ТА ІНШИХ СПИРТОМІСТКИХ НАПОЇВ, КНИГ ПО ПРАВУ, ЕКОНОМІЧНІЙ КІБЕРНЕТИЦІ ТА ІНШИМ НАУКАМ, СКОВОРІДКИ, КАСТРУЛІ, ТАРІЛОК, ЛОЖОК, ЧАШОК, ВИДЕЛОК, ТОЛСТОГО, ШИМАНА, ІННИ, МОЛОКА, ГВІЗДКІВ НА 50, 100, 150 І ТД., ЛАМПОЧОК, ПЛОСКОГУБЦІВ, ВІЛЬНОГО МІСЦЯ В ХОЛОДИЛЬНИКУ, ТРЯПОЧОК, КАПЦІВ, ТОЛКУШКИ ДЛЯ КАРТОПЛІ, КАРТОПЛІ ДЛО ТОЛКУШКИ, ЗАБУТИХ ВЧОРА РЕЧЕЙ, ЩОСЬ ПОЧИТАТИ, СОТНІ ДО ЗАВТРА, ІНФОРМАЦІЇ ПРО МІСЦЕ ЗНАХОДЖЕННЯ ІННИ,ШИМАНА,ТОЛСТОГО, АНАЛЬГІНА, АСПІРИНА, ПАНАДОЛА, ТРАМАЛГІНА, ПУРГЕНА, АКТИВОВАНОГО ВУГІЛЛЯ, ВАШИХ КОНСПЕКТІВ, НАШИХ КОНСПЕКТІВ, ЇХНІХ КОНСПЕКТІВ, ВІДКРИВАЧКИ, ЧИП-КАРТИ, ЧАЙНИКА, МИЮЧОГО ЗАСОБУ, У НАС НЕМАЄ!!!ПРОХАННЯ - НЕ БУДИТИ!!!

Вийшовши після зборів Міранда, як і обіцяла, пішла до Даліли, але дорогою зустріла Маринку, тож в підсумку вони прихопили Далілу та втрьох попрямували в кімнату Маринки. Взагалі спочатку з Мариною дружила лише Міранда. Даліла критично поставилася до цієї дівчини, а Міранді це спілкування допомагало гарно «провітрити» свідомість він впливу Даліли. Але потім Даліла, знайшовши пару разів Міранду в кімнаті Марини та прочитавши з порогу кілька жартівливо-обурених лекцій про нестачу уваги, впевнено влилася в їх компанію. А за кілька місяців Міранда з подивом відмітила, що її нова подруга стрімко змінюється. Марина, яка до знайомства з Далілою не визнавала макіяж та віддавала перевагу спортивному стилю, раптом зацікавилася косметикою, підборами, панчохами, сукнями. Було цікаво й водночас трохи моторошно спостерігати таку швидку й кардинальну трансформацію. Аж виникло бажання зазирнути в дзеркало і перевірити чи не змінилася й сама Міранда. Втім, дзеркало, наче, не підтвердило кардинальних змін. А Даліла, почувши про ці страхи, взагалі розсміялася та заявила, що Марина і її лякає, бажанням стати так схожою на Далілу, що навіть копіює викройки її суконь. А от Міранді таке в принципі не загрожує, бо вона ж «зубами тримається за свій стиль дикої Покахонтес».