Світла сторінка

Міранда

Ніч, за стіною в коридорі гуртожитку веселий гомін студентів, музика. Міранда закрившись в санвузлі свого блоку, змивала кров втраченої незайманості й подумки шкодувала, що не обрала для першого разу якогось вправного ловеласа. Але ж хотілося кохання… Ігор, попри його розповіді, про наявний досвід з якоюсь старшою жінкою, виявився явно не найкращим вибором. Оця розвага «пробий гнучкою ковбаскою кришку в пляшці» полишила у Міранди не найкращі враження. Боляче, довго, незручно, ще й потім він з виглядом турботливого естета-експерта, відправив її митися. Нема питань, ті дві пригоршні крові ловити в ліжку було б неприємно, але… Так і хочеться запитати у всіх авторів любовних романів, як у вас ті незаймані дівчата випадково втрачають цноту, ще й полишають після цього приємні враження? Як це в біса, взагалі можна зробити «випадково»?

Старанно посунувши глухе невдоволення та намагаючись сконцентруватися на позитивних думках Міранда повернулась до кімнати. Вона має хлопця, який її кохає, переймається її станом, старається про неї турбуватися, цінує, те, що він у неї перший. І цей хлопець перспективний, майже не палить, має непогану зовнішність, не дурень. Та більшість дівчат вважали б це щастям! То що ж Міранді ще треба, щоб її голова нарешті вимкнулася? Чи у неї той клятий «вимикач» взагалі не має такої функції?!

Міранда пораділа, що сусідок сьогодні немає й закривши двері акуратно вклалася у ліжко поряд з Ігорем. Він її обійняв та почав турботливо розказувати, що він корисного прочитав про перший досвід і які має плани надалі. Так вона й заснула, намагаючись зручніше вкластися на односпальному ліжку з немаленьким хлопцем (широкоформатність, то, виявляється, сумнівний плюс), під його міркування про те, скільки днів треба, щоб все загоїлося та наскільки зміняться відчуття потім.

Наступні тижні Ігор мав вигляд кота, що знайшов доступ до горщика сметани, а Міранда не могла позбутися відчуття, що вона стала… іншою. Дорослою? Здавалося, що про ці зміни у неї має бути написано на лобі великими літерами. Але, на щастя, минали дні, а світ навколо жодних написів не помічав. Чи то вона прекрасно давала раду своїм емоціям, чи то занадто перебільшувала помітність цих змін. Власне, навіть Аля та Даліла далеко не одразу запідозрила, що у Міранди з Ігорем, щось змінилося у стосунках. Мабуть, через те, що пристойна поведінка, без надмірних емоцій та ніжностей, то взагалі коник Ігоря.

Наступні вправи у ліжку були успішнішими, приємнішими, пізнавальними тож загалом Міранда дійшла думки, що все не так і погано. Певно це і є кохання. Трохи не таке, як мріялося, але, можливо, тому що вони з Ігорем занадто раціональні. Втім, чого їй скаржитися? Ігор явно щасливий, старається оточити її увагою. Прогулянки містом, кілька походів в кафе (він же бідний студент, а не Рокфеллер), якісь гостинці з дому. У ліжку Ігор зайняв трохи поблажливу позицію турботливого наставника. Впевнено розказував, що і як варто робити, оголосив, що презервативи йому не подобаються, «бо вбивають все задоволення» і порекомендував їй користуватися протизаплідними таблетками. Міранда врахувала його побажання, ознайомилась з кількома наявними в продажу варіантами і обрала для себе «Логест». Вони були не дешеві, але Ігор запропонував оплачувати половину вартості та навіть часом акуратно нагадував не забути їх випити. Даремно переймався. Що-що, а таку дурню, як незаплановану дитину, Міранда точно не планувала.

Якось у п’ятницю, коли Ігор поїхав додому, Міранду спіймала знайома з профспілки і запропонувала безкоштовно відвідати в Києві футбольний матч «Динамо-Шахтар». Треба було лише швиденько зібрати групу студентів і організувати їх прибуття до потяга. Звісно, Міранда погодилася, та й охочі «на халяву» проїхатися до столиці набралися швидко. На прийняття рішення та збори давалося лише кілька годин, але це не стало проблемою ані набрати пристойний гурт, ані вчасно зібратися тому гурту перед потягом (хоч годинник звіряй). А от по прибуттю у Київ, для Міранди, як відповідальної за цю групу, стало цілим квестом зібрати своїх «любителів футболу» на матч. Бо, якщо Злата з Яриною зрозуміли умови поїздки і після прогулянки містом прийшли вчасно, то Даліла з Маринкою чхали на всі правила та гуляли столицею до початку другого тайму, не заморочуючись тим, що Міранді «прилетить за це». Та Міранда й сама б не проти уважніше роздивитися Київ, погуляти, але ж умови поїздки були – прийти на матч! А дівчата ще й образилися, що вона їм нотацію прочитала. Хоч, варто визнати, на футболі (Міранда вперше його дивитися на стадіоні) виявилося теж досить весело.

Після матчу той натовп шалених фанатів (загальна атмосфера, то штука заразна) хвилею виплеснувся на вулиці столиці й галасливою змією почимчикував до вокзалу. Й, що дивно, навіть нікого дорогою не загубили (принаймні з групи Міранди). Взагалі, та бурхлива юрба вболівальників (більшість з яких була напідпитку) з дудками, шарфами та криками до хрипоти «Оле-оле-оле, Шахтар-чемпіон!», справляв незабутнє враження. Та й подальша ніч у плацкартному вагоні нагадувала креативно-весело-божевільну вечірку, на якій було все, від танців у простирадлах, до змагань на швидкість перестрибування з полиць (як ніхто не покалічився – вселенська загадка). А на ранок у їх вагоні найбільшим дефіцитом виявилася питна вода і вміння говорити (більшість, в тому числі й Міранда, здатні були лише шепотіти).

Ігоря ця поїздка засмутила. Він за неї з тиждень бурмосився, переймаючись, як це Міранда поїхала без нього: «А раптом би щось сталося?». Міранда відверто веселилася з такої турботи, бо подібним у неї навіть батьки не страждали. Та що казати про неї, якщо її молодша, тринадцятирічна сестра зараз фактично жила сама в селі, бо мама знову поїхала на заробітки. Ігор вважав таку поведінку мами Міранди безвідповідальною і водночас йому не подобалося, що його дівчина почала щотижня їздити додому. Міранда усвідомлювала, що ці поїздки позбавляють їх романтичних вихідних та можливості вільно користуватися блоком (без сусідок), але не мала альтернатив. І щиро не розуміла спроб Ігоря переконати її, що такі поїздки зовсім не обов’язкові і взагалі йому Міранда більше потрібна. Це звичайно приємно розуміти, що ти потрібна хлопцю, але ж явно не привід кидати сестру. А Ігор бурмосився, ображався, сердився. Якось навіть видав: «Ти займаєшся дурнею! Сестра все одно не оцінить твоїх поїздок!». Це Міранду відверто спантеличило. Не вірилося, що він серйозно міг вважати, що вона це робить «задля оцінки» і реально допускає, що варто полишити дитину абсолютно саму на кілька тижнів, лише заради вихідних з хлопцем. Ігор намагався подати свою позицію, виключно, як практичну логіку, аргументуючи, що «Якщо ваша мама взагалі завіялася, то чому ти не можеш пропустити одні вихідні? Твоя ж сестра вже явно достатньо самостійна». Міранда все це послухала, зітхнула та… знову поїхала додому. Сперечатися вона не хотіла, але вважала, що Ігор не має жодного права судити її маму. Та й пріоритети для себе Міранда давно визначила. Тож хлопцю довелося змиритися.

В один з днів Міранда випадково зустріла в корпусі Влада. Серце на мить завмерло, але ж вона обіцяла не нав’язуватися, тому старанно вдала безтурботну легковажність, весело спитала, як справи і перекинувшись парою фраз вони розійшлися.

Підсумки чотирьох років навчання в університеті закривав комплексний державний іспит, за результатами якого можна було обирати: отримати диплом бакалавра і йти працювати, чи вчитися далі на спеціаліста або магістра (вибір надавався з урахуванням загального рівня успішності). Цей іспит Міранду незле так лякав, тож для підготовки до нього вона обклалася книжками, морозивом та впевнено виставила Ігоря, хоч він і намагався розказати, що секс допомагає розслабитися, а це корисно у навчанні.

Стосик книг для підготовки був з пів метра заввишки, а від нескінченного потоку інформації мозок часом загрожував закипіти. Ще й Ігор продовжував періодично зазирати, демонструючи нещасну мармизу та кидаючи невдоволені погляди на Далілу, яка часом складала Міранді компанію у навчанні. Доводилося випроваджувати хлопця, попри його трагічні зітхання і тихі пропозиції «виставити «оцю» та відволіктися хоч на годинку». Далілу Ігор взагалі сильно недолюблював. Вважав, що вона зарозуміла, розбещена і погано впливає на Міранду. Що дивно, до Алі, Мірандиної сусідки по кімнаті, яка була значно більше розбещена і не приховувала цього, таких претензій у нього не було. Певно тому, що Аля майже жила у свого хлопця, а коли ночувала у своїй кімнаті, то невимушено видавала: «Міра, та не виганяй бідного хлопця. Трахайтесь, мені це спати не заважає». Ігор, явно був не проти скористатися цим «благословенням», але Міранду такий варіант категорично не влаштовував. Їй взагалі більше подобалося саме усвідомлення, що має хлопця, його турбота, аніж секс. Власне, при виборі між горизонтальними розвагами та цікавим спілкуванням, Міранда впевнено обирала останнє. Чи то секс переоцінюють, чи то її ерогенною зоною є мозок.

Державний іспит виявився не настільки страшним, як очікувала Міранда. Хіба що приймала його солідна комісія викладачів, кожний з яких вважав своїм обов’язком поставити питання. Але ті питання виявилися не такими і складними та й викладачі всі знайомі та цілком приязні. Отож Міранда в підсумку отримала своє традиційне «відмінно» та можливість подати документи на подальше навчання й обирати, хоче вона бути спеціалістом чи магістром. Казали, що спеціаліст, це для практиків, а магістр, для тих, хто планує надалі іти в науку, аспірантуру. Загалом, точно ще ніхто не знав в чому різниця і чи є вона взагалі, бо це був перший рік такого розподілу. Оскільки звання магістр, було вище за спеціаліста, Міранда вирішила, що гріх відмовлятися від можливості отримати більше. Тим паче, що дід озвучував бажання бачити онуку в аспірантурі. Отож Міранда подала заяву на магістра за спеціалізацією «Цивільне право». Даліла теж пішла на магістра, але обрала «Господарське право», і це було трохи сумно, бо означало, що на п’ятому курсі вони вчитимуться в різних групах.

В «Науку» цього року Ігор теж планував їхати разом з Мірандою і невдоволено скривився, дізнавшись, що там знову буде Даліла (Міра, як завжди, погодила заяву подруги). Міранда на це лише знизала плечима. Ігор же вмовив її хоча б до Мелекіно їхати з ним без Даліли. Міранда не заперечувала (яка різниця з ким торохтіти в електричці?) Втім, коли Ігор вже приїхав у Донецьк та купив білет на електричку, батько Міранди запропонував відвезти її машиною. Оскільки ще з ними їхала дальня родичка та зведена сестричка, для Ігоря місця в машині навіть теоретично не полишалося. Звичайно, коли Міра це повідомила хлопцю він, м’яко кажучи, не зрадів. Міранда почувалася винною перед Ігорем за зміну планів, але не могла відмовитися від такого шансу. При варіантах - дві години в машині з батьком, чи пів доби у різноманітному транспорті з Ігорем, вибір очевидний. До того Міра планувала поселити у своїй кімнаті «зайцем», окрім сестри ще й родичку по дідусевій лінії, Галю.

Галя була на два роки старша за Міранду та приїхала того літа з Брянська в гості до бабусі з дідусем. До цього Міранда бачилась з Галею лише раз, кілька років тому, але вони, наче, непогано ладнали. Тож ідея бабусі «прихопити п’ятиюрідну сестричку на море», яке вона ще ніколи не бачила, здалася непоганою. Галя була тиха, скромна, ввічлива дівчина. Мала не таку яскраву, як у більшості донеччанок зовнішність, але була приємна у спілкуванні. Хіба що трохи сором’язлива. Але для Міранди виявилося повною несподіванкою, що сором’язливість Галі така солідна, що вона не може йти на дискотеку не випивши. Лише пара стаканів вина чи горілки надавали їй хоробрості танцювати та веселитися. І, в принципі, Міранді було б на це байдуже (кожен має право розважатися, як хоче), але ідею Галі щовечора купувати спиртне «для настрою» несподівано підтримали Ігор та Даліла. Перший раз це Міранду просто здивувало, бо Даліла зазвичай теж дотримувалася принципу «випити для запаху, а дурі своєї вистачить», та й Ігор лише іноді пив пиво. Міранда з ними один раз чесно за компанію спробувала випити вина, не зрозуміла сенсу (несмачне, зайві витрати ще й голові від нього неприємно шумить) і думала на цьому все й скінчиться. Проте Галя і наступного дня й далі, щовечора перед дискотекою піднімала це питання. Ігор тут же радісно скакав на пошуки вина (навіть познайомився з якимось місцевим дідом, що давав йому, як постійному покупцю, знижку), а Даліла йшла за стаканчиками, вважаючи, що треба підтримати сором’язливу гостю. Міранда не розуміла такої солідарності в цьому питанні, але зітхала й купувала собі «Живчик», бо спиртного не хотілося зовсім, а «за компанію» хоча б щось треба пити. Хоч, чесно кажучи, вона б з більшим задоволенням погуляла пляжем, послухала шум моря чи посиділа з якоюсь компанією з гітарою. Але доводилося обходитися переважно пустопорожніми балачками, пласким гумором Ігоря та щовечірнім ритуалом «розв’язування комплексів Галі». Рятувала ситуацію лише Даліла, якій часом вдавалося навіть таку дурнувато-регулярну виставу перетворити на непогане шоу.

В один з останніх вечорів, коли Ігор звично збігав за вином, а Даліла з Галею озброївшись пластиковими стаканчиками чекали під корпусом, Міранда спитала сестру, чи не хоче та на танці. Та подумала і несподівано погодилася. Тож сестри пішли в корпус, щоб її перевдягнути (поважна причина пропустити етап «наливай»). Міранда дістала красивий рожевий комплект з топіка та спідниці, косметику, трохи підфарбувала дитину. Сестра взула у невисокі підбори, які їй нещодавно подарувала тітка.

— Вау! Слухай, коли ти встигла вирости? — хмикнула Міранда оцінивши результат. Після всіх цих маніпуляцій вона несподівано виявила, що перед нею вже не дитина, а чарівна юна красуня.

— Доки ти засмагала, — буркнула тринадцятирічна сестричка, невпевнено роздивляючись себе в дзеркало.

— Ню-ню. Швидка. Гаразд, пішли. Тепер головне коменду нашу не зустріти, якій я п’ятий рік розказую, що зі мною відпочиває «маленька сестричка», — посміхнулася Міранда — Бо вже по ходу час думати, як від тебе кавалерів відганяти, — додала Міранда та захлопнувши двері вони з сестрою попрямували на вихід з корпусу.

А от там їх очікувало несподіване видовище. Даліла й Галя сиділи на тій же лавочці, де вони їх полишили, проте вигляд компанії суттєво змінився. Даліла затягувалася цигаркою (зазвичай вона не палила, бо мала хронічний бронхіт) і п’яно-незграбно розмазуючи помаду по обличчю щось розказувала Галі. Поряд, помітно похитуючись, стояв з цигаркою та дурнуватою посмішкою Ігор.

— Та вони п’яні в зю-зю, — гидливо скривившись, завмерла на сходах сестра Міранди.

— Блін… Нас же не було хвилин десять! — видихнула Міранда, яку теж від цієї картини аж пересмикнуло. А ще стало неймовірно соромно перед сестрою, як за свого хлопця, так і за подругу з родичкою. — Капець їх розвезло.

— Жах. Я з ними не піду, — пробурмотіла сестра.

— І не треба. Підеш зі мною, — тихо промовила Міранда. — Народ, бачу, ви вже до дискотеки повністю готові? — звернулася Міранда до компанії.

— Так, саме час на танці, — розслаблено посміхнулася Галя.

— Ща, докурю і можемо йти, — відповіла Даліла, — О, а твоя вічно невдоволена сестричка, виявляється, вже виросла. Красуня. Конкуренція наступає на п’яти, — хмикнула вона, кинувши трохи розфокусований погляд на дитину.

— Ок. Тоді ми вперед, а ви підтягуйтеся, — силувано посміхнулася їм Міранда та поспіхом провівши повз них сестру, попрямувала до танцмайданчика. Вона не розуміла, як можна було так швидко досягти такого стану. І головне – навіщо? Нехай би лише Галя, у тієї хоч причина є. Але Ігор, Даліла? Їм це навіщо? Міранда спіймала себе на тому, що з радістю проміняє спілкування з цією п’яною компанією на звичайні танці. І танцюватиме доти, доки не з’явиться можливість чи привід дременути від них якомога далі.

Загалом післясмак від відпочинку на морі полишився суперечливий. Море і сонце як завжди радували. Але були ще й буркотлива сестричка (звичний стан), періодично роздратована Даліла, у якої щось не складалося в особистому житті (її блондин обіцяв приїхати і не приїхав, а нові кавалери переважно бісили), Галя з її приколами та Ігор, який, наче, й робив все, щоб догодити Міранді, але більшість його дій чомусь викликала у неї переважно ніяковість чи досаду. Ігор усюди був разом з нею (пляж, їдальня, дискотека), періодично «забирав» Міранду для романтики, проте вся ця «романтика» зводилася до сексу чи прогулянок наодинці під час досить нудних розмов. Міранда завжди думала, що прогулянка на морі, то прекрасно за будь-яких умов. Нічого подібного, навіть така безпрограшна декорація не рятує, коли актори «на різних хвилях». Міранда бачила, що Ігор старається і чесно намагалася цінувати його зусилля, але часом їй здавалося, що краще б він не робив нічого. Бо, наприклад, коли він заради неї пішов взяв напрокат ракетки для гри в бадмінтон, (пам’ятав, що Міранді ця гра подобалася), вона спочатку зраділа. Але виявилося, що грає він шалено незграбно, ще й так невдоволено реагує на кожну пропущену подачу (вітер не такий, ракетка не така, люди заважають), що та гра перетворилася на якесь суцільне розчарування. Міранда ледь знайшла слова, щоб припинити цей цирк незграбності і при цьому не образити хлопця. Адже він заради неї старався. Міранд намагалася не помічати, що попри всі старання Ігоря, для того, щоб почуватися поряд з ним щасливою, доводиться докладати зусиль. Вона все частіше поводилася так, як він очікував, аніж, як їй насправді хотілося. Бо ж, наче, якось неправильно за наявності хлопця, махнути на нього рукою і піти самій блукати узбережжям, чи поплисти на глибину, при тому, що йому подобається купатися там, де можна діставати ногами дна, чи шукати цікавішого співбесідника, бо часом його міркування про життя, нагадують діда Сашу. Такі ж впевнені, логічні і… важкі. З його міркувань, жартів та розповідей можна було будувати фортеці, от тільки Міранді ближчим був безмежний простір вільного степу. Але ж кохання вимагає жертв? А з мурів фортеці, кажуть, видно значно більше та й від примх погоди за ними можна ховатися...