Світла сторінка

Міра

«Наука» здалася Міранді раєм. Тепле море, сонце, жодної роботи чи навчання, тихі, наповнені пташиними співом ранки, смачне триразове харчування (хіба що чай типово азовський, завдяки присмаку місцевої води), безліч нових знайомств, цікаві хлопці, різноманітні спортивно-гумористичні змагання, які проходили просто під вікнами їх корпусу (Міранда з Далілою обрали роль активних вболівальниць, тим паче, що вигравала переважно команда з назвою «ЕПФ-чемпіон»), денні та вечірні прогулянки вздовж пансіонатів та базарчиків, широкий асортимент дискотек (буквально через кожні пів кілометра), пісні під гітару на нічному пляжі, купання в морі при світлі сонця, місяця, зірок. Тут було для щастя все. Та Міранда віднайшла в «Науці» навіть бібліотеку з непоганим асортиментом!

Молодша сестра Міранди була менш щаслива. Даліла взагалі часом називала Полю маленькою бабусею, через те, що дитина регулярно все критикувала («чай несмачний, душ далеко, море каламутне і взагалі вимкніть це грьобаний ліхтар (сонце)». Душ дійсно був один, літній, на десяток кабінок та на протилежному боці пансіонату, і в обід той душ збирав солідну чергу охочих помитися. Проте Міранда абсолютно не бачила в тому проблеми. В тих чергах завжди було весело, а в обід на пляжі й так занадто жарко. Але у молодшої сестрички ані пляж, ані душ ентузіазму не викликали. Радували дитину хіба що куплені на базарі журнали, морозиво та сеанси телебачення. Громадський телевізор Поля знайшла самостійно. Вдень він стояв замкнений у металевому ящику, і лише ввечері навколо нього збирався такий собі «катрусин кінозал».

Даліла теж частенько все критикувала, проте це не заважало їй насолоджуватися відпочинком. А ще вона продовжувала дивувати Міранду. Для початку тим, що харчувалася подруга переважно кавою, компотом, салатиками та морозивом. Це було дуже зручно, адже Полінці діставалося майже окреме повноцінне харчування, проте Міранда категорично не розуміла, на якій енергії функціонує організм подруги. Також Даліла дивувала підготовленістю, бо виявилося, що у її валізі окрім взуття та одягу (різного, на кожний день), було ще до біса багато всього. Від мішка косметики та пакета таблеток, до кави з туркою й прального порошку. Та у неї, як виявилося, навіть фен та праска були з собою! Втім, якось завітавши у кімнату одного з нових знайомих, Міранда з подивом виявила, що Даліла ще скромно підготовлена. Бо там хлопчина гордо продемонстрував їй «аптечку», розміром з невеликий рюкзак, набитий під зав’язку усякими таблетками, флаконами, пакетами. Після цього Міранда зі своїм скромним набором медицини (пластир та перекис водню), косметики (помада), одним купальником та кількома варіантами максимально практичного одягу, в якийсь момент відчула себе дуже легковажною. Втім, це відчуття не затрималося, бо їм з сестрою цілком вистачало й такого «екіпірування». Та навіть перекис водню був майже зайвий, бо від насиченої сіллю та йодом води Азовського моря всі дрібні рани прекрасно гоїлися самі.

«Наука» Міранду радувала, дивувала, веселила та стимулювати фантазію. Наприклад, ключ від кімнати видавали один на всіх, незалежно від того скільки мешканців в тій кімнаті. Це мало певні недоліки, особливо коли у дівчат захлопнулися двері, а єдиний ключ полишався всередині. Втім, практика показала, що проти такої біди гарно допомагає драбина, що знайшлася неподалік, та спіймані Мірандою сусіди-хлопці. Останні з вправністю циркачів забралися в кімнату через вікно (пощастило, що воно було відчинене) аби врятували дівчат від халепи. Якось так вийшло, що за час відпочинку всі мешканці кімнати протестували на собі підступність тих дверей (а дехто й двічі примудрився втрапити в ту халепу). Хлопці всіх чесно рятували. І носилися з драбиною до їх вікна так часто, що до кінця зміни комендант була щиро впевнена, що вони живуть в тій горе-кімнаті.

Ввечері, коли всі розбігалися по дискотеках без точних строків повернення, питання єдиного ключа гарно закривала Полінка, яка полишалася в кімнаті. Завдяки їй нікому не доводилося думати, як потрапити до рідного ліжка, якщо «ключник» десь завіється до ранку. А до ранку гуляли часто і майже всі, адже море, сонце, тотальна безтурботність та цікаве товариство не полишали байдужим нікого. Міранда з Далілою не були виключеннями. Вони теж активно гасали по дискотеках, пляжу, знайомилися з хлопцями, часом поспіхом «петляли» від небажаних чи занадто наполегливих кавалерів. Іноді ті знайомства переростали у веселе спілкування та дружбу (як з хлопцями-фізиками, які лише побачивши подруг, вже топали за драбиною не питаючи в яке вікно стрибати). А іноді ті знайомства закінчувалися неспішними прогулянками нічним пляжем.

В повітрі витало кохання, а навколо було безліч претендентів на серце. Втім голова Міранди занадто ретельно проводила фільтрацію, тож серцю залишалося переважно спостерігати і з сумом зітхати, доки розум педантично сортував всіх знайомих по категоріях «чудовий друг, знайомий, не цікаво, цікаво, але безперспективно, прекрасний співбесідник, але не більше, обходити десятою дорогою». У Міранди з Далілою регулярно точилися дискусії з приводу поводження з небажаними залицяльниками. Міранда вважала, що таких варто одразу сповіщати про безперспективність і не морочити їм голову, Даліла заперечувала, казала, що жорстоко безкомпромісно «рубати на корню» залицяння, не полишаючи хлопцям шансів. Особливо на курорті. Міранді ж здавалося, що навпаки, нечесно користуватися чужою прихильністю, точно знаючи, що не збираєшся на неї відповідати. У них з Далілою виявилися зовсім різні смаки на хлопців, різні манери спілкування, різні пріоритети, тому часом з дискотеки вони йшли в різні боки з різними хлопцями. І вже потім ділилися враженнями.

Зранку Даліла часто веселила Міранду гумористично-обуреними розповідями, як кавалери «полірували їй язиком гланди», чи «безуспішно шукали груди», або озвучували різноманітні варіанти та місця для зайняття сексом, на які подруга видавала своє коронне «балалайку в зуби і допобачення» та обурено відправлялася додому. У Міранди справа могла дійти до поцілунків, але під час них голова категорично відмовлялася вимикатися, ретельно все аналізуючи, тому все закінчувалося виключно розмовами та галантним супроводом до пансіонату. Сексу ніхто з її залицяльників не просив. Принаймні прямо. А один так взагалі видав «ти, мабуть, якась вчителька». Міранда не розуміла, що він у ній побачив «учительського», адже з тим залицяльником вона навіть цілувалася, але в якийсь момент дійшла висновку, що приміряти роль «того єдиного» на хлопців, зручніше таки подумки. Адже від кавалерів, з якими танцювала чи цілувалася на пляжі, доки не доходила до висновку «не те», потім доводилося акуратно відмахуватись, віджартовуватися чи банально бігати. А от хлопець який зміг трохи зачепити душу Міранди, після приємних розмов та кількох поцілунків на пляжі, де вони сиділи майже до ранку, чомусь не поспішав її шукати. Навіть гірше, потім вона його бачила в компанії інших дівчат. Але ж не бігати ж за ним з претензіями! Звичайно Міранда засмутилася, але ще більше її гризло питання, чому так вийшло. Чому він, на відміну від інших, хто примудрявся її знайти, навіть якщо вона старанно шифрувалася, не захотів продовжити знайомство? Ці думки почали регулярно ганяти по колу в пошуку відповідей, доки навколо крутилися інші, значно зацікавленіші кавалери. От тільки душу вони не чіпляли, навпаки, чомусь все частіше думки Міранди линули у час, коли серце гріло перше кохання. Хотілося душевного тепла, а не цього нескінченного кастингу.

Думки ж Даліли, після одного з вечірніх рандеву, полонив блондинистий хлопець, що кумедно акав, розповідаючи, що він «с мАскви». За це Даліла позаочі його «охрестила» москалем. Вони з ним теж гуляли до ранку, після чого подруга повернулася замріяна і під сильним враженням. Після цього Даліла з ним ще кілька разів зустрічалися вдень (щоправда, переважно випадково), прогулювалися, спілкувалися, проте він явно не збирався красиво падати до її ніг, що Далілу одночасно і бісило, і засмучувало. І то настільки сильно було помітно по подрузі, що Міранда якось ввечері потай навіть спіймала того москаля, щоб спитати «Чому?! Навіщо цілий вечір витися барвінком навколо дівчини, цілу ніч її причаровувати на пляжі, щоб потім морозитися?». Хлопець зітхнув і лише розвів руками «Міро, ви занадто різні. А вона… сама все має розуміти». І стільки в тому «має розуміти» було зверхньої поблажливості, що у Міранди просто опустилися руки. Вона відчула, що нічим не зможе допомогти подрузі і вже точно не здатна буде розказати їй про цю розмову. Одне вона зрозуміла точно — Далілі треба викинути цього москаля з голови. Але Даліла не хотіла. Вона хотіла бачити його у своїх ніг, тому ярилася, страждала і «відривалася» на нових залицяльниках, котрі з’являлися навколо дівчат, як бур’ян після дощу.

Хлопці «чіплялися» до Міранди з Далілою регулярно. На дискотеці, а потім знаходили подруг вдень, навіть якщо вони й не натякали з якого вони пансіонату. Були такі, кого потім дівчата зранку самі впізнавали перед студентською їдальнею і щиро кепкували з їх вечірніх заяв про «кулінарний технікум». Були хлопці, що знайомилися з подругами вдень на пляжі, на вулиці, а були й такі, кого вони бачили виключно ввечері. «Денні залицяльники» Міранді більше подобалися, в першу чергу тому, що їх елементарно можна було краще роздивитися. А ще з такими зазвичай було веселіше, цікавіше та комфортніше, бо все спілкування легко можна було запхати в формат дружби. Але й вечірні посиденьки під зорями мали свої переваги. Носили більш довірливий, романтично-філософський настрій. Під час таких розмов хлопці багато розказували про себе, своє життя, друзів. Різні люди, різні погляди, різні долі. В такі моменти Міранда ніби торкалася чужої душі і це було дивовижно. Кожен з хлопців був по своєму цікавим, незвичним. А ще більшість її вечірніх кавалерів демонстрували риси благородних лицарів. Навіть той, чорнявий донецький хлопець, що так сподобався Міранді, але зник з обрію, поводився з нею якось…трепетно? Хоча, краще б він поводився, як козел, тоді б його значно простіше було викинути з голови!

Іноді після дискотеки дівчата йшли плавати у морі, яке ночами почало красиво світитися. Власне світилося не саме море, а планктон, коли його турбували. Тобто з берега море мало звичний темний вигляд, але варто було зайти у воду і занурені кінцівки оточувало фосфорно-зелене світіння, а бризки нагадували фантастичний салют. Заради такого видовища Міранда згодна була хлюпатися у морі по пів ночі. Даліла була не настільки вражена, але чесно складала подрузі компанію. Втім, нічний пляж та море ніколи не бували пустими, тож іноді у них з’являлася незапланована компанія.

Черговий нічний заплив. Над головою зорі, з одного боку ліхтарі берега, з іншого кілька світлячків на обрії позначають кораблі, у воді зелені спалахи, від кожного руху рук та ніг. Міранда намагалася не відставати від Даліли, яка мала звичку плавати багато й далеко. Сама Міранда більше полюбляла безпечну відстань від берега — там, де вже глибоко, але до дна ще можна дістати, або хоч торкнутися, якщо пірнути. Власне, найбільше Міранді подобалося хлюпатися і гойдатися на високих прибережних хвилях, особливо в шторм. Але це ж не привід відпускати подругу саму в нічне море. Та доки Даліла наплавається, Міранда на березі посивіє! Тому доводилося плисти за подругою, потай сподіваючись, що та поверне в бік берега до того, як Міранді доведеться просити перепочинку.

Дівчата вже запливли досить далеко, коли неподалік раптом пролунав оклик.

— Гей, русалки, куди ви так активно гребете? Хрін догониш!

— Не боїтеся так далеко запливати? — весело поцікавилися двоє незнайомих хлопців, вигулькнувши з-за чергової темної хвилі в оточенні зеленкуватого сяяння планктону.

— Хто боїться — на березі сидить, — хмикнула Даліла.

— Грізні русалки, певно справжні, — хмикнув один з хлопців, що опинився ближче до Даліли.

— Як вам водичка? — спитав інший, котрий опинився ближче до Міранди.

— Прекрасна! — оголосила дівчина свій вердикт. І була щира, бо єдиний мінус нічного купання був в тому, що виходили з води прохолодно, а рушник вона носити лінувалася. А от відчути себе русалкою, коли кожен твій рух полишає світловий «хвіст», зовсім не важко.

— Згоден, і на смак приємніша за чай в нашій їдальні! — погодився інший хлопець.

— Є трохи, — мимоволі посміхнулася Міранда.

— Та обережно ти, у мене лінзи! — раптом обурено скрикнула Даліла, відпливаючи від хлопця, що опинився з нею зовсім поряд і чи то намагався обійняти, чи то оббризкати.

— Та так би й сказала… чого ж одразу бити по нирках, — ображено пробурмотів хлопець, якось незграбно бовтаючись на хвилях.

— Яка цікава анатомія. Ніколи б не здогадалася шукати там нирки, — стиха хмикнула Даліла підпливаючи до Міранди. — Погребли від цих сухопутних аномалій, Міро.

— Та ну, куди ви? А раптом ми без вас потонемо? — вдав трагічне розчарування хлопець, що плив ближче до Міранди.

— Хай гребуть, з ними потонути значно простіше, — невдоволено прокоментував «постраждалий», доки дівчата ледь стримуючи сміх, пливли до берега.

Десять днів відпочинку напрочуд швидко добігли кінця. В останній вечір, трохи потанцювавши на дискотеці, дівчата купили по морозиву і всілись на одній з лавочок попід своїм пансіонатом. За ці дні вони обидві встигли трохи втомитися, як від залицяльників, так і від танців. Тихо шелестів листям теплий нічний вітерець, в повітрі плавав аромат нічних фіалок і солі, здалеку долинали голоси, музика (на найближчій дискотеці поставили хіт літа «Пий пиво!»), навколо ліхтарів носилися нічні метелики. Міранда насолоджувалася моментом, сумувала, що морська казка закінчується і водночас намагалася подумки порахувати залишки своїх грошей з урахуванням того, що тепер винна Далілі за морозиво. Вони регулярно одна за одну десь платили, тож взаємні розрахунки були щоденним моментом цього відпочинку, хіба що в якийсь момент дівчата остаточно заплуталися в копійках і Даліла запропонувала рахували лише гривні. Але Міранда не любила борги і все одно намагалася віддати все. І буквально ж зранку розрахувалася, а зараз знову має на совісті вартість шоколадного пломбіру, бо взяла з собою лише гроші на вхід до дискотеки, а Даліла вмовила «побалувати себе».

— Так, я знаю, хто нам купує наступне морозиво, — діловито хмикнула Даліла, викидаючи обгортку зі вже з’їденого до смітника.

— Хто? — здивовано повернулася до неї Міранда. Навкруги було напрочуд тихо. Власне дівчата навмисне відійшли від основних вечірніх «артерій».

— Он бачиш хлопців на лавочці попід магазином? — не повертаючи голови кивнула подруга на два худорлявих силуети на відстані метрів п’ятдесяти. — Вони.

— Чому ти так вирішила? Як ти їх взагалі роздивилася? У тебе ж короткозорість! — ледь стрималася від сміху Міранда. Даліла її регулярно дивувала своєю уважністю до чужих поглядів. Міранда зі своїм 100% зором помічала залицяльника, лише коли той підходив і починав розмову, а Даліла невимушено «сканувала» горизонт на всі 360 градусів і регулярно коментувала, хто «зараз зверне шию», кому «терміново треба охолодитися», а хто «мріє її пригостити морозивом», як, наприклад, зараз.

— Так короткозорість, а не куряча сліпота! І вона точно не завадить розвести цих гавриків на халявне морозиво, — хмикнула подруга.

Двійко хлопців дійсно за деякий час підійшли знайомитися, а ще за кілька хвилин один з них, скерований прозорим натяком Даліли, побіг за морозивом. Подруга з поблажливістю цариці прийняла те «несподіване підношення», а ще за кілька хвилин Міранда ледь не вдавилася, слухаючи, як подруга невимушено обіцяє, що завтра ввечері вони чекатимуть хлопців на цій лавочці. Даліла часто демонструвала неперевершене, але трохи жорстоке уміння морочити людям голову. Міранда щиро не розуміла навіщо вона це робить, проте не збиралася «палити контору» перед незнайомцями.