Безіменний

Аріадна та Олекса вмить приросли очима до Еріки. В неї самої на якийсь час здатність до мови просто зникла. Вона геть нічого не усвідомлювала!

- Так, послухайте, не знаю, що це відбувається, але я жодного разу не зустрічалася з Аларом, коли він був вартовим, а тим паче ніколи не зустрічалася з Настасією! Та й на тій галявині, де знаходиться перехід до примарного міста, я теж раніше не бувала, – судмедекспертка спантеличено поглянула на Іринея, – що це взагалі за маячня?!

Чоловік-химера таємниче усміхнувся та поклав свою звичайну руку на затемнену:

- А я і не говорив, що ви всі обов’язково потрапите до минулих життів, як, наприклад, це сталося з твоєю подругою. У кожного свій шлях. Там він бачить те, що мусить побачити, аби позбутися таємниці, яка не дає йому спокою, – і тут посмішка Іринея стала ширшою, – не переймайся, вже зовсім скоро і твоя черга позбуватися таємниць, тоді й зрозумієш, як це працює.

В Еріки мороз спиною промайнув, чи то від його погляду, чи то від слів. Її бентежила невідомість і оця загадкова калюжа з дивними видіннями, які ще й на реальність впливають. Зараз обличчя справжнього Алара було блідим та напруженим, він дихав уривками, як і в зображенні на воді. Жінка поглянула на Аріадну й Олексу, ті так само нічого до пуття збагнути не могли. Вартова знизала плечима і схвильовано видихнула, на мить зиркнувши на Еріку, а далі вони знову опустили очі у воду.

Алар застиг. Просто застиг, неначе мармурова статуя. Його пронизав шок і скував усі рухи. Він дивився на Еріку приголомшеним поглядом, не в змозі навіть щось промовити до неї.

А от жінка, навпаки, здивованою не виглядала. Вона випромінювала істинний холод, вічну кригу, яка своїми гострими краями дряпала й на відстані. Її очі палали зневагою та ненавистю. Еріка у зображенні ладна була просто вгризтися Алару в горлянку і за мить позбавити його життя, ніби давно цього й чекала.

Реальна судмедекспертка не могла повірити, що спостерігає за собою, бо точно знала, що це не вона. Подібної люті Еріка б, напевно, не змогла відчувати до Безіменного, хай він і наробив справ. От тільки невже сам чоловік її такою бачить? У свідомості Алара вона аж настільки його зневажає? Так, Еріка поводиться з ним нечемно, грубо й різко, адже він завдав їй болю, проте вбивати його – ні, це занадто.

Вуста чоловіка декілька раз смикнулись, Алар намагався щось промовити, але так і не зміг, на що Еріка у зображенні підступно посміхнулася, трохи нахиливши голову вперед, немов хижачка.

- Та чого ти з нею панькаєшся?! – Настасія і сама на якийсь час застигла від несподіванки, яку влаштувала в їхньому вимірі Еріка. Вона її теж зовсім не очікувала тут зустріти, це помітно було. – Та вбий ти врешті-решт цю нахабу!

- Ні..., – Алар повільно помотав головою. Посмішка судмедекспертки стала ще ширшою, вона зрозуміла, що чоловік нічого їй не заподіє, а тому одним вправним різким рухом відкинула ногою якомога далі той з кинджалів, який він впустив.

- Аларе, коханий, та що ж ти робиш?! – Настасія нарешті підійшла до вартового й вихопила в нього інший кинджал, – що з тобою? Ти ж обіцяв мені допомогти! – вона доторкнулася до його обличчя, повільно спрямовуючи зброю в бік Еріки.

- Я сказав – ні! – чоловік миттєво змусив її руку з кинджалом знову опуститися, – ми не вбиватимемо нікого. Спробуємо іншим разом, а зараз просто тихо й мирно розійдемося.

Очі в Настасії спалахнули гнівом:

- В сенсі, спробуємо іншим разом? Ти при своєму розумі? Іншого разу може й не бути! – вона хотіла таки замахнутися, проте Алар їй не дозволив.

- Настасіє, я тебе прошу, будь ласка, ходімо звідси. Не треба проливати невинну кров...

- Що?! Це в неї невинна кров?! Коли вона встигла стати в неї невинною, га?! – жінка проїдала його поглядом. З кожною наступною хвилиною Настасія скаженіла. Скаженіла і не могла того контролювати. – Коли це ти вирішив, що вона вся біла й пухнаста, скажи? Забув, скільки разів тебе посилали? Забув? А мені ж іншої співав! – жінка спопеляла Алара темними очима, нещадно спопеляла, її гнів тільки зростав. – Е, ні, коханий. Не для того я повернулася, аби зараз дозволити тобі все зруйнувати. – І цієї ж миті Настасія чимдуж вдарила чоловіка ногою, він до цього звичайно готовим не був, тож не встиг блокувати удар і відлетів на декілька метрів. Алар хрипко закашлявся, намагаючись глибше вдихнути та підвестися. Однак Настасія швидко наблизилась і завдала черговий удар прямісінько в обличчя.

Вартовий відкотився, він декілька раз поривався спертись на долоні, але вийшло це в нього лише з третьої спроби. З його вуст текла кров, Алар виплюнув її, а тоді повернув голову до Настасії:

- Що ти робиш? Зупинись...

Але та навіть і не думала зупинятися, Настасія стиснула кинджал в руці, підійшла та направила його на чоловіка.

- Трясця тобі, Аларе! Та бийся ж ти! – Аріадна не витримала і закричала. Всі навкруги бачили, що відбувалося з реальним чоловіком, з його рота так само текла кров, а кожний подих супроводжувався таким моторошним хрипом, що здавалось, наче це взагалі останні хвилини колишнього вартового. Він кашляв і здригався, випльовуючи червоні згустки.

У Еріки серце стугоніло. Вона з жахом спостерігала, як Безіменний захлинається у власній крові. Бачила і нічого не могла вдіяти, бо Іриней все одно не дозволив би, чоловік-химера на це навіть поглядом промовляв.

- Я не розумію, чого Алар не захищається? Ніхто ж не каже заподіяти їй щось, але чому він удари не відбиває? – Олекса теж помітно нервував, хоча й ставився до чоловіка з насторогою та недовірою. Проте не зараз.

- Бо кохає. – Еріка ледь змогла промовити ці слова, горло невимовно стискало . – Він так сильно кохає Настасію, що боїться завдати їй шкоди.

- Але ж вона його вб’є! – в Аріадни очі наповнилися сльозами. – Настасія не зупиниться ні перед чим! – зважаючи на те, як вартова гамселила свого «коханого», сенс в словах жінки був.

- Ні, – судмедекспертка витерла вологу з вій, – вона не може його вбити, адже..., – однак цієї ж миті після чергового удару Настасія знову наполегливо підійшла та замахнулася кинджалом. В повітрі лише блиснуло лезо зброї, а потім, здається, всі почули тріск шкіри...

Алар застогнав там і тут, його лівий бік миттєво став червоним. Чоловік стискав вуста та руками тримався за місце поранення.

- Та він так кров’ю стече, дай допомогти йому! – Аріадна наполегливо кричала Іринею, Еріка теж дивилася на нього з усією надією, Олекса разом з дівчатами був готовий одразу кинутися на допомогу. Але Іриней лише помахав пальцем в повітрі та вкотре поглядом вказав на воду.

Алар у зображенні лежав на землі й притискав долонею рану. Настасія зверхньо дивилася на нього згори:

- Подякуй, що не вбила тебе, любчику, а могла б. Це тобі за твоє кохання, хоча воно виявилося заслабким, аби позбавитися тієї мерзотниці. Однак я це вмить виправлю, ніхто не стоятиме в мене на шляху.

- Ні, ні, Настасіє, благаю тебе, не треба! Згадай, хто ти! Ти ж – вартова! Ти мусиш захищати..., – Алар скривився від болю, проте Настасія анінайменшої уваги не звернула на його слова. Він спробував спертися на лікті, аби спіймати поглядом Еріку. А вона, до речі, часу даремно не марнувала, жінка знайшла той кинджал, який ногою віджбурнула від вартового, та приготувалася до битви.

- Еріко..., Еріко, тікай! Не бийся з нею! А тікай! – Алар кричав з останніх сил, однак, жінка лише міцніше стиснула зброю обома руками. Настасія голосно зареготала, гордо відкинувши голову, та пришвидшилася.

- Почекайте, – Аріадна перевела на реальну судмедекспертку приголомшений погляд, – якщо Настасія там вб’є Еріку, то вона помре і тут?! – три пари очей вп’ялися в Іринея, на що він лише знизав плечима та спокійно промовив:

- Уявлення не маю!

Мабуть, у всіх, окрім чоловіка-химери, шкірою промайнула вулканічна лава, або, принаймні, щось дуже схоже за відчуттями на неї. Новина, що від руки примарної Настасії можуть загинути й в реальному світі одразу двоє людей, здавалася просто нестерпною.

- Стоп! Але з чого ви вирішили, що та блонда зможе щось заподіяти іншій Еріці? Там вона непогано б’ється. Он як спочатку віджбурнула ту висікану. – Олекса намагався мислити позитивно.

- А ти сам подивись...

Всі миттю прослідкували за кам’яним поглядом Аріадни. Здавалося, лише секунда минула, а в зображенні Настасія вже товкла боки конкурентці. Напевно, лють зробила її сильнішою. Та, на щастя, побоювання не підтвердились, у тому світі в Еріки від ударів Настасії з’являлися рани, але тут вона стояла ціла й неушкоджена.

Справжній Безіменний спітнів, навколо нього розтікалась ще одна калюжа, тільки з його власної крові. У судмедекспертки все стискалося всередині, коли вона дивилась на чоловіка, але потім відчувала на собі погляд Іринея та відводила очі.

Алар у зображенні не полишав спроб підвестися, однак все, що в нього вийшло, це лише відповзти до найближчого дерева, сісти на ноги та спертися спиною на стовбур.

- Настасіє! Зупинись! Ну, що ти робиш..., – безпорадність Алара просто вбивала його. Через крововтрату він ледь свідомості не втрачав, але очі чоловіка вмить розплющилися, коли Настасія з такою силою вдарила Еріку, що та впала, проте жінка схопила її за волосся та потягла в бік вартового.

- Нумо! Переставляй ноги, бо зараз лисою зроблю! – Настасія зупинилася в декількох метрах від Алара та жбурнула Еріку на землю. – Ну, «коханий»! То як же так вийшло, що стільки років ти був відданим лише мені, а коли настав час довести свої почуття, чомусь жалієш оцю? – вартова штовхнула ногою Еріку в спину.

- Я тебе прошу, Настасіє, ти ж не така...

Жінка несподівано наставила на Еріку свій кинджал:

- Відповідай! То кого ти насправді кохаєш? Коли ти щось почав відчувати до цієї людської нікчеми?

- Але ж ти й сама колись була людиною..., – Еріка злісно прохрипіла, так само як і чоловік, випльовуючи кров.

- Стули пельку! – Настасія з розмаху ляснула її по обличчю, проте жінка й звуку не видала, вперто та сміливо тримаючись. Настасія знову навела на неї вістря зброї, – кажи, любчику, то що між вами?

- Нічого. Нічого між нами немає.

Вартова недовірливо посміхнулася:

- Не вірю. Я тобі не вірю. І коли ти встиг закохатися? Який же ти слабкий до жінок, Аларе! Однак байдуже. Вона мене все одно дратує..., – цієї ж миті Настасія замахнулася...

- Нііі! – Безіменний чимдуж закричав. Його крик з шаленою швидкістю розійшовся лісом, не оминув жодної верхівки дерева, зазирнув під кожний кущ, торкнувся всіх листочків. І час зупинивсь... Настасія так і застигла зі зброєю в повітрі, якою збиралася вбити Еріку. Навіть і сама Еріка застигла. Лише на Алара це не подіяло, він ще продовжував напружено дихати. А потім картинка змінилася. Тепер всі бачили вітальню у квартирі Безіменного, навкруги панувала напівтемрява. На дивані лежала Еріка, а коло нього на підлозі сидів Алар в розстебнутій сорочці, пив віскі та дивився на жінку. А потім несподівано пролунав голос..., голос Крижаного Сну: «Цей спогад важливий... З нього все почалося...».

Коли Аріадна та Олекса просто виглядали спантеличеними, бо геть нічого не розуміли, то очі реальної Еріки злізли на чоло. Вона, можна сказати, відчула вітер на своїй шкірі. Жінка чудово пам’ятала цю розмову з Крижаним Сном та спогад, який він хотів забрати, але чомусь не забрав. І майже одразу пригадалися слова лісової відьми: «Тобі дали те, чого не вистачало, а не забрали чогось – бо воно має особливе значення. І не обов’язково лише для тебе. Можливо, воно здатне змінити майбутнє». До Еріки неочікувано дійшов справжній сенс всього цього... То тієї ночі зародилися не її почуття, бо виникли вони насправді раніше, а почуття Безіменного до неї. Саме тому і задум його дав хибу, бо з тієї миті він с кожним днем дедалі більше зближувався з Ерікою, ревнував, сильніше переймався за неї, хоч і сам до пуття не усвідомлював, що мрія повернути Настасію відступила, а бажання бути поряд з судмедексперткою, навпаки, зросло. Не стільки почуття Еріки змінили майбутнє, а почуття самого чоловіка, бо під впливом них він, зрештою, пішов іншим шляхом і прямісінько зараз намагається допомогти Еріці, а не повернути колишню.

Вона поглянула на зображення у воді. Її дихання виказувало, що всередині вирує буревій.

Алар в тому світі теж виглядав приголомшеним. Здається, чоловік також усвідомив дещо надто важливе, проте, час міг будь-якої миті знову почати минати, тож він, зібравшись з силами, дістав з прихованої кишені на штанах невеличкий ніж. Алар намагався націлитися на руку Настасії, яка тримала кинджал, хоча в самого обидві тремтіли. Час ніби відчув його готовність та поступово став оживати, тільки повільно, неквапно. Вартовий нервував, він розумів, що через слабкість може не влучити в руку Настасії, а поцілити прямісінько в її серце. Та найгірше – вона вже також починала рухатись.

- Ні, – піт з чола капав у очі Алару. Як він не намагався зосередитись і вгамувати свою руку, вона все одно зрадницьки тремтіла. – Ні, благаю...

- Трясця! Та йому доведеться зараз обирати! Або він врятує Еріку та можливо вб’є Настасію, або остання доведе справу до кінця!

У справжньої Еріки після слів Аріадни пульс застукав аж в кістках! Вона майже завмерла, дивлячись на воду. Серце стискалося від вигляду Алара, він був у такому розпачі, що хотілося кинутись прямісінько до нього! Чоловік страждав і тут, і там, споглядати це й не мати змоги допомогти – витримати невимовно складно!

Час спливав, хоч і повільно, але спливав. Кинджал Настасії майже торкався Еріки. Алар з останніх сил намагавсь наставити руку в потрібному напрямку, але потім крик..., різкий помах... і бездиханне тіло Настасії лежить на землі...

Картинка зникла, а реальний чоловік за мить підхопився. Аріадна та Олекса одразу ж кинулися до нього, проте Еріка зупинилась за два кроки. Вона тремтіла не менше за Безіменного, відчуваючи цілковиту розгубленість. Іриней неспішно до неї наблизився:

- Вітаю. Вибір зроблено на твою користь. Ось його таємниця й відкрилася.

Жінка ніяк не відреагувала на ці слова. Здається, вона була шокована подібною правдою.

- Гей! – Аріадна злісно поглянула на чоловіка-химеру, – а чому Алар не зцілився?