Безіменний

Вона встигла лише вдихнути..., а далі відчуття стрімкого падіння, від якого можна втратити здоровий глузд... Неправда це, коли говорять, що в миті, наближені до смерті, все життя минає перед очима. Яке життя? Еріка навіть не крикнула, бо з такою швидкістю летіла вниз. А потім раптове приземлення...тільки не на землю..., а на руки того незнайомця, що її скинув.

Еріка хапала ротом повітря і нічого не могла промовити. Вона страшенно тремтіла, здавалося, що душа за час польоту відокремилась від тіла, а тепер просто пурхає десь поряд. Судмедекспертка забула всі слова і як взагалі треба розмовляти. Та вона зараз свідомість втратить! Прямісінько в обіймах цього паскудного чоловіка!

- Ах ти ж мерзота! Відпусти її! – це був розгніваний голос Безіменного. Чаклун біг швидше за вітер. Напевно він хотів накинутися на незнайомця, що тримав Еріку, але той замахнувся однією рукою і з такою силою вдарив чоловіка, що Безіменний відлетів на декілька метрів.

- Ні! Не чіпай його..., – в Еріки так тремтіли вуста, що їй ледве вдалося промовити декілька слів. Незнайомець зиркнув їй в очі, а потім дістав з кишені куртки маленьку засушену гілочку якоїсь рослини та простягнув жінці:

- Вдихни її запах, стане легше.

Еріка ошелешено дивилася на нього, особливо на його вуста. Жінка вже зрозуміла, що він і є вовкулака, а як зараз за вустами ікла побачить?

- Вдихни, кажу. – Чоловік наполегливо вклав в її руку гілочку, а сам приготувався знову гамселити Безіменного, бо той знову стрімко наближався до перевертня, з губи чаклуна текла кров. Судмедекспертка розуміла, що незнайомець його просто вб’є, тож миттю вдихнула кислий запах рослини. Сказати, що цей яскравий аромат бадьорив – це взагалі нічого не сказати. Еріка одразу немов пробудилася, наче її душа знову пірнула у тіло. В неї аж перед очима пояснішало. Жінка відштовхнулася від перевертня і стала на ноги, а потім перегородила йому шлях до Безіменного.

- Будь ласка, не чіпай його. Не треба, він просто за мене переймається.

- Еріко! – чаклун підбіг і лагідно обхопив її обличчя долонями.

- Все гаразд, заспокойся. – Судмедекспертка в очі йому не дивилася, рук не прибирала, просто віддалилася і все. Його погляд одразу згас, але жінку зараз це хвилювало найменше. Вона розвернулася до перевертня і простягнула йому той клаптик паперу з невідомим словом, що дала лісова відьма. Чоловік примружився, але взяв його, розгорнув та прочитав. Брови незнайомця на мить злетіли, проте обличчя стало менш суворим. Він переводив погляд з Еріки на Безіменного та навпаки і нічого не промовляв.

- Я не розумію, що там написано, але нам потрібен...

- Знаю. Вам потрібен барвінок зі Срібної гори. – Перевертень склав руки одна на одну і продовжував сканувати їх поглядом.

- Так, послухай! – Безіменний несподівано сховав Еріку за собою і став напроти перевертня. – Або дай нам те, що потрібно, або не мороч голови.

У Еріки всередині моторошні мурахи побігли. Незнайомець був вищим і більшим за чаклуна, а про його сили – взагалі нічого й говорити. Вона злякалася, що той Безіменного однією правою з землею зрівняє.

Судмедекспертка спробувала вийти та знову стати між ними, але чаклун завів назад руки і не випустив її. Вона наче посеред турнікету застрягла!

У перевертня на обличчя з’явилася хитра посмішка. Він загадково нахилив голову набік і промовив:

- З тобою я не розмовлятиму. Лише з нею. – І кивнув в бік Еріки.

- Та зараз! Лише через мій...

- З задоволенням!

- Так! Все! Досить! – жінці таки вдалося відштовхнути від себе руку Безіменного та вийти до незнайомця.

- Хочеш зі мною говорити, то говори. Тільки не чіпай нас, будь ласка. Ми не битися прийшли. – Вона сміливо дивилася йому в очі, хоча в самої тіло ще продовжувало здригатися, а особливо від згадки про політ з пагорба. Еріці навіть голову було страшно підводити, аби поглянути, скільки їй довелося летіти вниз. Зараз знову як зробить щось!

- Тобі я шкоди не заподію, а от стосовно нього нічого не можу обіцяти.

- Дякую. Хоч ти мене ВЖЕ ледь не вбив...

Незнайомець усміхнувся:

- Ніхто тебе вбивати не збирався. Мені треба було зрозуміти, чи маєш ти

якісь магічні сили. Ми не підпускаємо абикого, хто ними володіє. Це небезпечно. А в подібній ситуації задля самозбереження ти б точно ними скористалася. До речі, твоєму приятелю про це відомо.

Безіменний вирвався вперед, Еріка вчасно встигла схопити його за руку та не дозволила кинутися на перевертня.

- Та я й гадки не мав, що ти її з пагорба скинеш! – очі у чаклуна палали гнівом. А незнайомець його, ніби навмисно дратував своєю підступною посмішкою.

- У нас багато різних методів.

Еріка ледь не закашлялася.

- Гарно ж ви наявність магічних сил перевіряєте! А якби ти не встиг спуститися та підхопити мене?

Перевертень продовжував пихато шкіритися:

- Ми швидші за твої думки. Тож тебе я у будь-якому разі спіймав би.

- А якби тобі щось завадило?! Га? Що тоді? Не думай, що раз вам дозволено чіпати людей, це б тобі так просто минулося! – чаклун не вгамовувався. Жінці довелося не відпускати його руки та постійно смикати до себе, аби той не зчинив бійки з тим, кому точно програє.

- О, то ти вже за людей хвилюєшся? Відколи?

- Це тебе не обходить!

Перевертень несподівано перевів погляд на Еріку:

- А її? Її це теж не обходить?

Безіменний припинив вириватися. Чоловік важко дихав і майже перестав рухатися. А потім тихо відповів:

- Вона знає про мене…

Еріка помотала головою, всіх так хвилює, що він темний чаклун? Щось

вона не помітила, аби чоловік комусь шкодив. А взагалі їй вже набридло слухати суперечку цих двох:

- Гаразд, якщо ви закінчили з’ясовувати стосунки, перейдімо до головного. – Вона зробила крок до перевертня, – ви дасте нам барвінок, чи потрібно ще якусь перевірку пройти?

Він дивився на неї прискіпливо:

- А тобі відомо, для чого він йому? – той кивнув в бік Безіменного.

- Так, відомо.

- І ти погоджуєшся з цим?

- Якби не погоджувалась, не стояла б тут.

Перевертень мовчав. Блакить в його очах не дозволяла відірвати від неї погляд. Еріка не уявляла, що далі від нього очікувати. Взагалі, весь цей магічний світ, який спочатку здавався їй таким цікавим, дедалі більше стає небезпечним. Судмедекспертка вже незабаром рахувати почне, скільки разів мало не попрощалася з життям. У фільмах спостерігати за пригодами – то одне, а от бути учасницею цих пригод в реальному житті – зовсім інше.

- Гаразд. Але я не вирішую подібних питань. Дозволу треба питати в мого батька. Я повідомлю йому, для чого ви завітали. Чекайте тут. Я погукаю, коли поговорю з ним. – Перевертень розвернувся та пішов в бік будинку. Еріка відпустила нарешті Безіменного, той довго дивився йому вслід. До речі, вовкулака жодного разу не озирнувся, а раптом вони щось замислили? Хоча, напевно, він миттєво відчув би кожний їхній рух. А можливо навіть і думки. Еріка одразу про це й запитала:

- Вони як і відьми думки читають?

Проте чаклун мовчав.

- Безіменний, ти чуєш мене? – Еріка розвернулася до нього, виглядав він досить дивно: його очі металися туди-сюди, пальці на долонях раз за разом стискалися, а дихання так і залишилося напруженим. – Що з тобою?

- Це занадто..., ні це..., – чоловік був вкрай розгубленим, він не закінчував речення, переминався з ноги на ногу і навіть декілька раз обхопив себе за голову.

- В чому справа? Що тебе бентежить? Гей! – Еріка доторкнулася до його плеча, Безіменний здригнувся, але одразу й опанував себе.

- Це все надто небезпечно для тебе, Еріко. Я не думав..., я не хотів, аби це зайшло так далеко. Відьма мала рацію, це не твоя війна, а я втягнув тебе, навіть не запитуючи..., пробач! – чаклун несподівано підступив до неї, а потім..., потім обійняв... Це були непрості обійми, він міцно притиснув її до себе, зариваючись обличчям в шию.

Тепер розгубилася й Еріка. Вона не знала, чи теж його обійняти, чи краще не чіпати, аби він швидше вгамувався. Та що з ним взагалі відбувається?!

- Послухай, – жінка легенько поплескала чаклуна по спині, – Безіменний, ти мене зараз задушиш.

- Вибач. – Чоловік миттю відступив.

- Заспокойся. Це по-перше. А по-друге, я сама захотіла дізнатися про ваш магічний світ та й допомагати тобі ніхто мене не примушував. Майже. Однак зараз вже запізно повертати назад. Я тебе дуже прошу, сьогодні й так забагато емоцій, облиш істерику. Можливо, нам пощастить з барвінком і все буде гаразд.

Чаклун невдоволено мугикнув:

- Навряд.

- Не перебільшуй, ти цього не знаєш напевно. Хоча я взагалі-то гадала, що перевертні такі ж товариські, як і відьми. Але зустрічають гостей вони досить... нестандартно.

- Рід Рудих надто прадавній та недовірливий. Їм багато чого відомо, вони мають владу і наділені особливими магічними силами. Взагалі перевертні можуть перетворювати людей на собі подібних лише у вкрай обмежених випадках, переважно задля порятунку. Але ці обмеження не стосуються Рудих. Вони мудрі, вміють передчувати майбутнє і бачать нутро, а ще колись дуже допомогли людям. Тому, якщо вони вже вирішать когось перетворити, вважатиметься, що так і треба.

Еріка здригнулася.

- Он як..., то ти це мав на увазі, коли сказав, що їм дозволено чіпати людей?

Безіменний кивнув.

- Але вони й захищають. Якщо треба буде когось чи щось боронити, будь певна, кожний з роду Рудих це зробить. Перевірки в них дійсно досить суворі, але зараз так сталося... через мене, – чаклун важко зітхнув, – вони не довіряють мені. Я тому не повертав тебе з пагорба, аби не провокувати перевертня та не викликати підозру. Та, як бачиш, все одно викликав. – Безіменний знову зблід, в його очах панувало відчуття провини.

- Облиш, – жінка взяла його за руку. Вона бачила, як на нього вплинуло все, що сталося, він невимовно хвилювався та звинувачував себе. Тож образа на його поведінку в лісі відступила. – Все минулося добре. Можливо, це твоє закляття захисту мене оберігає?

- Хотілося, аби так було, однак, ні. Проти Рудих воно не діє, справа в особливій магії, що тече в їхній крові. Багато заклять на них просто не впливають.

Еріка нарешті наважилася та перевела погляд на пагорб, з якого нещодавно летіла, по шкірі одразу дрижаки промайнули.

- І чого він моє нутро не розгледів, аби інакше переконатися, що я не маю магії?

- Бо в тобі є магія, цілющий відвар та загоювальна мазь, що допомогли швидко одужати, може саме вони заплутали його. От він і вирішив перевірити, чи справді ти володієш магічними здібностями.

Жінка на мить замислилася.

- Логічно. Тоді все збігається. – Еріка помітила, що Безіменний знову уважно дивиться на неї. Але якась ця увага не така, як завжди. – Що?

- Я тобі казав, що захоплююся твоєю сміливістю?

- Ну, не те що прямісінько захоплюєшся, але...

- Захоплююся. І це захоплення тільки зростає.

Еріка відчула, як вогняна хвиля торкнулася її щік, ох і червоні вони ж напевно зараз! Вона трохи розгубилася від того, що промовив чаклун, сперечатися з ним набагато простіше, ніж відповідати на приємні слова. Але їй і не довелося, на щастя, їх погукав перевертень, аби вони йшли до будинку. Коли гості наблизились, чоловік відчинив двері:

- Проходьте, батько чекає на вас.

Еріка зиркнула на Безіменного, він так глибоко видихнув і лише за декілька секунд кивнув їй. Дивно..., чого це він знову так розхвилювався? Сам же сказав, що перевертні, коли треба, захищатимуть. Переймається, що і її вирішать перетворити? Але навіщо це їм? Судмедекспертка й сама декілька раз зітхнула, а потім розправила плечі та увійшла всередину. Увійшла й одразу ледь не загуркотіла додолу, бо назустріч їй вийшов усміхнений Давид Афанасійович.