Безіменний

Вона стояла і мовчки дивилася на нього. Спочатку в глибоку блакить збентежених очей, а потім повільно опустила погляд нижче. Як завжди, сорочка Алара була розстебнута, наче в чоловіка якась незрозуміла нелюбов до ґудзиків, з паском та ж сама історія, і, як вишенька на тістечку – босі ноги. Добре, хоч в штанах стояв, й на тому Еріка подумки подякувала.

Судмедекспертка повернулася до його обличчя і видихнула. Намагалась прислухатися до того, що шепочуть її почуття, але вони мовчали. Взагалі. Немов зібралися всі й пішли у відпустку, залишаючи жінці холодну раціональну свідомість.

- Пустиш до себе? Чи тут розмовлятимемо?

Колишній вартовий смикнувся та прочинив двері ширше:

- Звичайно, заходь.

Еріка не поспішала, роздивлялася все навкруги, наче її тут рік не було.

- Хочеш кави? – Алар, поки вона зиркала навколо, чомусь застебнувся.

- Ні, дякую. Я у справах прийшла.

- Гаразд. Присядеш? – чоловік махнув рукою в бік дивану, однак, перш ніж сам встигнув зробити крок, почув майже те ж саме.

- Ні. Я й постояти можу. – Вона розвернулася до нього та вперлась кам’яним поглядом. Між ними нависла тиша.

- Як ти взагалі сама?

- Жива й здорова. На відміну від Івана Степового.

- Еріко..., – чоловік опустив голову та покрутив нею в різні боки, – мені неймовірно шкода, що так сталося. – А потім знову поглянув в її суворі сталеві очі, намагаючись хоч щось там побачити теплого. Проте нічого не побачив. Зовсім. Жінка трималася осторонь і ця відстань відчувалася просто в самій її поставі. Ні, вона сюди не про життя розмовляти прийшла, не просити про щось, не пропонувати, і, звичайно ж, не миритися. Еріка завітала з чіткою метою, її цілеспрямованість розходилася навкруги з ароматом парфумів, не втечеш нікуди від неї та не сховаєшся. Судмедекспертка просто чекала якоїсь слушної для себе самої миті, аби озвучити те, що тримала всередині.

- Якби я міг щось змінити зараз, повір, я б це зробив, не замислюючись. – Чоловік хотів якось висловити свої співчуття і власний сором за вчинки й брехню, проте Еріці воно було до одного місця.

- Ага. Мабуть. Послухай, довгі розмови вести я не налаштована, тож скажу як є: ти – винний в моєму стані, в моїх стражданнях, в моєму нервовому зриві, ти мені брехав, використовував мене і зрадив. Через тебе я була недостатньо уважною та припинила гостро відчувати небезпеку, проґавила та не прорахувала мить із вбивством. Тож загалом – ти мені винний, Аларе. Мені шкода твою історію з трагічним коханням та Настасію, але..., але ніякого впливу на «Коло долі» не буде. Ми вирушимо до примарного міста та знищимо останню підказку, в якій йдеться про те, як можна використати магію Кола. Зрозуміло?

Чоловік дивився на неї пригніченим поглядом, навіть дещо спантеличеним. Він зовсім не думав, що почує від неї щось подібне, окрім, звичайно, звинувачень, тож мовчав, аби дати жінці продовжити. Однак вона теж мовчала, ніби чекаючи від нього певної реакції.

- Еріко, я не зовсім розумію...

Але, здається, судмедекспертка й мовчала заради того, щоб, зрештою, його перебити:

- Я знаю про твою безглузду ідею піти до Заріцького та віддати себе для експериментів того наіженого, за інших обставин я б тебе не зупиняла. Проте зараз мені потрібно, аби ти пішов зі мною, бо тільки ти маєш уявлення про третю підказку. І не кажи, що не маєш, я тобі все одно не повірю.

З кожним промовленим словом брови Алара підіймалися вище. А коли чоловік почув про те, що вона б його навіть і не зупиняла, взагалі ледь повітрям не вдавився.

- Знаєш, а ти змінилася, Еріко. Не помічав раніше за тобою такої... крижаної байдужості.

- Та ти що? Водити мене за носа було набагато веселіше, правда?

- Так, я наламав дров, повівся, як цілковитий бовдур! Але ж...

Жінка виставила вперед долоню і вкотре перебила несправжнього чаклуна:

- Мене не хвилюють твої почуття і все, що ти там зрозумів. Ще раз кажу: ти – теж винний у всьому, що сталося. Я тобі допомагала, іноді навіть ціною власного життя, тож ти переді мною в боргу. Завтра я зателефоную Олексі та попрошу провести нас до примарного міста. А ти, будь ласкавий, виклич Аріадну та скажи, аби вона завітала до мене на роботу, бо я хочу, щоб твоя колишня напарниця пішла разом з нами. А ввечері вже безпосередньо вирушимо до нашої головної мети.

Алар мовчав. Просто дивився на судмедекспертку і мовчав.

- Забула ще попередити, тобі доведеться попрощатися зі своєю мрією повернути Настасію, бо підказку я знищу особисто, не дам тобі її прочитати й сама не читатиму.

Чоловік примружився:

- Угу. А можна дізнатись, для чого ти все це робиш?

- Можна. Я не хочу, щоб смерть Івана була марною. Він стільки боровся з Заріцьким, я не маю ніякого морального права відступити та дозволити тому мерзотнику хоч на міліметр наблизитися до бажаного.

Безіменний невдоволено пирхнув та сховав руки в кишені своїх штанів. Через те, що пасок метлявся розстебнутий, вони сповзли вже майже до небезпечних зон, але чоловіка це зараз взагалі не бентежило. Він міг би й без трусів стояти, йому було цілком байдуже.

- То це все заради пана Степового?

- Так, Аларе. Заради нього.

- Не називай мене, будь ласка, цим іменем. Воно з минулого життя.

- Це твоє ім’я і воно належить тобі. Тож я тебе так і називатиму.

- Я не второпаю, ти навмисно намагаєшся дошкулити чи вкусити? Це помста така за те, як я з тобою повівся?

Еріка зверхньо розсміялася:

- Прошу, не сміши, не все в цьому світі кружляє навколо тебе, Аларе. Мені абсолютно по цимбалах, що ти там відчуваєш. Проте руку до того, що відбулося й відбувається зараз, ти теж доклав, тому відкараскатися я тобі не дозволю. Наламав дров, а тепер охайно поскладаєш їх, як це і має бути.

Чоловік підвів вгору голову та покрутив нею:

- Ти заради свого слідчого ладна ризикувати життям, а на моє крихітне прохання реагуєш, як на полин. – Колишній вартовий поглянув на Еріку досить розгнівано, він дратувався, його вилиці стискалися аж в такт.

- А ти чогось іншого хотів?

- Хотів!

- Ну то перехочеш! – жінка збиралася ще щось додати, але несподівано на мобільному заграла мелодія. Вона його дістала та поглянула на екран. – Заріцький!

Чоловік одразу наблизився:

- Якщо він телефонує, то не просто так.

- Я сама це чудово розумію, Аларе!

- Візьмеш слухавку?

- Доведеться. Якщо я ігноруватиму його, він почне діяти, а нам потрібен час. – Жінка видихнула та відповіла на дзвінок.

- Еріко! Ну, нарешті! Який я радий вас чути. Як ся маєте?

- А самі не здогадуєтеся, пане Заріцький? – від його нудотного голосу судмедекспертка аж смикалась.

- О, ну не треба бризкати ненавистю. Я чесно попереджав вашого друга, що його допитливість до добра не призведе. Але він мене не послухався. Тож маємо, що маємо. Проте мене зараз цікавить інший ваш друг. Слухайте, Еріко, якщо чесно, я трохи ображаюся. Ви отримали від мене такий вияв великодушності, я дав вам час оговтатись, оплакати вашого слідчого, але від вас ніяких звісток щодо нашої спільної справи. Я починаю нервувати, Еріко. От зараз, де ви знаходитесь? Вдома вас нема.

Жінка ледь стримувалася, щоб не вилаяти цього покидька останніми словами, але вона усвідомлювала, що мусить вгамувати свій запал заради втілення великого задуму.

- Ви обіцяли не стежити за мною.

- А ви обіцяли привести до мене вашого чаклуна.

- Приведу. Я вже майже впоралась з «умовляннями». Зачекайте ще декілька днів.

В телефоні почулося мерзотне цокання язиком:

- Я вже й так довго чекав, Еріко. В мене немає стільки часу.

- Послухайте, пане Заріцький, чаклун, якого ви бажаєте до своєї колекції, вже днями ледь не втік, якщо я його наполохаю, шукайте тоді вітра в полі. Тож краще не заважайте мені! Сказала – незабаром прийде до вас, значить – прийде!

У відповідь жінка отримала тишу. А потім Заріцький і взагалі вимкнувся.

- Як це розуміти? Переконала, чи що?

Алар напружено зітхнув:

- Гадаю, що так. Інакше він би продовжував ставити умови чи залякувати.

- Ну, тоді не зволікатимемо. Викликай Аріадну і все перекажи. Вона переповість тобі завтра всі деталі. – Еріка завела вгору вказівний палець, – і навіть не думай підходити до мого дому чи бюро...

Одна брова чоловіка невдоволено вигнулась:

- Я хто, по-твоєму, цілковитий бовдур? Але як ти вирушиш до примарного міста, якщо Заріцький стежить за тобою?

- Є в мене декілька думок, поки їхатиму додому, якусь оберу.

Алар кивнув та кудись подався:

- Гаразд, я зараз тебе відвезу...

- Гей-гей! Гальма увімкни. Не треба мене нікуди везти, я доїду на таксі.

- Еріко, припини. Що за дитячі вибрики? Так безпечніше буде.

Проте жінка і не збиралась припиняти. Вона знову зверхньо усміхнулася, а потім розвернулась та пішла геть.

Зранку Еріка в першу чергу поговорила з Давидом Афанасійовичем і розповіла про свій задум. Жінка попросила приглянути за батьками, безпека її родини для неї понад усе. Перевертень взяв їхню адресу та одразу ж комусь зателефонував, судмедекспертка здогадувалася, що, напевно, іншим Рудим, але прямо запитувати не стала. Чоловік недовго розмовляв, а потім повідомив, що Еріка може не хвилюватися, батьки під надійним наглядом.

Наступний дзвінок був адресований Олексі. Як той тішився, жінка прямо з телефону Давида Афанасійовича чула його радісні збуджені вигуки. Здається, молодий Рудий аж ніяк не хвилювався через майбутню подорож, навпаки, ніби чекав на неї. Еріці б його впевненість, адже все, що вона дізналася про примарне місто, якось насторожувало. Нікому не відомо, що там, яка магія, що взагалі відбувається і головне – як повернутися. Пригоди – то, звісно, добре, але їх надто багато в житті судмедекспертки.

В обід завітала Аріадна. Всім своїм виглядом вона демонструвала образу.

- Тільки швидше давай розповідай, що ти там надумала, а то в мене замало часу. Я вартова взагалі-то, а не дівка за викликом.

Еріка ледь стримала напад сміху, Аріадна їй часом примхливу дитину нагадувала, але тільки вона і здатна зараз щось позитивне в жінці викликати. Судмедекспертка згадала про розмову з Заріцьким та розповіла про свій задум, який до цього вони з Давидом Афанасійовичем між собою погодили. Вартова слухала уважно і навіть жодного разу не перебила, хоча помітно, що присутність перевертнів у всій цій історії їй не до вподоби.

- Почекай, але якщо Заріцький ймовірніше за все тепер стежить за тобою, як ти збираєшся вийти зі свого оцього бюро непоміченою? Раз наші мандри починатимуться з лісу, то він може просто там нас і вшкварити. Що йому заважатиме поїхати слідом за тобою?

Еріка хитро переглянулася зі старшим Рудим та відповіла:

- Я сховаюся в мішок для транспортування трупів, а Давид Афанасійович вивезе мене на каталці через інший вихід до автівки, за кермом якої вже чекатиме Олекса, він – наш провідник. Ви ж з Аларом з’явитеся о восьмій вечора коло тієї стежки, якою ми до лісової відьми нещодавно прямували, твій колишній побратим знає про неї. Там ми й зустрінемося.

Очі в Аріадни палали, мов два смолоскипи:

- Ти серйозно збираєшся в мішок для трупів пертися?!

- Ага.

- Ти – хвора..., ти – геть хвора! – вартова підвела руки та декілька раз ними потрусила, ніби вона в тих мішках тільки-но й копирсалася.

- Вгамуйся, ти забула, хто я за професією? Для мене нічого такого страшного в тому немає. Не переймайся.

Аріадна трохи скривилася і, напевно б, фукнула, але зустрілась поглядом з перевертнем та змовчала.

- То ми вчотирьох вирушимо до примарного міста?

- Саме так. Ладу, я так розумію, краще залишитися задля надійного захисту «Кола долі»?

Вартова схвально кивнула:

- Тямиш, солоденька.

- Тоді перекажи все Алару і до вечора.

Насправді Еріка відчувала тривогу, хоча зовні цього не показувала. Давид Афанасійович впродовж всього дня давав їй цінні настанови та поради зі світу магії, заспокоював, пригощав своїм фірмовим чаєм, допомагав всім, чим міг. А під вечір перевертень сказав, що пишається Ерікою, попри всі перепони та перешкоди, вона знайшла в собі сили боротися далі.

Задум щодо того, як покинути бюро без Заріцьких посіпак, вдався на всі сто відсотків. Олекса весь шлях до потрібної стежки в лісі жартував та смішив Еріку, яка вилізла з мішка, коли вони виїхали за місто. Але усмішка її швидко зникла, як тільки вона побачила Безіменного. Так, судмедекспертка сама наполягла на його участі, але крига до нього зовсім не розтанула.

Олекса вимкнув двигун та розвернувся до Еріки:

- Ну що, готова вирушити до міста примар і загадок?

Жінка видихнула та подумала про Івана Степового:

- Так. Готова.