РОЗДІЛ 39
Боги
Семвел насупився, вдивляючись у світи, що повільно приходили до тями після чергової катастрофи, і тихо мовив:
– Інколи мені здається, що ми просто повторюємо ті самі помилки, Вал… ніби наші батьки дивляться на нас звідкись згори й мовчки хитають головами.
Валентайн скривився з легкою іронією:
– Ти про свого батька? Чи про ту даму, яку я мав честь називати матір’ю?
– Про обох, – відповів Сем із усмішкою, в якій жила легка, втомлена ностальгія. – Мені здається, мій батько… десь там, на межі між світами й своїми вічними справами. І твоя мати теж. Вони, мабуть, пішли виконувати щось надзвичайно важливе й досі впевнені, що ми це якось “зрозуміємо”. Як любив казати мій батько: “Я слідую вищому плану”.
Вал похитав головою, тихо всміхаючись:
– Нас виховували боги, які зникли без жодних пояснень, залишивши нас розгрібати цей хаос. Чудовий, просто геніальний план.
– Але зате ми знайшли одне одного, коли були абсолютно самотні, – Сем зітхнув. – Може, колись ми й дізнаємось, у чому полягали їхні великі задуми.
Валентайн усміхнувся й байдуже знизав плечима:
– Мене не цікавлять ані інші боги, ані люди, ані будь-які інші істоти. Не розраховуй, що я почну з тобою пускати сентиментальні сльози з цього приводу.
Обидва боги на мить замовкли, спостерігаючи, як у тиші народжуються й розсипаються відповіді на запитання, які, можливо, так і не мали бути поставлені.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!