Ловець снів

– Тобто? Як це ніколи не був? Я ж пам’ятаю… Я не розумію… – я розгублено дивився на Алекса, намагаючись скласти картину світу, яка за мить була розбита однією фразою. Я відчував себе так, ніби у мене їде дах, чи, мабуть, вже поїхав, весело помахавши рукою на прощання.

– Так, Артуре, – голос чоловіка був спокійним. Він, здавалося, розмовляє зі мною, наче з малою дитиною. – Чому я питав тебе про те, що ти пам’ятаєш? Так от… – він зробив паузу, набираючись сил для розповіді, яка має розставити всі крапки на «і», зітхнув і продовжив: – Коли Крістіна загинула, ти прийшов їй на допомогу, якось відчувши, що вона у небезпеці, і ти саме був неподалік. Ви боролися з двома демонами, але ти був не готовий, та ще й без зброї. Так, ти хотів допомогти, але не зміг. І, коли вони покінчили з нею, то, через те, що ти не становив для них загрози, тоді вони вирішили захопити тебе, зробити зрадником… На щастя, ти встиг викликати підмогу щойно побачив, що Кріс у біді. Ми знайшли тебе у жахливому стані, проте живого. Спочатку ми підозрювали, та трохи згодом переконалися, що тебе таки захопив демон. Але ти боровся. Від самого початку. І все те, про що ти мені щойно розповів, було його спробами захопити тебе, підкорити твій розум, змусити вірити у те, чого не було аби мати над тобою владу.

Спершу, правда, ми переймалися, чи в тебе вийде. Та це було дарма, бо ми ж забули, що ти маєш свою особливу місію, а, поки вона не виконана, навряд чи з тобою має щось трапитися таке, що тобі завадить. Тому ми мали просто спостерігати, чим скінчиться цей двобій. І, нарешті, ти переміг! – очі Алекса засяяли гордістю так, ніби це його син виконав надскладне завдання, чи й навіть він сам.

Але мене почали мучити сумніви. А якщо це все омана? Якщо цей демон просто вирішив пограти й тому сховався, вичікуючи сприятливої нагоди? Саме ці сумніви я й висловив Голові Клану.

Подумавши хвилинку, він захитав головою, заперечуючи.

– Ні, Артуре, я думаю, ні, я впевнений, що ти переміг остаточно, і він вже не повернеться.

– Але ж ти казав, що для його вигнання потрібно знати його ім’я?

Алекс на мить задумався.

– Так, дійсно. Але наші провидці сказали, що у тебе особлива роль, тому…

– Та досить вже товкмачити мені про цю «особливу роль», «долю» і таке інше! – не витримав я. – Краще скажи мені, скільки я знаходився тут? День? Два? Тиждень? Що, знову не вгадав? То, може, рік? І тільки не кажи мені, що пройшло років десять, я тобі не повірю, бо ти ані краплі не змінився!

– Зачекай, ну чого ти так нервуєш? Нічого ж страшного, на щастя, не відбулося! – Алекс намагався охолодити мій запал, та слова цьому геть не допомагали. Але й на питання він не відповів.

– Та судячи з того, що я чув про захоплення демонами тут, у Школі, то я можу, по-перше, роками не здогадуватися про його існування, як і ті, хто поруч, і, по-друге, він підтримує мої сили, тому я не старію і не хворію – так? А вбити мене можна, лише зброєю, яка містить срібло, так? Я ні в чому не помилився?

– Але ти забув за пророцтво! – мабуть, це був останній аргумент на сьогодні.

Ще якийсь час ми продовжували перепалку, у кінці якої Голова Клану видав таки, що пролежав я всього тиждень у тому напівсвідомому стані, аж поки рани мої не почали гоїтись. Нарешті, аргументи скінчилися, як і питання. Ми втомилися сваритися, а тому просто сиділи мовчки.

А вже за кілька хвилин Алекс почав розповідати мені версію того самого пророцтва, яке мені вже в печінках сиділо. Тільки, як виявилося, це було зовсім інше. Воно було не про того, хто врятує світ, кого ми шукали і називали «Той, хто мандрує світами», а конкретно про мене.

Як повідомив Алекс, я маю приховані магічні здібності! Я був ошелешений цією новиною і це ніяк не вкладалося в голові! Магія і сучасність це для мене дві речі, які не можуть існувати разом, а тут такі новини. Хоча, скільки вже різних пророцтв давалося, і все марно, дуже малий відсоток тих, що здійснилися. Тому це ще вилами по воді писано.

Врешті-решт зійшлися ми на тому, що за мною продовжать спостерігати, і це мені надзвичайно не подобалося. Добре те, що хоч дозволили повернутись до своєї кімнати. Але, звісно ж, я розумів усі ризики, тому особливо не заперечував. Та ще однією новиною було те, що з наступного ранку я почну наступний етап навчання, який допоможе мені пробудити здібності.

З одного боку, це було неймовірно цікаво (а раптом щось з цього й вийде), та з іншого – лякало тією кількістю часу, яку я маю тепер витратити на це, замість того, щоб розшукувати Обраного.

Прокинувшись ще до сходу сонця, я вже більше не міг зімкнути очей. Став біля вікна, спостерігаючи, як сонце сходить над деревами, спочатку злегка торкнувшись їх своїм рожево-золотавим промінням, а потім запаливши їх яскравим світлом. Саме початок дня завжди мені подобався. Усе ще не встигло прокинутися в очікуванні нового дня, а тому було неймовірно чистим та якимось казковим.

Незабаром у двері постукали. Ех, шкода, перервали такий гарний час. Зітхнувши, я поплівся відчиняти. На порозі стояв Алекс.

– Ти вже прокинувся? – посміхнувшись, запитав Алекс. – Ну, тоді ходімо!

У великій залі, де проходили наші тренування, на мене очікував невисокий худорлявий чоловік, який зовсім не скидався на знавця магії, радше на того, хто кілька діб жив на вулиці: волосся брудне та сплутане, штани вкриті плямами, футболка якась засмальцьована, пом’яте обличчя.

– Знайомся, це – Юліус! – представив його Голова, розпливаючись в усмішці. – Він тебе вчитиме магії!

– Вітаю, юначе! – прошамкав той, подаючи руку для привітання.

Ледь переборовши огиду, я простягнув руку у відповідь. Мабуть, усі почуття були написані у мене на обличчі.

– Артур! – ледь встиг промовити, як у мене на очах образ чоловіка, що стояв навпроти, почав розпливатися, перетворюючись на високу руду дівчину з довгим розпущеним волоссям та надзвичайно білою шкірою, яка ледь не просвічувала наскрізь. Я роззявив рота від здивування. Алекс голосно розсміявся.

– Ох і вмієш ти таки здивувати, друже!

– Ну, як я бачу, юнакам більше дівчата подобаються у ролі вчителя, – з лагідною усмішкою звернувся до мене Юліус у вигляді дівчини, змусивши мене ніяково відвести очі.

– Ні, ні, прошу, це навпаки відволікає! – поспішив заперечити я.

Чоловіки знову засміялися. Алекс залишив нас після ще кількох жартів, якими вони перекинулися, і ми розпочали заняття.

Знову ж таки, мені потрібна була медитація, тільки не така глибока, як нас вчили тут раніше. І концентрація мала бути на висоті. А от з цим у мене завжди були проблеми. Тож, скільки ми не билися, а результат був той самий, тобто – ніякого. Жахливо втомившись, я – від напруження, а мій вчитель – від такого бездарного учня, ми ледь доплелися до головного будинку Школи. Я відразу піднявся до себе в кімнату, де миттєво відключився, залишивши Юліуса, який, до слова сказати, за моїм проханням більше не змінював своєї форми, а лише набув вельми охайного вигляду, хоч я саме цього і не просив. Але, мабуть, так було й справді краще, бо більше на його зовнішність не відволікався. А що цікавого у звичайному літньому чоловікові з коротким посивілим волоссям, на зморшкуватому обличчю якого яскраво горять сірі очі?

Та зараз у мене просто не було сил розмірковувати ані про магію, ані про ті незвичайні події, які трапилися останнім часом. Тому я вирішив просто про це не думати, а лягти спати, адже, як відомо, ранок мудріший за вечір.

Цієї ночі у мої сни завітали, мабуть, усі, хто тільки міг, утворюючи дивну мішанину. Тут був і Оріан із Зірою, що простягали мені меч, і Сутінкові Стражі, які наснилися мені колись, і підземний світ, у якому я розмовляв з демоном, і навіть той вибух у Катманду, якого, як виявляється, ніколи не було, як і самої поїздки. Крім того, я знову пережив неприємний момент від зустрічі з білявкою-демоном, яку знову вбив так само, як у Непалі. Останнє, що я пам’ятав зі сну, так це була дівчина, яка пила каву в кав’ярні. Здається, вона теж була у тому сні, який сприймався мною, як реальність.

Прокинувшись з важкою головою, я все ще бачив перед собою обличчя дівчини та її усмішку. Але, подивившись на схід сонця, яке розливало тепле проміння навколо, всі сни вилетіли з моєї голови, наче їх і не було. Це радувало, бо я вже почав перейматися тим, що це мій приборканий демон знову почав свою чорну справу. Тому що раніше у Школі Ловців мені ніколи не снилися такі реалістичні сни. Та й взагалі, мабуть, ніяких. Чи то я так втомлювався від тренувань, чи того, що тут на мене діяв якийсь захист. Але, пригадуючи вчорашній день з його хвилюваннями та виснажливою роботою над собою, наявність такої кількості образів, сплутаних в одному сні було зовсім не дивним.

Година за годиною ми з Юліусом проводили у залі для тренувань, де він намагався змусити мене опанувати сили, в яких я нічого не розумів. Він спочатку ретельно пояснив мені, якими можуть бути магічні впливи, елементу магію, яка, до речі, виявилася найцікавішою з теоретичного боку, бойову магію, яка була найкориснішою для Ловця, та й для члена Клану Хранителів також. Але ніякими успіхами порадувати я його так і не зміг. На щастя, сни мене не турбували більше.

Наступного дня він пішов на хитрість – він влаштовував для мене пастки по всьому будинку, лякав мене, насилав якихось чудовиськ, з якими я мав би розібратися за допомогою сил.

– Артуре, ти не зосередився! Ти ж так і загинеш, якщо не пробудиш магію. А раптом я кудись відволічуся, а ти беззахисний? І що тоді, все, гаплик?

– Я знаю, Юліусе! Я намагаюся… Але у мене не виходить… Мабуть, я просто втомився, – сумно говорив я, розпочинаючи якусь вправу знову. – Здається, ті провидці просто помилилися, і я не здатен до магії. От і все пояснення. Треба забути за це. А, можливо, ще просто не час. Ви про це не думали?

– Думав, Артуре, звісно, що думав. Ми з Алексом вже перебрали всі варіанти, перерили купу книжок, але нічого не знайшли, жодної підказки, жодного слова про те, що ти й справді особливий.

– Ну от, бачите! А ви тут з мене вже який день знущаєтеся! Все, досить! – підвівся я з підлоги й вийшов із зали.

– Почекай, Артуре! Куди ти йдеш? – мій вчитель намагався наздогнати мене, та його поважний вік заважали йому це зробити. Мені ж увірвався терпець і я більше не хотів займатися дурною справою, від якої не було жодної користі все одно.

– До Алекса! Поділюся з ним новинами! Може, тоді він дасть мені спокій!