Король і меч

Один влучний удар у голову – і ось я стрімголов лечу кудись у темні тенета забуття. Єдина думка, найбезглуздіша, яка могла прийти до мене у такий час, була така: «Ого, а він не розгубився!»

Виринаю у зовнішній світ так само раптово, як і втратив свідомість. Роздивляюся. Навколо знову темно й не чути жодного звуку. Лише стукіт мого серця розноситься довкола. Наді мною височенні дерева, що підпирають верхівками темне небо. Повільно підіймаюся й торкаюся голови – наче б то ціла. І, що найдивніше, зовсім не болить! Ну й чудово!

Навколо темний ліс і звуки ночі, як і тоді, коли я був на дорозі. Мабуть, ті чоловіки вирішили, що я мертвий, тому й викинули десь у лісі. Але чого вони хотіли? Здається, треба було сховатися там же, де й у дитинстві. Дарма я вибіг з будинку. Хоч живий та, на перший погляд, зовсім неушкоджений. Чудова новина!

Повільно підіймаюся та роздумую над тим, куди податися тепер. Дому в мене немає, ані дружини, ані дітей, ані родичів. Тому, мабуть, все одно… Так сумно відчувати, що нікому ти не потрібен у цілому світі, нікого не знаєш, ніхто не переймається, чи спав ти, чи їв, чи живий взагалі.

Місячний промінь раптом впав на землю, підсвітивши те, чого я вже ніяк не очікував побачити. Це був меч!

Зброя була трохи прикидана землею, але, піднявши її, мені здалося, що це той самий, який я знайшов після того, як ховався від чогось страшного у такому ж темному лісі… Так, точно! Це той самий меч, який я знайшов минулої ночі. Я добре запам’ятав дивний символ, викарбуваний на його руків’ї – схожий на квітку.

Раптом мені пригадалися легенди про славетного короля Артура і лицарів круглого столу. Це викликало у мене усмішку. Я підняв зброю і почав робити змахи, випади та удари, крутився, колов та різав невидимих ворогів. Недарма колись грав у комп’ютерні ігри! Уявляти себе справжнім королем було дуже приємно й цікаво. От же ж знайшов заняття у темному лісі посеред ночі! Опустивши меч, я трохи заспокоївся та вирівняв дихання. Виявляється, чимало зусиль треба аби битися такою зброєю! Теж мені – король знайшовся! А раптом, це і правда той самий «меч із каменю»? Ні, не може бути, бо він лежав просто неба, та й навряд чи такий легендарний меч просто валявся б отак посеред лісу. Але все одно це ще й як дивно!

Та зброя ніколи не завадить, хоч якась. Він, раптом що, допоможе хоч імітувати боротьбу, бо все одно я ним не володію, не дивлячись на багатогодинний тренінг у комп’ютерному світі. Але то лише забавки, а тут – справжня зброя. Не випускаючи меча з рук, я попрямував через ліс. Куди йти я й гадки не мав. Я вирішив знайти якесь розлоге дерево, забратися вище та перечекати до світанку. Адже мені все одно не було куди поспішати. А блукання нічним лісом викликало неабиякі побоювання щодо безпеки.

Особливо, якщо згадати, що мені довелося ховатися від якихось дивних створінь, чи що то воно було. Щойно згадавши про них, я відчув якусь тривогу й зупинився. Не дивлячись на те, що навколо було геть зовсім темно і не чути жодного звуку, та цю, здавалося б, непорушну ніч тривожив легкий вітерець, що приніс із собою шепіт. Ледь чутний, але він долинав моїх вух, змушуючи нервувати.

І не того, що я його чув. Але тому, що голос був не один. Ніби невидимий хор голосів ставав усе відчутнішим, наближаючись до мене та оточуючи з усіх боків. Я, до речі, так і не знайшов дерева, на яке б можна було залізти. Та ще й пішли молодші дерева, тож сподіватися на те, що знову зможу сховатися під коренями, я не міг. Бігти кудись теж був не варіант, адже меча викидати я не хотів, а він разом з усіма умовами – темрявою та незнайомою місцевістю – значно ускладнювали мій шлях.

Голоси переслідували мене, намагалися залякати, змусити запанікувати. Але я твердо вирішив не піддаватися паніці. Весь час мій мозок напружено працював, шукаючи вихід з цього становища. Та поки безрезультатно.

Тим часом я вибрався на невеличку галявину. З одного боку – тут не заховаєшся, а з іншого це ідеальне місце для бою. Я глянув на меча, якого міцно тримав у руці. За той час, поки я ходив з ним по лісу, він вже досить звично лежав у руці. Ну що ж – спробуємо!

Я озирнувся, чекаючи на тих, чиї голоси переслідували мене. Нехай лише спробують підійти – так просто я не здамся! Аж ось з-за дерев показалися тіні, що були ще темніші, ніж найтемніші куточки лісу. Але я б не помітив їх, якби не їхні очі. Вони світили, як ті вогні, пропалюючи дірку в мені й викликаючи в мені незвичне відчуття безнадії, жалю до себе, суму.

Та я розгадав їхній задум. Зорієнтувався й відкинув усі думки, що заважали діяти, усі почуття, що були не притаманні мені. Я залишив тільки силу, рішучість і віру в себе. Більше сподіватися не було на кого. А помирати я не хотів, бо досі не розібрався в тому, чому я втратив пам’ять і де я взагалі. А незакінчені справи як завжди – надають сили долати неймовірні перешкоди.

Я підняв меча й закричав щосили:

– Ну, підходьте! Чого крадетесь, як ті злодії? Нападайте, та начувайтеся! Я озброєний і дуже небезпечний! Зараз позношу ваші голови, якщо, звісно, вони у вас є!

А подумки пронеслося: «Господи, і кого я намагаюся обдурити? Хіба що сам себе».

Мабуть, мої слова не спрацювали, бо темні постаті нападати не поспішали чи їх забавляла моя поведінка і вони вирішили поспостерігати за тим, як я буду поводитися далі. Я стояв, періодично обертався навколо та намагався передбачити, з якого боку буде напад. Якщо, звісно, я правильно розумію ситуацію. Але не чай же вони прийшли зі мною попити?

Коло навколо мене звужувалося. Темні постаті, безтілесні, але наче зіткані з самої чорноти, наближалися, тягли до мене свої руки і раптом зупинилися, завмерши на пів дорозі наче по команді. Я зовсім з’їхав з глузду або ж не знав просто, що робити у становищі, в якому знаходився. А тому, ще раз розрізавши повітря змахом меча, я сказав:

– Ну, що? Хто на новенького?

Одна фігура відділилася й наблизилася, простягаючи руки, на яких я тепер розрізнив великі пазурі. Я підняв меча й, цілячись у місце, де в нормальної людини знаходиться шия, змахнув мечем.

В ту мить, коли залізо торкнулося темної сутності, я почув жахливий крик, що прорізав ніч, змусивши мене внутрішньо стиснутись. Та зовні я намагався приборкати свої емоції. І цей крик лише додав мені сміливості, бо істота просто зникла, розчинившись у повітрі.

Тепер на мене посунуло ще дві постаті з різних боків, які, вочевидь, були не менш за мене вражені тим. Що сталося, та горіли бажанням помститися за смерть свого друга.

Перед моїми очима поставали кадри з фільмів про лицарів та епізоди комп’ютерних ігор. Але то було лише теоретично, а тут… Це було занадто. Але я рішуче підняв меча, швидко спробував оцінити ситуацію і, вибравши постать трохи ближчу до мене, сам кинувся в атаку, намагаючись знищити її з першого разу, відразу розвернувшись до другої, яка не чекала жодної миті, а навпаки, скористалася тим, що я був зайнятий, накинулася на мене ззаду.

Я тільки відчув, як її пазурі роздерли одяг на спині та щось тепле та вологе полилося по спині.

– Дідько! – я, злий, як сто чортів, розвернувся й сильно змахнув мечем. Трохи не розрахувавши силу, я ледь не впав, бо мене занесло, але удар все ж таки досягнув мети – знову страшний крик і ще на одну істоту стало менше.

– Ну що – вам ще мало? Чи, може, досить? – і звідки взялося у мене таке нахабство? Я був здивований своєю поведінкою. Як би тільки це моє зухвальство погано не скінчилося. Але я не збирався бігати, боятися, мені набридли ці істоти й загадки. Я хотів швидше покінчити з ними й дістатися додому, хоча ще не знав, де сам цей дім шукати.

І раптом я згадав, що перед тим, як потрапити вдруге до цього лісу, я був у будинку, де провів дитинство. Я згадав і про лист, який знайшов у кімнаті матері. А потім про книгу, амулет та кинджал. Але тут, коли отямився, їх не було. Значить, або мені це наснилося, або, коли мене знайшли в будинку, то відібрали знахідки і вже потім викинули мене сюди, думаючи, що я помру. Здається, ці предмети були дуже важливі, якщо мама залишила мені їх. Треба повернутися до будинку й усе ще раз перевірити. А взагалі я не зрозумів, хто були ті люди й чого хотіли…

Мої роздуми на цьому були перервані, бо ще кілька істот наближались до мене з різних боків, намагаючись оточити. Тому більше часу на роздуми не було. І я продовжував дивуватися, як вправно мені вдавалося махати мечем. А головне – влучно, бо один за одним тіні зникали.

У голові шуміла кров, переповнена адреналіном, а тому поранень, які на моєму тілі залишали істоти, я поки що не відчував, хоча й не сумнівався, що вони там є. Інколи я чув, як рветься тканина то там то тут під кігтями нападників.

Істоти перестали зберігати порядок нападу, вони наступали, кидалися з усіх боків, махали руками, намагаючись поранити мене, тягнулися до моєї шиї, а найголовніше – видавали низький моторошний звук, який змушував здригатися. Я деякий час встигав вправно відбиватися та нападати. Але моє вихваляння швидко зійшло нанівець. Рука поступово втрачала силу, піт лився з мене струмками, не дивлячись на передранкову прохолоду, але створінь менше, здається, не ставало.

Я відчував, що втомився, просто неймовірно втомився. Слабкість все частіше накривала мене своїми хвилями, умовляючи припинити боротьбу. Але я не міг – мусив боротися з останніх сил.

На сході небо спочатку почало світліти, а потім порожевіло, сповіщаючи про ранок, що стрімко наближався. Здавалося, що це ще більше злило істот.

– Ага, світла боїтеся! Так вам і треба! Зараз повиздихаєте! – я намагався триматися чого б це мені не коштувало.

Та ось я відчув, що сили зовсім залишили мене і я випустив меч, що як по якомусь чарівному бажанню встряв у землю. В той же момент від нього по землі й у повітрі розійшлися блакитні спалахи енергії, схожі на блискавки. Я в останнє почув страшний крик багатьох істот, а після цього настала абсолютна тиша. І спокій, який мені був так потрібен.

Я поглянув на меч, який, покінчивши з моїми ворогами, стирчав собі як ні в чому не бувало, з землі.

– Ого! От так супер зброя! Якби ж я раніше знав… – промовив я і втратив свідомість, опускаючись у м’яку траву, що ніжно обійняла мене, подарувавши такий бажаний відпочинок.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.