Всі вірші

"-Що таке кохання?

Питає в мене мала

‐Це бачити в ньому натхнення

Й думати "Богу хвала

Що є він в моєму житті"

-А ти коли-небудь кохала?

Розчинялась колись в почутті?

-Ця любов досі й не вщухла

Я пишу про нього вірші

Читаю книжки йому вголос

Та й з ним солодшають дні

Я з ним попадаю у космос

‐А він тебе любить, сестричка?

А нашу любу країну?

‐Звичайно, любить, маленька

І мене, і Україну"

♡𝑳𝒚𝒓𝒊𝒄𝒔 𝒃𝒚 𝑰𝒓𝒖𝒎𝒊

Вірний друг.

День у пустелі - дивна спека.

Ніч у пустелі - як холодне пекло.

Стволом поправив ти старенький капелюх,

І маєш змогу перевести дух.

Сталевий кольт - вірний компаньйон,

Твій береже бентежний сон.

Його характер дуже запальний,

Такий покірний у руці міцній.

З тобою поруч вірний друг,

Що береже від всяких волоцюг.

Спокійна прохолода гріє руку,

Сталева сила - виживання запорука.

І спогади пливуть мов мутні води,

Де гомонять пройдешні пригоди.

Закутаний у старому плащі,

Пригадуєш минулі дні.

Сталевий кольт - вірний компаньйон,

Твій береже бентежний сон.

Його характер дуже запальний,

Такий покірний у руці міцній.

І посмішка сурова та крива,

Неспішно на лиці плила.

Зухвалий шрам під пильним оком,

Від долі був гучним уроком.

Сталевий кольт - вірний компаньйон,

Твій береже бентежний сон.

Його характер дуже запальний,

Такий покірний у руці міцній.

Посилання на пісню/кліп:

https://youtu.be/KL2f7hGmLFg

Це любов з першого погляду!

Ні, це любов найкращих друзів!

Та ви що, це ж іскра в очах!

Нічого подібного, вони - споріднені душі!

—То що таке кохання? Що воно таке? Що це за іскра така? Що ви мелете!

Кохання - це коли ти відчуваєш тепло в його обіймах? Чи коли всередині бурхливе море? Чому всі кажуть що це якась нірвана, коли не бачили навіть? А може взагалі не істота, а мозок який це формує. А ми віримо в це кохання.То що це?

—Кохання - це загадка яку треба розгадати та в кожного своя правда, свій ключ. Кохання це щось неймовірне, приголомшене почуття. Воно буває яскравим та приємним і темним, як ніч, болюче. Воно ранить чи загоїть рани. Ніхто не знає, що це насправді, але всі щасливі її бачити. Вона веде тим шляхом, на який ти заслуговуєш. Схід сонця біля моря чи в горах. Або в масовці людей. Село, місто, небо, вода, земля, Інтернет. Вона по всьому світі, в усіх куточках його існування.

Вона- як ти. Ти є кохання. Ти створюєш його з іншим . "Ми і я". Кохання веде до змін. Неважливо яких поганих чи хороших. Головне- не здаватися та довірити їй себе.

Танці на воді.

Ступає постаттю тендітної ходи,

На грішну землю томна ніч,

Подруга загадкової води,

Супутниця з давніх сторічь.

Спокуса дві стихії заплітає,

Нехай весь світ у полум’ї палає.

Нехай вода знесе всі берега,

Шепоче ніч що ти моя.

Знов кличуть танці на воді,

Що манять нас до першої роси.

Тіла сплелись, сміється ніч,

Тендітний шовк злітає з пліч.

Несуть розпалені тіла,

Єдиним буревісним сном.

Хіть просинається німа,

Манить безмежно недосяжним дном.

Спокуса дві стихії заплітає,

Нехай весь світ у полум’ї палає.

Нехай вода знесе всі берега,

Шепоче ніч що ти моя.

Палає на воді спокусливий вогонь.

Серця тремтять торкнувшись томних скронь.

Стелить рука вздовж темного волосся,

Чого жадали ми під спів зірок збулося.

Спокуса дві стихії заплітає,

Нехай весь світ у полум’ї палає.

Нехай вода знесе всі берега,

Но в танці ночі ти моя.

Посилання на пісню/ кліп:

https://youtu.be/IY5irHDjG3k

Гинуть кораблі.

Коли трагічно гинуть кораблі,

Останній спів кричать вони.

Та пісня в кожного своя.

Як смерть самотня і сумна.

Над ними вічна пустота,

Під ними холод й тишина.

В безодню пісня пролунає,

Мов мить у всесвіті минає.

Останній спів почують хвилі,

І горя крик в пустій квартирі.

Коли співають кораблі,

В очах зірок згоряють дні.

Немає сил в сталевих м’язах,

Розбите скло- узори стразів.

Метал застогне в марній боротьбі,

Вода шепоче- час вже йти.

Над ними вічна пустота,

Під ними холод й тишина.

В безодню пісня пролунає,

Мов мить у всесвіті минає.

Міцна рука штурвал не стисне,

Коли остання мрія трісне.

Затихне пісня на воді,

Спокійна гладь, пройшли круги.

Над ними вічна пустота,

Під ними холод й тишина.

В безодню пісня пролунає,

Мов мить у всесвіті минає.

Посилання на пісню/ кліп:

https://youtu.be/wxRZ-ZL7cys

Зараз, коли на вулиці мінус двадцять,

Весна ніби щось абстрактне й давно забуте,

Щось, за чим вже легально ностальгувати,

Але навіть не сподіватись, що знов наступить.

А вона колись прийде - сплесне у теплі долоні,

Калоші сміливо занурить у перші калюжі,

І ми знімемо шапки і визирнемо із курток,

З якими зрослися морально-фізично з грудня.

Та поки не час, тож будемо грітись, як вмієм:

Старими піснями і перебродившим смутком.

Зима обіймає нас голками і надією

На те, що вона закінчиться і ми все забудемо.

Мавка.

Минає в безтурботті день.

Лунає ехо лагідних пісень.

Під схилом лісу пелени,

Блукають проміні рідкі.

Зелені та бездонні очі,

Грайливо здійнялись дівочі.

І хвилі довгого волосся,

Торкнулись вітру безголосся.

Як стверджує легенда давнини,

У лісу темній глибині,

Напийся з джерела води,

І будеш молодий завжди.

Блукає випадковий мандрівник,

Серед стежок лісних повік.

Під поглядами вкрадливих очей,

Природи схованих дітей.

Зелені та бездонні очі,

Грайливо здійнялись дівочі.

І хвилі довгого волосся,

Торкнулись вітру безголосся.

Ковтає воду мандрівник,

І образ хлопця миттю зник.

За дійством тим серед віка,

Тихенько стежить лісове дитя.

Зелені та бездонні очі,

Грайливо здійнялись дівочі.

І хвилі довгого волосся,

Торкнулись вітру безголосся.

Посилання на пісню/ кліп:

https://youtu.be/YXaTvz6aGMc?si=HgOxSvpOv3qtGZNx

Паладин.

В горах довічних,

Сяє світлий храм.

І у вітрах північних,

Віщує зміни нам.

Ти знаєш шлях.

Ти чуєш поклик долі.

Сталева воля у руках,

Мов віра в чистім полі.

Твій меч святий,

Що янгол дарував.

Для зла страшний

Його священний сплав.

Твій щит міцний,

Мов віра непохитна.

В очах вогонь живий,

І воля ненаситна.

Твій меч святий,

Що янгол дарував.

Для зла страшний

Його священний сплав.

Крокує гордо паладин,

Лунають клятви нерушимі.

В молитвах безлічі годин,

Вуста метою одержимі.

Твій меч святий,

Що янгол дарував.

Для зла страшний

Його священний сплав.

Посилання на пісню/ Кліп:

https://youtu.be/4hFnLKl66YU?si=ECi1DSi348gDK5Pc

Моє село застигло під грубим полотном,

Під терновим, колючим — трав’яним щитом.

Дрімають хати, вгрузли в землю

по самі вікна,

Стираються стежки, до кроків

більше не звиклі.

Мерехтить тьмяна лампа над хитким столом,

Горнятко чаю обпікає, напуваючи теплом.

Сонним поглядом рядки виводжу до краю,

Та про що тобі писати — і сама не знаю.

Хоча... втікай. Рятуйся.

Десь там жевріє шанс.

Цей лист однаково згорить,

розсиплеться на спроби.

Живи, аби не вмерти в цьому

затишші і безчасі,

Бо доля підозріло мовкне,

коли ти нарешті обира.

А поки я тут — ніде. Ні голосу. Ні мене.

When the hell goes out.

When all good goes bad.

When I fall into darkness.

When the sky becomes red.

When empire is falling

And the world`s losing its mind.

When all the words are empty

And people are blind.

All around goes ballistic,

But you always assuage.

When my life is so depressive,

Our laughs blow backstage.

If you lift your head,

You can see that the sky is blue.

If I close my eyes,

I will always see you.

12.03.2019

Небо безмежне,

В нім топляться очі вдивляючись,

Як морське побережжя -

Коли на нім хмари з'являються,

Пливуть кораблями,

По безкрайньому синьому морю,

Краєвид панорами,

Височінь, глибина, необ'ємні простори.

Так як хвиля запіниться,

Об пісок б'є з неймовірною силою,

Небо хмарами вкриється,

Око тішить, красою цнотливою милує...

Небо, небо...закрита

Для всіх таємниця,

То забуриться грізно,

То промінням ласкаво іскриться,

То зливою плаче,

То сонечком ніжно сміється,

Це не кожен побачить,

Не кожен як з потоку нап'ється ...

І ніхто тебе не розгадає,

Небо ніжне, бурхливе, небо безкрає...

ти ростеш, аби їй було зручно ділити тебе надвоє

ти ховаєш її у собі від серпневого сонця

стелиш ліворуч,

вкриваєш словами

вона говорить безупинно до самого світанку

і навіть у снах відлуння голосу

проходить крізь тебе, повільно

осідаючи в холодній матерії

ти прокидаєшся з новим іменем

наново вивчаєш дорогу до кухні

вона йде синхронно з тобою

повторює рухи

точно знаючи послідовність наступних

вдивляєшся в дзеркало

не знаходиш очей, які бачили вчора

намагаєшся пригадати, чи взагалі

вони були

а вона стоїть поряд і гладить твою руку

шепоче

ледве торкаючись подихом вуха

«я поряд»

Льоха не шляє по барах

і більше не смалить драп,

Льоху серйозно хвилює карма.

- Вітаю, друже. Вотс ап?

- Харе Крішна, ма френд, - скалить зуби ледащо,

руки тримаючи так

по-китайськи, аби я побачив краще

свіжонабитий партак,

художньо оформлений векторний фалос,

типу із області рун.

- Та ось, - продовжує Льоха, - дістався

нарешті до вивчення рун.

І насипав мені про Венеру в Марсі,

Козерога у Лізі Плюща.

Жестикулюючи векторним фалосом,

розповідав аж пищав.

Але добре, що Льоху я знаю все ж

дуже і дуже давно,

та маю уявлення, що він несе,

маскуючи езотеричним лайном,

цими тантрами, чакрами, дзенами, дао

та іншим хуйо-майо:

Льоха знов залицявся невдало.

Ясно, як день, альо.

- Харе Крішна, ма френд, - опускає руки,

та додає про всяк.

І зажурено споглядає з татухи

фалосовий висяк.

Напишу вірш для тебе коло багаття,

Де у колі друзів натхнення знайду.

Весняним вечором коло укриття

Устами писатиме думка проста.

Ця мова, яка лежить у ліжку

Закарбує слова навік у папір.

Творчість зовсім не про дуелі,

А для того, щоб зайти у скелі.

Тріскотить хмиз, і літають іскри,

А сонце кудись втекло поспішно

Та у мандрівку не взяло дівчину –

Золотаву, з ранковими ніжками.

Зігнулося проміння на орбіті,

Яке мчить у космічному світі

Десь на іншу півкулю Землі -

Освітлювати стежини круті.

Ще не встигли у зелені

Втопитися юні та старі сади,

А я граю літературні акорди

Адже зникли нестримні холоди.

Золотоволоса краса навпроти сидить

Й пильно дивиться у доленосну мить.

Стає легше з вічними видами жити:

Тут не плачуть, тут заборонено тужити.

У сірих буднях швидкоплинних

Поміж розпечених думок та ідей

Проляжуть нові, звивисті дороги,

Які схвилюють серед відстаней.

У вогнище вже кидаються дрова,

Музикант хапає гітару за шию,

Й подихом крізь струни бринить,

Щось нове та вкрай важливе.

Дівчино, ти ж іще цнотлива,

А по твоєму волоссю грім біжить.

Він вносить знову корективи

У світлу весну юних літ.

У полум'ї веселих пісень і розмов,

Ніжна ніч розгортає зоряні карти.

Я скажу нарешті слово "кохаю",

Адже світло вчить не мовчати.

Написано: 5 березня 2026 року.

Хмари падали в море, облизане хвилями небо

обливалось слізьми і ховало нажахані зорі.

Перелякані скелі чорніли в безсилій покорі

тільки обрій раз-по-раз над чимсь реготався вогнево.

Божевілля стихій обгризало терпляче каміння,

диким звіром тягнулось до постатей на узбережжі.

Буревій білопінно пісок біля ніг розмережив,

оніміло ворушаться губи -- чи плач, чи моління...

Сім надій-безнадій, сім терпінь в нетерпінні сплелися,

як жіноча приреченість, стиснута в згусок чекання.

Нагорода за гріх перейшла в покарання коханням...

Сім знедолених доль піднялися в розбурхані висі!

...У човні розшматоване впало вітрило до долу,

хтось молився, хто плакав покірно, хто берегом марив...

Та на мить розішлись, розчахнулись розхристані хмари,

сім зірок показали рибалкам дорогу додому!

Боже, я не можу

Справді вже не переношу.

Скільки болю,

Скільки горя

Людині треба пережити,

Щоб вона, нарешті, зрозуміла,

Що мала робити?

І Цицерон якось повідав,

Він нам сказав:

"Errare humanum est

Stultum est

In errore

Perseverare".

Але нічого не змінилось.

Скільки б років це ще длилось,

Ніколи не настане те,

Що комусь багато снилось.

Чорніють хмари день за днем,

І море прагне загасити коло,

Що день у день не бачить плям,

Що по землі крокують день і ніч.

І та отрута крок за кроком

Малює смертю твір жахливий.

Немає там ні прози, ні балади,

Бо тільки бруд у ящику квіте.

Але вирує небо: «Так не можна».

І кажуть люди: «Буде так!»

Бо у піхвах ножам немає місця,

Нехай підкорюють залізом світ.

Нехай дерева у червоному вбранні тремтять,

Блискуче, чисте лезо заплямованих колоче.

Вирує знову сумне небо: «Досить вже!»

Відповідають люди: «Ні. Я хочу ще!»

Ми часто відкладаємо щастя на потім,

Чекаємо «завтра», нових вершин.

А дні пропливають нечутним польотом,

Лишаючи тільки чекання і тінь.

Все віримо: скоро розвіються хмари,

Коли стане легше, прийде власний час…

Та миті найкращі — не мрії й не мари,

Вони вже сьогодні оточують нас.

У теплій розмові, у тихій молитві,

У сонці, що вранці торкнулось плеча.

В життєвій, буденній, невпинній гонитві

Ми часто не бачим, як свічка повча.

Бо мудрість не в тому, щоб жити майбутнім,

А в тому, щоб вдячним бути за мить.

За кожне «сьогодні», що стало присутнім,

За право любити і просто за жить.

Спинися на хвалю. Відчуй цей дарунок.

Цей подих і ранок — є власний «твій час».

Життя — це не завтрашній день-порятунок,

А світло, що в серці пульсує якраз.

Немов розпечені вуста,

торкнулись вістря вази

Немов заплакане дитя,

ти у світлі зали

І я, немов іду до тебе,

щось несу на думці

Не пам'ятаю чи важливе

про все забувся в русі

Підхожу я до тебе,

мов ляльку пригортаю

Сльози котяться з лиця

на те я не зважаю...

Та немов не поряд я,

знаходжуся десь далі

Не знаходжу спокою

Чуючи тебе в печалі

Тому я подумки вдаю

немов тебе втішаю

Немов поряд я стою

І все ще я кохаю...

Я з прямим ,не відведеним поглядом.

Заморожена ,в глибині без емоцій.

Без руху ,без спогадів.

Ти такою хотів мене бачити ?

Знову мертвою в рамки затиснута,

Де ні блиску в очах ,

ні повітря, ні дихання.

Ти спитав себе- а чи зможу я так ?

Вільне серце моє ,і думки ,і бажання.

Вибач ,море моє не вмістити в стакан.

Лиш для того ,щоб вам рівно дихати

Побороти в мені океан?

Світ інколи тихо стискає груди,

Немов темний ліс без стежок і доріг.

І крок кожен, наче, крізь бурю і студінь,

Де тиша важка, мов холодний поріг.

Буває, що ніч розростається в серці,

І зорі ховають своє срібло десь.

І вітер питає: чи вистачить впертості

Іти крізь туман, не зламавшись увесь?

І руки знесилені падають нижче,

І погляд блукає без світла і дня.

Та десь в глибині, де мовчання найглибше,

Ще тліє жаринка живого вогня.

І, може, не видно дороги відразу,

І, може, вона не пряма і не ясна.

Та крок за кроком - крізь тіні й образи,

Поволі крізь темряву сходить весна.

Бо навіть коли все навколо мовчить,

І небо здається холодним і сірим,

Людина іде. Просто йде. І мовчить...

Та серце не вчиться ставати безсилим.

Spicy pie

Тихо плине вода у річках і струмках,

Швидко линуть літа - лише слід у очах.

Скільки марив у снах і скількох я кохав -

Я сказав би усе, якби міг. Якби знав...

Десь далеко між хмар запалав той вогонь,

Що шукав його я, що не можу збороть!

Що так зве і манить, й знов обдурить мене...

Але йду я вперед, мов мене щось жене.

І іду я, і бачу - то ти вдалині,

І легка, й недосяжна, як завжди, мені.

Я постягую руки, ти всміхнулась й... нема.

А на місці, де ти - лише сива пітьма.

Я іду і шукаю твої там сліди,

Та вони позникали усі, як завжди.

І немає притулку душі, що спалив.

Не знайшовши, я знову тебе загубив...

Я не знаю тебе, хоч і прагну узнати:

Щось між нами таке, що не можу здолати...

Нездоланне ніщо! Скалить зуби воно...

Ми ж, мов в небі зірки - лиш знайомі давно.

Ми як в небі зірки, але ж ми на землі,

І ховаємо очі, як діти малі.

Ми не бачим того, що обох нас тримає...

Й мені сумно: між нами нічого немає...

06.07.2000.

Зазирніть у буктрейлер!

Поверни мене до життя.

Покажи мені світ у долонях.

Чи то пішки, чи верхи на конях

І рукою чола доторкнись.

Поверни мене до життя.

Пригости мене чаєм духмяним,

Що гірчить різнотрав'ям галявин.

Власноруч ти збирала колись...

Поверни мене до життя.

Поділися краплиною сонця,

Що вміщається в жменьку долоні

І дає нам наснаги та сил...

Поверни мене до життя.

Ти раніше мені дарувала

Те, що завжди на двох вистачало,

А тепер розірвалось навпіл...

...моє серце.

Поверни мене до життя.

Я живу чи існую - не знаю!

Й, мабуть, марно на щось я чекаю,

Але ж ХОЧЕТЬСЯ жити мені!

Поверни мене до життя...

Я вже інший, та й ти - не та сама...

Що ж, тепер має бути цікаво

Й наяву, а не тільки вві сні!

Поверни мене до життя...

28.11.2006

Зазирніть у буктрейлер!

Так чудово у Херсонесі —

По розпеченому камінню

Тупотіти малими ногами

У червоних смішних босоніжках.

І торкатись склепінь давніх арок,

І дзвонити у дзвін великий,

Сидячи в татуся на плечах

(Тато теж атлант свого роду).

І, вдихаючи запахи літа —

Трав розпечених з сіллю морською —

Ненароком лякатись ящірок,

Якщо вловиш їх рух в давніх тріщинах.

Так, чудово було в Херсонесі.

А тепер, щоби звідать розвалини,

Я не маю нікуди їхати —

Можу визирнути з вікна

І крізь шибку розбиту побачити

Все таке ж каміння розпечене

Від холодних пронизливих вибухів.

Ретроспективно - бідний геній.

По факту - бідний та чудак.

Крик, якого почують ехо,

За сотні літ і через мрак.

Пригнічений і самовбивчий,

Одинокий позачасовик

З того світу вже не чує,

За сотні літ і через мрак,

Тих, що виловили ехо,

В шумозабруднених містах.

пролітає тунелем секунда-стріла

я стою на колінах навпроти стіни

слідкую за нею і з нею говорю:

ну зупинись ти у цеглі

розчинись в димі вугілля

розбийся об колію в момент прибуття

хочеш — можеш застрягти в мені

у серці

легенях

у родимці на лівому плечі

що обирає механічна душа?

з чим сьогодні розпрощаюся я?

тільки зупинись

на хвилину раніше

ніж потяг

зупинить вокзал

Він ішов неквапною ходою,

і наплічник, наче автомат,

втомлено підтримував рукою

демобілізований солдат.

Він ішов -- чужий до цього світу,

що живе без воєн і звитяг.

Переживши на війні два літа,

він постарів на ціле життя!

Бабці, діти граються на ґанку,

сміх веселий, музика здаля...

Оглядалися дівчата в парку

на його потетрий камуфляж.

Він неначе ніс тягар провини,

що не зміг відвести смерть чиюсь,

не зберігши свого побратима,

що накрив гранату у бою.

Він ішов здоровий, слава Богу,

лиш рубці лишилися від ран.

Як зумів - надблизив перемогу,

двадцятидвохрічний ветеран!

I don't want to be rude,

But I can't tell you a lie.

The truth can be frightening,

I want to say you 'goodbye'.

All your phrases were empty.

And your glances were senseless.

Please, forget me forever!

You`re always mannerless.

I don't want to be afraid,

But you know all about my fears.

I was alone, but also happier,

Even when I smiled through my tears.

Заляпана сонцем шкіра.

Якось огидно від того вітаміна,

Ми - покоління брудного дофаміна.

Замовили кохання з Temu:

Будь-що сказати, аби тільки в тему.

Питання якості при виборі фену.

Малюй графіті - чужі стіни,

Часописи на залишках руїни.

Малюй грубо та акуратно.

Зітруть - та всі зусилля будуть марно.

Малюй ще, малюй відважно:

Битись з комунальниками марно.

Реакція міста на зовнішні подразники.

А внутрішні? Сам не знаю.

«Місто» завжди про себе дбає.

Красти й забирати, лишати свіжий слід -

Місто неотямиться, як буде новий дім.

Ну, майже. Недобудова.

Стара добра корупція, я так її люблю!

Подивись на ліво - осьо нарід у гною,

Подивишся деінде - то я тебе убʼю.

Ну, майже. Політика.

Та я ото жартую. А ти звідки сам?

А хто ти там? А з ким ти там?

Видача статусу по відповідям.

Ну, майже. Девʼяності.

Надвечір'я покрилось туманом,

У думках зачаївся двобій.

Повертає в минуле дурманом,

Аромат переслідує твій...

Намалюю картину із літер,

Бо лунаєш в мені, наче звук.

Я вночі обнімаючи вітер,

Пригадаю тепло сильних рук...

Поміж нами триває мовчання

Ще гучніше зловісних сирен.

Чи потрібні для тебе зізнання,

Що не мають ніяких імен?

Пригадаєш ті наші розмови,

Як цвістиме бузок навесні?

Чи судилось побачитись знову —

На яву, не лише уві сні?

©️ Любов Інішева (березень 2026 р.)

Я бродила шляхами чужими,

Відчувати хотіла любов.

Наче нею була одержима...

На краю. Без вагань та умов...

Чи коханням судилось зітліти

Й самотою пізнати біди?

Ще чекала узимку на квіти,

А весною на спілі плоди.

Пізнавала тебе у картинах,

Відкривала сторінку нову.

Ти мені без жалю, на частини...

Різав серце і душу живу...

Може завтра боліти не буде

Та на вечір спокійно засну?

Хоч кілок ще пульсує у грудях,

Все ж вдихаю з повітрям весну...

©️ Любов Інішева (березень 2026 р.)