Всі вірші

З тобою я себе не впізнаю,

я — вже не той, що був іще недавно,

по-іншому тепер уже люблю,

хоч виглядає та любов незграбно.

В твоїх обіймах я вже не такий,

яким мене ще знають мої друзі.

Закоханий по вуха і простий

в своїй любові, і трава у лузі

соромиться від тих бешкетувань,

що влаштували ми на ній під небом.

Тікала ти, мов прудконога лань,

та піддавалась, мовби так і треба,

давалася спіймати і звалить,

вуста для поцілунку підставляла,

і нам здавалось, мов спинилась мить,

і міри ми у любощах не знали.

І дарував тобі свою любов,

а ти усю себе подарувала.

І цілував тебе я знов і знов,

тебе усю, де ти та й дозволяла.

А ти — мов молоде вино,

що сп'янило усю мою свідомість.

Тебе люблю відверто — все одно,

з тобою втратив сором я і совість.

Тебе всім серцем я люблю

і хочу тебе лиш одну кохати.

З тобою я себе не впізнаю,

але навіщо, власне, впізнавати?

16/06/2025

Коли ти полюбиш душу –

Це любов назавжди,

Її не спалять не осушать,

Ні вогні ні спекотні вітри.

Краса зовнішня швидко минає,

Краса зовнішня в’яне з роками,

Тільки душа вічність має,

І дивує, й дивує дарами.

Це як відповідь на твою любов,

Душі ту що любиш невтомно.

Їй не треба «високих» розмов,

Від ніжності стає неповторна.

І цвіте, і цвіте – й ця краса,

Заворожує, манить, чарує,

Якщо душу ти покохав,

Цю любов ніщо не зруйнує.

Cristine@

Івана Купала. Берегинi

На Івана, на Купала

У вінок вплітала мрії.

Все, що в серці я плекала,

Та ждала, що за обрієм.

Різнобарвними стрічками

Я сплітала наші долі,

Течія сіма річками

Відганяла злую волю.

Запалю в темнину свічку,

Та й піду в стрімнину броду,

Я вклонюсь, як неньці річці...

Та й спущу вінок на воду.

***

Не пливи за світ - за очі,

Милий, любий, мій віночку!

Може десь чекає поряд

І моя щаслива доля.

Ю. Це

Заклички

Ой, на Івана! Ой, на Купала!

Я з тобой над хмарами літала...

Ой, на Івана! Ой, на Купала!

Долю я із полум'я сплітала...

Ой, на Івана! Ой, на Купала!

Там зоря де вранішня палала,

Папороть там квітка розквітала...

Купало Купала, та й чистою стала!

Купала Купало, що мимо пройшло, того і не стало!

Ой, на Івана! Ой, на Купала!

Нас з тобою доля поквітчала...

Ю. Це

Мій бокал наполовину істинний,

Я перехилю його до дна

І згадаю, як в дитинстві з-під тинів

Усміхалася мені весна.

Зараз березень так не зігріє вже,

Замість саду й зелені асфальт.

Сірість міста методично сніг гризе,

Скрегочу зубами об кришталь.

Це вино єдиним стало кольором

В сепії криївки від негод.

Переїхала давно із дому я,

Спокусившись присмаком вигод.

Втративши свої дитячі барви всі,

Лиш з вином я можу бачить сни.

Мій бокал наполовину істинний -

Іншу долю випила сперш ти.

Наливаєшся в кімнаті кольором,

Наливаю ще один бокал.

Твій рум’янець роз’їдає кола під

Істиною у моїх очах.

В моїй душі звучить Бетховен,

Соната місячна сумна.

І суму тихого я повен,

Як у свята бокал вина.

І плаче сумно піаніно,

А з ним — і ноти в нотнику.

Душа сумує тихо нині

На молодому ще віку.

Не рветься в тілі, не ридає

За долю гірку, як мигдаль,

Лиш тихими слізьми страждає,

Прозорими, як той кришталь.

А музика в душі все ллється,

Торкає струни знов і знов,

А серце ніби в ритм їй б'ється,

І догорає в нім любов.

І я, мов на причалі човен,

Самотній — зверху і до дна.

В моїй душі звучить Бетховен,

Соната місячна сумна.

Знаєш… я була в тебе закохана —

Налякана, розгублена, сполохана.

Не знала, як із цим вогнем бути,

Як далі жити — мовчки, не збагнути.

Та й не було шансу перевірити,

У що це почуття могло вирости.

Мерехтіло, пульсувало, як живе —

І могло любов’ю стати. Але…

І наші зустрічі — короткі, випадкові,

Серед чужих очей — погляди несмілі.

Швидкі обійми, стримане бажання —

І лиш у спогадах зростало це кохання.

Хотіла б, щоб мені було байдуже,

Щоб не боліло те, чого не сталося.

Живе цей сум… не пізнаємо вже.

Минув наш час. На що ж я сподівалася?

11.06.2025

Життя — це тетріс,

де фігури не підходять

і звук “game over” —

це колискова.

Вранці вмикаєш себе,

мов старий комп:

шумиш,

гальмуєш,

оновлення відкладаєш на завтра, яке, як відомо,

ніколи не наступає.

У кишені — списані ролі,

в голові — no signal,

в серці — смітник із відкладених почуттів.

Ти пробував жити з глибиною,

але вона заповнилась

водою з-під крана

і трошки страхом.

Ті, хто кричали «будь собою» — пішли.

залишився google

і кава,

яка гіркіша за всі

твої спроби.

Життя — це складність,

яку не береш,

а тягнеш за собою

як валізу

без ручки,

по сходах у неправильну сторону.

Але іноді —

падає світло

і стає трохи легше.

Не простіше,

але легше.

Спіймати літо за крило

І полетіти б з ним у мрії.

Там, де на фронті перелом...

На світі – мир! Й нема росії!

Я та ,хто завжди за тебе.

Та ,хто душу дияволу віддасть,

Лише б ти був щасливим ,

І не згадував моїх образ.

Я переламаю ноги всім,

Хто перейшов тобі дорогу.

І щоби не траплялось далі -

Я буду поруч із тобою.

Я залікую кожну рану,

Яку тобі нанесли в спину.

Я залатаю кожну дірку,

Що є в твоїй світлій душі.

Я люблю тишу. Яка вона буває?

Щемка? Можливо, світла чи сумна?

Або тремтяча — що тіло огортає,

неначе ковдра клаптева стара.

Коли я чую вітер у ялинових кронах

та шелест листя, що лягає в золотий килим,

як їх сухі й тендітні скелети під ногами

шурхочуть тихо й розсипаються на пил.

Коли дзвенить повітря перед грозою,

і повні краплі стукають у шибку.

Вогонь у каміні потріскує мирно,

а ми з насолодою смакуємо вино.

Коли сторінки шарудять під пальцями,

думки пливуть — спокійні та чіткі.

Й твоя дитина дихає уві сні рівно,

і поряд той з ким без слів — надійно,

і ім'я його промовляється коханням

— це і є найдивовижніша тиша на Землі.

05.06.2025

І дощ замовк, повітря ще вологе,

І світло з вікон ллється на траву.

Густий серпанок стелиться до долу —

Немов веде в підводну глибину.

Запала тиша. Лише води краплини

З дахів поволі падають невпинно.

І стук їх — мов барабанний дріб —

Відлунням проспіває так чарівно.

А завтра день несподівано розквітне —

На диво млосний, спраглий та ясний.

І сонцю вдасться, хоч зрідка, час від часу,

Пройти крізь щільних хмар сталеву пелену.

01.06.2025

Відпусти мене, мамо, — я в правді живу,

Смакую омани, що грішно веде.

Забери речі й поклади в торбу,

Там правда — дорога в моє майбутнє.

Я свій гріх понесу в тій торбинці, мов хрест,

Не в яблуні — розрада, і не в плоді.

Прощення проситиму в молитві без віст,

Що прозвучить у тій далекій правді.

Слова пронесуться, як біль на дитині,

Не беручи долі — вона не проста.

Пробачення лине — на зустріч єдині,

Де впалий боєць, і молитва — свята.

Ніжність

Я кохала як тече ріка,

Несподіваний весняний грім...

Пролітала повз усі моря,

Та гадала, що єдиний він.

Я пливла до нього в снах,

Милувалась сяянням очей,

Йшла немов би по вустах,

І жаркіших світ не знав ночей!

Як палала вранішня зоря,

Розбудив мене пташиний спів...

Враз настала темна ніч,

Як я взнала, що її зустрів.

Ніжність їй свою подарував,

Збурхував чуттєвий океан....

Цілий світ до ніг її поклав,

Як нікого він її жадав.

Зціпиніла від жорстоких слів,

Спрага він моя і мій нектар!

Я молила, щоб її любив,

Як його кохала, щоб її кохав.

Нічого доброго, свого не маю.

Все що моє це бруд і нечистота

І навіть віра не моя, я її лише приймаю,

А Все що добре, це все від Бога.

Не знав ніколи :"що є чистота?"

А пізнання, які сьогодні маю

Всі через віру,.Господь очищує,

Я про це просив Його, відкрились очі,

Побачив чистоту, яка вона,

Тепер я знаю...

Мені сподобалась, краса,

Яка весь бруд і нечистоти знишує.

Йому хвалу я вітдаю, коли догріб до ночі.

І знову ранок, в якому вороги тебе чекають,

Терпіння й стриманність, отримав через пізнання.

Вони тих ворогів всіх розпізнають.

І проведуть до чистоти, якщо Його не лишу я.

Немаю навіть чим хвалитись.

Все, все стовітсотково - все від Бога.

Моє, це сумувати,здатись, зажуритись.

Моє - вбиваюча, страшна тревога.

Вся чистота, і вся краса, і вся любов,

Як тількі гріх проникне в серце,

Накине тисячі брудних оков,

Які смердіти будуть смертю.

Вона малювала в уяві картини:

яблуні цвіт, жменьку малини.

То танцювала, мов балерини,

то усміхалась, як модель на світлині.

Стільки всього хотіла зробити,

доки не змусили її змити -

усмішку з вуст,

погляд униз потупити.

Їй легко вдавалось усім довіряти:

не слід нове починати,

не будеш на подіумі йти,

комусь іншому сяють зірки.

Та хто вона, щоб вірити собі,

де щодня у флешмобі

(не)добрих людей

її невіра - їхній трофей.

Так хочеться їй багато сказати -

але перш за все...обійняти.

Боротьба за нескорене...

Тирса безжалля котилася дотиком шуму,

І чули про неї далекі, міцні літаки.

Вони розбивали небесся у чорну задуму

І ки́дали крила на темні й густі береги.

А там, на землі, під небесно-машинно-ходою,

В окопах "за волю" на скованій болем струні,

Утомлені очі і те, що зосталось від бою...

Чекали затишшя у сірій, беззвучній луні...

Грива коне́й розганяла насуплені хмари,

Палали мотиви, кричали небесні вогні!

Брехати за правду й купати засмолені чари,

Бути слугою, за волю, на дивнім одрі...

20.05.2025

Коли ти загубився, і все складно в житті —

Шукаєш відповідей у тиші, в глибині.

І настає момент — коли не можеш виокремити

Те саме, потаємне, головне питання —

Без огляду на когось, без вагання,

Й навіть у голос його строго й ясно вимовити.

Може, ще один лишився варіант —

Шукати тих, хто зможе дати гарант.

Найкмітливіший розум — хоч уявний —

Знайде відповідь чітку на запитання,

Без огляду на когось і без вагання.

Й це не Бог, бо він, мов обрій, недосяжний.

Можливо, до янголів ще якось дістатись можна.

Вони далеко — від суєти людської та міста.

Й краще це робити далі від усіх — насамоті,

Де чистий небосхил над тобою розверзнеться —

Хмари відступалять, й зорі, мов краплини, розіллються —

Й погляд із неба вже неможливо буде відвести.

Якщо пощастить, і придивишся ти пильно —

Можеш почути їх спів — лунає хор чарівно.

Відчуєш, як невидимі нитки золотого проміння

Перетинають, сповивають любов’ю твоє тіло —

Огортують, заколисують у мареннях повільно —

Й затремтиш щасливо від цього сновидіння.

І якщо хоч один погляне тобі просто в душу —

Лиш на мить — у Всесвіті ти матимеш перевагу:

Зловити свій єдиний шанс, рідкісний у житті —

Поставити те саме, потаємне, головне питання.

Можливо, він відповість — без сумніву, без вагання...

Чи зможеш щось сказати, не заклякнув у моменті?

01.05.2025

Сиджу я в схованці надійній

У темному, безпечному кутку.

Ловлю промінці сонця у павутинні —

Заплутую їх у вигадливі вузли.

Вони тримають міцно оборону,

Затримують всі паростки любові.

Якщо якась мить щастя проковзне —

Відразу вірна бронь її зітре.

Усі дари цього світу — не для мене,

Бо вони підживлюють життя.

Та збуджують у серці сплячі мрії

І знов ведуть у прірву — в почуття.

А ті, що вдерлися, мають усе ж померти.

Я мусила їх спопелити й стерти.

Якщо не буде більше кому віддати серце —

Страждання й біль любові не прийде.

13.04.2025

Покровитель ронделя — приборкувач слів.

Проникаєш у серце рефренним рядком,

Відчуваю всі рими відлунням — нутром.

Зачепити секрет потаємно зумів.

Поетичність живе над країною снів,

Витворяєш, спокусник, верлібри листком.

Покровитель ронделя — приборкувач слів.

Проникаєш у серце рефренним рядком.

Загубившись посеред карбованих див,

Надихаюсь твоїм невгамовним пером.

Заворожуєш віршем і преш напролом!

Як проникнути в душу мигцем ти посмів?

Покровитель ронделя — приборкувач слів.

07.06.2025 р.

Твій п'єдестал.

Ти посміхаєшся і розчиняєш в собі все,

Як цукор, що в гарячий чай насипав.

Ретельно, ложкою терпіння - яке понад усе,

Ти перемішуєш свої думки й реагуєш на їх випад.

Якщо не здатний ти сприймати всі поразки,

Як не минуче, як те, що нам належить,

То не яка підтримка і не які підказки,

Не підсолодять розпач, біль, і в серці скрежит.

Наші бажання, досягти мети любой ціною,

У випадку невдачі, б'ють в саме твоє серце,

Щоб його закрити з усіх сторін стіною,

А серед стін, лише твій п'єдестал і місце перше.

Цей п'єдестал бажань і результат, якого ти не бачиш,

На цьому п'єдесталі всі твої думки.

На вищу сходинку зійшов і плачеш,

Бо там лише твій егоїзм, який порвало на шматки.

Наші бажання, досягти мети любой ціною,

У випадку невдачі, б'ють в саме твоє серце,

Щоб його закрити з усіх сторін стіною,

А серед стін лише твій п'єдестал і місце перше.

І ці шматки, зліпити бодай щось до купи,

Через біль і розпач витрачають решту сил.

"Це все моє, я досягну...!" - ти посилаєш всіх до дупи,

Наносиш біль собі, наче не бачиш ти навколо стін.

Наші бажання, досягти мети любой ціною,

У випадку невдачі б'ють, в саме твоє серце,

Щоб його закрити з усіх сторін стіною,

А серед стін лише твій п'єдестал і місце перше.

А за стіною - мир, терпіння, спокій.

Чекає там і відповідь проста і допомога.

Там є один чи два простих уроки,

Так - там за стіною воля не твоя, там Воля Бога.

Наші бажання, досягти мети любой ціною,

У випадку невдачі, б'ють в саме твоє серце,

Щоб його закрити з усіх сторін стіною,

А серед стін лише твій п'єдестал і місце перше.

Люблю тебе тихо,

Щоб не призвати яке лихо,

Що так кортить тебе забрати.

Забрати, та більше не віддати.

Якби ж в реаліях сьогоденних,

Було любити тебе буденно.

Кипить мій мозок, він бурлить,

Локомотив рушає вмить.

Пронизує простір, б’є рекорди,

Як зі струни бринять акорди.

Не поспішаю я за ним —

Думки пірнають у стрімкий вир.

Як шаленіє вітер в полі,

Так розум мій шукає дику волю.

Не знаю, як його спинить —

Не спить, не втомлюється — все мчить.

Уривки образів та фраз

Сплітає в цілісний каркас.

І вже не я керую ним,

А він веде мене туди,

Де світ фантазій та думок

Поєднуються у вибухову мить.

І тільки серце, десь у глибині,

Шепоче тихо: «Зупинись та спи».

Та розум мчить усе вперед —

У простір вільний без межі.

01.04.2025

До кого ти звертаєшся у горі?

До кого серце лине у журбі?

Можливо, ти колись збудуєш

Свій тихий замок у душі.

Можливо, ти всі скинеш лати

Й у чисту воду сміливо увійдеш.

Та змиєш глибокі, криваві рани,

І свіжі квіти на постіль покладеш.

Й сновидіння буде тихим та спокійним,

Щасливі сни огорнуть у мить.

Торкнешся лагідно руки, що поряд,

І знатимеш: не сама — навік.

26.03.2025

Якісь бентежні пройоби, нереалізовані пости

Бажання жити першим, щоб мудрість визнали світи

Та не пости єдині бентежать душу

Це, взагалі то, далеко не єдиний пройоб цього світу!

Додамо роки, відсутність майна, двора, гнізда, повіту

Відсутність авто, ровера й коліщати шпиці

Відсутність справи, діла, сродной праці

Та основне, відсутність світу для комунікацій.

Не стрибнути з даху, то уже робота.

Забутись пивом, віскі чи вином, то з дурості турбота.

Радіть життю, самодостатність вічна - то є пиздьож.

Світу завжди потрібно світло. Не ізоляції шматок.