Божественна маска

В новій літературній масці зібрались воістину божественні гравці. У другому турі Стрибогу пощастило з жанром — Етнічне фентезі. І вам, любі читачі випала честь оцінити наскільки вдало він переробив уривок під даний жанр.

Уривок:

Петро Кров’янка зачудовано, зачаровано милувався цим чарівним обличчям. Воно було так явно не на своєму місці як додатковий хвіст на собаці. У відповідь мавка пильно дивилася на нього, і бранець неспокійно переступив з лапи на лапи, усвідмолюючи свій жалюгідний вигляд.

Немитий, нестрижений, неголений, із скуйовдженою чорною шерстю, потріпаному нашийнику, що залишився від колись розкішного позолоченого ременя, в якому його відправили виправлятися і якого зараз би навіть не одягнули на городнє опудало, Кров’янка вважав себе негідним того, щоб його розглядали такі красиві очі. А проте очі ці не відриваючись дивилися на нього з майже дитячим подивом і жалістю. Нарешті дівчина доторкнулася до яскравочервоного рукава свого супутника, той щось сердито буркнув, повернувся всім своїм масивним корпусом і став проти неї.

Дивлячись просто в очі співрозмовникові, дівчина щось із запалом доводила йому, але той слухав її неуважно. Його маленькі блискучі очиці, що примостилися біля самісінького носа, м'ясистого і звислого, відірвалися від неї і вступились у білявого вовчару Пилипа, що стояв поряд із Кров’янкою.

У цей час до них підійшов Ох, і кілька хвилин усі троє радились. Що говорила мавка, Петро не чув зовсім, бо вона говорила дуже тихо. Слова полковника долинали до Кров’янки якимось нерозбірливим бурмотінням. Зате Ох, що вважав себе дотепною істотою та любив, щоб його всі слухали, говорив високим різким голосом:

— Мій дорогий лісовику Святоголово, вам надається право першої спроби вгадати свого сина з цього розкішного квітника.

На знак згоди лісовик Святоголова кивнув головою і вже голосніше сказав:

— Ваша світлість дуже милостиві. Але, клянусь честю, ці вихованці такі нечупари досі, що з них мало буде користі вдома.

Його маленькі оченята-гудзики аж їли поглядом "живий товар", а на обличчі ще дужче заграв вираз презирства і зловтіхи. Потім він покликав до себе очільника "Ямайського купця" Садового та кілька хвилини радився з ним, час від часу дивлячись на собак, намагаючись зрозуміти, хто з них його син.

Проглянувши цей документ, Святоголова повернув його очільникові і, міцно стуливши губи, підійшов до засуджених повстанців. Вони посміли кинути виклик панам і тепер могли й не сподіватися на те, щоб колись стати вільними.