• Дана

В новій літературній масці зібрались воістину божественні гравці. У третьому турі Дані пощастило з жанром — Фентезійна сатира. І вам, любі читачі випала честь оцінити наскільки вдало вона переробила уривок під даний жанр.

Уривок:

Опівдні я приніс головному знахарю воду зі священного колодязя Оленячого члена та корінець рослини безсмертя. Він лежав майже в тій самій позі, що і раніше; здавалося, у нього вселилися злі духи землі та вогню, бо слабкість і збудження переповнювали його.

— Джиміоне, — сказав він, — з усіх тут лише ти вартий доброго слова. Ти знаєш, я завжди дбав про тебе. Я ж тобі щомісяця давав оті монетки, що ви так цінуєте у цьому світі. А тепер бачиш, друже, як мені погано, і всі покинули мене! Джиміоне, ти ж принесеш мені нормальні ліки, ге ж, ельфе-домовику?

— Я просто ельф. Чаклун... — почав був я.

Але він люто почав клясти чаклуна.

— Та всі чаклуни — дурні! — заявив він. — А цей ваш чаклун теж! Ну що він тямить в науці? У своєму світі я вивчав фармакокінетику та фармакодинаміку усіх ліків. Я знаю стільки діагнозів, що після мого огляду не залишиться здорових людей! А що твій чарівник знає про медицину? Нічого! А я виживав тільки завдяки моїм лікам, особливо парацетамолу! Він був мені за їжу й за пиття, за друга й за жінку. І коли я зараз не ковтну трохи своїх таблеток, мене спалять за Вашими первісними звичаями, швидше ніж встигне зупинитись моє серце. Це ж угородило потрапити мені у цей Ваш “фентезійний” світ. Звичайнісіньке середньовіччя, тільки з людьми з довгими вухами, і де всі забули про гігієну. Моя смерть буде на твоїх руках, Джиміоне, і на руках отого телепня-чаклуна...

І він знову вибухнув лайкою.

— Дивись, Джиміоне, у мене гаряче тіло. — благально мовив він. — Це не від того що у моїх жилах гаряча кров! Це підвищена температура! Га-ря-чка! Розумієш?! Певно я підхопив, якийсь Ваш місцевий вірусняк. А я за весь Божий день, ані таблеточки не випив, тільки ваші корінці. Цей чаклун — пройдисвіт! Якщо я не почну лікуватися нормально, Джиміоне, мені ввижатимуться галюцинації — я вже й так їх бачив! Я бачив орка-мерця Флінт'гарга в кутку! Отам, за тобою! Бачив так ясно, мов живого. Та ж сам твій чаклун казав, що мої ліки мені не завадять. Я дам тобі шкурку того Вашого “типу єдинорога” за таблетку, Джиміоне.

"Його гнів наростав, як вогонь у кузнях гномів, і я почав хвилюватись, чи не почує його мій батько, якого ослабили злі духи Енраї і який потребував цілковитого спокою, щоб злитися з природним божеством великої Аман-ри. До того ж мене переконали слова чаклуна, що їх тепер повторив знахар, а пропозиція хабаря видалася мені образою.

— Не треба мені ваших монет чи шкірок, — сказав я. — Лише борг мого батька потребує бути спаленим Вашою милістю. Я принесу вам одну Вашу “таблетку”, але не більше."

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.