• Мара

В новій літературній масці зібрались воістину божественні гравці. У другому турі Марі пощастило з жанром — Магічні істоти. І вам, любі читачі випала честь оцінити наскільки вдало вона переробила уривок під даний жанр.

Уривок:

Юрбу замурзаних хлопаків, зв'язаних по руках і ногах путами, тягли за собою крізь густі хащі кудлаті лісовики. Поряд, з огидним реготом, стрибали кікімори, вкриті мохом і тванню, і навмання шмагали батогами полонених, що потрапили під руку. Бранців вивели на залиту сонцем полянку, під тінь велетенського дуба, біля коренів якого дзюрчав струмочок.

— Стояти! Все, прийшли! Сідайте, відпочиньте! — гукнув лісовик-воєвода.

Бранці попадали на траву, де хто стояв. Петро присів на колоду, розминаючи руки, що затекли.

— Встати! Лісовий Князь іде! — гукнув лісовик.

"А хай йому грець!" — подумав Петро, підводячись на втомлених, ніби дерев'яних ногах.

Петро збагнув, що зачаровано дивиться на бліде, але чарівне обличчя дівчини з розкішним зеленим волоссям. Він оглянув її струнку фігуру, вбрану у легку і прозору зелену сукню, охоплену ледь помітним сяйвом. Лісова дівчина, що так зненацька постала перед його зором, пильно подивилась на нього, і бранець розгублено відвів погляд. Він усвідомив свій жалюгідний вигляд: немитий, зі скуйовдженим волоссям і кудлатою бородою, в лахмітті, що залишилось від колись розкішного жупана, який зараз не наділи б навіть на городнє опудало. Наразі Петро вважав себе негідним того, щоб його розглядали такі красиві очі. А ті сяйнисті зеленуваті очі не відриваючись дивилися на нього з подивом і жалістю. Нарешті дівчина доторкнулася рукою до руки високого чоловіка з сивим волоссям і кудлатою бородою, чия смаглява шкіра зі зморшками нагадувала старе дерево. За його гордою постаттю і ходою одразу стало очевидно, що князь це він.

Дивлячись просто в очі князеві, віліса щось із запалом доводила йому. А той слухав її неуважно, думаючи про щось своє. Його маленькі блискучі чорні очі, що запали у глибокі очниці біля довгого носа, гострого. гачкуватого і звислого, відірвалися від віліси та вступились у білявого здорованя Ждана, що стояв поряд із Петром.

До них підійшов лісовик-воєвода. Вони про щось радились. Говорили дуже тихо, і мова їхня, чарівна і співоча, здавалася Петру незнайомою. Князь пробурмотів щось нерозбірливе. Воєвода зареготав, і гучно заговорив людською мовою:

— Князю! Вам надається право першого вибору з цього псячого виводка! Ціну за них призначите самі! Решту продамо кочовикам з торгів, коли їхній табір прибуде на галявину!

Князь кивнув і відповів голосно:

— Ти дуже милостивий, воєводо, до цих покидьків, які наважилися рубати дерева в моєму лісі! Будь моя воля, повісив би я їх всіх на гілках, наче жолуді. Бачу. ці бранці так охляли, що з них мало буде користі!

Очі князя уважно оглянули юрбу бранців, а на обличчі заграв вираз презирства і зловтіхи. Він покликав до себе воєводу, і кілька хвилин розмовляв з ним, втупившись в отриманий від нього шматок берести, списаний рунами. Проглянувши "документ", лісовий князь повернув його воєводі та, зловтішно вишкіривши гострі зуби, підійшов до бранців.

— Я беру весь цей псячий виводок. воєводо! Може, разом вони будуть краще працювати.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Катерина Лилик
25.03.2024 12:21
До частини "• Мара"
Полянка- галявинка А взагалі чекала, якихось квако-котиків ))))) Але вийшло гарно і атмосферно Міняю оцінку на "3" за перевищення об'єму
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше