• Леля

В новій літературній масці зібрались воістину божественні гравці. У третьому турі Лелі пощастило з жанром — Байка (Fables). І вам, любі читачі випала честь оцінити наскільки вдало вона переробила уривок під даний жанр.

Уривок:

Ото слухайте людиська,

Я вам байку розкажу.

Не про ліс, Содом й Гомору,

А про доленьку гірку.

Одного разу, після бою

І важкого перепою,

Джім сидів із капітаном

І убивчим перегаром.

Джім йому втуляє ліки,

А той лає, просить втіхи:

Слабо лежить, слабо ниє

Та про ром у горлі мріє.

— Джіме, — мовить окаянний:

— Друже мій ти, бездоганний.

Я тобі одному, щиро,

Срібла пенсів аж чотири,

Віднімав від серця свого.

А ти шкодуєш навіть рому?

Чом не бачиш муки мої?

Не вбачаєш долі злої?

Всі пішли, один зостався,

Я без чарки геть розпався.

— Лікар проти, — мовить хлопець,

І мікстуру пити просить.

— Лікар-бовдур, Джіме-брате,

Гіркий приклад супостата...

Та що він тямить, тхірів змій

Щодо справжніх моряків?

Я був в місцях, де в день золою

Пече і жарить мов смолою,

Де люди мерли, що людці

Від жовтої пропасниці,

Де все трясло неначе хвилі,

А не міцного грунту милі.

Я вижив там лиш завдяки,

Нажаль, не їжі й не води…

Далебі, ром мій рятівник,

У світ спокою путівник.

Він був за їжу й за пиття,

Пророк живого майбуття,

Був за друга і за жінку.

Не шкодуй мою печінку!

Не будуй зі слів ті мури,

Що врятують все мікстури.

Того лікаря ці бздури

Для моєї ось тортури!

Бо ж без рому, Джіме, глянь,

Руки трусить, мов Ятрань

Язя дрібного колише.

Невже із цим мене полишиш?

Я немов розбите судно,

Відчуваю себе скрутно.

В Божий день, як без води,

ні краплиночки в мені!

В гіркий час уже й примари

Будуть вештатись кутками.

Я без рому бачу все!

Навіть Флінта, що вже вмер!

Отам, в кутку, що за тобою,

Бачив ясно, як живого.

Я боюсь і скаженію,

Дай мені мою надію!

Ну ж бо, Джіме, відплачу!

Віддам гінею золоту!

Не лишай мене, людино,

Без рому жодної чарчини!

От так мовляв до юнака

Старий сердешний капітан.

Просив та кляв його з жагою,

Бо не втомив її водою.

Думав Джім над тим зізнанням.

Ті слова, як всі прокляття,

Були гучні, щиросилі,

Підняли б й мерця з могили.

Батько ж Джіма теж був хворий,

Того дня лежав ще кволий.

Його би ще не турбувати,

Та прокльоном не лякати.

Втім, згадався ще той лікар,

Геть суворий наче митар,

Й до пиття спиртів огидних

Він був зовсім не прихильний.

Та проте, одну чарчину

Капітану впродовж днини

Лікар геть не боронив,

Бо ж то зілля для душі.

Джім бажав лише здоров’я

Цьому впертому старому,

Ще хотів він тих боргів,

Що капітан вже завинив.

— Я не хочу зайвих грошей,

Я одного тільки прошу,

Поверніть, що винні батьку.

Тоді ж і буде рому склянка.

От на тому порішили:

Кому борг, кому чарчина.

Ще в цій байці є наука,

Не дитяча, зовсім штука:

Не дратуйте моряків

Та стареньких вояків.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Роман Фещак
14.04.2024 20:04
До частини "• Леля"
Байка файна, тільки у кінці мораль дивакувата. Хотів покласти п'ять, але щось не бачу фентезі. За старання 4👍
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше