Божественна маска

В новій літературній масці зібрались воістину божественні гравці. У першому турі Стрибогу випав жанр — Супергеройське фентезі. І вам, любі читачі випала честь оцінити наскільки вдало він переробив уривок під даний жанр.

Та спочатку, він скаже кілька слів про себе:

Я можу вітрила напнути, а можу стріли запустити, прогнати чи нагнати хмари, пустити на землю бурі, смерчі, урагани. Не зліть мене, бо буде погано, чорнила захлюпотять, шаленим вихором складуться в історію, а в них зазвичай кінцівки нещасливі. Я знаю як бути Верховним божеством, що вершить долі, але сьогодні все ж зійду на землю для вашої розваги. Тож слухай, якщо не з лякливих, і тоді можливо із вітерцем полетиш у чарівні світи.

Уривок:

Супергероїня на пенсії Поллі вже звично підходила до комори з чарівними вареннями, коли почула легенький шелест ззаду. Вона хвацько обернулася й тієї ж миті схопила за плащ хлопчика, що збирався втекти.

— Ну, от! Мені слід було б зазирнути до цієї комори! Що ти там робив?

— Нічого.

— Нічого? Подивись на свої руки, подивись на свій рот. Що це таке?

— Не знаю, тітко!

— Ну, то я знаю! Це — варення, ось що це таке! Сорок раз казала тобі: якщо ти не залишиш це варення в спокої, я з тебе шкуру здеру.

Жінка змахнула рукою, перетворюючи її на різку. Та свиснула в повітрі. Біда була неминуча.

— Ой, тітко! Що у вас за спиною?

Старенька злякано обернулась, повертаючи руку до звичайного стану, і схопилася за спідницю. А хлопець миттю перестрибнув через високий паркан, видовживши ноги, і зник.

Тітка Поллі остовпіла. На її обличчі усмішка сплелася з нестерпним болем.

— Оце то хлопець! Невже я ніколи нічого не навчусь? Хіба ж він мало мене дурив? Росте малий лиходій, а я ніяк впоратися з ним не можу… Але, боже ж мій, він завжди придумає щось нове, і ніколи не вгадаєш, що він утне. Він начебто знає, скільки можна мучити мене безкарно, а коли я розсерджуся, зараз же втече або розсмішить мене. І гнів мій проходить, і я не можу його бити. Я не виконую свого обов'язку щодо цього хлопця, нічого гріха таїти. Сказано ж в уставі суперів: заощадиш різку — створиш лиходія. Я страждатиму за гріхи нас обох, це я знаю напевне. Він іде чітко по заданому пророцтвом. Але, боже мій, він же, бідолашний, син моєї покійної сестри, і не можу я його не те що знищити, а й відшмагати. Щоразу, як я відпускаю його, совість мучить мене; і щоразу, як я б'ю його, жаль крає моє старе серце. У тренувальний табір він сьогодні не повернеться і байдикуватиме до самого вечора. Але завтра мені доведеться покарати його — посадити за важку роботу. Жорстоко змушувати його працювати тоді, коли у всіх супергероїв свято, але нічого не вдієш: роботу він ненавидить над усе у світі, а мені треба ж коли-небудь виконати свій обов'язок… Може, хоч це врятує його від долі лиходія.