Забутий місяць у пітьмі

Разом із Лоренсом, після світанку, ми блукаємо вузькими вуличками ринку, пробираючись крізь його метушню. Повітря наповнене ароматами екзотичних спецій, смаженого м'яса та диму від ковальських горнів. Навколо нас вирує життя: продавці голосно викрикують свої товари, ворожки обіцяють відкрити завісу майбутнього, а музиканти грають старі балади.

— Отже, що там тобі ще потрібно? — запитує Лоренс, зупиняючись біля прилавка зі зброєю, де блищать клинки різних форм і розмірів.

— Нові кинджали, кілька флаконів зілля для лікування, можливо, амулети захисту, — відповідаю, пробігаючи поглядом по товарах.

Давно потрібно було поповнити запаси, якраз доки ми тут, це гарна нагода. Після цієї справи хочу самостійно навідатися в сусіднє місто, тому варто підговуватися до дороги.

Ми продовжуємо обирати необхідне, коли я раптом не витримую і запитую:

— Лоренсе, а чому ти порекомендував мене для цієї місії?

Він зупиняється на мить, задумливо усміхаючись.

— Бо ти найкраща з тих, кого я знаю. Жодної провальної місії, а ще ти чесна... як для найманця.

Я коротко засміялася та поглянула на нього.

— Чесна? Це ти вже перегнув. Ти знаєш, що я не ведуся на лестощі. Кажи правду.

Він зітхає, здаючись під моїм тиском.

— Добре. Насправді, я вважаю, що лише ти зможеш впоратися з цим завданням. Якщо потрібно знайти дорогу кудись, то це будеш ти. Навіть якщо це погоня за міфічним артефактом.

— Яка честь, — жартую я, хоча відчуваю в його словах щось більше, ніж просте захоплення.

Ми продовжуємо наш шлях через ринок, закуповуючи все необхідне. Аромати спецій і диму змішуються з гаміром навколо. Коли всі покупки зроблені, ми направляємось до місця, де має відбутися пошук.

Перед входом нас вже чекає група людей. Коли ми підходимо ближче, Лоренс починає мене представляти.

— Мейлін, познайомся з командою. Це Серафія, наша цілителька, — каже він, вказуючи на високу дівчину з довгим сріблястим волоссям і пронизливими блакитними очима. Я киваю їй.

Лоренс продовжує: Це Дрейк і Люціус, ваші воїни.

Дрейк, кремезний чоловік, коротко киває, а Люціус, трохи стриманіший, з хитрою усмішкою, оглядає мене оцінювальним поглядом.

— А це Еріан і Фенріс, наші слідопити-близнюки, — представляє він двох чоловіків з пронизливими зеленими очима і волоссям кольору воронячого крила.

— Окрім того, до нас приєднаються бойові маги — Еліана та Мірон, — додає Лоренс. Еліана — жінка з вогняно-червоним волоссям і очима, що світяться фіолетовим світлом. Мірон — чоловік з блідою шкірою та холодним поглядом.

— І нарешті, наші охоронці, а саме принца — Грем та Бьорн, — завершує Лоренс, вказуючи на двох кремезних чоловіків у важких обладунках.

— А де ж ваш славний принц-рятівник?

Дрейк, спершись на меч, спокійно відповідає:

— Він приєднається до нас на наступній зупинці, королівські справи і все таке. Поки що ми повинні підготувати безпечний маршрут після того, як ти скажеш куди нам іти.

Габріель зітхає, неначе заздалегідь чекав цього питання.

— Розумієш, безпека і все таке. Не всі повинні знати про його пересування.

Я помічаю, що Лоренс починає трохи віддалятися від групи. Він тихо відступає, як той, хто хоче зникнути непомітно.

— Ти куди зібрався? — запитую його, трохи примруживши очі.

Він злегка усміхається, ніби знає більше, ніж каже.

— Я не йду з вами, Мейлін. У мене трохи інші справи.

Моє невдоволення наростає, і я не можу приховати підозру в голосі.

— Ти ж мене втягнув у це, а тепер просто зникаєш? Ти завжди ходив зі мною, чому не цього разу?

Лоренс зупиняється, на мить зустрічаючись зі мною поглядом. У його очах проблискує щось, чого я не можу розгадати.

— Ти впораєшся з цим швидко, я впевнений. До того ж маю знайти тобі нову справу, треба де з ким переговорити.

Його тон такий, ніби він намагається мене заспокоїти, але мені це не подобається.

— Сподіваюся, ти не намагаєшся мене підставити.

Лоренс підходить ближче, нахиляється і шепоче:

— Бережи себе. І пам'ятай: довіряй тільки собі.

— Це й так зрозуміло, — відповідаю йому вслід, коли він зникає серед дерев.

Залишившись наодинці з групою, я повільно оглядаю всіх.

— Отже, що далі? Де Габріель з Реном котрі мають дати амулет? Як мені побачити шлях без нього?

Люціус усміхається, у його очах з’являється лукавий блиск.

— Ми чекаємо на них завтра, тобі хіба не казали?

От же ж... ні, про таке мені Лоренс не сказав, і зник гівнюк такий.

— Чудово. Здається, я потрапила в компанію справжніх професіоналів. То я прийду коли вони будуть тут, чого мене зараз покликали?

— То залишся в таборі, чого тобі ходити зайвий раз, в нас якраз є ще один намет, як відчували, — і засміявся від своїх слів.

Пізніше, коли вони розбили табір, я помічаю, що Дрейк і Люціус сперечаються про маршрут, хоча куди йти вони ще й не знають.

Еліана та Мірон, починають накладати захисні чари навколо нас.

Грем і Бьорн сидять біля вогнища, точать свої мечі.

Ніч опускається швидко, і один за одним всі розходяться по наметах. Я залишаюся біля вогнища, дивлячись на мерехтливі зірки.

Серафія підходить і сідає поруч.

— Не можеш спати?

— Є таке, — зізнаюся. — Щось мені у вашій місії не подобається. Таке дивне відчуття.

— Це через Лоренса?

— Можливо. Він втягнув мене в це і зник. Підозріло, чи не так?

Вона зітхає і також дивиться на зірки.

— Розумію твої сумніви. Але ми всі тут з певною метою.

— І яка твоя мета?

Вона на мить замислюється.

— Хочу допомогти принцу запобігти лиху. Якщо первісне пророцтво здійсниться, весь світ може постраждати.

— І що ж в ньому такого? Ти знаєш?

Серафія усміхається і хитає головою.

— Така вже в нас робота виконувати наказ без деталей.

— Пора відпочити. Завтра буде важкий день.

— Ти права. На добраніч.

— На добраніч, Мейлін.

Закутавшись у плащ, заходжу до свого намету і засинаю з тривожними думками про те, що чекає попереду.