14.2
***
Кожен маг знає: одержимості нема. Те, що називають цим словом, зазвичай або демон, який вдає людину, або людина, що запозичила демонські здібності. Окремий випадок – потойбічна сутність, що причаїлася в людському тілі, але тут про взаємодію взагалі не йдеться. Адже не можна сказати, що вітер у волоссі – це одержимість вітром?
Але люди схильні вірити будь-якій нісенітниці, особливо якщо часи неспокійні. Пригода в Трясогузках, пожежа в Трісковнику, мор у Гаївці – і забобони почали множитися з жахливою швидкістю.
Подейкували про драконів і чаклунів… На жаль, у тутешніх краях досі шанували Сойла як посланця Творця і нічого не знали про Барра, а тому кандидатура Білого Дракона на роль лиходія відпала одразу. Магія? «Вбивці» поїхали до Ялівця, але злочини не припинились. У Гаївці сім'я вимерла за одну ніч!
Залишалися демони. Про них ходили легенди, але що вони таке, ніхто до пуття не розумів.
Коли коновал-недоучка, якому чи то з'явилося видіння, чи трясогузький самогон вдарив у голову, поніс селом, що дружині Маріса-пасічника не дає розродитися невідома сила, почалися проблеми. Чутки ширились, як полум'я в степу, селище гуло… І все б нічого, язиками ляпати багато розуму не треба, але стурбований Маріс притяг до дружини справжнього мага. Гільдійського. Того, кому довелося заплатити за один-єдиний погляд на породіллю.
– Є якась сутність, – підсумував він. – Потойбічна, – додав після додаткової монети. – З печаттю, – оголосив як безкоштовний бонус.
На більше грошей не вистачило.
Чаклун поїхав, невдоволений, бо його час не окупився.
– З демонами не працюю, – гаркнув лікар, теж знімаючи з себе відповідальність.
Гаївка насторожено принишкла.
До вечора пасічник метався по сусідніх селах, розшукуючи бодай бабцю-повитуху. Знайшов. Привіз. Дізнався, що на його ж вулиці четверо небіжчиків – родина не пережила вечері.
Розмови про демона зазвучали голосніше, повитуха втекла від гріха подалі, породілля знесиліла і впала в забуття.
Потім у їхній будинок ввалилися ошаленілі родичі загиблих. Погрожували, обіцяли швидку розплату… Якась стара прорвалася до спальні й тицьнула в жінку залізною виделкою. Запевняла, що цілилась у демона.
Поки розбиралися, хто винен і кого бити, Маріс забрав дружину. Скористався чужим возом – брудним, зате запряженим.
Коні зміні господаря не зраділи і понесли. Про шлях до найближчого міста навіть не йшлося. Вони заспокоїлися в такій глушині, де пасічник майже не орієнтувався. Він зумів розрізнити хіба що сторони світу.
На півдні, як завжди, миготіли блискавиці. А ще десь там був Ялівець – занедбаний хутір, куди «втекли» приїжджі маги.
Після години безплідних блукань чоловік втратив надію. Коні виснажились, ознак людей не було, дружина ледве дихала… Він уже збирався попрощатися з нею, коли тварини злякалися. Зафиркали, прискорилися, полетіли крізь темряву в невідомість… І зупинилися біля нашого вогнища.
А чаклуни спросонку кинулися рятувати породіллю від виделки, яка, напевно, застрягла в м'язовій тканині і не завдала особливої шкоди. Ні, я від шоку не здобула вищу освіту, – повторила вислів Мели.
– Все нормально, – пролетіло берегом. – Ми зробили те, що треба. Нічого зайвого.
Слова висловлювали одне, але тон чаклунки говорив зовсім про інше.
– Ілоно, стежте за дитиною. Тає, якого демона ти ще тут?!
Я рвонула до головного будинку, мало розуміючи, що зараз відбуватиметься. Невже… Вони ризикнуть… Невже наважаться різати живу людину?!
В голові каламутилося, звуки раз у раз затихали, перед очима плавали різнокольорові плями. Чому цей гидотний стан не припинявся? До чого він міг мене привести?
– Я? Чого б це?! – десь далеко обурилася Ласка.
– У тебе двоє дітей, – нагадав їй Ньельм.
– Відкрию секрет: я їх народжувала, а не приймала пологи!
– А мій секрет полягає в тому, що я взагалі не уявляю, які вони, доки не починають бігати!
Крізь порожнє вікно голоси чулися досить розбірливо, але я перестала прислухатись. У мене було завдання. Чи мало воно сенс, не знаю, проте я відчувала відповідальність і не збиралася відступати.
Бліде світло місяця падало на стару шафу і солом’яні матраци, покриті простирадлами у веселенькі квіточки. З-під поїденого шашелем столу виглядав край сумки – тієї самої, з якої Мела не зводила очей з дня від'їзду із Рена.
Я присіла навпочіпки, потягла широкі лямки. Книги, книги, книги… Одяг, білизна, об'ємний мішок із приладдям для креслення. Ліки виявились у куточку, нитки та голки – у кишеньці, ніж із тріснутою ручкою – на стільниці.
«Абсолютне безумство», – наполегливо крутилися полохливі думки.
Від хвилювання руки тремтіли, як у похмільного п'яниці, і речі випадали з них ніби навмисне. Вкотре підбираючи випущений клубок, я розрізнила квапливу говірку Лілеї.
– Допомогти? Я бачила, як це у собак…
– Справді? А я одного разу курча виколупав зі шкаралупи! – прогорлав Ньельм. – От тільки ліцензію лікаря мені за це чомусь не дали!
«Тут її ні в кого немає!» – просилося на язик.
– Ось! – Я підбігла до чаклунки. – Ліки, ніж… Краще б наточити.
– Згодиться.
Питання застрягли у горлі. Вона ніби не до кінця усвідомлювала, що збирається зробити. Тупе лезо… Жива людина…
Я здригнулась, і пляшечки з настоянками розкотилися по землі. Мела підібрала їх, незграбно перекинула Медору.
– Хто не боїться крові? Займіться виделкою. Брене, на вас малюнок.
– Чому я? – його голос звучав не обурено, а злякано.
– У вашій особистій справі написано, що після першого курсу ви тривалий час відновлювалися у Сьомій ренійській лікарні. Впевнена, з вашої пам'яті не зникла адреса тамтешнього порталу.
– Я не впевнений…
Чаклунка підійшла до нього впритул.
– Крім вас, цього ніхто не зробить. Ця жінка не має шансів. Їй потрібна справжня допомога.
Він невпевнено зиркнув на віз. Породілля відповіла тяжким стогоном.
– Я пам'ятаю, – сказав твердо. – Вектори напрямку та… Світло!
Магічна кулька підлетіла до Брена, заливаючи яскравим сяйвом спорожнілий майданчик посеред вулиці.
Сокіл опустився на коліна, тицьнув пальцем у ґрунт.
– Хоч би дерев'яний щит якийсь…
Мела присіла поряд.
– Ніколи мріяти. – У її кулаку з'явилися голки. – Дивіться, – вона встромила їх у землю одну за одною, – ключові точки. Використаємо нитки, щоб з'єднати їх. Ножем докреслимо інше. Крейда є?
У мене відлягло від серця. Світ не збожеволів. Я не побачу свою подругу, що ріже чиюсь плоть. Не те щоб це видовище змінило моє ставлення до неї…
Брешу. Змінило б. Я вже її не впізнавала, а в таких жахливих умовах – і поготів.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!