21.3
***
Виспатися не вдалось, і це було погано. Зате у приголомшеного видовищем двох драконів чаклуна розв'язався язик, і це… Ні, не вирішило одним махом усі проблеми. Але й не додало нових, тому, гадаю, належало до добрих подій.
Ньельм розповів усе. І про несправедливість долі, що позбавила його тепленького місця в Драконівському комітеті. І про родичів, що зазналися, не допомогли у скрутну хвилину. І про колишніх підлеглих, які дивилися зверхньо…
Довго перелічувати. А якщо коротко і моїми словами, то…
Минулого року життя показало Ньельму дулю. Кілька тижнів він тримався, бо принципи не заважали йому сидіти на шиї у знайомих і закидати держустанови вимогами про допомогу, та потім чаклун помітив, що щось не так.
Більше нікого не турбували його проблеми. Прихід Ньельма сприймали як неприємність. Недавні друзі уникали зустрічей, жінки не палали пристрастю, а відкрито його жаліли.
Це було нестерпно. Він страждав… Гадаю, хвилин п'ять, адже займатися самобичуванням аристократик не вмів.
Вдосталь насолодившись власними зітханнями, чаклун почав коригувати плани на майбутнє. Він розумів, що повернутися до колишнього способу життя звичними методами (родинні зв'язки, корисні знайомства, підкуп, послуги делікатного характеру тощо) не вдасться.
Треба було щось масштабне. Подвиг, наприклад. Причому подвиг серйозний – порятунок кошеняти принцеси Лійни не допоміг. Ньельму навіть не подякували! Навпаки, знайшовся розумник, який нібито бачив, що блохасту тварюку закинув у ставок саме чаклун!
Брехня, звичайно. Ньельм би так не підставився. На кота він особливо і не розраховував – просто не пройшов повз, але той випадок остаточно довів: репутації кінець. По-справжньому. Вибачення не допоможуть, компліменти не повернуть довіру. Або Ньельм знову здобуде статус героя, або суспільство забуде про нього навіки.
– Хочу поїхати звідси. Оплатиш портал, дідусю?
Старий професор Ньельм, що через викрутаси онука в Тавенні ледь не втратив крісло голови Драконівського комітету, був радий спровадити його хоч на край світу. Проте Ньельм-молодший прямував лише до Суші.
Розрахунок простий: рятувати країну небезпечно, створювати винаходи світового значення довго, нудно і не факт, що вийде, чудовиськ для подвигів давно вже немає, економічних чудес чаклун творити не вмів. Залишалося одне: знайти покровителя. Ні, не дурника зі знатного роду, готового поділитися золотом, – когось із реальною владою.
Або силою.
Наприклад, дракона.
– Що ти можеш мені запропонувати? – недовірливо поцікавився Барр, якого Ньельм неймовірними зусиллями спіймав у Драконячому Лігві.
Що? Яке дурне питання! Та все що завгодно!
Чаклун настільки зрадів перспективам, що пообіцяв виконувати будь-які розпорядження. У межах чинного законодавства Ренії, звісно, проте якщо шановний дракон побажає чогось більшого…
– Сойл міг набути вигляду людини. Я також хочу навчитися.
Ньельм, не роздумуючи, погодився. Що тут складного? Білий Дракон запросто перетворювався на людину, то чому у Чорного мають виникнути проблеми? Це у потойбічних сутностей закладено в крові!
Незабаром чаклун зрозумів, що дуже помилився. Витягнутий із Рена знавець драконів, який не одне десятиліття присвятив вивченню Сойла, рекомендував власні опуси і давав слушні поради, проте жодна з них не спрацювала щодо Барра.
– Вам знайома теорія поважного Лютора зі Шмелів про сутність драконів? – одного разу запитав Ньельма вчений, якого полон зробив украй згідливим та працелюбним. – Він припускав, що Чорний і Білий Дракони належать до різних видів. Не пам'ятаєте? Цей дослідник також є автором гіпотези про те, що демони – поневолені дракони. Ніколи не чули? Ну просто марення, на мою скромну думку.
Чаклун запідозрив, що потрапив у серйозні неприємності. Він мав досвід спілкування з Сойлом, тож чудово усвідомлював: дракон – прекрасний союзник рівно доти, доки його все влаштовує. Засмучувати вогнедишну потойбічну сутність не рекомендується за жодних обставин – тих, хто спричиняє її гнів, збирають за допомогою віника та совка.
– Як просуваються твої дослідження? – одного разу запитав Барр.
Ньельм запевнив, що прогрес є. Він справді багато часу проводив над книжками. Тепер це було питання не повернення втраченої репутації, а виживання.
Висновки напрошувалися невтішні. Чорний Дракон відрізнявся від Білого не лише зовнішнім виглядом. Їх пов'язувало тільки те, що вони обидва плювались полум'ям, не потребували їжі й людська магія в нашому світі на них не діяла.
Не факт, що Барр узагалі здатен набувати вигляду людини. А якщо так…
Обіцянку виконати неможливо.
Дракон розлютиться.
Занапащені і кар'єра, і життя.
Втекти з узбережжя, напхавши кишені благословенним сріблом та золотом із драконової скарбниці? На прикладі Сойла Ньельм знав: дракони бувають дуже злопам'ятні та мстиві.
Чаклун не бажав до кінця своїх днів таїтися в крижаних пустках півночі або на безкраїх просторах спекотних південних пустель. Тим паче, у нього була одна ідейка, і здійснити її здавалося не надто важким завданням.
– Як успіхи? – Барр втрачав терпець.
– Я знайшов заклинання, яке допоможе вам утримувати форму людини, – обнадіяв його Ньельм.
Білий Дракон побажав дізнатися подробиці, і чаклун його не розчарував. Описав те закляття, яким торік ледь не знищив Ферна. Воно створювало щось на кшталт «посудини», куди заганялася потойбічна сутність. Ну а «посудина» могла бути зовні як людина чи як кімнатна рослина – це вирішував господар.
Впевнений тон обдурив Барра. Ньельм підбадьорився: серед особливостей Чорного Дракона здатності розпізнавати брехню не було.
Треба було ґрунтовно підготуватись і…
І сталася катастрофа.
– Ти намагаєшся мене позбутися?! – заревів Барр, побачивши акуратний малюнок заклинання. – Брехлива тварюка! Я знав, що людям не можна вірити!
– Ви… Ви знаєтеся на магії? – забелькотів чаклун.
– У мене є очі!
«Точніше, пам'ять», – виправив би Ньельм, якби не онімів від страху.
План провалився, час було подумати про запасний.
– Я не мав на увазі нічого поганого! – божився чаклун, відступаючи в центр закляття.
Це була та сама схема, яку Мела використала у Тавенні. Вона відкривала прохід у світ демонів і драконів. Нестабільний, треба визнати, але, пригадую, Сойла в такий портал затягло миттєво.
Сила драконів виявилася їхньою слабкістю. Підневільні людям демони могли без побоювання витати навіть усередині заклинання, тоді як дракони – істоти вільні, ні до чого у нашому світі не прив'язані, – «вилітали» одразу. Теоретично. Знову-таки на прикладі Сойла, щоб він здох.
– Ти догрався! – У пащі Барра розцвіло полум'я. – Підле брехло!
– На мені сто п'ятдесят золотих монет! Твій вогонь марний!
Чорний Дракон виплюнув сніп іскор.
– Впевнений? – зареготав, ловлячи їх сухим шорстким язиком.
Ньельм унюхав сморід паленого волосся і з криком почав обмацувати ковтун, на який перетворилася його донедавна ідеальна зачіска.
– Чому ж ти не радий? – знущався Барр. – Ще один міф розвіяно! Жодне золото не захистить від мене!
Приблизно тої миті до чаклуна дійшло, що він справді нічого не знає про Чорного Дракона. Взагалі нічого! Ну, крім того, що з нашим світом він не пов'язаний. І що в дуже далекому минулому їх із Сойлом плутали, тобто зовнішні відмінності між ними були мінімальні.
Ньельм активував срібний пил. Без сови як стабілізатора і без впевненості, що заклинання вигнання намальовано правильно. Якби Барр був слухнянішим, чаклун би в процесі щось змінював і виправляв, проте довелося покластися на удачу.
Задумка начебто спрацювала. Принаймні коли Ньельм отямився, Чорного Дракона поруч він не побачив.
«Життя прекрасне!» – перевів подих чаклун і почав міркувати, як зникнення Барра позначиться на світовій політиці, розстановці сил у вищих магічних колах і долі головного героя цієї епопеї – доблесного Ньельма з Буревісників.
– Ненавиджу, – почув він.
Рівний неживий голос… Чаклуна пробрало аж до кісток. Невже знову помилка? Невже замість того, щоб відправити дракона за межі цього світу, він зробив із нього… демона? Невже жах не закінчився?!
– Тремти, покидьку! – рикнув величезний темно-синій дракон, з ніздрів якого валив густий дим. – Відтепер ти тремтітимеш вічно!
Ньельма накрила настільки сильна хвиля паніки, що він ганебно знепритомнів, а коли розплющив очі, то подякував Творцеві за милосердя.
Барр виявив поблажливість… Цього разу. Однак надовго його доброти не вистачить. Незабаром Чорний Дракон зрозуміє, що з ним зробили щось дуже погане, і захоче помсти.
– І які ж фактори зійшлися? – не розумів чаклун, тікаючи з Драконячого Лігва. – Гаразд, із заклинанням вигнання я міг трохи наплутати. Але щоб так?! Як я зумів перетворити Барра на дракона іншого виду? На «Сойла»?! Чи все набагато простіше? Може, я його зістарив? Додав кілька століть? Раптом різниця між Чорним та Білим Драконом полягала у віці?
Взагалі один плюс у ситуації був: тепер шанси Барра навчитися перетворюватись на людину зросли. Однак Ньельм сумнівався, що дракон оцінить таку послугу.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!