Шанс для невдах, або Прощавай, Академіє!

Звичайна свічка мерехтіла на старезному, поїденому шашелем столі.

Лілея та Ілона, відвернувшись до стіни, вдавали, що сплять. Я згорнула свій матрац і зробила з нього незручну подобу крісла, а Мела сиділа на калічному табуреті поруч із Ньельмом, що примостився на підвіконні. Не знаю, чим займалася чоловіча частина практикантів, але, підозрюю, їхня увага була спрямована на нашу халупу.

Одкровення чаклуна звучали голосно і пафосно, завдяки вікнам без шибок луна розносила їх по окрузі. Навіть на іншому кінці хутора чутність була пристойна, що й казати про сусідню хатину?

– Тобто ти й припустити не міг, що заклинання правильне? Що між світами відкрився портал? Що в нього потрапив чужий дракон? – лютувала Мела, примудряючись бути загрозливою, навіть підпираючи спиною стіну. – Коли все це сталося? Скільки місяців над Ренією кружляє дорослий дракон, у якого немає причин дбати про життя людей, що трапляються на його шляху?

– Два… Звідки я знав?! Такого ніколи раніше не було! – виправдовувався Ньельм, і на його пом'ятій пиці не відображалося нічого, схожого на провину.

– Заклинання діри між світами не можна ні з чим переплутати! У ньому стільки елементів, що створити його нашвидкуруч неможливо!

Чаклун аж зіщулився.

– У мене гарна пам'ять, – заявив досить упевнено. – І помічник був чудовий. Знавець драконів, пам'ятаєш?

– Ти сам себе чуєш? – Від крику Мела закашлялася. – Перетворити Барра на Сойла? «Зістарити» потойбічну сутність? Це ж маячня! Хіба що…

Вона осіклася. Недовірливо похитала головою, відкинула волосся з чола.

– Ти абсолютний виродок, – заявила раптом. – Довго складав історійку? Вважай, ми почули й оцінили. А тепер кажи правду! Скільки заклинань подіяло на дракона? Чотири? П'ять?

Ньельм скоса глянув на неї, проте не здивувався питанню:

– Сотко, розумнице ти моя… Коли ж ти зрозумієш, що нам вигідно співпрацювати? Разом ми непереможні! Твої знання та мої…

– Скільки?

Мела не підвищувала голос, але її спокійний холодний тон пробирав сильніше, ніж добірна лайка.

– П'ять.

– І основне – підпорядкування?

Ньельм кивнув, погоджуючись:

– Уяви, як це чудово, – отримати власного дракона!

Вона заліпила йому ляпаса. Слабкого, лівою рукою… Її пальці ледь торкнулися гладко виголеної щоки, але чаклуна ніби торохнуло блискавкою.

– Ти чого, сестричко? – Він був приголомшений. – Чого?

Як і я. Ніколи не бачила, щоб Мела замахувалася на когось.

– Демонів тобі вже замало? – Її очі палали люттю. – Вони хоч би не пам'ятають свого минулого! Що там було? Ти хотів отримати слухняного дракона. Сильного. Дорослого. А, ось звідки старіння! І заклинання збільшення сили – як вишенька на торті! Портал, ясна річ, щоб позбутися Барра, якщо щось піде не так. А п'яте закляття? Якої гидоти я не вловила?!

– Прив'язь, – гордовито зізнався Ньельм і аж розправив плечі від пихи, що врешті вирвалася назовні. – Навіщо мені раб, який може втекти?

Мела голосно видихнула. Пальці її здорової руки стиснулися в кулак, але чаклун заздалегідь відсунувся і лиш посміхався, бачачи її безсилля.

– Та ти хворий на всю голову!

– Креслив гільдійський професор, – нахабно підморгнув Ньельм. – Він сказав, що все мине без проблем. Розумний був, бідолаха… Прикро, що відпустити його я не міг.

Мене ніби накрило крижаною хвилею. Звичайно, я й раніше знала, що Ньельм не святий. Через його непомірні амбіції Білий Дракон відвідав Тавенну! Десятки жертв не забудеш, як не намагайся. Але дурість – це одне, а намір – зовсім інше.

– Ти нічим не кращий за нашого маніяка! – Горло стиснув спазм, проте я хотіла висловити абсолютно все. – У тебе немає совісті!

Чаклуна розсмішили мої слова.

– Якби заклинання спрацювали як треба, я зараз керував би Ренією, – нагадав він з усмішкою.

Правильно. У цього безумця були всі шанси досягти успіху. Такий наш світ… Рвачі як Ньельм устигають усюди. Їм не писані закони, мораль для них – порожній звук, про дурниці на кшталт співчуття чи жалю вони ніколи й не чули. Спадковість винна чи виховання, я гадки не мала, проте дивитися на гордовито виставлену напоказ золоту пластину більше не могла.

– Ні, – зло посміхнулася Мела. – Заклинання спрацювали ідеально, але твій знавець драконів тебе перехитрив. Він знав, що не виживе, і подбав про те, щоб відплата повернулася сторицею.

Аристократик зверхньо примружився, та я бачила, що його помалу захоплює страх – не той, первісний, принесений драконом, а звичайний страх впасти з вершини й опинитися на одному рівні з грязюкою.

– Я контролював кожен його рух. – Ньельм нервово смикав підвіконня, відламуючи шматки трухлявого дерева. – Він не обманював. Просто щось пішло не так. Буває.

– І що ж? – саркастично запитала Мела.

– Ти мені поясни! Ти ж бо всезнаюча сотка!

Вона відповіла такою ж гримасою:

– Черговість активації, Ньельме. Як не дивно, все було правильно. Доходить?

Судячи з того жаху, що промайнув на вродливому обличчі чаклуна, він збагнув, у чому проблема. На жаль, я в магії зналася ще менше, ніж у науках, тому вловити суть не могла.

– Ага. – Мела незграбно підвелася з табурета, перекинувши його. – Правильно мислиш, братику. Зло вертається, ніколи не чув? Отже, спочатку відкрилася дірка між світами. Твій запасний план, так? Саме тому заклинання і спрацювали! У нашому світі людська магія не діє на драконів! Коли ти це запам'ятаєш, га?! А от у потойбіччі… Ох, той знавець драконів заслуговує на пам’ятник! Отже, спершу діра – і можливість застосувати магію до дракона в його рідному світі. Потім активувалося закляття зв'язку. Не з Барром, ні – з випадковим драконом! Це не дозволило йому повернутися додому, коли портал видихнувся. Далі – збільшення сили. І вік? А насамкінець те, що ти планував активувати першим, – підпорядкування! Тільки ось ви з драконом уже були пов'язані! Ану нагадай, що відбувається, коли зв'язок встановлено раніше, ніж визначено господаря?

– Заміщення, – прошепотів Ньельм. – Неможливо… О ні!

– О так. Для тих, хто не зрозумів ні слова, – Мела красномовно глянула на мене, – поясню. Наш приятель віднедавна став… хм, назвемо речі своїми іменами. Ньельм – покірний раб невідомого дракона. Запитання?

– Ти розірвеш зв'язок! – Він не питав і не просив, а наказував.

Чаклунка вказала на двері:

– Іди. Єдине, що я зроблю, – це не накажу зв'язати тебе до приїзду нишпорок.

– Та хто… – почав Ньельм із глузуванням та й замовк на півслові.

– Тут четверо чоловіків, і вони не мають причин тобі допомагати. Просто зникни. Нехай боги вирішують, як тебе покарати. Або влада, якщо спіймають.

– І це після всього, що між нами було!

– Між нами не було нічого, крім моєї дурості. Люди не змінюються, Ньельме. Ти – головний доказ цього.

Мене вразила гіркота, що пролунала у голосі Мели. Схоже, чаклунка щиро сподівалася, що торішній урок засвоєно і труднощі зроблять гнилу душу Ньельма чистішою і поряднішою. Та вона помилилась. Я, наприклад, ніколи не плекала щодо нього ілюзій. Навіть у мені часом прокидалась Атайя Тавеннська, що й казати про людину, яка вважала себе центром Всесвіту?

Чаклун грубо кивнув у мій бік:

– А вона? Барр знищить…

– Замовкни! – Відсторонена незворушність Мели зникла. – До тебе не доходить? Барру начхати, живий ти чи годуєш черв'яків! Твій господар – чужий дракон! Він про це поки не знає, і молись хоч Руйнівнику, щоб не дізнався! Адже тобі не хочеться одного разу відчути долю безправного демона? Біжи, поки дракон не зрозумів, що має над тобою владу!

– Але…

– Його єдиний наказ – «Тремти!» – не відпускає тебе досі! Ти втрачаєш розум, побачивши дракона! Цього певного дракона, Ньельме! Уяви, що станеться, коли він це зрозуміє! Коли вивчить людей краще і побачить, що їхній страх зовсім інший! Тож біжи!

«Ми відпустимо його? Після того, що він зробив? Адже чаклун щойно зізнався у вбивстві!» – подумки обурилась я, спостерігаючи, як він невпевнено відступає до порога.

– Допоможи мені, – попросив раптом Ньельм. – Востаннє. Благаю.

– Ні, – різко заперечила Мела. Настільки різко, що навіть я відчула, як у неї болить душа. – Через попередній «останній раз» у Тавенні загинули люди. Тобі час подорослішати.

– Ти пошкодуєш!

– Погрожуєш? Смішно.

– Пошкодуєш мене! Ти не така черства, якою хочеш здаватися!

Мела відвела погляд.

– Відколи відмова брати участь у злочині вважається черствістю? – промовила тихо. – Йди. Єдине, що я можу зробити, – відпустити тебе.

Ньельм ще трохи потріпав нам нерви, то благаючи, то погрожуючи. Нарешті його обтягнута тонкою аристократичною сорочкою спина зникла за дверима. Чаклунка відразу сповзла на свій матрац і відвернулася до стіни. Вона дихала рівно і розмірено, проте я можу присягнутися, що чула схлипи.

Але це була не моя справа.

Я дивилася на клаптик неба за вікном і згадувала Підлісся. Як би склалася моя доля, якби не Ферн? Відкинемо той факт, що я загинула б у перші дні після втечі з Тавенни. Припустимо, пройшла б через увесь бруд, який може запропонувати наш світ, і все-таки залишилася б живою. Що б зі мною сталося? Точніше, з Атайєю Мерлейн Реджиневрою Тавеннською, зарозумілою княжною з величезним его і жагою уваги?

Гадаю, я перетворилася б на жіночий варіант Ньельма: озлоблений, ненависний до успішніших людей, готовий на будь-яку мерзоту заради хвилини слави.

«Дякую тобі, мій любий демоне. Ти примирив мене із цим світом. Я зуміла тебе відпустити… Прощавай», – подумала я, засинаючи.

І зовсім не здивувалася, побачивши уві сні Артана.

Ми були такі щасливі… Сперечалися до хрипоти, але усміхалися. Проклинали одне одного, але обсипали поцілунками. Розлучалися навіки, але зустрічалися лише за мить.

Ні знатної нареченої, ні смертельної образи… Наше щастя могло тривати вічно.

«Тобі це не сподобається, Тає. Сподіваюся, ти зрозумієш мене правильно. Мені час одружитися», – сказав він тоді.

Я розлютилась і викинула його зі свого життя. Однак тепер, після одкровень Ньельма, у мене виникла найогидніша з ідей.

Чаклун жертвував людьми, ганяючись за мрією. То чому ж я здалася так легко? Мені не потрібно було ні вбивати, ні обманювати. Просто не відступати. Докласти трохи більше зусиль. Поборотись за те, чого я хочу!

У ті часи я вважала, що не стане шкурка за виправу. Прокляття, чому ж ця «шкурка» не йшла з голови, незважаючи на місяці розлуки?!

«Завтра. Роздуми будуть завтра», – наказала я собі.

І повернулася до затишного світу сновидінь, де не існувало самотності.