Обіцяю

Ми можемо стати супер героєм коли це самі захочем?

Чи не так?

Розділ 11

Вона

Уляна вийшла з автобуса разом з іншими пасажирами. Хтось продовжував ще кілька секунд видивлятися на Євине личко. Новина про бійку між нею та Орестом рознеслася швидше, ніж чутки про нас із Дмитром. Хоча сама Люба, яку ми бачили в п'ятницю в магазині, не зронила жодного слова. Взагалі вона поводилася так, наче нічого не сталося. Хоча я розуміла, звідки у десятирічного хлопчика виросли такі роги і довгий язик. Єва теж не хотіла згадувати про бійку, ми майже не говорили від того разу. Як і про вуйка Дмитра, якого теж не довелося бачити. Спершу я збиралася ще дзвонити, але потім передумала. Навіщо? Якщо йому це було не потрібно, то я знову помилилася в людині. Не дивувалася вже нічому. Тільки-от всередині мене досі жили ці ніжні відчуття, коли він тримав мене в обіймах, і поцілунки, які я просто не могла забути. Та доведеться!

Це вже другі вихідні, коли Олег не приїздив. Уля не розказувала реальної причини, а я розуміла. Може, його зачепили слова почекати або те, що я відмовилася від близькості. Він дзвонив, як зазвичай, часто, а от приїздити до села не хотів. Може, випадок із Дмитром, що стався минулого разу, надто зачепив його гордість. Я питала прямо, хотіла дізнатися через Улю, але подруга мовчала. Хоча запевняла, що з братом усе добре, просто зараз у нього кінець року й багато дітей готуються до НМТ. Я розуміла, але якось все ж це було дивно. Хоча переконана, що Уля не розказала йому про мої дивні почуття до Дмитра. Подруга була солідарною зі мною, тому мовчатиме. Хоча я ж нічого не зробила, Олег залишався другом, навіть якщо й хоче чогось більшого.

Ми зайшли в будинок самі. Єва вирішила побігати на дворі, поки не було дощу, бо за останні дні він падав часто. Мала нудилася в кімнаті, то була з тіткою, то зі мною. Цього тижня в мене було лише одне заняття в фітнес-клубі, і воно припало на суботу, але буде тривати дві години. Я була не проти, бо крім справ, які навалилися на мене, батько мовчав досі. Мама вже перестала надзвонювати й вмовляти тітку Солю дати ключі від квартири мені, я ж не стала навіть просити. В цьому не було жодного сенсу. Нарешті, коли я сіла за стіл, вийнявши з холодильника бутерброди, які зробила вранці, Уля, що всю дорогу не мала терпіння розпитати, що ж таки трапилося, усякувалася зручно, накинувши на коліна плед.

— То у вас був кекс? — Улін голос звучав заінтриговано, вона поправила волосся, аби краще мене було видно.

— Ні, я ж казала: прибігла тітка Валя, Єва побилася, і все на цьому закінчилося, — відповіла я, підійшовши до чайника. Того ж дня я розказала подрузі, що сталося, але вона продовжувала чіплятися за нитки — її цікавили деталі.

— Ех, я думала, тут такі спайсі-сцени будуть! Який він? — продовжила вона. — Мені без цукру, я перейшла на дієту. — Я здивовано глянула на неї. Уля часто бралася за дієти, хоча сама худа як скелет.

— Ми лише цілувалися... Я не знаю навіть тепер, що це було. Улю, я все це тобі вже говорила. Нічого не змінилося: лише дотики, поцілунки і все, — я повернулася до вікна. Єва бігала по двору з м'ячем. Від вчорашньої зливи ще не висохли калюжі, тому вона була вже вся мокра. Дивлячись на дочку, я думала зовсім не про це. Як же сильно хотілося продовження... Аж сором бере, коли думаю про таке. Та подруга помітила мої замріяні очі й стала позаду мене.

— Мені здається, що то просто кохання, — мовила вона.

— Фе, — я фиркнула, різко повернувшись. — Ні, просто...

— Не кажи, що він тобі не подобається. Ти давно не була такою мрійливою і водночас спокійною. Ти думаєш про те, що було б, якби у вас був кекс?

— Секс! Говори нормально, ми всі дорослі! — відповіла я, і якраз на порозі з'явилася дочка.

— Мам, можна я посиджу в планшеті? Мам, а що таке секс? — мої очі округлилися дужче, ніж могли. Чорт, вона що, чула все це?

— Це... Ой, я навіть не знаю... Єво, поки тобі рано ще знати...

— Ох, які ви дорослі, зануди! Та знаю я, що таке секс, я просто пожартувала. Мам, я дитина двадцять першого століття, в мене є доступ до інтернету, — мовила вона, взявши зі столу бутерброд.

Це справді моя донька сказала? Я закліпала блимаючи очима, але поки встигла оговтатися, вона вже рушила до себе в кімнату.

— В тебе розумна мала, — мовила Уля, глянувши на мене. — То що, чому тебе так тягне до цього чоловіка? Може, відсутність сексу? Коли в тебе був останній раз чоловік?

Я не хотіла говорити про такі речі навіть із єдиною найкращою подругою, але вона добре знала, що після Влада в мене не було жодних стосунків, а це було чотири роки тому. Якраз у той час, як ми почали дружити, я перейшла викладати в гімназію з попередньої школи, де вчила дітей лише рік. А до нього був лише один хлопець, ще коли Єві було пів року. Все це та інші інтимні речі Уля добре знала, як і я знала про її два невдалі шлюби, що тривали надто мало, аби взагалі назвати їх шлюбами.

— Влад, ти це знаєш.

— От чорт, це було... Ого як давно! Ти впевнена?

— Я точно знаю, з ким спала в останній раз, — відповіла я, запихаючи до рота бутерброд, бо не хотілося більше говорити про таке.

— Та ти прямо супергерой целібату, — спробувала вона пожартувати, але вийшло якось кепсько.

— Аха-ха, як смішно. А в самої що, краще? — запитала я, та вона якось підозріло посміхнулася. Я щось одразу запідозрила, ще минулого разу, коли вона була тут, але поки вирішила не розпитувати.

— Є дехто на думці, ми познайомилися минулого разу в селі. І весь час тепер на телефоні. До речі, якщо ти вибачиш, я через годину маю зустрітися з ним.

— Хто він?

— Звати Володя. Я думаю, це не серйозно, та й я не хочу нічого серйозного. Мені нічого зараз, після другого розлучення, не потрібно.

— Улю, а не надто рано? Ви ж із Русланом лише як два місяці офіційно розлучені. І з ним було так само: ти казала «нічого серйозного», а ви одружилися за три місяці.

— Не бурчи, мені лише тридцять, скільки тих чоловіків попереду. Ти говориш як моя мама. Хоча Олегу вже тридцять сім років, і що? Всі його стосунки закінчувалися однаково — жінки тікали.

— Ти ніколи не казала цього, — я облизала губи. — Що не так, Улю? Ти ж казала, Олег закоханий в мене! Ти не раз це говорила.

— Це таке кохання в його розумінні... Але знаючи, скільки разів він був закоханий, то, я вважаю, він просто хоче вже свою родину.

— Улю, то чому він не хоче їхати зараз? Невже так багато справ?

— Так, багато, — вона повернула голову до вікна. — Не хочу говорити про нього, він має свою голову.

— І то правда! — відповіла я, глянувши на неї.

Сім років тому

Ярослава сиділа за столом. Вперше за пів року вона змогла вибратися кудись без доньки. Знайомий одногрупник запросив сьогодні її на побачення — хлопець був лише на рік старший за неї. Коли вони почали спілкуватися в соціальній мережі, спершу все здавалося дуже дивним. Ярослава навіть думала, що це жарт, але, попри це, вони почали спілкуватися більше.

Нині був саме той день, коли вона могла залишити Єву з мамою, яка приїхала з Італії. А сама пішла в кафе на зустріч з Іваном.

Вона не чекала чогось особливого від юнака, якого знала лише по навчанню. Та хлопець на зустріч прийшов з квітами — букетом гортензій. Він сів на свій стілець, уважно вивчаючи Ясю.

— Привіт, — у дівчини швидко забилося серце, як тоді, коли вона закохувалася.

— Привіт, це тобі, — простягнув він квіти.

Раніше вона не мала жодних серйозних стосунків, тато не дозволяв побачення з хлопцями. Та потай від нього ще в школі вона зустрічалася з однокласником, нічого серйозного від юнака не чекала. Лише поцілунки та прогулянки, коли був час. Зараз, коли вона дивилася на Івана, згадуючи усі його повідомлення, її серце тріпотіло як ніколи.

— Куди підемо? — спитала вона після годинної розмови за столом.

— Куди завгодно! — ці слова вибили з рівноваги. Вони пішли в парк.

Яся почувалася наче принцеса: Іван відкривав двері, говорив їй компліменти, сміявся з жартів. Це було наче... не знаю, вона вперше не боялася, що батько вигляне з-за рогу і насварить. Вона сама взяла хлопця за руку, хоча це було зовсім не схоже на неї.

— Ти така красива, твоя дочка теж така буде, як виросте! — мовив він. — Думаю, Ясь, ти мені подобаєшся. Я би хотів, щоб наші стосунки переросли в щось серйозніше, ніж просте листування у фейсбуці.

— О, і тебе не лякає дитина? — вона питала його це, напевно, вже разів п'ять, бо знала: коли хлопці, які їй писали, дізнавалися про Єву, наступних повідомлень не було. Вони просто зникали з життя, а ще через кілька днів видалялися з друзів.

— Чому? Вона твоя дитина, мені подобаєшся ти, я не бачу проблем, — він говорив серйозно. Навіть Ярослава, яка навчилася не довіряти людям, повірила йому. Його слова та вчинки відповідали усьому, що він із себе являв.

— Не можу повірити, усі одразу тікають, коли дізнаються про Єву.

— Мені все одно! — повторив він. Вони зупинилися коло будинку. — Ти сама виховуєш дитину, як супергерой. Ти вродлива, спортсменка, яка вчиться і до того ж працює. Я знаю, що ти маєш заняття у фітнес-клубі на Стрийській, щоб поєднувати все це, потрібно мати терпець. — Його слова для дівчини були такими солодкими, вона могла їх слухати вічність. Та все ж щось виглядало аж надто добре, поки що Яся не хотіла думати про підводні камені. Їй хотілося нарешті відчути, що хтось кохав її, просто її.

— Я...

— Не потрібно переживати, — мовив хлопець, поцілувавши її в губи.

Вони цілувалися майже годину коло будинку дівчини, а коли нарешті розійшлися, вона відчувала страшенне збудження. До цього вона ніколи не спала з хлопцями, окрім того разу, коли Євген взяв її силою. Та про цей випадок вона воліла не згадувати, минув рік. Та всередині досі ріс страх, що хтось знову скористається нею. Вона відчула легке поколювання в руці, але помахала на прощання хлопцеві та рушила до квартири. Мама з Євою якраз були на кухні, Яся зайшла щасливою.

Кілька місяців пролетіло в її житті дуже швидко, вони з Іваном бачилися частіше. На прогулянці була і Єва, не раз він їх забирав двох і водив гуляти. «Наче казка», — думала дівчина, промовляючи про себе.

На початку грудня щось почало змінюватися. Стосунки у три місяці потрібно було рухати далі поцілунків. Ярослава сама це розуміла, але розкритися хлопцеві не могла — щось ставало на перешкоді, аби сказати йому про зґвалтування. Чомусь її внутрішній голос казав мовчати, що ще рано розкривати рани.

Сьогодення

Вона

Єва побігла на вулицю з велосипедом, за кілька хвилин мав зайти так званий Володимир за Улею. Я бачила, як подруга переодяглася в інший, зручніший одяг та підійшла до мене. Коли вона поклала руки мені на плечі, я здригнулася.

— Чому ти постійно хочеш видаватися сильною?

— Я не сильна, просто... це важко.

— То напиши Дімі перша або набери, ти ж собі робиш боляче. Ти ж знаєш чоловіків, вони вперті, я в цьому знавець. Двох ідіотів у своє життя впустила, до шлюбу дійшло через те, що серце казало.

— Ти в нас романтик, а я реаліст після того, як...

— Не усі чоловіки такі, як Іван та Влад. Ти мала лише двох ідіотів за своє життя і думала, що це серйозно. Ясь, я мала таких повний міх, і мала кращих, а вибрала... ну, ти знаєш.

На доріжці з'явився Володимир, поруч із ним йшов він. Я не очікувала побачити Дмитра, від тієї останньої нашої зустрічі ми не бачилися. Він мав принаймні мені сам подзвонити, але ні — ні я, ні він, обоє були вперті. Мене ж муляло те, що я побачила поруч із ним Любу, яка як жуйка липла до нього.

Він йшов невимушено до будинку, я помітила, наче в руках у нього був якийсь пакет. Ми вийшли до того, як чоловіки опинилися на ґанку.

— Привіт, то що, у нас сьогодні подвійне побачення? — запитала заінтригована Уля, але це був, очевидно, не весь сюрприз.

Позаду них я почула звук двигуна машини. Уляна широко розкрила очі, а чоловіки не встигли відповісти, як повернули голови до авто, що вже виднілося. Олег? Він не дзвонив, що приїде? Я не встигла нічого подумати, як побачила, що Уляна перебрала ініціативу на себе.

— Та ні, Діма мав якусь роботу, і... — я помітила, що Вова, чи як його там, почав вигадувати на ходу перед Олегом, який уже неймовірно швидко опинився поруч.

— Привіт, — ця ситуація була неймовірно складною, принаймні мені так здалося, коли їхні погляди зійшлися у битві.

— Доброго дня! — першим відповів Дмитро, Олег лише кивнув. Ой, маєш тобі: лише говорили про обох, а вони прийшли.

— Може, чай, каву? — спитала я, пробуючи зняти напругу в повітрі.

— Мам! Мам! — Єва визирнула з-за рогу саду. Я думала, вона гуляє, а донька була весь час у саду. Вона часто почала ходити туди, як зазвичай робила я, коли хотіла подумати на самоті. Тільки от що приводило мою дочку туди в такому віці?

— У нас свято? До мого дня народження ще два тижні, то що ви святкуєте? — спитала вона. Ми роззирнулися. Ніхто не знав, що сказати.

— Ну що, Вова, я готова, ходімо, покажеш мені цікаві місця у вас в селі, — звернулася до Володимира подруга, залишаючи мене з Дмитром та Олегом саму. От подруга ще називається!

— Я теж піду, маю справи, потім наберу! — звернувся до мене Діма.

Олег звузив очі, поглянувши на мене. Чорт, я впізнала цей вираз обличчя — він часто був у батька. По тілу пройшли неприємні сироти.

— Звісно, — нічого іншого я не могла відповісти, поки Олег був поруч і так свердлив мене поглядом.

Сім років тому

«Це сталося!» — мовила про себе лише єдиними губами Ярослава. Вона відчувала якийсь незрозумілий сором, глянувши на своє голе тіло у ванній кімнаті чужого будинку. Вчора вони з Іваном мали, як здавалося дівчині, неймовірну ніч — це була перша ніч у нього вдома. Вони пили вино та багато говорили про майбутнє. А потім — поцілунок за поцілунком, руки на її грудях, дотики до інтимних зон. Ярослава здригнулася, але знала, що він цього хотів давно, тому не заперечувала, коли хлопець почав усе грубіше домагатися свого. Сама ж дівчина відчувала і притягання, і водночас образу та відразу, яка зупиняла її. Та це сталося, серед обіймів та поцілунків вони переступили межу.

Іван досі хропів на ліжку в кімнаті. В будинку його батьків не було нікого — ті поїхали у відпустку, а вони зустріли Новий рік разом. Єва спала у візочку у вітальні, де вона вчора її залишила. Вийшовши з ванної, вона взяла доньку на руки, та плакала. Погойдала її, дочка почала сміятися і проситися на килим. Ярослава поклала дитину на нього, сідаючи поруч.

— Єво, сподіваюся, що в нас скоро буде сім'я! — мовила вона, наївно дивлячись на дочку, яка почала спинатися на ніжки ще місяць тому. Дівчинка потягнула до рота пульт від телевізора та почала його облизувати.

— Вимкніть цю гидоту, я спати хочу! — закричав хлопець зі спальні.

Ярослава одразу випрямилася. Він вийшов, позіхаючи, і, помітивши дівчину, закліпав очима.

— Я думав, ти вже пішла. Фу, вона що, гризе пульт? — спитав, глянувши на дитину.

— Звісно, вона ж дитина. Ні, я вирішила почекати, поки ти встанеш.

— Могла піти, я ще спатиму. Я подзвоню тобі пізніше.

Ярослава залишилася стояти посеред кімнати розгублено. Іван пішов назад до спальні, і вже за кілька хвилин вона почула, як хлопець знову сопе. Взявши дочку на руки, вона поклала її до візочка. Через десять хвилин вона вже стояла, чекаючи на тролейбус. У голові був якийсь туман: чому він повівся так із нею, чи вона не так зрозуміла все? Це ж Іван, вони зустрічалися три місяці, не могло ж бути, щоб він так змінився. Чи могло?