Обіцяю

Інтим залишмо собі,

а людям — лише заздрощі в розмові.

Розділ 15

Він

Це було неймовірно.

Це було смішно.

Це було небезпечно.

Я не зможу забути цього ніколи.

Саме з такими думками серед ночі я повертався до хати. У вікні вже не було світла. Не дивно, адже мама любить рано лягати, коли їй на роботу йти. Батько, напевно, весь день знову бурчав їй на вуха. Та я не очікував, що, коли зайду до хати, почую чийсь голос у темряві.

— Щось пізно ти почав приходити. Люди правду говорять? — мамин хриплий голос, наче мені знову десять і я прийшов до хати після десятої вечора, сполохав мене.

— Мам! — схопившись за стілець, крикнув я. — Нащо так лякати, мені не десять. Чого ви досі не спите? — мовив, уже увімкнувши світло.

— Та чекала на тебе, бо ти взагалі не говориш нічого. Приходиш, їси й ідеш у свою частину будинку. Як був твій брат, то хоч від нього дізнавалася про твоє життя. Тепер же от від людей дізнаюся, як мій син бігає за самотньою мамою, — мовила, поглянувши на мене.

Ого, не думав, що мама слухає плітки між сусідами. Тільки-но вона це сказала... Досі я був у гарному настрої, але тепер він почав зникати.

— Хто вже сказав, що бігаю?

— Я не хочу чуток від сусідів слухати, але ти справді зачастив до внучки Григорівни. Чому вона? Я думала, ти за Любою бігав, — спитала вона.

Я сів поруч на крісло, намагався говорити тихо, аби не розбудити батька, який знову б закотив скандал.

— Люба? Вона досі дружина мого найкращого друга, у нас нічого не...

— Не роби з мене дурну. Хоч я й стара, але не настільки, аби не бачити, як вона дивиться на тебе. Так, вона досі ще не вдова офіційно, але усі ж знають правду. Твій брат теж це знав, хоча я й не задоволена нею. Жінка вона не для родини. Лише покійного Івана шкода.

— Мам, то чого ти мене сватаєш із нею? Ні, не бігаю, якщо ти хотіла це почути, — відповів я, роздратувавшись.

— Дмитро, ти для мене завжди будеш дитиною. Навіть якщо тобі вже за тридцять. Ти ж знаєш, для вас обох ми з батьком усе робили, якби не війна... Мали б уже онуків і невісток, а так...

— Мам... — я не хотів, щоб вона розревілася, згадуючи брата.

— Та знаю я, все одно не скажеш правди. Ярослава хоч хороша? — спитала вона, глянувши на мене.

Я усміхнувся, знову згадуючи, як мені було добре поруч із нею, як я не хотів іти, але коли все полагодив, приводу залишатися вже не було. Видихнув, продовжуючи посміхатися.

— Дуже, вона мені подобається. Єва теж гарна дівчинка, у неї сьогодні був день народження.

— Тебе запросили? — спитала вона.

Я кивнув. Цей допит остаточно прогнав мій сон. Мама раніше ніколи не цікавилася моїм життям настільки, зазвичай молодший брат був у центрі уваги. Та після його загибелі все змінилося. Може, вона раніше думала, що я старший і самостійний... Ех. З одного боку, це тепер трохи тиснуло, з іншого — вона дізналася про нас із Ярославою через плітки, що пішли від сусідів.

— Не впусти такий шанс, вона гарна дівчина. Та тільки чи добре ви знаєте одне одного? От ми з твоїм батьком виросли разом, і що? Ціле життя думала, якою дурною в молодості була. Тоді думала, що знаю цього хлопця, він же сусід, а от що вийшло. Ні, роботяга був, але як пляшку бачить — то все. Тому моя настанова: пізнайте одне одного не тільки в коханні, — вона підморгнула мені, як і щоразу, коли говорила про секс.

У дитинстві це здавалося смішним, тепер же — просто милим. Вона досі була мамою, яка піклувалася про сина.

— Я стараюся.

— Добре, Дмитро, ти вже дорослий, вибір за тобою, але чутки селом ходять різні.

— Чутки хай ходять, а наше залишається нашим.

— Правильно! — мовила вона, встаючи. — Вечеря на плиті, якщо раптом голодний.

Я махнув рукою, і мама пішла. Ох, давненько не було в нас відвертих розмов. Напевно, востаннє ми говорили на похороні брата, коли вона плакала й вимагала сказати, як він загинув.

Я був піднесений як ніколи, ніч для мене минула непомітно. Вранці, ще до сходу сонця, я вже тримав у руках готове повідомлення для неї. Мені хотілося вписати щось миле, але розумів — це буде якось не по-чоловічому. Вирішив обійтися просто коротким текстом.

«Привіт, як спалося? Зможемо сьогодні зустрітися?»

Відповідь прийшла одразу.

«Я на роботі до п'ятої: у школі три уроки, потім дві години заняття в спортзалі. Але ввечері могли б пройтися. Добре спала, а ти?»

Ох, як у мене все в животі перевертається. Наче й хочу встати та піти працювати, аби той час минув швидше, але з іншого боку — хотілося побачити її чи бодай почути голос. Та радість минула швидко: батько знову почав буркати, вимагаючи, аби його підвели для вмивання.

«Чудово, тоді я заберу тебе!»

Я чекав на відповідь кілька хвилин, але вона не прийшла.

— Ти чула? — у магазині на мене витріщалися кілька сусідок, що стояли поруч із прилавком. — Люб, а товар коли буде?

— Не знаю, завтра мав би бути, — вона злісно глянула на мене. Я продовжував чекати своєї черги, а жінки далі говорили.

— Не можу повірити, то правда. Кажуть, Володя був із жінкою, якась Уляна до цієї приїжджає, здається, її подружка.

— Ох, ці баби з міста! Мало їм чоловіків у себе, то ще й у нас вирішили їх вкрасти в нас, — не витримала та вставила свої п'ять копійок Люба. Сусідки кивнули.

— Хліба і ось цієї ковбаси, — показав я.

Вона дала буханець батона й мовчки врізала ковбаси.

— Що між вами двома пробігло? — спитала одна з жінок, які, здається, залишилися, аби почути щось нове.

— Нічого! — відповів я, даючи гроші.

— Так і не скажеш. То правда, що ти клині підбиваєш до Ярослави? — мовила інша.

Я лише забрав решту й мовчки рушив до виходу.

— Ще як підбиває, — почув у відповідь від Люби, яка сердито заговорила вслід.

Я пришвидшив крок і рушив геть.

Вона

У школі було на диво тихо цілий день. Я провела три уроки поспіль і вже збиралася вирушати на роботу в зал, коли мене перестріла Олена. Вона усміхалася, тримаючи стаканчик кави в руках. Я якраз зачиняла зал, але, здається, вона йшла саме до мене.

— Привіт! О, ви вже йдете? У мене «вікно», думала посидіти з вами. Вчора ви не прийшли, то я подумала, що сьогодні... але бачу.

— У мене в залі ще робота, я ще в клубі працюю, — відповіла я, — але якщо хочете, то могли б пройтися вулицею.

— Ну, ок, і так немає що робити, у мене сьогодні «вікно», потім знову урок, і через урок знову так. Ех... Я хотіла сказати дякую.

— За що? — спитала я, хоча, напевно, вдавати ідіотку в мене виходить погано. Бо вона засміялася.

— Ви ж попросили Сашу зі мною пообідати. Він раніше ніколи не сідав за мій столик, зазвичай рідко буває в їдальні — надто шумно для нього. Але цього разу він пив каву зі мною. Я говорила з ним не про роботу, дякую!

— О, то ви про це. Нічого такого, я просто попросила скласти компанію, бо сама не мала як прийти — учора ж був...

— Я знаю, у вашої дочки день народження. Ми тоді погано поговорили, я розумію, що буваю жахливою. Але в школі всі наче акули, а Олександр добрий до всіх, тому він мені й подобається. Я вчора запросила його на побачення, і спрацювало!

— Ви що зробили? — спитала я, кліпаючи очима.

Хоча мені хотілося, аби вона сказала, що це він покликав її погуляти, але ні. Вона повторила знову:

— На побачення! Він погодився, завтра підемо на каву. Тому дякую, не хочу вас затримувати, ще якось посидимо.

— Ага, — це було надто неочікувано навіть для мене.

Хоча не знаю, чи варто їй казати, що чоловік сам мав би запрошувати на каву. Але ж нічого страшного, може, наступного разу він сам пропонує їй другу зустріч. Так, буду тримати кулаки за них, а зараз треба поспішати — двадцять хвилин до заняття. Часу затримуватися немає взагалі.

Уже другу годину мій мобільний просто розривається від повідомлень Улі. Моя клієнтка, пані років сорока двох, кілька разів підозріло дивилася на мене. Та я продовжую тренувати її за програмою, яку розробила минулого літа. Коли все майже закінчилося, нарешті підходжу до телефону. Уля напориста: крім повідомлень у месенджері, було ще два дзвінки.

«І коли ти збиралася сказати?»

«Що сказати?»

«Ви погризлися з моїм братом через Дмитра. А вчора в тебе був секс із ним?»

Я кліпала очима довше, ніж можна собі уявити. Тренування закінчилося, а моя свідомість досі перетравлювала прочитане повідомлення. Звідки Уля могла знати про наш учорашній день? Я не розповідала нікому. Невже Єва щось усе ж бачила чи чула? Ні, вона прямолінійна дитина, сказала б одразу. Я навіть не пішла в душ після тренування, а рушила в роздягальню, зібрала свої речі й уже дорогою думала над повідомленням подруги. Я ще ніколи так довго не відповідала їй.

— Гарно попрацювала сьогодні! Клієнти задоволені тобою, кажуть, маєш підхід до кожного, — позаду почувся голос власника клубу, і я мало не впустила мобільний.

— Я тебе налякав? Вибачай! Справді, говорив із Вікою, то вона сказала, що відгуки гарні.

— О, дякую! Я вже маю бігти, роботи ще повно! — мовила я, не бажаючи затримуватися.

Власника я бачила лише двічі: перший раз, коли він брав мене на роботу без документів, лише з медкнижкою, а другий раз — коли він сам тренував якогось хлопця.

— То ти раніше займалася боксом? — спитав він, уже коли я стояла в дверях.

Я кивнула.

— Так, не бійся, я не по дівчатах, якщо що. Тому беру переважно чоловіків тренувати, бо жінки надто люблять бути зі мною милими, а мене це не цікавить.

— Справді? Вперше чую, щоб таку відмовку казали.

— Я правду кажу, я відкритий гей і не соромлюся цього. Ти молодець, давай якось поговоримо. От скоро отримаєш першу зарплату й побачиш, як тобі робота, чи нормально платять за такі старання, — він підморгнув.

— Дякую, мені справді потрібно бігти.

— До зустрічі! І, Ясю, я подумаю про більшу кількість годин, — він кивнув головою перед тим, як я вийшла із зали.

Непогано, я вперше змогла видихнути спокійно. Богдан ось так просто розповів, що він гей? Ох, ну справді, він добрий та відкритий, як і казала Віка.

Я вийшла із зали в якомусь піднесеному настрої, була лише п'ята вечора. Машина Дмитра вже стояла поруч, а самого чоловіка не було видно. Я кілька хвилин оглядалася, шукаючи його, аж поки не помітила, як він розмовляє з кимось на парковці. Чорт, та я не одразу впізнала його, ось у чому справа! Він, помітивши мене, одразу помахав, щоб я підійшла, що я й зробила. Сумка була важка, але поставити її не було куди.

— Привіт.

— Привіт! Це мій знайомий, служили разом. Він працює ось там, давно не бачив його. Це Яся, моя дівчина, вона тренер, — коротко мовив він, аби його знайомий нічого не розпитував.

Я мало не впустила сумку на слові «дівчина» — ніхто ніколи не називав мене так після сексу. Ми ж навіть не обговорили ще нічого, це був серйозний крок. Та Діма вже забрав мою сумку й закинув на плече, наче вона зовсім не була важкою.

— Добре, я ще якось наберу тебе, поговоримо, згадаємо хлопців! — звернувся знайомий до нього.

Дмитро повернув голову до мене — о, ця його посмішка! Насправді я хотіла спершу запитати, звідки Уля могла знати про наш секс, але питання одразу вилетіло з голови.

— Ходімо! — звернуся він до мене.

Я кивнула. Поруч із Дмитром мені було спокійно та легко, я не почувалася погано. Навпаки, поруч із ним уся тривога кудись зникала.

— Чого ти на мене так дивишся? — запитав він, коли ми вже сіли в машину. — Ясю, справді, я щось не так зробив чи сказав?

— Ні, все так, просто ти сказав «дівчина».

— А хіба це не так? Усе село вже знає, що ми з тобою спимо! — відповів він, завівши машину.

Я почала кліпати очима: звідки?

— А... я...

— Ясю, це село, люди все бачать. Ще, може, хтось плітки прикрасив — і от тобі, вже є про що поговорити. Головне, що наше інтимне життя залишається з нами, чи не так?

Він узяв мене за руку, і за мить його губи вже були на моїх. Ох, як я скучила за цим поцілунком! Я не відпускала його кілька хвилин, наче струмом ударило.

— Вірно, але Уля теж сказала... точніше, запитала, чи ми спали, — мовила я, відпускаючи його нарешті.

— Уляна?

— Я не знаю, звідки їй відомо. Думаєш, Єва все ж учора щось бачила? Боже, невже моя доня бачила, як я...

— Ясю, впевнений, що ні. Але потрібно бути обережнішими, принаймні наступного разу краще займатися цим у спальні, — заспокоїв він мене.

— Наступного разу? — я закотила очі, усміхаючись, але Діма лише усміхнувся, рушаючи з місця.

— Ще не один раз, — відповів він. — Ти не голодна?

— Ні, я перекусила батончиком. Хотіла сьогодні ще відео зняти, але тренування було довгим і виснажело сильно.

— То що, додому? — спитав він, нахилившись до мене.

— А є інші варіанти? — підморгнула я.

Він усміхнувся, поклавши вільну руку на моє коліно, а тоді нахилився.

— Були, але я бачу, що ти справді втомлена. Можемо взяти щось із собою. Що Єва любить їсти?

— Усе, що й інші діти: піцу, картоплю фрі, торти... броколі, — мовила я.

— Броколі? Хто з дітей любить її?

Я засміялася, але Єва справді любить їх їсти. Ми змалку навчилися сприймати овочі як корисну та смачну їжу. Звісно, вона не любить помідорів, але це виняток, із яким можна миритися.

— Єва любить, і я теж.

— Звучить так, наче вона не дитина.

— Я теж інколи так думаю, — відповіла я, усміхнувшись. — Думаю, піца зараз підійде.

— Добре, я якраз знаю одне класне місце, — мовив він мені, його рука опустилася на моє коліно.

Раніше тілом могли б пройти неприємні відчуття, а зараз я просто насолоджуюся цією миттю, поки машина їде в бік піцерії. Якби не дорога, я б уже цілувала його, якби він просто був поруч увесь час.

Він

Уперше мені ніяк не хотілося відривати погляд від жінки, щоб стежити за дорогою. Довелося, бо аварію влаштувати не хотілося. Позаду пахла піца, яку ми взяли із собою. Я розумів, що дотиків буде мало, тому ми цілувалися часто. Через це машину доводилося часто зупиняти, але це не надто нас затримало.

Вже о шостій ми були поруч із будинком тітки Валі, де Єва проводила час після школи. Яся вийшла з машини сама — вона не хотіла, аби пішли ще більші чутки. Я ж мав їхати до будинку без зупинок, а вони з Євою за планом дійдуть пішки. Я помахав їм і рушив уперед.

— Мам! — почув я позаду голос дівчинки.

Тільки доїхавши до вулиці Ярослави, я знову задумався: звідки люди вже за день дізналися про нас? Колись мама казала братові, що інтим потрібно залишати собі, а людям — лише розмови. Можливо, вона й права, але ж люди тепер наче ясновидці: все знають, ніби бачать самі.

Вона

Тітка вийшла слідом із рюкзаком дочки, поки та одразу побігла до мене обійматися. Погляд тітки був похмурим і доволі суворим, вона дивилася на мене з підозрою.

— То правда? — спитала вона ще до того, як я встигла відкрити рота.

— Що саме?

— Твій батько... він що, пішов служити?

Ох, я видихнула.

— Ви про це? Так! — відповіла я, але в її погляді залишалося щось іще. Щось, що говорило: зараз усе почнеться.

— У селі ще пішли чутки, наче ти з Дмитром щось... по-вашому, сучасному.

— Мама зустрічається з вуйком Дмитром, я ж казала, що він мені вчора собаку подарував!

— Єво, я ж просила не перебивати старших, коли ті говорять, — звернулася я до дочки, а сама підійшла до тітки.

У цьому селі жодна новина не минає безслідно. Я навіть починала дратуватися, а з іншого боку — мені двадцять вісім років, у мене не було стосунків чотири роки. Після того, як Влад вчинив зі мною підло, я не довіряю людям ще більше. Дмитро зараз став винятком, але щось у словах тітки таки було. Застереження, материнський інстинкт чи просто порада.

— Він давно тут припав до ока одній, їх не раз бачили разом, чула, що вони й спали. А вона — жінка його найкращого друга. Люба свій ласий шматок просто не звикла віддавати, вона і за Іванком бігала. Така наче любов, таке весілля... А пішов мужик воювати, зник безвісти — і все, вона хвоста розпустила, стрибає по чоловіках як...

— Досить, я зрозуміла. Не при дітях, — я помітила Софійку, яка якраз визирала з вікна.

— Я просто знаю її, такі можуть і по головах піти. Чуже щастя для них — це мозоль.

— Дякую, я буду знати, хоча, напевно, життя вже навчило. Але нам справді вже потрібно йти.

— Єва в школі уроки зробила, поїла і була чемна. А ти будь обережною!

Я кивнула на знак згоди.

До хати ми прийшли якраз вчасно, щоб мій поганий настрій знову зник, коли я побачила Дмитра. Єва побігла одразу до кухні робити вуйкові чай, а ми затрималися на подвір'ї. Стояла поруч із ним на ґанку й прислухалася, як позаду в саду співають птахи. Я справді нічого не знала про чоловіка, який так засів у моїй голові. Про чоловіка, якого обіймаю за талію, думаючи, що ми з різних світів; про людину, якої мені страшенно хочеться. Заплющивши очі від спокою чи то, навіть навпаки, легкої тривоги, яку посіяла тітка, я тулилася до нього. Раніше такої ніжності я могла б собі не дозволити. Зазвичай після того, як Іван розбив мені серце, я перестала вірити усім. Винятком став Влад, який повторив те саме... Та про нього я не хотіла згадувати в таку хвилину.

— Що сказала Валя? — спитав він, опустивши свої очі на мене в очікуванні відповіді.

— Знає про нас. Здається, новина про те, що ми з тобою спимо, облетіла всіх швидше, ніж нас самих. Сказала бути обережною, бо в тебе є божевільна фанатка. — Замість того, аби засміятися, він відпустив мене, чого мені зовсім не хотілося. Мені хотілося опинитися з ним наодинці й цілувати його.

— Що?

— Застерегла стосовно Люби. Сказала, що та по головах може піти, сказала, аби я не... Хоча це немає різниці. Дімо, я хочу дізнатися про тебе більше.

— Вона права, Люба може... Більше? — він зніяковів, узявши моє обличчя в долоні, й уважно глянув на мене. — Не скажу, що спонтанний секс — це про мене. Ясь, я переспав із тобою не через просто щось там, а через те, що ти мені подобаєшся. Якщо ти хочеш знати мене краще, то завтра за вечерею я готовий розказати все що завгодно. Ти тепер моя дівчина, а від неї в мене секретів немає.

— Мені досі важко звикнути, що все так швидко. Я раніше ніколи не спала з чоловіком, не сходивши на побачення. Це не в моєму стилі!

— Не в моєму стилі зустрічатися, але все змінюється, — він просто досі тримав мене за руки, не бажаючи відпускати.

— Розкажеш про себе? Я все хочу знати. Усе!

— Це займе більше часу, ніж ти думаєш, але почнемо з простого. В мене був брат, він загинув на війні — якраз тоді, коли я лежав із перебитими ребрами та контузією від вибухівки, яка прилетіла в бліндаж. Це сталося два роки тому. Мій батько, як ти знаєш, страшенний пияк, але вже не ходить — інсульт уклав у ліжко. Мати працює на заправці прибиральницею. А з Любою я спав лише для того, щоб придушити свою самотність та біль.

Я підняла на нього очі. Не кожен чоловік розкаже таке прямо. Мені хотілося поцілувати його, але з будинку якраз вийшла Єва з собакою. Дочка глянула на мене, а за мить перевела погляд на чоловіка. В її очах було щось доросле; вона пройшла повз нас до саду.

— Біме, ходи, я покажу тобі наш сад. Влітку тут будуть яблука, груші та ще, можливо, якісь ягоди. Я навчу тебе ловити зайців, якщо ті забігатимуть до нас. А ще... там є мамине секретне місце, де вона любить проводити час зі своїми думками.

— А ти розкажи про себе? — спитав раптом Дмитро, глянувши на мене. — Хто батько Єви? Чому ти кинула професійний спорт і чи досі займаєшся ним? Чому ти переїхала в цю глушину, маючи...

— Ну, це все пов'язано, — відповіла я, опустивши руки, і за мить уже сиділа на сходах. Апетит зник, говорити не хотілося. Діма сів поруч, поглянувши на мене.

— Якщо ти не хочеш говорити, то...

— Не варто. Ага, проходили це, правда все одно випливе. Дехто думає, що я з власної волі проміняла кар'єру спортсменки, яка готувалася на Олімпіаду все своє свідоме життя, але це не так.

— Яка ж тоді правда? — він продовжував дивитися на мене із запитанням.

Я не можу відповісти. Не зараз, коли рана досі кровить. А чи зможу взагалі колись сказати правду? Влад цієї правди злякався, Іван її не знав, а потім я просто закрилася від усіх. Дмитро взяв мої руки у свої долоні, дивлячись, як крізь дерева бігає з собакою Єва. Дитина, яку я дуже люблю. Дочка, яка досі дарує мені скарби. Я усміхнулася, хоча всередині стало сумно. Та цей сум не розлився по тілу, як раніше, — він застряг.