Обіцяю

Чутки породжують брехню, яка руйнує... життя, щастя, людей?

Розділ 17

Чотири з половиною роки тому

Наполегливості чоловікові вистачало — саме з цими думками Ярослава вже другий тиждень поспіль поверталася додому. Поруч зі школою, коли пан Влад забирав сина, він повсякчас зупинявся, аби поговорити з дівчиною. Як вона не намагалася уникати цих зустрічей, він, здавалося, не хотів відчепитися.

Вийшовши вчергове проводити клас після уроків, Ярослава помітила серед батьків Влада. Він одразу рушив до неї, не звертаючи уваги на інших мам та татів. Ця увага почала дратувати дівчину з одного боку, а з іншого — він писав їй тепер в особисті повідомлення, більшість з яких вона ігнорувала. Та перед спокусами чоловіка мало хто міг встояти. Він вмів почати звичайну розмову і продовжував писати повідомлення доти, доки Ярослава не здавалася й не відповідала. Потім усе закручувалося, і спілкування переростало в години переписки. Ярослава десь у глибині душі розуміла, що це помилка і вона не повинна вестися на нього. Навіть якось запитала Антончика, чому його не забирає мама, на що хлопчик відповів: «Бо нема».

— Привіт, як Антон сьогодні поводився? — щоразу лунало одне й те саме питання, коли він забирав сина після групи подовженого дня.

— Як усі! Сьогодні трохи більше уроків було, тому діти втомлені. Ваш син молодець, його хвалять учителі.

— Супер, — він посадив малого в машину, а сам знову підійшов до дівчини. — Як щодо кави в суботу, наприклад, після сьомої?

Ярослава закліпала: це вже був не натяк, а пряме запитання, від якого вона хотіла б викрутитися, але всі варіанти відмов уже були вичерпані.

— Я зайду за вами. Напишіть свою адресу, у вас є мій номер, — мовив він, повернувшись до авто. — Відмов я не приймаю, ви ж знаєте.

— Але...

— Не бійся, ніхто не знатиме. Це лише зустріч. Якщо що, я просто зустрічаюся з вчителькою свого сина стосовно його успішності, — він підмигнув, закривши двері авто, а тоді за мить вікно відчинилося: — Ви милі, коли соромитеся, і це мені ще більше подобається у вас.

Ярослава засоромилася ще дужче і швидко повернулася до школи.

Субота минула швидко. Вона так і не написала адреси. Батько знову бурчав у кімнаті, Єва тихо спала, як раптом у двері подзвонили.

Вони не чекали нікого в гості. Ярослава якраз закінчила знімати тренування і тепер лише збиралася викласти відео на сторінці. Батько пішов до дверей, бурмочучи, що ввечері в суботу потрібно відпочивати, а не кудись іти. Та коли раптово настала тиша, Ярослава одразу схопилася. Надто дивно було не чути батькового бурчання.

У дверях стояв Влад із великим букетом квітів та пакетом у руках. Поруч був Антон — хлопчик усміхався й тихо стояв біля батька. Ця картина була наче з якогось ток-шоу, хоч камери шукай. Та Ярослава була глибоко зворушена, наче щось усередині перекинулося. Іван так не піклувався про неї і не добивався її. Всі сумніви щодо того, чи має Влад дружину, одразу зникли: хто б тягнув сина на зустріч із майбутньою коханкою? Це було нелогічно. Але якби ж Ярослава знала правду... Що цей хлопчик — просто картинка для одруженого чоловіка, дружина якого заробляла за кордоном, аби закінчити будівництво. Якби знала, що Антон — ще той малий хитрун, який за кілька сотень скаже все, що захоче батько.

— Як ви?

— Хто це такий? — мовив батько, глянувши на дочку. Ярослава розгубилася, бо справді не знала, як сказати правильно.

— Знайомий! — відказав коротко Влад.

— Знайомий? Як ви? А дитина?

— Зі школи, маємо справи. Це вам, а це тобі, — Ярослава закліпала, але роздумувати часу не було. — Якщо ви могли б посидіти з дітьми, ми були б дуже раді. Антон сидітиме в телефоні, тому він не завдасть ніяких клопотів, — він погдадив хлопчину по голові.

Ох, чоловік глянув на хлопчика... Він не хотів цього, але йому набридло, що Ярослава досі незаміжня й за нею постійно стежать, як за маленькою.

— Та валіть уже, але недовго, бо я мав справи.

— Дякую, от і вирішено. Ярославо, можна? Нас чекає ресторан.

Все це було надто гарно для реального життя, надто казково — саме про це дівчина мала б подумати. Але постійні тривоги, випивка батька, робота, яка надто сильно забирала сили й бажання до чогось... Ярослава заплющила очі. Якби вона була пильнішою, то, може, й не вляпалася б так сильно. Та тоді вона не думала про це — тоді вона нарешті почала відчувати, що комусь потрібна.

Сьогодення

Вона

Я ніколи раніше не відчувала такого піднесення — після кожної зустрічі з Дмитром у мене з'являлися крила. Ні, хоча був період, коли я теж почувалася такою щасливою. Та, на жаль, це тривало недовго. Влад був казковим, він теж приділяв мені стільки уваги. Хоча ця увага була аж надто підозрілою, але тоді я цього не розуміла. Чому я зараз так думаю про Влада? Може, тому, що вже кінець травня. Дмитро досі намагається дізнатися, що трапилося, бо відтоді, як я згадала минуле, знову стала закритою. Аби не починати розмову, яку він хоче почути, я просто закриваю йому рота поцілунками. Мені стає краще, коли я відчуваю його тепло на своєму тілі. Дмитро турботливий, він не хоче вдавати щось із себе. Буває, від нього тхне свинячим гноєм, буває, він утомлений і не має часу на зустріч, а буває, я просто не можу відірвати його від себе. І все це лише три тижні... Чи не надто ми поспішаємо?

По селу вже перестали шепотіти за нашими спинами — люди змирилися, чи, може, з'явилися інші плітки. Навіть тітка Валя вже не дивиться спідлоба на нас обох, коли ми забираємо Єву від неї.

— Не може бути! Та він же ходить із цією, з міста. Онукою Григорівни, — почула перед собою якраз біля магазину.

Я не надто люблю ходити до крамниці, а саме коли на зміні Люба. Щоразу, коли працює вона, я майже мовчу — лише беру все, що потрібно, плачу й виходжу. Вона теж, окрім роботи, нічого не робила, лише цей ревнивий, злий погляд, яким вона проводила мою фігуру до дверей. Вона ненавидить мене. Тільки от ця розмова між двома сусідками, які явно не помітили мене...

— То що сама Любка сказала?

— Так, учора тест робила, нині мала їхати до лікаря перевірити здогади. Усі ж знають, що Дмитро ходив до неї, я сама не раз бачила, як він виходив через чорний хід. У самому магазині цим займатися, фе! Ще чоловіка не поховала, а вже вагітна від найкращого друга, — жінка похитала головою.

Я застигла на місці після цих слів. Ні, якась дурниця. Знову чергові плітки, Дмитро явно не міг зробити дитину Любі. Так, він раніше казав, що вони спали кілька разів, — таким чином він тамував біль і знімав напругу. Тоді ми ще не були разом, а що зараз це важить? Вони ж не пара. Ні, безглуздо думати, що він кине мене, як дізнається про її вагітність. Вона ж спала не тільки з ним.

Я швидко беру телефон і набираю Уляну. Чому її? Бо лише їй я можу сказати те, що відчуваю.

Він

Я летів до будинку Люби як навіжений. Напевно, якби десь поблизу в селі була патрульна машина, мене зупинили б. Авто різко загальмувало біля її воріт. Я лютував, напевно, був червоний як буряк. На фермі від Сашка, який прийшов до мене з новими плітками, я дізнався, що Люба вагітна. Та гірше за все — цю плітку вона розказує усім. І що саме чекає дитину від мене? Від мене?! Прокляття! Я просто шаленів, не міг підібрати слів до того, що почув. Сашко й сам спав із нею зо два рази, я добре знаю, бо спідницю вона піднімає усім, хто може стати її чоловіком.

Гримнув лише раз кулаком у двері, як ті одразу відчинилися. Люба була в домашньому халаті, який ледве прикривав її стегна. Я не звернув уваги на те, яка вона була сексуальна в цьому одязі, хоча раніше постійно бачив у ній привабливий об'єкт, і вона цим користувалася для усіх.

— Що це за чутки ти розпускаєш по селу?! — я був сердитий настільки, що перед тим, як прийти до Люби, мусив зібратися з силами. Дорогою я лише міцно стискав кермо, аби часом не розбити чогось у машині. Моя натура могла проявитися не в найкращий час.

— Чутки? — мовила, наче нічого не сталося.

— Вони самі! Селом гуляє, наче ти від мене чекаєш дитину. Моя мама трохи інфаркт не вхопила, почувши, як сусідка їй в автобусі сказала це. Що за фігня, Любо, яка, в біса, дитина?! Ти знаєш, що ми спали лише з презервативом. Це виключено!

— Це може бути не твоя дитина, а може бути й твоя. Ти був у мене останній, пам'ятай, це було близько місяця тому.

— Я?! — позаду я побачив її сина, який насуплено дивився на мене.

— Синку, йди до кімнати! — гаркнула вона на хлопчика.

— Я ще раз повторю: нащо ти це усьому селу сказала? Хочеш мене дурнем виставити чи себе?

Вона засміялася, прикривши за собою двері. Зробила невпевнений крок уперед, глянувши на мене, а тоді доторкнулася до руки.

— Дімо, не говори дурниць, ,всі знають, що ти до мене ходив не каву пити й не просто поговорити.

От сука! «Всі знають»... Звідки? Часом не від неї самої? Я глянув прямо їй в очі. Чорт, а вона ж хитра. У кишені почав вібрувати телефон, я потягнувся до нього. Яся. Як же невчасно! Другий гудок... Я рідко не піднімав від неї слухавку, взагалі жодного разу.

— Любо, я серйозно, що ти верзеш? Що ти затіяла? — повторив, стискаючи мобільний у руці.

— Якщо так, то одружуйся. Якщо це твоя дитина, — вона знову жартує, чи в неї явно клепки розлетілися?

— Ти досі заміжня, нагадую, усі знають!

— О, то ти боїшся, що твоя спортсменка втече від тебе? О, то ти закохався? Якби ні, ти б не прилетів сюди з'ясовувати правду, — вона засміялася.

Виявляється, ось у чому справа. Вона показує свою справжню причину. Я став ще злішим, хоча, напевно, по мені не було видно, бо телефон уже палав у руках.

— Любо, ти знаєш мій характер, не зли мене! Щоб завтра не було цих чуток. Ти ж зовсім ніяка не вагітна.

— Хто сказав? Тобі тест показати? — запитала знову, і з її обличчя не зникала посмішка.

— Що за чортівню ти верзеш? Повторюю: я тобі не вірю!

— Ти вже не вір, а тест показує, — вона глянула на мобільний, який досі розривався. — Візьми вже свій клятий телефон, напевно, переживає за тебе. А не віриш, то поїдеш до лікаря зі мною.

— До лікаря? Ти справді думаєш, що я повірю після того, як ти повелася? Мені подобається Ярослава, і ми почали зустрічатися. Не потрібно руйнувати собі життя й іншим. Подумай про сина, тобі ще в селі людям в очі дивитися. Ти забула, що кожен приходить до магазину, чи настільки ревнива?

Здається, лекція на неї зовсім не подіяла.

Вона продовжила стояти як укопана, поки мій мобільний надривався від вібрації. Зірвавшись, я різко рушив до своєї машини. Ну нафіг її: якщо Люба хоче погратися — нехай. Всі добре знають, що вона за людина. Проблема була лише в тому, що я дав слово Ясі. Кляту обіцянку, що не завдам їй болю. Ці плітки, які поширила Люба, явно мали на меті зробити боляче обом. Вони руйнують той крихкий початок, який у нас із Ясею тільки-но з'явився.

Вже в машині я беру себе в руки і спокійно дзвоню дівчині — своїй дівчині, яка, напевно, зараз не знаходить собі місця. Чорт забирай, я сам увесь напружений, мене просто вивертає зсередини. Яся не бере слухавку. Не дивно: стільки разів дзвонила, а я мовчав. Рушаю прямо до неї. Дорога здалася вічністю, хоча насправді вона не така й довга. Ще здалеку бачу Єву, яка катається із Софією на велосипеді. Дівчинка махає мені, щось кричить у мій бік, але авто надто гучне, аби розчути бодай якесь слово.

Зупиняюся на доріжці, далі йду пішки — зібраний, хоча досі сердитий. Ця лють пульсує в моїх скронях, я прямо відчуваю, як вона підступає до голови. Бачу Ясю одразу: вона сидить на ґанку, поруч стоять вазони, які ми нещодавно купили. Красуня… Вона тримає в руках чашку і, почувши кроки, піднімає голову. Очі мокрі, рука тремтить. Тремтить настільки, що мені здається, ніби чашка зараз просто розіб'ється. Чорт, невже ці плітки так на неї вплинули? Вже не йду, а просто біжу до неї. Дивлюся в очі, перехоплюю руку, аби та перестала так сіпатися.

— Ясю, я був у неї. Їхав розбиратися, ти чула? — вона лише киває. — Це все очевидна брехня. Вона не може чекати дитину від мене. Всі знають, яка вона, відколи її чоловік зник. Вона спала… — я замовк.

Яся опускає чашку на підлогу, тягне мене за шию і цілує. Але майже одразу відсторонюється.

— А якщо це правда? Якщо вона не збрехала? Все село казатиме, що ти кинув вагітну жінку, навіть якщо у вас не було нічого серйозного. Діме, люди ж говоритимуть!

— Ясю, а коли люди мовчали? Я воював — люди мене ховали. Помер мій брат — люди звинувачували, що не вберіг, хоча я сам тоді лежав у лікарні. Мій тато бив у п'яному чаду маму і нас — люди дивилися, говорили й нічого не робили. Приїхала гарна дівчина з міста — люди говорять, що втекла. Люди постійно знайдуть, про що поговорити. Ясю, я впевнений, що це помилка. Я ж обіцяв тобі.

Вона підняла на мене очі, і я помітив, що іскри в них згасли. Вона знову цілує мене в губи. Ех, цей поцілунок… Її рука лягає мені на спину, це заспокоює, але не її саму. Вона досі тремтить, я відчуваю, як вібрує моє плече під її пальцями.

— Я хочу вірити, але мені надто багато разів робили боляче. Стільки обіцянок — і жодна, чуєш, жодна не мала значення.

— Що ти цим хочеш сказати? Ми лише почали стосунки, ти мала б розказати про себе більше. Я не хочу, аби щоразу, коли я намагаюся дізнатися про тебе, ти затикала мені рота поцілунком. Так, вони мені подобаються, але бачиш, яка виникла ситуація…

— Мене зґвалтували. Цей чоловік був тренером. Він став моїм першим партнером, після чого з'явилася Єва. Мені доводилося бачити його ще кілька місяців після того, вислуховувати образи на свою адресу.

Я мовчав. Не знав, що сказати. Чи то ця правда так на мене вплинула, чи то я просто не очікував почути таке зізнання. Ярослава взяла мою руку й посадила мене поруч.

— Він дав гроші татові за мовчання, а мамі було все одно — вона, як завжди, займалася своїм життям. Вона не підтримала мене. Я втратила все, цей чоловік забрав моє майбутнє. Я не поїхала на чемпіонат, перестала брати участь в інших змаганнях. Народила Єву і продовжила жити, пообіцявши собі стати сильною не лише в спорті, а й у житті. Але щойно я закохуюся, удари знову наздоганяють мене. Іван зрадив мене — він увесь час крутив із двома. А потім Влад… — вона замовкла на кілька секунд, повернувши голову до мене. — Тепер ти знаєш, чому я хотіла, аби ти дав слово. Тільки от воно знову нічого не варте. Ці кляті обіцянки ні до чого не ведуть. Діме, я не хочу нічого руйнувати. Якби я не з'явилася, то у вас із Любою могло б щось вийти. Я бачу, як вона дивиться на тебе. Жінки не сплять із тими, хто їм не подобається.

— Сплять, повір. Вона спала і з Сашком, і з Володею. Це може бути дитина будь-кого, крім мене. До того ж потрібно ще довести, що вона не бреше.

— Потрібно, але зараз…

«Ні, вона не повинна казати, що ми розходимося, — промайнуло в голові. — Ми ж тільки почали зустрічатися, я просто збожеволію! Ні, тільки не вона, Ярослава не може так вчинити. Я кохаю їх. Чому я стою як дурень і дозволяю їй це говорити? Потрібно затягнути її до ліжка і вже там показати, як сильно я її кохаю».

Але Ярослава раптом просто встала.

— Я знаю, що це все помилка. Ясю, ти мені дуже подобаєшся. Настільки, що я думаю…

— Ти мені теж, але я просто не можу зараз. Напевно, згодом ти зрозумієш. Якщо Люба права і дитина твоя, ти весь час думатимеш, що мусиш робити вибір. Чи не краще…

— Не кажи «вибрати вже». Ти знаєш, що я не буду з Любою. Вона — просто розвага.

— А я ні? Секс зі мною — не розвага? Наші побачення, наші поцілунки — це не те саме, що з нею?

«Ні, ні і ще тисячу разів ні!» Але я розумію, на що вона натякає. У жінок усе відбувається трохи інакше, вони не лягають у ліжко просто так. Мають бути почуття — принаймні я десь читав таку дурницю. Люба лягала, і багато інших жінок лягають задля розваги — просто секс, без зобов'язань. Та Яся явно не належить до цієї категорії людей, для неї секс — це почуття. Саме це я бачу в її очах, коли вона дивиться на мене. Мені хочеться знову поцілувати її, переконати, що все це безглуздо, що все це влаштовано лише для того, аби ми посварилися. Але я просто повертаюся.

— Я доведу, що вона бреше, хоча й не знаю як. Але я дав тобі обіцянку. Повір, я людина, яка не кидає слів на вітер. Ясю, хоч ми й мало знайомі, але ці тижні — казка, якої в мене ніколи не було.

«Невже я говорю як герой із кіно? Ех, ніколи не думав, що буду таким».

Не озираючись, я йду геть. Ярослава залишається сидіти на сходах. Обидва знаємо, що це зовсім не кінець. Ні, тепер я не дозволю всьому так просто закінчитися. Не з цією жінкою, яку я надто довго чекав, яку покохав.