Обіцяю

Минуле може переслідувати тебе все життя,

поки ти тримаєшся за нього.

Розділ 2

Вона

Два роки тому крамниця знаходилася поруч із церквою, тепер ж нічого не змінилося. Ми вийшли по обіді з будинку в надії, що на приїжджих ніхто не звертатиме уваги. Та все було зовсім навпаки: на нас падали погляди поодиноких сусідів, які поралися на подвір'ях або йшли у своїх справах вулицею через село. Єва озиралася довкола, весь час тицяючи пальцем у всі можливі цікаві місця.

Річка Свиня, яка раніше зацікавила доньку, досить обміліла, крізь чагарники каналу її майже не було видно. Мені весь час хотілося сховатися від людських очей, але це село — де б ти не ховався, про тебе знатимуть і говоритимуть. Єдиний і правильний вибір — удавати байдужість, яка частково допомагала в такі моменти.

— У вас завжди такий «великий» вибір у магазині? — мені здалося, жінка, що стояла за прилавком, розглядала нас цілу вічність. Вона різко підняла на мене очі, а тоді, фиркнувши, відповіла:

— Товар буде лише завтра після обіду. Якщо хочете щось особливе, то вам до міста. — Я бачила в її погляді презирство і цікавість: хто ми такі з Євою? Напевно, вона була єдиною, хто ще не знав. Принаймі вона не робила вигляду що впізнала нас.

— Наче нічого особливого ми й не потребуємо: лише молоко, якусь ковбасу чи сосиски, яйця, щось із овочів для супу і, можливо, добру каву, якщо є, — відповіла я в такому ж тоні, що й вона.

— Усього з переліченого, крім макаронів, немає. Яйця можна в місцевих купити, і картоплю з овочами — цибулю, наприклад, чи моркву. Точно з вами хтось поділиться, якщо запропонуєте гідну ціну, — цього разу вона відповіла м'якше.

Позаду хтось стояв — я відчула присутність, хоча й не чула, як заходили.

— Ну, тоді нам... — я озирнулася на вітрину.

Полички в магазині були майже порожніми, доведеться їхати завтра до Жовкви за закупами. Та все ж на вечерю щось потрібно приготувати.

— Дайте нам ось ці макарони, — показала на спагеті, — молока, сирок плавлений, ось цей кетчуп. — Озирнувшись, нічого кращого до макаронів я більше не побачила.

— В холодильнику мають бути ще котлети, давати вам?

— Так, їх теж спакуйте, — відповіла, хоча й не була впевнена, чи ми їх з'їмо.

— Це все?

— Кави... можна хоч якусь? — розуміючи, що день буде довгим, а без неї не зможу ні хвилини.

— Звісно, можна. Привіт, Дмитро! Що тобі?

Одразу звернула увагу на чоловіка, який опинився позаду нас із донькою. Єва побігла залом, озираючись на різні смаколики. Мене вразив той факт, що продавчиня ще не закінчила розраховувати мене, а вже звернулася до іншого покупця, але я вирішила змовчати — не хотілося починати конфлікт.

— Привіт, Любо. Поки обслужи пані, а тоді мене. Я ще обираю.

— Пані, напевно, ще думає, що хоче — в місті такого немає, як тут, — відповіла вона, знову посміхнувшись молодику, якому явно не було й тридцяти.

— А чого це ви раптом постійно натякаєте на те що ми з міста? Ви ж мене навіть не знаєте! — вирвалося з мого клятого рота. Це називається «не привертати уваги».

— Хто вас не знає? Вас усе село знає! Внучка Оксани Тхір приїхала, усе село гуде. Це ж ця мала — ваша донька Єва, здається? Ваша мати ж в Італії все життя, втекла від чоловіка до іноземця, доньку залишила, та й народила рано. То всі знають.- мовила на одному подиху.

— Так, Єва — моя дочка. Моя бабуся жила тут, а мама... — я затнулася, не бажаючи згадувати про неї. Не розуміла, звідки їм було відоме ім'я моєї дитини, адже в селі ми були дуже давно. — Скільки з мене? Ми вже підемо, — мовила я, ще раз глянувши на чоловіка, який, здавалося, також позирав краєм ока на Єву, що скакала поруч, чекаючи, поки ми вже повернемося додому.

Чоловік навіть жодного разу не поглянув на мене прямо, що сильно здивувало, бо зазвичай я постійно відчувала на собі чужі погляди. Хоча, можливо, я просто не хотіла бути на видноті. Тільки от моє спортивне минуле нікуди не поділося. Зазвичай я не можу відмовитися від тренувань: навіть коли мені страшенно важко, все одно встаю і займаюся. Надто вперта, аби відпочивати, тому моє тіло за мірками інших було спортивним, хоча сама я не вважаю себе худою. Навпаки — типова дівчина з формами, яка лишень любить бігати, продовжує бити грушу та тренувати тих, хто прагне досконалості. Хоча її не існує — я вже вивчила це, надивившись на різних людей.

— 405 гривень, — сухо мовила жінка.

Вона навіть не підняла на мене очей, що не здивувало — вона не зводила погляду з чоловіка, який розглядав вітрину. Мовчки дала їй гроші без решти й пішла з пакетом до виходу.

Вісім років тому

Яся прокинулася раніше. Будильник мав задзвонити лише за годину, але нерви не давали спати. Щоразу сильніша напруга стискала груди, вона переживала той день знову і знову. Цей жах не закінчувався вже третій тиждень. Вона просто продовжувала відчувати в собі тіло Євгена, який важко сопів позаду неї, не звертаючи уваги на її сльози та крики, які приглушував стогін чоловіка. Потім він пішов, наче нічого не сталося, а вона, липка від поту та від нього, залишилося сидіти на підлозі зали, сльози висохли на обличчі. Того вечора вона пішла додому мокра від сліз та дощу, з нервовим зривом та істерикою. На ранок усе розповіла батькові, але той промовчав, наче йому було все одно. Потім у залі вона чула, як він говорив із Євгеном — вони сперечалися за суму, аби батько не змусив її писати заяву в поліцію. На тому й закінчилося. Батько продовжив тренувати її як раніше, не звертаючи уваги на внутрішню істерику Ярослави.

Сьогодні день змагань. Вона не могла більше бути незібраною, потрібно зібратися з думками й діяти. Потрібно потрапити на чемпіонат і поїхати геть. Лише з цими думками Ярослава пішла до ванної кімнати, відчуваючи, як усередині неї знову все боліло, як тоді. Фізичний біль минув швидко, а от моральний не покидав.

— Ти готова? — долинув голос тата з-за дверей.

Ярослава закліпала очима: вона стояла під душем уже пів години, поки вода просто стікала по ній.

— Так, уже сушу волосся і можемо їхати.

— Ти маєш зосередитися. Нині важливий день для нас обох. Я знову повернуся у велику лігу як тренер, якщо ти пройдеш. Ти повинна це зробити, інакше...

— Я переможу. Вкладу всі свої сили в удар. І знаю, кого буду уявляти, коли битимуся, — тихіше мовила вона.

— Не мели дурниць. Європа на тебе чекає. Ти ж маєш перемогти, ти це зрозуміла? — Яся відчинила ванну і мовчки пройшла до своєї кімнати.

Вона хотіла, аби мама приїхала на змагання, але та знову була в Італії — вже два роки як не поверталася до України. Дівчина звикла, що мама жила за кордоном і рідко приїздила до них. Частіше вона відвідувала своїх батьків у селі коло Жовкви.

— Ти готова? — повторив батько за двадцять хвилин.

Ярослава вийшла із сумкою за плечима і мовчки рушила до виходу.

В зал вони їхали в тиші. Автобус був майже порожнім, час пік уже минув, тому сиділо всього кілька людей. Дівчина думала про своє. Дивлячись у вікно, згадувала, які на дотик руки тренера, коли він ґвалтував її, коли щось шепотів на вухо, чого вона вже й не пригадає. А після цього навіть не глянув на неї... Кров на шортах, яку вона старалася випрати, але не вийшло. Ніч, яку вона хотіла забути, але не виходило.

Сьогодення

Мокра від поту, я прокинулася досить рано. Спершу навіть не зрозуміла, де я, в голові все крутилося. Єва спала поруч під стіною. Встаючи з ліжка, я рушила на вулицю. За вікном досі було темно, досі відчуваю на смак сон, який був моїм жахом останні роки. Перевдяглася в спортивний костюм — надто рано, але не могла більше залишатися з цими думками. Від усього поганого мені допомагає лише спорт, біг — один із способів випустити пару. Наділа навушники й рванула стежкою, яка досі залишалася зарослою. Сьогодні щось із цим зроблю, пошукаю в селі людину, яка могла б допомогти мені з безладом навколо. А вже в понеділок поїду до школи писати заяву, аби малу перевести сюди. Доведеться трішки затягнути паски, бо робота в залі закінчилася, треба шукати нову. А в школі маю ще кілька днів, аби повідомити, що терміново звільняюся.

Думки наче вітром здуло, коли я вже пробігла кілька кілометрів. Зупинившись, поправила навушники. У місті в такий час людей майже не було, але не тут. У селі ранок починається раніше. Вже збиралася рушити з місця, коли побачила фари, які засвітилися позаду.

— У вас шнурівка розв'язалася! — почула я, чи, точніше, побачила губи, які щось збиралися сказати мені або вже говорили.

— Що? — запитала я.

За кілька кроків від мене стояв чоловік у синій робі, від якого страшенно тхнуло свинями. Мені довелося навіть відступити на кілька кроків назад. Його обличчя здалося знайомим, але в такій темряві мало що можна було реально розгледіти. Лише цей запах... від нього хотілося затулити чимось ніс.

— Я не чула, ви щось казали? — спитала я, знімаючи один навушник, з якого лунала пісня «Дядя хоче тьотю», яку любила моя донька і яку вона ж і завантажила. У цього виконавця було ще кілька треків, які я зазвичай пропускала.

— Сказав, що у вас шнурки розв'язалися. В такій темряві вас би ніхто не побачив, хоч би носили одяг, який відбиває світло.

— Вибачте, я не думала, що хтось ще не спить.

— Ну, звісно, четверта ранку, чому би не спати, є ж робота у людей..

— Перепрошую, але я не почула, як...

Та чоловік уже повернувся до свого старого автомобіля, який я лише тепер помітила. Він сів за кермо, показуючи на мене пальцем, що було дуже грубо.

— Ледь вас не вбив, тому краще будьте обережні. І в селі люди мають роботу раніше, хтось працює навіть серед ночі. До побачення!

— Я... — та він не став чекати, а просто об'їхав мене навколо, знову повернувши на дорогу.

З дивним почуттям я попрямувала до хати. На телефон знову прийшло повідомлення:

«Привіт, ти як? В школі сказали, ти взяла відпустку, ніхто не знає, куди поїхала, крім мене. Ти надовго втекла?? Як Єва?»

Чому Олег не спав о п'ятій сорок п'ять ранку, я розуміла — він збирався на уроки. Я вже друге повідомлення від нього ігнорую, доведеться відповідати. Не хотілося, аби він засмутився, наші стосунки і так довго будувалися. Хоча я не впевнена, що готова до чогось більшого.

«Привіт, все чудово. Ми в селі, де жила моя мама, напевно, тут надовго. Я потім все поясню, посварилася з батьком. Єва почувається як у казці, все їй цікаво».

Останню фразу я видалила і вирішила написати коротко:

«Все чудово, я в селі. Не знаю, коли

повернуся, посварилася з батьком».