Обіцяю

Вогонь холодний як лід,

дощ що палає, це все про нас?

Розділ 12

Він

— Нічого, я вже піду, — мовив, зробивши крок назустріч другові, який віддалявся з подругою Ярослави.

Не міг збагнути, коли це Вова перейшов від звичайних стосунків на одну ніч до чогось серйозного. Принаймні Уляна не здавалася такою легковажною, як інші жінки, з якими Володя зустрічався раніше. Хоча звідки мені знати? Я бачив її лише кілька разів. Може, друга просто потягнуло на щось нове?

— Щось не так? — спитав Олег.

Я бачив, як він продовжує вивчати Ясю, як блищать його очі, коли він дивиться на неї. Дівчина опустила погляд на землю. Я помітив, що вона хотіла щось сказати мені, але я вже йшов назад до вулиці. Олег знову про щось запитав її, але надто тихо, аби я міг розчути слова. Не хотів затримуватися ні на мить. Після того, що сталося, вона не давала про себе знати. Спершу мені хотілося написати, потім подзвонити, але що б я сказав?

Люба тоді в школі белькотіла про виховання сина, жалілася, як їй важко і якою ідіоткою її виставила Яся. Хоча я не розумів нічого з того: діти побилися через слова, а Єва явно була запальною, якщо полізла захищатися кулаками. Цьому я не дивувався — дівчинка бачила й чула, як рідний дідусь ставиться до її мами, жила в такій токсичній атмосфері. Яся, напевно, сама навчила доньку захищати свою думку.

— Я… Дімо, зачекайте! — гукнула Яся, зробивши кілька невпевнених кроків у мій бік, але щось її зупинило.

Я помітив, як Олег схопив її за руку та затримав. Вона не опиралася цьому жесту. Я зробив висновок, що вона вагається.

— Що таке? У вас із цим чоловіком якісь справи? — спитав він настільки голосно, аби я зміг розчути кожне слово. Вона глянула на нього.

Я рушив геть. У думках хаос. Що той мудак знову тут забув? Минулого разу я чітко дав зрозуміти, що просто так не відмовлюся від неї. І після того, що між нами сталося, я не хотів забувати її дотиків. Я мав поговорити, мав дізнатися правду чи принаймні знову поцілувати її.

— Дімо! — почув, як хтось гукає мене з боку вулиці. — Оце так несподіванка! Я думала, ти вдома.

Чорт, а вона що тут, на вулиці, забула? Люба була не в джинсах та сорочці, а в звичайному спортивному костюмі. Вперше бачив її в такому одязі, кросівки вона теж носила нечасто. Я на мить навіть розгубився — в цьому вбранні вона здавалася якоюсь іншою.

— О, привіт. Ого, ти така?.. — я не знав, як дібрати слова.

Але що вона робила на вулиці, яка розташована досить далеко від її дому? Люба жила поруч із магазином, а це, можна сказати, сам центр села. Крім цього, її одяг здався мені вже аж надто знайомим.

— Що ти робиш? Сьогодні не працюєш? — спитав, коли вона підійшла ще ближче.

Я відчув запах парфумів — надто різкий та солодкий, він одразу почав лоскотати в носі. Вона і до цього любила користуватися духами, від яких боліла голова.

— Ні, у мене сьогодні вихідний. От вирішила взятися за себе. Всі в селі кажуть, що Ярослава бігає, мотивує інших дівчат. Я от вирішила спробувати.

— Ти? Ніколи не бачив тебе навіть у спортивному костюмі.

— Купила колись у місті. А що, подобається? — вона підійшла ближче, ніж дозволяла ввічливість, і посміхнулася. Я не знав, що відповісти, і це було кепсько. — Хіба не через те, що ця міська спортсменка бігає, ви всі ходите до неї, як по святу воду?

— Що? — у мене аж щелепа відвисла.

Вона зробила ще один крок до мене, наші обличчя майже зійшлися. Оскільки ми були одного зросту, наші губи ледь не торкалися. Вона продовжила:

— Хіба не через це вона тобі подобається? Хіба не через те, що вона з міста, така спортивна, така сексі, наче з журналів?

— Сексі? — я ще ширше розплющив очі.

Яся була звичайною, зовсім не схожою на дівчат із обкладинок. З чого це Люба взяла, що вона така, як ті худі моделі з глянців? Яся була звичайною, так зі спортивною фігурою, але ж вона колишня спортсменка, а їх як ми знаємо не буває.

— Так. Ти ж за нею почав бігати, як цуценя. Чи, може, у вас уже щось було? Думаєш, їй потрібен чоловік, який свиней доглядає? Он який приїжджає багатій, машина не менше десяти тисяч коштує, весь такий одягнений, привабливий… Може такій щось запропонувати.

«Вона що, мене зараз принижує?» — промайнуло в голові.

— Був кілька разів у магазині, розпитував про тебе. Думаю, теж не дурний, зрозумів, що хочуть його жінку забрати. А ти не бачиш, що їй вигідно, аби ти допомагав? Не потрібно платити. Бігаєш закоханий біля неї, Дімо, а вона ж покрутить носом — і все. А я… Я вже давно з тобою. Хіба в нас поганий секс? — спитала, цього разу не зводячи погляду з моїх очей. — Хіба ти приходив би, якби це було справді так?

Вона верзла всю цю дурню, а мені ставало гидко. Чи то від її слів, чи то просто від її погляду. Заздрість ніколи не доводила до добра.

— Любо, ти говориш як ненормальна. Так, ми спали тричі, так, мені хотілося випустити пару, але я ніколи не казав, що ти мені подобаєшся. У тебе досі є чоловік, до того ж він був моїм хорошим другом. Навіть якщо він і загинув, поки що він офіційно вважається живим. І нагадаю, Любо: ти спиш не тільки зі мною, ти й сама, бачу, не проти таких стосунків. Вони тебе приваблюють, то що ти хочеш від мене?

Здається, на мить моє запитання спантеличило її. Але минула всього секунда, і вона вже відповідала:

— Ти раніше не говорив такого. Може, тобі пам'ять освіжити?

Її очі вже починали горіти злістю. Раптом я почув, наче щось зашелестіло позаду. Повернув голову, але не встиг до кінця розгледіти постать, коли Люба обхопила мою шию руками й притягнула до себе. Якась доля секунди — і вона цілує мене. Від несподіванки я не зміг зорієнтуватися швидше. Її язик уже був у моєму роті. Ми цілувалися секунд десять, не більше, а тоді я відштовхнув її вбік. Вона зачепилася за щось під ногами й упала на траву.

— Придурок! — заверещала вона.

Я ж лише почув, як хтось побіг. Крізь дерева мигнула тінь. Намагався розгледіти того, хто тікав, але десь у глибині душі вже знав, що це була Ярослава. Мені не потрібно було навіть бачити її — щось підказувало, що вона все чула. Чула і бачила, як Люба цілувала мене, бачила, як ми стояли надто близько для звичайної розмови. Може, якщо чула, то зрозуміє, але я не був у цьому впевнений.

— Що ти виробляєш? Я ж дав тобі зрозуміти, що мене це не цікавить! Я… Любо, от навіщо ти почала?! — запитував я, коли почув, що до стежки знову наближаються кроки, але цього разу лунали й голоси.

Йшла тітка Валя, в руках у неї був якийсь пакет. Помітивши Любу на землі, яка чомусь досі не встала, вона глянула на нас обох.

— Слава Ісусу Христу! — підозріло мовила жінка.

— Навіки Слава! — відповів я, подаючи руку Любі, але та лише скривилася, підводячись на ноги.

Чорт, знову підуть плітки. Хоча, може, тітка Валя й не триматиме язика за зубами, але от Люба явно не мовчатиме.

— Єва вчора забула свої речі в мене, вирішила занести Ясі. Вона вдома? Бачила, машина їхала до неї, — спитала сусідка, глянувши на нас.

Я кивнув і рушив геть. Тітка Валя нахмурила брови й пішла стежкою далі до будинку Ясі. Позаду я почув, як Люба щось буркнула й пішла в протилежний від мене бік.

Десь за двадцять хвилин я вже був на фермі й розлючено чистив гній у свиней. Прокляття! Потрібно було просто повернутися та все пояснити. Чорт, ми так і не поговорили. Та що це зі мною? Поводжуся як боягуз. Вона ж мені явно подобається, а я щоразу так легко відпускаю її.

Кинувши лопату на землю, я пішов геть із ферми. Потрібно поговорити з Ясею. Годі цих дитячих ігор. Що я знаю про неї? Але я хочу дізнатися все! В тому й проблема: мені хочеться пізнати її, хочеться цілувати її. Хочеться проводити час із нею та її донькою. Навіть просто мовчати поруч, але з нею.

Сім років тому

Прохолодне лютневе повітря лоскотало щоки дівчинки у візочку. Ярослава накрила дочку покривалом, поки та спала. Вчора вона мала майже сім годин тренувань, через що почувалася трохи втомленою. До того ж мала розмову з батьком, який потім усю ніч бубнів, що не буде більше сидіти весь день із внучкою. Хоча Ярослава була впевнена: він не проти, оскільки дівчина приносила до хати більше грошей, ніж він. Майже всі витрати лягли на плечі Ясі, бо гроші, які батько заробляв у школі, йшли на випивку з друзями.

Дівчина погойдувала дочку, чекаючи, коли нарешті прийде Іван. Вони вже пів року разом, і сьогодні — одне з найромантичніших свят для закоханих. Вони домовилися провести час ще минулого тижня, бо останні тижні хлопець явно уникав її. Ярослава помітила зміни в його поведінці: він весь час або хотів зустрічатися наодинці в нього, або в неї, поки батька не було. За його словами, Єва його почала дратувати, бо тепер мало спала і все частіше дивилася на їхні любощі.

Яся намагалася не помічати грубості хлопця, думала — квітковий період минув, і скоро все зміниться. Позираючи навколо, вона помітила хлопця, який крокував до неї. Дівчина одразу зрозуміла: він нічого не приготував їй до Дня закоханих. Вона ж мала схований подарунок у візочку — відкладала гроші як могла, аби купити йому клавіатуру з підсвіткою, за яку відвалила майже півтори тисячі, адже знала, як він любить грати.

Та Іван йшов наче зовсім не до неї. «Може, не помітив?» — подумала вона. Коли він завернув у квітковий: «О, напевно, купить квіти», — майнуло в голові. Коли він вийшов із букетом квітів — це були бордові троянди, високі. «Ох, які ж красиві! Він давно не дарував квітів», — знову подумала Яся. Лише на перших побаченнях, і то недорогі: то ромашки, то якісь квіти в бабусі купував. Дівчина вже хотіла його гукнути, коли він вийняв мобільний і почав щось набирати. Вона знала, що вони мали зустрітися лише за пів години, але батько знову напився, і дівчина вирішила прийти раніше. Довелося взяти Єву з собою — добре, що та на вулиці одразу засинала.

Дзінь.

Сповіщення про повідомлення у месенджері.

«Привіт, зі святом, кохана. Я сьогодні не зможу, вдома багато роботи, і в університеті виникла проблема. Давай завтра я зайду до вас?»

Яся стояла і, кліпаючи, дивилася на повідомлення, та за мить вона зрозуміла: потрібно йти за Іваном. Для кого ці квіти? Вона не хотіла вірити, що він має когось іще. Боляче було приймати рішення: йти за ним чи залишитися на місці. Та дівчина вирішила все ж пройти до кінця — до місця, де вони мали зустрітися, хоча він сам запропонував побачитися в парку. Зазвичай вони бачилися поруч із крамничкою «Дрібниці», бо вона розташовувалася біля автобусної зупинки. Так Ясі та Івану завжди було зручніше, але не цього разу. Ярослава спершу думала, чому це раптом Іван вирішив змінити звичку, а тепер усе стало зрозуміло.

Дівчина взяла візок і рушила за хлопцем, який ішов попереду. Він дійшов до зупинки, де вже йому махала дівчина. Ярослава впізнала в ній одну з одногрупниць, які навчалися з нею раніше, до того як вона перейшла на заочне. Іван поцілував її, потім його рука опустилася на стегна дівчини, він довго тримав її так.

Ярославі раптом стало дуже боляче, всередині все запекло. Рука почала тремтіти. Раніше таке вже бувало після сильного стресу, але лише раз. Цього разу дівчина спробувала якось вгамувати її, але не вийшло. Всередині все зупинилося. Вона оглянулася: повно людей, усі кудись йшли. Їй одразу стало спекотно, хоча ще кілька хвилин тому повіяв холодний зимовий вітер. Єва чомусь, як на зло, почала плакати, наче відчувала: щось не так. Ярослава не помітила, як наблизилася до пари занадто близько, щоб залишитися непоміченою.

— Ясь, я ж написав, що... От чорт, я не хотів, аби ти все так дізналася, — мовив розгублено хлопець. А от його дівчина розгубленою не виглядала.

— Ну, а чому ні? Вона давно мала здогадатися, ти ж водив її за ніс уже пів року. Ти що, справді думала, що хтось захоче тебе з немовлям? Ще й я мала рацію: вона в ліжку як колода! — на останній фразі Іван засміявся.

Ярослава відчула, як на очі накочуються сльози, але дозволити собі плакати вона не могла. Вона — боксерка, тому замість того, аби показати свій біль сльозами, дівчина ступила крок і зробила випад рукою. Тільки не в дівчину, а прямо по носі Івану, який, не очікуючи цього, прийняв удар. Кров потекла з носа, він скривився та закричав.

— Погано водити боксерку за ніс, — випалила вона, поки супутниця намагалася якось допомогти Івану.

— Тварюко! Ідіотко, недарма ти колода, використана дурепа! — почав він ображати її, але Ярослава вже не слухала.

Вона швидко затягнула візочок у трамвай і, не обертаючись на образливі слова, зникла за дверима, що зачинилися позаду. Лише всередині вона дала волю сльозам. Тримаючи дочку в руках, пробувала заспокоїтися, але не виходило. Рука тремтіла, як і все тіло.

— Дівчино, з вами все гаразд? — якась пані доторкнулася до неї.

Вона закліпала, хитаючи головою на знак заперечення. Ні, не гаразд. Невідомо, коли вона взагалі почувалася добре, подумала Яся, відчуваючи, що всередині все просто вибухає.

Сьогодення

Вона

Усе було як у тумані. Я кліпала кілька хвилин, наче мій зір брехав мені. Знову? Ні? Це якесь прокляття? Я не встигла зрозуміти, що сталося, як уже стояла поруч з автомобілем Олега. Єва щось розказувала йому, поки я йшла слідом. Чорт! Що це таке було? «Ти ж бачила», — відповів мій мозок. Вони цілувалися... Цілувалися цілу вічність. Я знову закліпала.

— То що, поїхали? — спитав Олег, глянувши на мене.

— Добре, — затамувавши подих, видихнула я й озирнулася: позаду нікого.

— Мам, та ми поїдемо в парк?

— Ага.

— Ясь, точно все добре? — знову запитав він.

Я промовчала, попрямувавши до будинку. Ідея Олега поїхати погуляти до Жовкви тепер не виглядала такою поганою. Я палала як вогонь, але чомусь мені хотілося плакати. Я рушила до груші. Два точних удари — стало краще, але сили не вичерпалися, тож я почала гатити по ній далі.

— Тітка Уля поїде з нами?

— Що?.. Ні, в неї побачення.- відповіла на автопілоті, продовжуючи бити її до тих пір поки рука не почала тремтіти і удари вже не були точними.

— То ми лише з Олегом поїдемо? Але він зануда...

— Хто зануда? Там прийшла якась жінка речі малої віддати, які та забула в них.

— Тітка Валя, — сухо відповіла я.

— Ясь, з тобою точно все добре? Ти якась... якась роздратована чи засмучена, я б сказав.

— Олегу, все добре, справді, — я підійшла та чмокнула його, від чого він тепер виглядав здивованим.

Він

Я йшов швидко, не було часу заходити та ще й шукати свій велик. Він валявся десь у сараї та потребував дрібного ремонту коліс. Тому було швидше дістатися пішки, але кляту годину я все ж утратив, поки вирішував, чи варто йти, чи ні. Десь усередині мене охопила злість на Любу, а десь — на саму Ясю: чому вона втекла як дитина? Чому не показалася чи не сказала чогось іще? Я міг би якось викрутитися... Чорт, та про що я думаю! Вона бачила, як ми цілувалися, чула, як ми говорили про секс, могла зрозуміти, що ми пара. Яка ж була помилка починати щось із Любою, яка ж то була помилка! Після першого разу я обіцяв собі більше з нею не спати, але не дотримав обіцянки.

Я йшов надто швидко, аби звернути увагу, що позаду вже їхало авто. Лише на мить оглянувся й помітив, як машина, що здалася знайомою, їде геть. Вона їхала геть — хіба не зрозуміло чому?

Та ще гірше: я почув, як хтось вийшов із вулички. До будинку Ясі залишалося якихось метрів двадцять. Його можна було помітити крізь дерева, які вже починали цвісти. На дорогу мені вийшла Єва.

— Чому вона не поїхала з ними? — перше, що я запитав.

Та поруч одразу визирнула сусідка:

— Привіт! О, ви до мами? Ви нині вже були, але щось швидко зникли. Мама поїхала з Олегом у місто. Я спершу теж хотіла, але з цим занудою нецікаво. Тому вирішила залишитися з тіткою, ми йдемо до Софії, будемо бавитися.

— Єво! Про вуйка Олега не варто говорити так, — зауважила тітка, а тоді повернулася до мене: — Та хтозна, який він тип, мені щось взагалі не подобається. Порожній він якийсь, поваги немає. Не став наполягати на Єві... Ну, коли ти вже тут, міг би глянути в неї на кухні, чогось замок сильно заїдає, я ледве двері закрила. Така дівчина, а чоловіка не може гідного знайти. Ти хоч із Любою розібрався?

— Та де там, прилипла. Добре, гляну, якщо Яся попросить.

— О, це так, але не знаю... Той тип сильно взявся за дівчину. Нагадує він мені її батька, коли той сюди до мами їздив. Вона ж тоді теж училася на спортивному, а він був боксером — щось там у нього з руками було. Студент останнього курсу, вже тоді тренером робив. А вона — першокурсниця, яка залетіла від нього. Ох, батьки тоді одразу сказали одружуватися, назбирали на квартиру. А от йолоп, коли розійшлися з її мамою, взявся виховувати Ясю сам, бо та виявилася ще тою... Залишила її на нього й усе. Старі підписали квартиру на нього, Яся тоді малою ще була. Давно то було, але чогось цей тип страшно нагадав мені його, — мовила тітка.

Єва ж не зронила жодного слова. Мала йшла, співаючи щось собі під ніс, — видно, ця історія її не цікавила.

Значить, Оксана Тхір, мати Ясі, — то просто жінка, яка привела у світ таку гарну дівчину і зовсім не брала участі у вихованні. Ого, не дивно, що Яся свою кар'єру спортсменки занапастила, але ж під цим теж щось крилося.

— А як у Ярослави Єва з'явилася? — спитав я.

Тітка видихнула:

— Ще її покійна бабуся казала якось, що Єва — плід болю. Я не розуміла чому. Та не при дитині таке говорити... — вона зупинилася й, примружившись, глянула на мене. — Ти, Дімо, у житті все вже бачив, хоч і молодий хлопець. Думаю, Яся така не просто так. Думаю, що бабуня її знала правду, тому вона тут бувала нечасто. А так ви б уже були знайомі.

Ці слова зачепили мене надто сильно, породили ще більше питань про неї. Витягнувши телефон, я почав набирати текст:

«Ярославо, це Діма. Вибач, що ти була змушена побачити це, але в нас із Любою нічого немає. Вона думала, що є, але це не так. Я хочу поговорити з тобою наодинці. Це стосується того, що мало не сталося. Я думаю про тебе постійно. І це, чорт забирай, зовсім не про мене».

Надіслати. Вимкнув телефон та нарешті рушив до своєї роботи.