Обіцяю

Обман завжди випливає назовні.

Рано чи пізно, а тоді усьому край.

Розділ 24

Він

Мені не давали спокою думки в голові, я крутився та не міг зосередитися на них. Спогад, картинка: поле, велосипеди чи щось іще сховане, що хоче виплисти назовні. Я не міг просто сидіти та крутитися в ліжку, поки моя голова сама вирішить повернути мені моє життя. Потрібно, напевно, щось робити, аби нарешті пригадати все. Не фрагмент, а все, що забув.

Я підвівся з ліжка. Надворі ще рано, сонце не сіло, хоча було хмарно через що здавалося що надворі пізніше. Куди йти? До Ярослави, поговорити? А якщо вона не захоче, про що говорити? Чи варто мучити її знову? Варто?

Я схопився на ноги й уже у дверях почув голос батька, який бурчав собі під ніс. Ні «привіт», ні «як здоров'я, сину». Коли я лежав у лікарні, лише мама питала, а він навіть не дзвонив. Та й тут, удома, він лише дивився на мене.

— Куди йдеш на вечір? — буркнув старий, коли з'явився у вітальні.

Сьогодні мама на вечірній зміні на роботі, тому доглядати маю за ним я. Коли я лежав у лікарні, сусідка приходила, мамі доводилося просити, та й характер батька-інваліда не кожен витримає.

— Хочу прогулятися, — відповів.

— Ти нарешті згадав? — спитав він без докору.

— Ні, лише якийсь момент, але мені потрібен якийсь поштовх, аби згадати решту. Я не можу чекати, коли моя голова сама скаже: «Ось, тримай».

— Може, то на краще.

— Що?

— Ну, та втрата пам'яті. Хтозна, але все робиться не просто так.

— Не верзи дурниць! Лікарі самі сказали, що це через контузії, які були, і нова травма голови спровокувала таке. Я читав.

— Читав він... Купи пива краще, а то нині матч має бути, — гаркнув він.

О, яка тривала розмова з ним вийшла за останні роки! Відтоді як мій менший брат загинув, батько зліг і майже не озивався до мене. Брат був ближчим до нього, вони проводили час постійно разом: футбол, пиво, ігри ще змалечку. Я ж надто цікавився іншим, тому він і засмутився так, коли брат пішов.

— Пива? — здивовано ляпнув я.

— Ти що, не почув?! — знову той самий тон. — Пива!

— Добре, якщо магазин буде відкритий.

Хоча мені було зовсім в інший бік, я не хотів сперечатися зі старим. Надто вже голова гуділа всередині, наче хтось бив по маківці. Схопивши телефон, рушив з будинку. На ґанку зупинився, знову вагаючись. Може, краще з Вовою переговорити спершу? Той дурного ніколи не радив, а тоді вже йти далі. Рушив до друга в надії, що нарешті сьогодні розберешся зі своїм життям, яке не дає мені спокою.

Чотири роки тому

Перший день у новій школі здавався нескінченним. Ярослава мала лише два уроки, але решту часу доводилося сидіти за паперами. В учительській було завжди шумно, навіть зосередитися над документами було важко.

Вони з Уляною сиділи на самому кінці кімнати, коли зайшов Олег. Ярослава пам'ятала його з тієї першої зустрічі. Після того вони не перетиналися навіть випадково в їдальні, куди дівчина ходила лише раз на день. Зазвичай вона сиділа у своєму залі, аби менше показуватися й менше слухати про себе. Інколи сама Уляна, якщо мала час, забігала на каву з шоколадом — тоді Яся дізнавалася всі новини школи. Сьогодні ж довелося вийти в люди, аби заповнити журнали та плани на наступний тиждень.

— Оу, нарешті ми зустрілися! Я то думаю, де ховаєтеся весь час! — звернувся він до неї.

Ярослаіа підняла голову, помітивши, як він усміхався прямо в очі. Уляна штовхнула брата за руку, але він, не звертаючи уваги, сів поруч із нею.

— Я не ховалася, ніде весь час була на роботі, — відповіла дівчина тихо, аби не привертати уваги інших.

Він засміявся, глянувши знову на неї:

— Ми не бачилися?

— Олеже, не чіпляйся з дурницями до Ясі, — швидко заперечила Уля.

Вона глянула цього разу на брата з погрозою й уже гримнула текою перед ним.

— Взагалі ми збираємося на каву після уроків, а нам пора забігти й закінчити з документами. Ясь, йдеш? — спитала дівчина, глянувши на неї.

— Не відмовлюся піти з вами, у мене теж уже все з уроками сьогодні, тому не проти познайомитися ближче. Минулого разу якось не вийшло.

— А я?

Погляд дівчини одразу впав на подругу, яка вже встала.

— Ти завжди такий причіпа! Ну, якщо Яся не проти, можеш піти з нами. Тільки без твоїх брудних жартів, — наполягала Уля, яка подивилася на Ярославу цього разу зі співчуттям і рушила до дверей.

Дівчина залишилася наодинці з рішенням.

— Ну добре, ходімо. Але ми ненадовго, у мене в садочку дочка чекає, я не можу спізнитися.

Олег не відповів нічого, просто одним рухом закрив журнал, який дівчина заповнювала до цього, й усміхнувся до неї.

Ярослава вперше відчула якусь небезпеку, але ж це може бути просто досі травма минулих стосунків. Часу ж минуло небагато відтоді, як вона закінчила стосунки з Владом. Взявши свою сумку, вона рушила знайомитися з потенційними друзями, яких їй так не вистачало ці роки. Може, Уля не просто так з'явилася в її житті — вона давно потребує подругу, з якою можна бути відвертою.

Сьогодення

Він

Втім, поки я обійшов маєток друга, зрозумів: його не було вдома. Може, і краще: потрібно було повернутися до реальності й потім уже вирішити, що робити далі. Я вирішив не затримуватися на чужому дворі, тому рушив до себе. Та чомусь ноги самі почали повертати не в той бік. Мене весь час щось затримувало й вело в бік крамниці.

Вона

Магазин був переді мною, але чому я зупинилася в кількох метрах від входу? Голоси мені були дуже добре знайомі, не потрібно було навіть прислухатися, аби чути, про що вони говорили. Усередині був явно Олег, і він не те що говорив голосно з Любою — він кричав на неї, а вона не мовчала.

— Я сказала, що нічого не вийде, він на мене навіть не дивиться! Він і все село думають, що я брешу й що то неправда. Я ж казала, що вигадка з липовою вагітністю не подіє. Він надто закоханий! Тобі потрібно було діяти швидко, а ти чекаєш чогось! — голос Люби був явно роздратованим.

— Та ти закрий пельку! Сама хотіла, аби той дурень був з тобою, от ми й вигадали план. Ти сама не була проти! От він ж втратив пам'ять, то що, я винний, що ти не могла наплести більше дурниць?!

«Ого, нічого собі», — подумала я, глянувши надвір. Варто чекати чи заходити? Але що я ще можу почути, якщо зачекаю?

— Думаєш, легко, коли другий дурень подумав, що то його дитина?!

Вона що, говорить про Сашу? От мерзотники! Сашко ж справді думав, що дитина його. Він трохи у в'язницю не потрапив, і все це — просто брехня!

— То не потрібно було спати з ким попало!

— Ах ти паскуда така! Я все розкажу Ярославі та Дмитровичу! Він і так не кохає мене, і з мене досить цього цирку. Не потрібно мені твоїх грошей за таку брехню! Якщо дівка подобається, то треба діяти одразу!

— Прикуси язика! Ти довідки маєш, а грошей уже ні, тому краще дограй те, що хотіла, і не починай!

Я почула швидкі кроки — хтось ходив по магазину, наче думав, що робити далі.

— Мені не хочеться більше бути сукою! Я поховала чоловіка, усе село на мене дивиться як на божевільну. Що було раніше — стало всім відомо. Я не думала, що Діма буде таким впертим. Виходить, Яся йому важливіша... Я знайду гроші, усе віддам! — почала голосно заперечувати вона, навіть здалеку чути голоси.

— Так, тисячу баксів так просто віддаси, не сміши мене! Ти надто дурна, — голос Олега був таким самим, як тоді в машині, коли ми посварилися.

Ох, він справжній — той, який хоче керувати всіма, той, який піде по головах, аби досягти свого. Ось хто стоїть за цією брехнею про вагітність! Потрібно було одразу здогадатися, що Люба надто дурна, аби вигадати такий хід. Це ж потрібно було грати, мати документи, знайти фото УЗД... Скільки мороки! Точно не для неї, яка шукала легкого способу знайти заміну чоловікові. Що ж змінилося? Чому раптом вона передумала?

— Я вигадаю, де взяти гроші, — лише відповідає вона.

— Вигадає вона... Коли бралася за план, ти не думала, що Діма може не захотіти тебе з інших причин?

— Я...

— Думала, ага, — Олег засміявся, кроки зупинилися.

Я почула, як Люба щось тихо відповіла, і тоді знову лунає голос чоловіка:

— Я казав: легко не буде.

— Відпусти мене! Я сказала, не чіпай! — почула, як вона верещить.

— Ти доведеш справу до кінця, аби я не втручався. І не дай Боже хтось дізнається, що я причетний до...

На цих словах я потягнула двері до себе.

— Ти що, не закрила магазин?! — почула перш ніж вони обоє повернули голови до мене.

Я ніколи ще не бачила Олега в такому вигляді: він спітнілий нервово дивився на мене. Його рука була на шиї в Люби, яка різко відштовхнула його в груди, і він не став перечити — відійшов на крок убік. Глянув на мене, закліпавши. Якісь секунди минули перед тим, як його мозок перетравив інформацію.

— Яся? — повторив він, наче привида побачив.

— То це все брехня? О, а я вже почала думати справді, що ти чекаєш дитину... Олеже, як ти міг вигадати таку безглузду ідею, ще й заплатити за неї? Для чого? Ми ж із тобою дружили, я не думала, що ти підеш на таке!

— Дружба? О та хіба між чоловіком і жінкою може існувати якась дружба?

Він підійшов до мене на крок. Я досі стояла в дверях. Від нього тхнуло алкоголем, і це тепер добре було чути — запах переплівся з потом. Він що, на авто їхав п'яним? Байдуже, головне зараз — розкрити правду до кінця. Я продовжила стояти, дивившись на обох.

— Це його ідея! Він якось приїхав до мене й сам запропонував гроші за брехню. Я погодилася... У магазині багато не платять, і син росте. Виплати нам не платили за батька, бо він пропав безвісти, його мама відсудила виплати. Я отримала копійки на дитину, але того було мало...

— Та припини, мені байдуже! Навіщо ти пішла на таке? Ви ж із Дімою знайомі давно. Навіть якщо він і подобався тобі, чи готова ти була бути посміховиськом на все село? За що гроші — не повірю!

— Ні, так може я приревнував до тебе? Він ніколи раніше не мав нічого серйозного з дівчатами. А тут ти намалювалася — і все, чоловіка наче підмінили: бігає, квіти купує, хвалиться, що закохався!

— Годі! Ти нині ж розкажеш усім правду! А ти, Олеже... Я не хочу тебе більше бачити, ти падлюка! Досі не розумію, для чого це тобі потрібно: вигадати історію, аби що?

Я глянула на нього. Він посміхнувся, від чого мурашки пішли по шкірі. Що за дурна посмішка?

— Я ж казав, що поверну тебе. Обіцяв собі, що зроблю все, аби вона була моєю.

— Твоєю? Я, здається, ясно дала зрозуміти: мене не цікавить...

Не встигла договорити, як він схопив мене за руку, притиснувши.

— Відпусти! — крізь зуби мовила.

Брехня, яку він вигадав, була надто болюча. Я досі відчуваю поколювання в руці, і, чорт забирай, мій тиск, напевно, підніметься, якщо я не заспокоюся. Видихнула, але він сміється.

— Я давно хотів поцілувати тебе, уявляв, як це роблю. Але ні, ти цілувала цього... — він сплюнув, опустивши голову до мене. Смород із рота: запах спирту, жуйки. — Чом би не спробувати зараз, якщо вже й так усе виплило, а?

Він що, питав це в мене справді?! Але я штовхнула швидше. Рука сама зацідила в обличчя, тільки чого я не чекала — отримати відповідь, яка поцілила прямо по щоці, зачепивши моє вухо та брову. Відчула, як сережка від удару впала на підлогу, і двері позаду відкрилися швидше, ніж моя нога зацідила Олегу по яйцях.

Він

Перше, що я помітив, — це Олег, який тримався чи то обіймав себе нижче пояса, лаючи щось. Потім моя увага впала на Любу, яка кричала забиратися обом з магазину, ще щось нерозбірливе. Лише тоді я побачив Ярославу: з її вуха капала кров, над бровою з'явився невеликий червоний слід. Перед очима одразу з'явилися якісь дивні картинки, що швидко зникали. Наче телевізор увімкнули в швидкому режимі, щось пролітало. Лише відчуття, що все змінилося: у моїй голові ввімкнули перемикач.

— Ти, суко невдячна! — продовжилася лайка, що вирвалася з уст Олега.

Мені хотілося накинутися на цього ідіота, але я помітив лише, як дівчина відповідає, тримаючи себе в руках.

— Забирайся зі села. Ой, забула, ти ж п'яний, не сядеш за кермо... Викликати таксі? — якось з іронією мовила.

Усі троє, здавалося, досі не зрозуміли, що я стояв поруч із ними.

— Та пішли ви! І ти зі своїм... — ні, побачив, глянув на мене.

Я закліпав, і лише тоді до мене дійшло, що сталося.

— Ей, ні, стій, чуваче! — вирвалося з мого рота, я потягнув його назад у крамницю. — Що в біса тут коїться?

Люба відійшла до прилавка, закриваючи обличчя руками. Олег щось фиркав під ніс. Я штовхнув його всередину магазина; він похитався, але не впав.

— Це ти зробив? — спитав, показуючи на Ярославу, яка тримала мочку вуха вже в руці. Крові не було помітно, але дівчині явно боляче.

Боже, як же я хотів обійняти її, але не зараз — спершу потрібно розібратися, що тут сталося.

— Відпусти, мудаку, чи тобі ще вирізати? — гаркнув він.

— Сміливий знайшовся? — спитав, глянувши на нього.

Олег похитнувся. Спробував замахнутися, але, крім удару в повітря, не вийшло нічого.

— Люб, крісло швидко! І щось, що прив'яже його. Воду дай, Ясі вухо потрібно обробити. Що в біса тут сталося?

Люба досі кліпає, дивиться то на мене, то на Ясю, а тоді її рот розкривається, коли я всадив п'яного Олега на крісло, який продовжував вириватися й пробувати вдарити мене знову. Тільки й вдалося йому раз зачепити мою руку, але то був слабкий удар. Видно, алкоголь у його крові вже робив свою справу і почав діяти.

— Заспокойся, і так наробив!

— Я не вагітна! Це все було планом... аби привернути увагу Ярослави до Олега. Він...

Люба зупинилася, подаючи мотузку. Я швидко схопив її та зв'язав руки Олегу, який смикався. Ярослава продовжувала стояти біля дверей. Повернувши голову, я помітив, як рука дівчини тремтить. Сама вона зблідла, над бровою вже з'явився фіолетовий колір. Чорт, та гнида вдарила її? Дівчина спробувала підняти очі — на них не було сліз, радше злість.

— Продовжуй, як почала, чи мені розказати все, що я чула тут? — спитала дівчина, нарешті взявшись за своє вухо.

Я підійшов до неї, мовчки оглядаючи на наявність інших пошкоджень. Ціла! Під ногами щось хруснуло, Яся нагнулася за маленьким предметом, стиснувши його в руці. Її обличчя скривилося, вона одразу закрила долоню.

— Вони обоє вигадали план, аби ти був з Любою через вагітність, а я пішла до Олега. Але не вийшло. Я не хочу навіть говорити усього того, що чула від цих козлів. Олег п'яний, я наберу Улю, нехай відвезе його додому. Я маю йти, Єва сама.

— Стій, зачекай, ти тремтиш. Я тебе проведу, лише трішки зачекай, нехай принаймні прийде його сестра. Або я викличу поліцію, він ж тебе вдарив?

— Вона теж гарно врізала! — процідив, смикаючись, Олег. Він далі буркотів щось образливе в наш бік, але ніхто вже не звертав уваги.

Стоп, вона сказала, що ці двоє вигадали план? Чорт би вас побрав, я не міг повірити. В очах знову картинки, і голова страшенно почала пульсувати. Я схопився за холодильник. Відчув, як хтось доторкнувся до мене — тепла долоня. Розплющив очі й помітив Ярославу, яка схвильовано дивилася на мене.

— Дімо, хотіла сказати, що вони вигадали все. Я випадково почула. Тоді Олег... він п'яний, а коли він п'є, стає не... ну, зовсім інша людина. Уля вже йде! З тобою все добре? Ти наче втратив реальність на кілька хвилин, — мовила вона.

Чорт, та все зі мною добре, я більше хвилююся за неї. Навіть не можу сказати, як сильно зараз б'ється моє серце в грудях, як сильно мені хочеться поцілувати її в губи. Чорт, але це потім.

— Так, просто голова... Вона... Травма ще дається взнаки.

— Мені потрібно магазин закривати! — втрутилася Люба, яка навіть не дивилася цього разу на мене.

— Почекаєш із цим, сама затіяла цю ситуацію, — гаркнув, глянувши на неї. Чи була в неї в очах провина — не впевнений. Радше вона просто хотіла піти з цього безладу і все.

Яся досі тримала мене за руку, інша продовжувала трипотіти, хоча вона старалася сховати її за спиною. Чорт, от дурні. У моїй голові були всі кадри, які сталися, з'явився навіть день, коли Саша накинувся на мене. Ох, як же важко все це сприймати. Я спробував заплющити очі.

— Дім, з тобою точно все добре? — повторила дівчина.

Зі мною все чудово, правда нарешті з'явилася, і я був радий цьому. Мене більше хвилювала Яся, бо вигляд вона мала кепський. Її вухо явно боліло сильніше, ніж вона говорила, бо мочка продовжувала червоніти навіть крізь шари серветок, які були прикладені до неї.

— Тобі потрібно зашивати вухо. Сука! — гаркнув. — Як ти міг вдарити жінку, яку, за твоїми словами, ти любиш?

Ступив крок до Олега, а той плюнув мені на взуття. Яся схопила мене за лікоть, повернула моє тіло до себе — тепер я міг бачити лише її обличчя. Бліде, налякане... Ні, радше просто бліде та розлючене. Та навіть так я розумію, чому закоханий у неї. Ми дивимося просто одне одному в очі, відчуваю, як по тілу пробігли мурашки. Позаду лайка, Люба щось збирала, вдаючи, що нічого не сталося. Яся знову доторкається вільною рукою до вуха, інша продовжує тремтіти.

— З тобою точно все добре?

Вона лише киває — напевно, якщо скаже, помічу в голосі зміни. Ми йдемо на вулицю, сідаємо поруч на сходи. Люба стоїть курить, нервово дивиться на дорогу. Люди, які проходять повз, чують від неї, що магазин закритий. Комусь відповідає злісно, комусь — байдуже. Нарешті помічаємо Улю, яка біжить, а поруч із нею — Вова. Обоє розгублені. Я залишаю Ясю на сходах, вона, опустивши голову, дивиться в траву.

— Він вдарив її. І краще, поки я ще його не розірвав, заберіть його. Він п'яний. І ще: Ясю потрібно везти до лікаря, у неї вухо розірване. Я завезу, але з Євою потрібно посидіти.

— Зі мною все добре! — встаючи, говорить вона.

— Ясь... — дивлюся на неї, вона сідає назад.

— Що тут в біса сталося? — питає Вова.

— Правда виплила! — відповідаю тихо, дивлячись на сонце, яке сідає.