Всі вірші

Падає древо за древом в туман,

що наповзає, сріблистий коллодій.

Хто ж там блукає, безумний Боян,

ріже струною, як мертві колоди,

Дерево правди і древо любов,

Назирці тихо зі скальпелем ходить,

Листя гаряче збирає в альбом?..

(Синява тисне на хмари зі споду...)

У дощовому важкім молоці

стежкою йти і поволі чманіти...

Мряка зависла (вуаль на лиці)...

Хмари сріблисті, як мозок розкритий...

Я у душі, мов Іов серед гною,

сиджу паршивий, у коростах весь.

На себе сам збираюся війною,

і правда це, хоча й брехав я десь.

Колись брехав я, мов отой собака,

що брязка на подвір’ї ланцюгом.

Ця книга скарг складе грубезний том,

вмережаний дрібненько, знак за знаком.

І друзі, ті, яких зумів надбати,

та не зумів затримати, ідуть

від мене геть: мої нудні дебати

із богом - у душі колотять муть

із дна, і всі злостивляться довкола

на мене й господа, який забув мене

своїм добром, а злом не обмине.

Сиджу, душею мертвий, тілом голий.

Акриди лазять по руках, і в голові

вошва кипить. Всі жити мають право,

але не я. Слова тулю криві

і небу кидаю, що може буть не здраво,

та чи мені боятися когось?

Свого злодійника зневажив остаточно.

Нехай він благ колодязь, і пророчих

сказань, і тихо плине мовби Рось-

ріка в одне з сестрицею Сулою.

Мені молитись нікому, бо я -

я - Іов. Наче хряк лежу у гною

й на бога хоркаю, якого ся бояв

у дні, як доля лагідно віталась,

й мене ще не чурались люди.

Які ще там спасуть мене талмуди?

Я клав на них великий палець.

Мов Іов серед гною - я в душі

копаюся нечистими руками

вони болять, вони мені дрижать

од нетерпіння видобути камінь

з болота серця - збудувати в ньому

собі оселю вірну, наче смерть.

Але стопроклята мовчить до мене твердь,

і сльози - очі колють, мов солома...

маленька дівчинка завжди бігла до батьків, коли ті приходили додому.

маленька дівчинка завжди чекала їх, та ображалась коли вони не відповідали на її питання,

казали, що вони дурні або просто мовчали не дивлячись у її очі, та на неї саму.

маленька дівчинка завжди горювала, та замість мами обіймало її покривало

замість добрих слів, вона знов отримувала гучну тишу, яка так і хотіла її добити

так було не завжди.

напевно, десь тоді, коли вона навіть не ходила, вони завжди були поряд,

вони завжди посміхались їй, але на жаль, вона цього ніколи не згадає.

доросла дитина закриває свої гештальти,

доросла дитина закрила двері у свою кімнату (душу), та ніколи не відкриє ні вікно, ні штору і не залишить щіль поміж стіни

та батьків це не образило, хоча вона сподівалась тільки на це

доросла людина свідомо намагалась відпустити, але татові неспокійні очі не давали це зробити,

мамино серйозне обличчя з мімічними зморшками говорило, що розуміє і простить, бо винні вони самі.

не намагайся скрити те, що молився богу, щоб я тобі не снилась

я готова поклястись тілом, що чула твій репіт в своїй голові

мої-твої думи дуже гучні, сусіди жалілись на шум у ночі

не намагайся скрити те, що ти все ж таки в моїй голові відбиваєш всі стіни і двері моєї коробки

не хапай мене за привид светра

не зупиняй і не змушуй обертатись назад на тебе чи на те, що раніше було нашим світлим небом

досить бігати від мене до мене

досить довго видивлятись очі зелені серед синіх і рожевих, а може красних і блакитних, я не знаю, але досить, перестань

я хочу щоб ти пішов назавжди, але щось, десь там, тримає нашу мить надії,

чи мить, чи нить, чи може примару з того світу

ще не вирішила, ще не бачила у дзеркалі душі, але воно тримає

тримає настільки сильно та невдачно,

що навіть влучно і здається мені прийшлося виламувати свій хребет під не надійним кутом у девʼяносто три градуси

та я не розумію, навіщо кожен раз приходиш до моїй постелі ?

навіщо в цей ж час шепочеш щось мені?

я знаю, ти не хочеш мене знати

я знаю, ти не хочеш мого існування, але все одно приповзаєш до мене на колінах, думаєш, що я не чую весь твій смрад із слів і речень, та кладеш голову мені на коліна цілуючи руки мої, і себе жаліючи стогнеш «помри».

День 677 (01.01.24)

Було́ зрозумілим, що ворог «вітання»

Нам передасть від москальських щедрот,

Ні, не покинув сво́го бажання

Нас приєднати до власних боло́т.

«Щедрість» бандитів була наймасштабна,

Люто кидали, що мали запас.

В Раді безпеки ООН знов нахабно

Кремль звинуватив у на́паді ... нас.

Винні у тому, що не ховались,

Не підкорились бажанням кремля,

Встояли проти та об'єднались,

Стали на захист, бо наша земля.

«Винні», тож маємо відповідати

За непокору злочинній орді.

Мусили нас українців вбивати,

Щоб наперед не були геть тверді.

Як результат цих «вітань» новорічних,

Мститись почали самі собі.

Від брехунів патологічних

Бєлгород також сьогодні в журбі.

Складно цю логіку нам зрозуміти:

Харкову «помста» за «помсту» ж свою.

Може москаль в парадигмі цій жити

Як та потвора, що в нім впізнаю.

Коляд, коляд, колядин.

Летить на орків джавелін,

Горять у раші кораблі

Та підриваються склади.

Тому ви, дядьку, дайте гроші,

Щоб повпадали літаки ворожі.

Та не скупіться на монети —

Відправим на Москву ракети.

Вставайте — чарки підіймайте

Та нашу перемогу закликайте!

Христос прийшов, хоч скрутний час.

Він наш месія — Бог за нас!

І навіть найближчі стають вітряками...

Ти дивишся в очі і бачиш терпіння,

Дивишся в душу і бачиш вогонь -

Він не для нищення, він до спасіння,

Як ляже дитинство на спалахи скронь.

Ти чуєш веління і знаєш розплату -

Знову віддаш завелику ціну́,

І вкотре полинеш у скинуту вату -

Втіху за те, що плекаєш зорю.

Мить - і зав'януть безмовні вітрила...

Ти не повіриш тому, що втече,

І тільки поглянеш особою звіра,

Який і не знає, як дико пече...

Ти дивишся в очі, але не глибинно,

Дивишся зовні у кі́ркову шаль...

Ми порізнились навік і рутинно,

Маючи в серці... незайману даль...

25.12.2023

Весна покохала, як мала уже відпускати.

Порухом ниви убрався у вічності мед.

Лазу́рова хижа хотіла усе увібрати,

Тільки сьогодні - у зо́рі, у дощ і замет.

О́брази болю ніяк не давали заснути -

Ранені дивом бояться шуміти вгорі.

Та осені легше - вона не боїться забути,

Мовби ще зна́йде потоки відлуння в корі.

Якби ж їй сказали, як можна і як поведеться,

Весна б упізнала свою незачерпану роль.

І той, хто у тишу незмінно, та все ж усміхнеться,

Міг би змінити навалу беззахисних доль...

Коли вже здається, що спів не змінити виттями,

Коли вже здається, що хмари - це тільки униз,

Весна зрозуміє, що жити лише почуттями -

Надто безпечно, мов чути на віддалі бриз...

18.12.2023

В звичайній вінницькій квартирі

Жили у “злагоді і мирі”:

Новенька швабра, пилосмок,

Старенький віник і... совок.

Той пилосмок – нової марки.

Усі він плями і помарки

З одного разу прибирав –

Господар довго вибирав.

Новенька швабра – із віджимом!

Та не із тим, що зараз з Кримом...

До блиску вимиє балкон.

І туалет також, пардон...

Один совок на всіх в образі:

“Від мене всі були в екстазі.

А зараз рухають прогрес.

І зник до мене інтерес...

Колись було багато краще!

І руйнувать було це нащо?

Чому ти, вінику, замовк?

Колись із нас також був толк”...

Ви не шукайте тут моралі...

У нас ще вдосталь маргиналів!

То може час їх із совком

Почастувати копняком?

Вінниця, 26.12.2023, Володимир Дудар

День 676 (31.12.23)

Не маю сумніву ні трохи

Як святкувати Новий рік.

Наступний рік війни епохи,

Де жити кремль нас прирік.

Вбиватиме нас методично,

Як не дамо йому під дих.

Для України це критично,

Навіки щоб москаль затих.

Не заспокоїться ніколи

Москаль на своїх болота́х.

НКВД-вський почерк школи,

Як не убить, так сіять страх.

Як святкувать, коли в окопі

За нас тримають хлопці бій?

Чи в Україні, чи в Європі...

Руйнують дім щоденно твій.

Підняти келих сили маєш

В той час, ракети як летять?

Так про майбутнє власне дбаєш?

Чи маєм право святкувать?

Я помолюсь за наших хлопців

У Бога сили попрошу,

Щоб перевага в їхнім боці,

Щоб живі всі, як я дишу.

Коли втрачаєш ти надію,

І гаснуть зорі уночі,

Згадай вагому ти причину,

Щоб жити далі сміючись.

Дороги пройдені життєві.

І кожен раз- як перший раз.

Яскраві спогади миттєві

Зігріють душу без образ.

Та вранці знову сходить сонце.

І знову вітер нових днів.

Життя буває монотонним,

Але ніколи – без плюсів.

Тримать удар навчила доля,

Вдягати маски- вороги.

Гартує дух сталева воля,

Тримають друзів голоси.

Ламать канони і шаблони,

Не бути зручною для всіх,

Долати вічні перешкоди-

Твій шлях міцний, немов горіх.

Ти плюс на мінус перемножиш-

І буде дивне відчуття.

Зневіру, біль і жаль проводиш

У край холодний небуття.

Зігріє сонце день прийдешній,

Розбудить в серці почуття.

Заграє кольором небесним

Твоє нове й стрімке життя.

День 675 (30.12.23)

Засідання ООН пройшло в старому дусі:

Зібрались засудити новий теракт РФ.

Небензя, як завжди, не втримався в спокусі

Відповідальність їхню перетворить на блеф.

Цинізм тієй потвори зашкалив цього разу,

Він звинуватив в цьому все наше ППО,

Яка встигала збити ракети ті одразу,

«Уламками вбивала, того так і сумно».

Закінчена істота безсоромно знов бреше

Про виключно військові цілі тих атак.

В ООН це розуміють, від чого нам не легше,

Життя вже не поверне загиблим вовкулак.

На Раді засудили такі злодійські дії,

Країни всього світу висловлюють свій гнів.

Китай мовчить уперто - свої бо має цілі,

Останнім часом сильно він, вочевидь, збіднів.

Китаю дуже хочеться на двох стільцях всидіти,

Чекають там моменту, росія як впаде.

Такі собі «філософи», насправді, є пройдисвіти,

На сході територію займає та краде.

Засідання закінчилось погрозами новими,

Залякують у Раді: «Попереду - ще більш!»

Тож залишатись маємо і далі вартовими:

Залишити потвору в руїнах, босоніж.

День 674 (29.12.23)

Тривога пролунала настирливо цим ранком,

Не збила з пантелику, не налякала, ні.

Прискорила лише всі дії за сніданком,

Та не було́ утім якоїсь метушні.

Навчились відрізняти за звуком ми ракети,

Тож знала наперед - падлюки вже летять.

Оголосили нам: «Численні були злети!»

Реальною загрозою в столиці може стать.

Зібралась, як завжди, та - пішки на роботу,

Напруження в повітрі вдихнула на шляху.

Весь час я відчувала від ППО турботу,

Здригалася від вибухів та не було страху.

З новин про жах дізналася, столиця постраждала,

Будівля над «Лук'янівська» палала від влучань.

Недобудова в Києві теж руйнувань зазнала,

Яскравий день став чорним в столиці від страждань.

На болота́х обурились за втрати в Феодосії,

«Новочеркаськ»́ потоплений був, явно, не один.

Така поразка є ганьбою тої ро́сії,

Та визнання поповнення цих втрат з морських глибин.

Дніпро палав від вибухів, у ТРЦ є влучення,

Пологовий будинок, там кажуть, постраждав.

Зашкалюють емоції, нема словосполучення,

Щоб висловити точно всі почуття катам.

Одеса постраждала, у Львові були вибухи,

На захід України Shahed-и досягли.

Додали терористи країні ще розрухи,

На болотах радіють, як додали біди.

Нас атакує ворог, який вже триста років

Воліє вільний дух болоту підкорить.

Та не під силу їм зробити це допоки

За Україну в нас усіх душа болить.

День 673 (28.12.23)

У кожному суспільстві з'являються персони,

Що демонструють себе борцями «хто за що».

Вони не розуміють умов до заборони,

Чи то є куцим розум, чи то є ледащо́.

Імпровізують сцену (сьогодні десь в Facebook-ці)

І звідти вивергають отруту на людей.

Синдром хвороби є яскравим, та науці

Як лікувать неясно сумнівний «привілей».

Зелена Д'Арк сучасності - Безугла є тим прикладом,

Коли волать дозволено: під нею ж броньовик.

Несе те заборонене щоденно як за розкладом,

Не затулити рота - проснувся більшовик.

Здоровий глузд шукає. За нього, каже, бореться,

Та, дивно, вибірковою є Жанни боротьба.

Коли та депутатка так виступати втомиться,

Бажаючих закінчити зібралась вже юрба.

Зелений колір, думає, усі гріхи приховує,

Тож ляпає тим ротом, що в голову прийде.

Мораль усім читає, Залужного виховує,

Така Д'Арк послужлива ніде не пропаде.

День 672 (27.12.23)

Вітер сказився, ламає дерева,

Гучно лупцює по вікнах весь день.

Впевнено йде вже зима кришталева,

Сніг дістає із холодних кишень.

Настрій псує непогода підступна,

Як наші хлопці в окопах в цей час?

Гріються як та чи їжа доступна,

Мають на ворога сили запас?

Знаю, що гріє любов від родини,

Сили дає наша віра у них.

Фото дітей коханих, дружини

Також підтримки загальної штрих.

Та закипає кров в їхніх жилах,

Як починає ворог терор.

Звідки беруться знову ті сили

Бити москальських болотних потвор?

Нам не потрібно нічого чужого,

Але свого ворогам не дамо.

Тож хай затямить рф та убога -

Їй не під силу накинуть ярмо.

День 305 (25.12.22)

Учора день був незвичайний,

Бо десять місяців минуло,

Як через план кремлівський тайний,

В пітьму війни нас поглинуло.

Війна точилася на Сході

До цього дня вже вісім років.

Вбивати завжди в орків в моді,

До тероризму - кілька кроків:

То Придністров'я їх хвилює,

Чечня їм жити заважає,

В Абхазії знов щось турбує,

До Грузії питання має.

Клялись, що незалежність наша

Маркує точно всі кордони.

Та раптом забажала Раша

Наш Крим, забувши про закони.

А далі гірше - понеслося,

Що ображають їх в Донбасі,

Що мову тиснуть. Як здалося

Це тільки їх царю-невдасі?

І вісім років шлють прокльони,

Що бомбимо міста та села.

Там гинуть росіян мільйони,

Тому війська РФ завела.

Вже десять місяців терору,

Який несе сусід скажений.

Та почали вже гнати свору,

Для світу Путлєр прокажений.

Цей день співпав з Різдвом Христовим,

Кривавий день для України.

Ракети кидають в нас знову,

Нові з'являються руїни.

Ми молимо тебе, Ісусе,

Закрити небо понад нами.

Допоможи йому, Матусе,

Під мирними жить небесами.

Нехай Різдво межею стане,

Коли війна почне згасати,

Країна залікує рани,

Та знайде сили воскресати.

В РФ, нарешті, зрозуміють,

Війна - це не розвага, злочин.

Змінити все в житті зуміють,

Нехай - слова мої пророчі.

Моя страждала Україна

Розквітне та зразком всім буде.

Щоб нашу мову солов'їну

По світу поважали люди.

День 670 (25.12.23)

Мама-кішка вчить маля

Майже від народження:

«Не дивись на москаля:

З брудом ототожнення.

Це дикун, без зайвих фраз,

Навіть не тварина,

Бо не чув про унітаз,

Не його царина.

Не знайомий той москаль,

Що таке культура.

Спорожнитися, на жаль,

Може і під стуло.

Де підперло його враз,

Там портки скидає,

Бо як бачить унітаз,

Що робить не знає.

Обережненько стрибай

На краєчок чистий,

З завданням не поспішай

В час цей урочистий.

Як закінчив, клич мене,

Воду щоб спустити».

Котенятко навчене́

Після себе змити.

Та здивований малюк

Все ж питає маму:

«Нескладний, насправді трюк,

Нащо того сраму?»

Та короткий на те сказ

Був у мами-кішки:

«Де москаль, там унітаз

Невідомий трішки».

Він мав навʼязливу думку щодо цього

питання

Тільки чорне волосся, тільки посмішка, тільки

мовчання

Він мав усе чого так хочуть і бажають собі інші

Владу, гроші, красу, місця по життю перші, речі - ліпші

Але ці порожні аркуші, депресивні думки та дощ у грудні

Вічний новий початок, нової серії по телебаченню у будні

Поділ життя на чернетки та частинки

Ніяк не створювали бажаної прайм тайм картинки

І він обирав для себе самотність, спокій та скидання

Він обирав не вагаючись і не озираючись на власні

бажання

Займався усім чим тільки зміг сам собі уявити

Тільки для того щоб від власних дурощів зсередини не згоріти

Можливо він має рацію, можливо його порожнє тіло

щасливе

Можливо спілкування переоцінене, а кохання не таке

вже й особливе

Можливо він не має рації, та він і не має Він то розуміє і від того розуміння страждає

День 669 (24.12.23)

Тривожний сигнал від суспільства до влади

Падіння довіри до гілок її.

Займають пройди́світи часто посади,

Ще й гірше - агенти та шахраї.

Довіра упала і до президента,

Верховної ради та, звісно, - ОП.

Єрмак не очікував геть прецедента,

Довіра до нього - щось дуже скупе.

У двічі довіра упала до нього,

Як порівнять на початок війни.

Нема у людини нічого святого,

Не відчуває ні в чому вини.

Узурпував фактично він владу,

Авторитарно керує усім.

Хто в «марафоні» розкаже нам правду,

Тексти погоджують, мабуть, із ним.

Форма правління – «республіка нова»

Офісно-та-президентська вона.

Я поясню, це злочинна є змова,

Смерть демократії - звістка сумна.

Наш президент за ОП-кардинала

Стоїть, як гора, непохитно і все.

Країна від того вже збитки зазнала,

Єрмак більше шкоди іще принесе.

Нових олігархів клепає як брокер,

Готує команду майбутніх «гравців»,

Блефують публічно, як грають у покер,

Чого ще чекати від тих «фахівців»?

«Працює» Єрмак, війною прикрившись,

Торгує бюджетом серед своїх.

Не бачить межі, геть захопившись,

Вважає, що всюди та всіх переміг.

Умови давно сформульовані були:

Підтримку отримати від США.

В ОП, вочевидь, ці умови забули,

Бо не болить за країну душа.

Допоки керує Єрмак у країні

Ми всі в небезпеці з вами живем.

Прокинутись час моїй Україні

Та попрощатись з таким вантажем.

Чорний крук над замком

Пророкує нам біду.

Після зливи стало парко:

Я до лісу не піду,

Бо в тім чорнім-чорнім лісі

Лихо кублиться ізнов,

Чи валує сніжний ірбіс

Чи то ходить Індигор?

Звір, що у людській подобі,

Чи людина - у звірячій?

А той чорний крук сьогодні

Вже утретє кряче!

Раптом сонце помарніло,

Ніччю день змінився:

Може, викрав хто світило,

Може, з'їла мідяниця?

Ось і втілилось пророцтво,

Шепіт лине всюди:

Як удень зчорніють кросна

Небо вхопить юду,

А чи кров його зрадливу,

Кров все-таки рідна.

Час уже давненько плинув,

Та зрадіє відьма.

Хоч і в нетрях спопелили

За наказом предка,

А проклін не втратив силу,

Має дужу склепку!

Що ж, ходи-но, Індигоре!

Я давно чекаю!

Чи ти привид, чи ти голем,

"Ніч" ця стане краєм!

День 668 (23.12.23)

Новин негативних ми чуєм багато,

На фронті є втрати - вирує війна.

На кожному напрямку хлопці завзято

Хистять нас та цьому - висока ціна.

Щоденно ми чуєм: «Ховаєм героя!»

У кожному місті, містечку, селі.

Знайома, можливо, і вам параноя:

Ці хлопці приходять до мене у сні.

На фронті не всюди є зброя сучасна,

Не всім вистачає підтримки вогнем.

Немає часу́ відпочити там часто,

Отож, вистачає в окопах проблем.

Суспільство втрачає своє́ розуміння,

Війна десь далеко, розслабились геть.

Забули у владі поняття «сумління»,

«Порядність», «свобода», «єднання» та «честь».

Шукаю в цій купі страшній негативу

Новини, що можуть мене надихнуть,

Покращити зможуть для нас перспективу,

Щасливими, навіть, дозволять заснуть.

Нарешті ТАКІ звідусіль пролунали,

Про збиті москальські три літаки.

На Півдні одразу всі три позбивали,

Один «Patriot» все ж добрався таки.

Вже визнали факт на москальських болотах,

Що техніка знищена, як екіпаж.

Не з'являться більше в південних широтах,

Від «Patriota» відчули мандраж.

Маленькою є така Перемога

Та радість від неї забула контроль.

Оцей позитив є для нас допомога,

Скандує країна уся: «Є 3:0!»

Де Бог зродивсь — величності об’єм

Є для людської думки незбагненний...

Якраз тому, можливо, Віфлієм

І став для нас таким благословенним...

Ми в хрестики заправили шнурки...

Кадила в руки й задиміли в небо

А рідне, все забули на віки

Від пращурів відмовились ганебно

Важкі одіння золотистих риз

Живу народну душу задушили

Душа померла і скотилась вниз

У домовину, під наживи брили

Я чую Голос мовить з висоти:

«Відкрийся світлу, не живи лиш тінню

Я все створив в любові з чистоти

Не для церков і кáпищ це створіння!!!

Величності своєї глибину...

Я віддаю тобі у безголоссі

Дух Батьківщини, терпкість полину,

Волошок цвіт і золоте колосся!!!»

І грішний я - прийняв від нього дар!

Та в щирім і німім благоговінні,

В мільярдах Сонць, під скрип старих сансар

Дитятко-віру сповивав в прозрінні!

В. Самотар

13.2.20233

Я в лісі мавку бачив між дощів

Промокла блузка обгортала тіло

Дивився в соромі мій гріх душі

На дві черешні, що під ситцем зріли

У проліски шубовснув арбалет...

Під шум дощу - веселе лопотіння,

Мисливець вмер. — Зродивсь в мені поет

І закохався в лісове створіння!

Золотокоса - каплі на лиці

Струнка, як фея, в світлі веселковім...

На жаль не мав я пензля у руці

І фарб не мав в руці стовідтінкових

У проліскових дівчини очах

Ліс плив під небом у дощі, сновидно

Мені ж з тих пір все сняться по ночах

Оті черешні, що під ситцем видно!

В. Самотар

21.2.2023

Чужа завітала до мене жона

Близька і далека в обіймах була...

Я знав наперед, що сховає вона

Весільну каблучку у скриньку стола.

Висока і спіла, два яблука, — грудь

І біле над груддю плече крейдяне

Украдене в когось кохання-троюдь

Палило мов лавова сопка мене

І димом та попелом наш ритуал

Скінчився з цигаркою біля вікна

Магічний не довгим був той інтервал

І знов розгорялась, як сопка вона.

Нектаром гречаним, солодким пилком

Із вуст пригощала, гаряча й хмільна

Лиш стала гірким проміж горла клубком

Каблучка в столі, що шукала вона!

Та вже із широких небесних воріт

Проміння ранкове йшло дружно в строю

Як зáвжди так звично сказала: «Привіт»

Й оділа на палець каблучку свою...

В. Самотар

22.2.2023

Під хмаррям збридлим, знавіснілим

Зима, незнаюча морозів

Вітри оскомні, запліснілі

Змарнілі мрії, висхлі сльози

Думки мов грифи знахабніли

Старі і зовсім жовтороті

САМІТНЮ душу скрижанілу

У дрантя рвуть під ешафотом

Злетівся сонм пристосуванців

Страхів, гріхів, безвілля спазмів

І у якомусь дикім танці

Зійшлись в услужливім оргазмі

Клювали щастя, дерли горе

Бо їм хотілось би збагнути

Чому бажання йти між зорі

Душі незборній не забути?!

Не зможе сірість зрозуміти

Мрій легкокрилля - підозріле...

Хотіла б духа роздробити

Наге корунувати тіло...

В мені бажати вбить людину!?

Щоб тілу мліти в позолоті?!

Щоб гнити десь посередині

Між генієм і ідіотом?!

Якась жахлива перспектива

Для спадкоємця землеробів!

Не підходяща, не поштива

Така мені не довподоби!

Хай буде все уверх ногами

Безкриллям я не захворію!

І навіть голими руками

Свій вибір захистить зумію!!!

У просторі, у часі плиннім

На судженій мені дорозі

Міжзір’ям йду я по драбині

Величної метаморфози

В. Самотар

5.3.2023

Пам’яті мого Брата по духу.

(Присвячую ВОЇНОВІ СВІТЛА — українському солдату О. Мацієвському, Герою!!!)

Жахлива звістка все в мені спалила

Багнетом сікла серця глибочінь

Мов не в твоє - в моє поцілив тіло

чужинець-кат, що мешкав опостінь

Давно не брав я в руки папіросу,

А ось сьогодні Брате закурю...

Обую в берці свою душу босу

З тобою стану поряд, на краю

Ти прикладом всього мого святого

Майбутнього основа, сталь, граніт!!!

Катам не вбити нашого, живого

Такі, як ти, в руках тримають світ!

Ти Прометей із полум’яним гаслом

Кати ж твої — породження химер

Я поряд вмерти згоден, щоб не згасла

Свободи іскра за яку ти вмер

Твій мужній покрик - Слава Україні

Звенітиме міжзірр’ям у віках

Він проросте у житньому насінні

У мужніх наших дóньках і синах!

Слава Україні!!! Лети, мій Брате, в засвіти і розкажи усім приспалим богам, якою страшною ціною оплачується Слобода!

В. Самотар

7.3.2023

Кривавий і жорстокий заведія

Злочинних війн, крадій людських життів

Брудна, безглузда, з придур’ю росія

Рабів країна й кровожерних псів

З утроби хижої ти виродків зригала

Холодних вбивць народжених в кремлі

Душа твоя катів благословляла

Якщо ти душу маєш взагалі

Розбиті долі і розбиті хати

Сирітські сльози й сльози матерів

Несе твій руський світ, гнилóпихáтий

Світ тьми, химер, убивць і упирів

Навіщо ти приперлася до мене?

Ні жать ні сіять не навчéна ти

Якщо ти й сієш , то свій мір скажений

Ще й мобікми загаджуєш грунти

Твоєму не дивуюся нічому

В мені свободи іскра ще жива

Серпом і шаблею в краю степному

Почну за вічне і святе жнива

І не притемнений, не втомлений зневір’ям

Задля буття я в ратний стану стрій

Твою жадобу , злобу із корінням

У хижий рот назад запхаю твій

Як українець, я зродивсь для того

Щоб темряву від світла відслонить

Пройти випробувань важку дорогу

Щоб під щасливим сонцем вільним жить!!!

В. Самотар

9.3.2023

Веселок апасіонато

За обрієм вже рік війна гриміла

Спав позасвітний добрих справ вістун

Важке хмариння чорне знавісніле

Ввірвалось вихром між душевних струн

Дрижить склепіння - то вози по ньому

Докупи звозять під небесний дах

Громи, що повертаються додому,

Й заблудлі громовиці у світах

У серці чорнохмарого дракона

Перун важкі ворушить валуни

Води Богиня із свого балконy

Вістить сльозами нам прихід весни

Розхристана душа грозу зустріла

Нежданну, ранню для таких стихій

Порожня, викрадена, обідніла

Й самітня в світі повних безнадій

Вслухалася у вітер легкокрилий

Спішила під невпинний дощ мерщій

Їй вірилось, що в неї хватить сили

Надію світлу віднайти в дощі

Людська душа так зболена і квола

З душею гроз зійшлись на самоті

І небуло святішого нічого

У їх обох священній наготі

Між крапель чистих звали: Громе-брате,

Нестерпні є нам будні сірих проз,

Ти нам веселок апасіонáто

В віршах змалюй проміж весняних гроз!

В. Самотар

11.3.2023

В липкому сні, в гонитві божевільній

Між троном і прикутим до весла

Життям ти йшов в чаду, в якімсь похміллі

Таланту душогуб. Раб ремесла

Нуждар дрібний у броунівськім русі

Губив ти слід свій у чужих слідах

Світ марних мрій вітри деревотруси

Розвіяли мов порох по степах

Від ремесла твої змарніли руки

Свята змололи будні жернові

Не слово благославне, а науки

В світах Європ гніздились в голові

Струхніли східці жданих п’єдесталів

І інше чим платив без каяття

Твоя гординя душу обікрала

Невже ж це важливіше за життя ?!

Кому служив не можеш ти й згадати

Чому служив, те вмерло між терпінь

І тільки шлях до батьківської хати

Живе в молитвах між благословінь

Шевченка вірш тобі читала мама

А на стіні висів його портрет

І ти проснувсь, душа відкрила браму

Ту за якою жив в тобі поет

Ти вже не раб, володар ти надхнення

Плекаєш словом сходи ярові

Бог на шляху твоїм благословеннім

В перлинну житницю поклав слова живі!

Підтримуй словом дух святий горіння

Хай ПРАВДА ствердить твій наступний крок

Про батьківське не забувай коріння

І Батьківщині свій сплати оброк!

В. Самотар

15.3.2023

Немає рівності між нами від народжень

Та ось прийшов невідворотний час

У сповідях своїх таЇнство сходжень

З душі читали четверо із нас

Був перший гідний щирого респекту

Поет надхненний, прагнув до зірок

Його могутній імпульс інтелекту

Рвав в клоччя світ неправд і помилок

Той другий за сиріт і вдів наругу

Незламний йшов у бій, не знав про страх

Усе життя він не знімав кольчугу

Суворий загартований в боях.

Такі як ці , запалюють нам зорі

В долонях піднімають сонця диск

Вони завжди на сторінках історій

Для них гидким є навіть слово зиск

Десь на найвищому плато планети

Нічого іншого не відав у житті

Колінно, жертвенно молився третій

Він все життя провів на самоті

Для нього шлях - бар’єром нездоланним

Його метою спокій, що довкруж

Покірний і смиренний мов закланний —

Душа висока проміж грішних душ

Четвертий з них , таких стрічаєш часто

Звик до ярма, не прагне волі він

Покірливий несе свої нещастя

В світ затишків і безвікóнних стін

Шлях без мети понурий, непрозорий

Душа без мрій застряла у багні

Вона бриде покірно в лепрозорій

Хоча спасіння в іншій стороні

...Чотири поряд сповідались різні

Я придивлявсь в сплетіння пуповин

Й прозріння думку стиснуло залізно

Не четверо їх там, а суть один!!!

І я спитав: «Мені скажи ти, Боже,

Навіщо грішним по землі іти?

Хто гідно шлях мені пройти поможе?

Й чи хватить сил за чотирьох іти?»

Бог відповів, що шлях такий є щастям,

Й добавив він, - мета шляху проста,

Пройти крізь буревії і напасті

Щоб у житті зустріть свого Христа!

В. Самотар

16.3.2023

Укóтре світ незграбою в майбутнє

Юродиво, бездухо ледь бреде

Гайнує людство легковажно сутнє

Спіраль еволюційна аж гуде

Не сходження угору - шастанина

Війна, балаканина і безрýх,

Оце така «приваблива» картина

Людських "здобутків" през віки розрух

Народе мій, що жив між хижих націй

(Орда орду зміняла знов і знов)

Ти на шляху урозбріду й стагнацій

Свою віками проливаєш кров!

Давнезний вибаньчився світ на тебе

(Той хто тобі три дні життя давав),

- Невже козацький дух між житних стебел

Хребет дияволу в бою зламав?!

І гордий я скажу: - Під небом вперше

У день Сварога зродиться нова

Й повстане прикладом величних звершень

Птах Фенікс — Україна, знов жива!!!

В. Самотар

Укóтре світ незграбою в майбутнє

Юродиво, бездухо ледь бреде

Гайнує людство легковажно сутнє

Спіраль еволюційна аж гуде

Не сходження угору - шастанина

Війна, балаканина і безрýх,

Оце така «приваблива» картина

Людських "здобутків" през віки розрух

Народе мій, що жив між хижих націй

(Орда орду зміняла знов і знов)

Ти на шляху урозбріду й стагнацій

Свою віками проливаєш кров!

Давнезний вибаньчився світ на тебе

(Той хто тобі три дні життя давав),

- Невже козацький дух між житних стебел

Хребет дияволу в бою зламав?!

І гордий я скажу: - Під небом вперше

У день Сварога зродиться нова

Й повстане прикладом величних звершень

Птах Фенікс — Україна, знов жива!!!

В. Самотар