Зміст
  • 1. Удача - неймовірно корисний параметр
  • 2. Highway to hell
  • 3. Та все в мене гаразд із психікою
  • 4. Show must go on
  • 5. Крок вперед
  • 6. Спроба №5
  • 7. Маріонетка
  • 8. Бар
  • 9. Співбесіда
  • 10. Стокгольмський синдром
  • 11. Місія нездійсненна
  • 12. Ананас
  • 13. Статус
  • 14. Goodbye moonmen
  • 15. Вертикальна межа
  • 16. Пташечка
  • 17. Га?
  • 18. Відчайдушні заходи
  • 19. Стукіт твого серця
  • 20. Борги
  • 21. Романтика і пекло
  • 22. Дарунок на згадку
  • 23. Телепортація
  • 24. Зрадник
  • 25. Хороший, поганий, злий
  • 26. Mortal Kombaaaat!!!
  • 27. Пекельна бюрократія
  • 28. Санчо Панса
  • 29. Похмілля в пекласі
  • 30, Розділ тридцятий. Філософський, бляха...
  • 31. Вірус
  • 32. Ланки
  • 33. Загін самогубців
  • 34. Подих Смерті
  • 35. Суботній вечір в пеклі разом з Ілоном в Масці
  • 36. Втеча неможлива
  • 37. Піраньї
  • 38. Під куполом
  • 39. Портал
  • 40. Перелом
  • 41. Дід Піхто
  • 42. Десять (насправді 50) маленьких демонів
  • 43. Благі наміри
  • 44. Колесо Сансари
  • 45. Ah shit, here we go again
  • 46. Push the tempo
  • 47. Дива дивні
  • 48. Експеримент
  • 49. Особливості сімейних стосунків в пеклі
  • 50. Мерзенна вісімка
  • 51. Крихітка на мільйон та тектонічні зрушення
  • 52. Лиходій тижня
  • 53. Недільний вечір в пеклі з Ілоном, проте вже без маски
  • 54. Горизонт подій
  • 55. 251%
  • 56. Незначні труднощі
  • 57. Те, що нас не вбиває
  • 58. Спіраль
  • Післямова
  • 2. Highway to hell

    Демон тягнув мене за собою. Моє гузно всією своєю вагою терлось об тверду чорну землю, викликаючи при цьому не зовсім приємні враження. Навколо мене туди-сюди снували різні монстри: гігантські, розміром з бегемота; дещо менші, розміром із тигра а також зовсім невеликі, що дуже сильно нагадували звичайних бродячих псів. Їх всіх об'єднувала червона шкіра, яскраві жовті очі, довжелезні зуби та кігті, а також нестримне бажання відкусити від мене шматочок плоті. Але жоден з них так і не підійшов до мене ближче, ніж на десять метрів. Гадаю, через страх перед цим демоном.

    Поки ми кудись рухались, мені вдалось вийти із шокового стану. Я вирішив нашвидкуруч провести аналіз даної ситуації. Отже:

    Питання №1: Де я? ------------------------------------------ В сраці.

    Питання №2: Що тут викликає небезпеку?------------- Все.

    Питання №3: Що я взагалі можу вдіяти? ---------------- Нічого.

    Питання №4: Яка вірогідність втечі? -----------------------0%

    Питання №5: Що на мене очікує? --------------------------- Краще не задавати подібних запитань.

    Питання №6: Що робити, якщо мене захочуть зварити, підсмажити, перемолоти на фарш чи яким небудь іншим способом приготувати на сніданок (дуже легенький сніданок максимум)? -------------------- При першій же можливості розфігачити свою дурну голову об перший ліпший предмет підвищеної твердості. (Прийнятно)

    Питання №7,8,9,10: Шо це за хуйня взагалі? Це якась гра? Я в комі і на мені тестують ультрасучасну VR технологію? Як, курва, вийти із цієї матриці? ------------------------------------------------------ Іди нахєр.

    І справді, шо це за система така? Я, звісно, чув, що в п'ятнадцять років кожен отримує свою спеціальність, але уявляв це собі як щось типу: витягни щасливий папірець із кошика в якому 99% із написом «кріпак». Я гадав, що це просто якась державна політика, для того щоби успішно працевлаштувати населення і позбутись дармоїдів за принципом Білорусі. Раніше я подібних вікон оповіщення ніколи не бачив. Може є якийсь спосіб викликати ігрове меню, чи щось подібне? Я спробував 78 різних команд в умі. Починаючи зі слів, словосполучень, і закінчуючи звичайними Esc, F1, F2, Alt+T, Ctrl+Alt+Delete, і так далі. Можливо, це все потрібно робити в голос, але нажаль, ті покидьки заткнули мені рота дуже щільно.

    Тягнуть мене вже близько півгодини, а пейзаж ні каплі не змінився. Це місце сильно нагадувало пекло: спалена земля +, сірчані хмари +, присутність демонів +, зґвалтування Гітлера -. (правда я ще не все тут побачив, тож не можу стверджувати напевно) На моїх штанях, в області дупи вже з'явилась досить велика діра. Якщо ми і далі продовжуватимемо в такому темпі, то зовсім скоро в мене залишиться на пів буханки менше. Біль ставав нестерпним. Я намагався якось крутитись, вертітись, перекладаючи вагу в різні боки. Я по-всілякому дриґався, виривався, та все намарне. Відчуття, ніби мене тягнув бульдозер. Демон просто неспішно крокував вперед, абсолютно не звертаючи на мене уваги. Я все ж спробував привернути його увагу, мугикаючи максимально гучні звуки із тих, що були в мене в арсеналі. Через декілька хвилин моїх зусиль, мене очікував успіх. Демон зупинився і здивовано на мене глянув.

    - Хм... Цікаво, у нього шось в роті. – Сказав він.

    У відповідь я активно замахав головою. Демон повільним рухом зняв із мене пов'язку.

    - А я думав, він просто мовчазний... - Продовжив він.

    Як тільки в мене з'явилась можливість говорити, я вистрілив як з автомата:

    - Він вам збрехав! Я не його син! Прошу вас, поверніть мене назад! Мене просто викрали ті покидьки! Я не син того виблядка! Ви взагалі його бачили? Ми з ним фізіологічно відрізняємось! Благаю, поверніть мене додому!..

    Я ще кілька хвилин відчайдушно благав демона, захлинаючись сльозами, але той у відповідь лише скорчив збентежену пику. Уявлення не маю, як мені вдається читати вираз його обличчя.

    - Та мені насрати... - Врешті сказав він.

    - А?..

    - Хм... Може у вуха тоже шось запхали? – Демон потягнувся своїми гострими пазурями до моєї голови.

    - Ні, з вухами все гаразд, я прекрасно вас чую, пане...

    - Точно?

    - Ага.

    - Ну то й добре... - Демон повернувся і знову вирушив у путь.

    - Ей, зачекай, я ж не син того барона! Він вас намахав!

    - І шо?

    - Як, шо? У вас там якийсь контракт був, чи шось таке.

    - А, точно... Так ти кажеш, шо він порушив умови?

    - Ну, типу так. Він розвів вас як... Короче, він збрехав!

    - Ну то й добре. Не прийдеться йти назовні. Туди, знаєш, далеченько. Так навіть краще. – Демон продовжував свій рух, ніби нічого і не сталося.

    - Ну так ви мене відпустите, так? Так, же ж? Відпустите? – Я був на межі нервового зриву.

    - Відпустити? Для чого?.. Ти потрібен хазяїну.

    - Але ж я не син того жирдоса!

    - Та мені насрати.

    - Але ж... Але ж... Як так насрати? Йому ж син потрібен!

    - Ні, хазяїну потрібна людська дитина, здібна до магії. Йому байдуже, чий він син.

    - А для чого тоді вся ця шняга з контрактом і так далі?

    - Ну, розумієш... - Демон посміхнувся, ніби згадав щось дуже приємне. – Хазяїн дуже любить катувати людей. Він каже, що коли клієнт жертвує свою дитину, і добре знає шо з нею буде, то це ніби катувати двох за раз. Але ти не переймайся, я не буду виконувати умови того контракту.

    Не переймайся... ТА Я БЛЯДЬ ВЗАГАЛІ НІХУЯ НЕ ПЕРЙМАЮСЬ!!! Я суцільний спокій! Незворушний, блядь, як срана статуя Будди! Що він там сказав? Катувати людей? Я правильно почув? Може кОтувати? Від слова коти? Ні? Навряд чи мене викрали демони, щоб доглядати за котиками. Ні! Ні! НІІІІІ!!! Шо ж робити? Шо робити? Мені срака. Ставлю на те, шо зайцю срака. Яка срака? Повна? Ха ха... Ха ха... Зайцю абсолютно напевно, безумовно на всі 100% точно прийшла найтемніша і найпохмуріша срака з квитком в один кінець і VIP місцями. Те, чого я так боявся на протязі всього н.п.ж. сталось: мене будуть катувати. І не люди, не клята інквізиція, а ось такі от чорти волохаті. Крім того, в цих муках не буде причин. Якби в мене просто хотіли вивідати яку-небудь інформацію, типу місцезнаходження моїх товаришів, чи шось подібне, я би просто випалив усе й одразу без найменших сумнівів. Ідіть нахрін, товариші. Я ненавиджу біль. Будь ласка, нехай це будуть хоча би якісь психологічні тортури. Нескінченна попса, крапля води на лоба, шкрябання виделкою по тарілці, прошу...

    Тим часом моя срака невпинно наближалась до свого сумного кінця. Блін, ну за шо мені це все? Невже я скоїв щось настільки жахливе, що заслужив на такий фінал? Чи можливо... Точно! Все збігається. Ви всі помилялись, кляті попи. Я переродився, вбив корову і мене покарала карма. Це ж Індуїзм!!! Це на 90% точно Індуїзм! Я не можу стверджувати напевно, тому що мої знання про цю релігію не те, щоб не повні, вони практично відсутні. Хто там у них головний? Якийсь синій чувак із багатьма руками. Як його звуть? Крішна? Ні? Гаразд, це поки не так важливо. Будь ласка, о великий Бог Індуїзму, прости мене дибіла, бо не знав шо коїв. Клянусь своїм нікчемним життям, що віднині буду твоїм вірним послідовником, твоїм першим апостолом на цій дикій землі. Клянусь поширювати твої вчення по всьому світу. Я зроблю всіх жителів цього грішного пристановища твоїми рабами. Благаю, тільки врятуй мене від цієї участі!

    - Ось, ми вже майже на місці. – Промовив демон. – Грок уже нагострив інструменти, чудово. Гадаю, буде весело.

    Я викрутив голову, щоб побачити, що там попереду. На величезній скалі, прибиті до каменю вниз спускались ланцюги із кайданами. Біля підніжжя виднілися гори кісток та розколотих людських черепів. Поруч стояв стіл із приблизно сотнею різноманітних, неймовірно жахаючих металевих штукенцій. І біля всього цього казкового натюрморта на землі сидів здоровезний перекачаний демон.

    Дякую тобі, Крішно. Ти мені дуже поміг.

    Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

    Вподобати!
    Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.