1%

- Випустиш мене, коли хтось буде виходити!

- Пішов нахуй.

- Ти винен мені послугу!

- Все що винен, все прощаю.

- Сссска так навіть діти вже не говорять!

- А так вони показують? – Цербер скрутив мені середній палець.

- Ах ти ж…

- Добре, давай так, мені все одно нудно, якщо виграєш в мене, тоді я тебе пропущу.

- Ага… Звісно…

- Цього разу без найобів. Крім того, де ти бродив? Сам винен.

- Шо граєм?! – Вибухнув я.

- Метання каміння на точність.

- Добре. – Не думаю, що я програю з моїм мікроконтролем тіла. – Де мішень?

- Он там. – Демон вказав кудись в гори. – Бачиш? Я там на скелі голову собакена причепив.

- Це он та от голова, що ледь видніється в трьохстах метрах звідси?

- Ага. Я перший. – Цербер підняв з землі брилу, що лише трохи менша за мене розмірами і жбурнув її у вказаному раніше напрямку. Та розлетілась на друзки в кількох метрах від цілі. – От же срань! В останній момент вирвався з рук!

- Гммгмгм! Угмгмг! – Щось невдоволено замугикали решта голів із зав’язаними пащами.

- Я туди не докину.

- А шо ти такий слабак?

- Триндець, ти себе взагалі бачив? В тебе очевидна перевага.

- Ну, я ж сам таким виріс. Хто тобі заважав?

- Біологія!

- Це хто така? – Вагомий аргумент.

- Гаразд, може тоді зіграємо в щось інше? Наприклад: хто займе менше місця на землі – той виграв.

- Геть дурний? В тебе ж буде перевага. Це не справедливо.

- Що?! А… А… А зараз типу справедливо?

- Та мені насрати. Я люблю вигравати.

- І тобі це цікаво?

- Звісно. Давай швидше. Кидай як хочеш. Якщо програєш, будеш в мене замість мішені.

- Що? А ця умова коли з’явилася?

- А я хіба не казав? Мабуть, лише подумав… Короче, ти зрозумів мене.

- Скотина… Гаразд. Кажеш, як хочеш? Тебе за язик ніхто не тягнув.

Я відрізав від свого плаща смужку тканини, взяв невеликий камінець і вклав його в нашвидкуруч зроблену пращу. На скільки мені не зраджує пам’ять, Давид зрештою наваляв Голіафу. Я ідеально розрахував швидкість обертання, довжину пращі, кут польоту і час запуску. Я довбаний пентіум чотири… Отже:

- Судомна техніка кидків каміння за допомогою саморобної пращі на довгі дистанції!

Чорт, надто довго…

- СТККЗДСПНДД! – Виголосивши назву свого коронного кидка, я запустив камінь в повітря. Той акуратною дугою пролетів всі триста метрів і приземлився прямісінько на голову собакену.

- Так! Ха Ха! Як тобі таке?! Я переміг! Давид кращий!

- Що? Голова не впала.

- А вона й не повинна була.

- Повинна. Ми про це говорили. Вони підтвердять. – Цербер вказав на інші свої голови, але ті на його подив замахали собою з боку в бік. – Ах ви ж зрадники… ти все одно шахраював! Вимагаю реванш!

- Ніхріна!

- Так!

- Ні!

Поки ми як двоє школярів сперечалися, до нас під’їхав якийсь чувак верхи на демонічному жеребцю. О, довго чекати не довелось – подумав я. Чудово. Зараз я під шумок виберусь разом із ним. Лишилось тільки розібратись із цим їбаним псом.

- Послання від володаря! – Заговорив вершник

- Що? Послання? Слухай, ти ж на той бік збираєшся, правда? Будь ласка, скажи, що так.

- Якраз на рахунок цього… Короче цей во… Там у нас повна срака робиться. Ніби всі гуртом їбанулись. Володар заборонив будь-кому покидати пекло, бо до нього дійшли чутки про якихось зрадників. Короче цей во… Церберу наказано повертатись в центр.

-

Кілька годин по тому я опустивши руки сидів біля розбитого корита. В голові дзвеніла абсолютна тиша. Жодної думки. Жодної емоції. Я просто сидів і повільно вдихав просякнуте сіркою повітря. Я відчував себе роботом. Адже так воно і є. Я звичайний біологічний робот. Мені не потрібні вся ця свідомість і їй подібна хрінь. Блін… Я стільки всякої фігні в ютубі передивився… Чому я не подивився, як зробити собі лоботомію в домашніх умовах?

Поруч із двома трупами Німуса продовжував собі мирно лежати барсік. Він нікуди не рвався зі своїм возом. Мабуть, був дресированим. Робити нічого, тому я пішов подивитись, що всередині.

Вантаж мене дещо здивував. Хоча, яким повинен бути вантаж, що підходив би демонам? Зброя? Наркотики? Алкоголь? На підводі в дерев’яному ящику лежав неймовірної крутизни чорний обладунок. Він переливався перламутром і випускав якусь невловиму тінь навколо, ніби із середини його розпирало від нестримного жару. Кожна деталь кричала агресією, і в той же час була вишуканою і величною. Поруч із обладунком було невелике дзеркало. Звісно… Знаю я одного любителя покрасуватись перед дзеркалом в ексклюзивних обладунках.

Мені вперше випала нагода побачити своє відображення. Хоч я і був у масці, але мої яскраво жовті очі сильно відрізнялись від того, що я звик бачити в дзеркалі. Моє тіло стало еталоном тілобудови. Ніколи б не подумав, що я досягну таких результатів. Дав би собі прямо на місці. Єдине, що бентежило – це здоровенний шрам на животі. Все таки регенерація це не зцілення. Після неї залишаються сліди.

Також у возі стояло п’ять бочок. Це, мабуть, якісь засушені голови, нафтопродукти, чай чи що там іще цінується в демонів, думав я. Однак ні. Знявши кришки, я побачив п’ять абсолютно цілих, абсолютно незайманих, абсолютно великих, абсолютно бочок, абсолютно божественного пива…

-

Кілька годин потому…

-

- ПІДУ ВТОПЛЮЮЮСЯ У РІІІІІЧЦІ ГЛИБОООКІІІІЙ!!!

- ШУКАТИ СТААААНУТЬ НЕ СКООООРО ЗНАЙДУУУУУТЬ!!!

- ТИ БУДЕШ ПЛАААКАТЬ МИНАААААТИМУТЬ РООООКИИИИ!!!

- МЕНЕ НЕ ДО СМЕЕЕЕРТІ НЕ ЗМОЖЕЕЕЕЕШ ЗАБУУУУУТЬ!!!

- Гик… Бля…. Барс… Барсік… Дай лапу… Дай ла-лапу дай… Чу-чу-єш… мене? Чу… Фу! Барсік! Фу! Не мона! Фу… Сидіти! Фу! Си… Сидіти!......... Пивка буш?... На… Трим-май… Фу! Нє! Пусти! Ах ти… Ко… Козліна ти… тупа… Шо ти нароб..била… Скотиняка… Від-ай… Чуєш?.... Ану… Бігом!... Чуєш мене?... Нє? Гик… Ну і…. ладно… Пох… Похуй, нахуй……... Ізвінітє… ізвіняємся……. А мені не боооольнооо!.. Аахахаха… Поняв, да?... Ахахах… Ану… Сидіти!... Си-сидіти1... П-пане пркурор… хочу шоб барсік сів… Ха ха…

- ВЄЧНА МАЛАДООООООООЙ!!! ВЄЧНА ПЯНИИИИИИЙ!!!

- Німус… Ей… Чуєш?... Т-ти шо такий сєрьйозний?... На вїби півка… всьо буде заїбісь… А… ти ж цей… здох… ну… гик…. Нічьо…. Ми зараз цей…. Гик…. Зробим тобі дефіліааауу… дефіпіляііюю… де фі па рацієу… бля… ну ти поняв… гик… Док… доктр… ми його втрачаємо…. У нього ця…. Як її… вовчанка… ахахах…. Точняк… нє… гик… не так бля…. Горілчанка…. Ахахаха… триста мілілілілітрв пива всредину…. да… триста….ахаха… відсоси у трахтриста……. Німус… Німус, бля… чуєш?... чьо вас цей… чьо вас двоє?... нє…чкай… раз… два… три… Троє… А, нє… Я себе пощітав… бля… раз, два… три…. Ска… шо за хуйня… не рухайся… дайте я вас пощітаю… Бля… наїбати мене вдумали?... хуй там… бля… тре… тре поссяти… я щяс… диви… щя прікол буде… Електро струя! Ахаха! Як тобі… бля… гик… як тобі таке, І-ілон…. Макс… гик… а ти знав… якшо поссяти на рєльси… то тебе не вб’є… на ті шо під напгугою… поняв?... я цей… я сам їх можу… гик… вбити… Ахаха… я Чак Норіс бля… ахахха… рєльси…гик… а рєльси такі померли… летять в рай… а… а їх бля не пускають… ахаха… бо… бо вони довгі… ахах… кажуть… піздуйте в пекло… там заїбісь… ахаха… О… О…. глянь… Цей… друг твій… біжить бля… ща я йому почухаю… за-за вушком бля… Валєра… настало твайо врємя… На!.. На! На! Бля… заїбісь… лежати, сука… красавчік… не то шо дехто…………… Німус…. Я хочу тобі шось сказати… шось важне… прям піздєц піздєц… слухай…. Цей……………………… ти долбойоб… це всьо… нє…нє… ти канєшно хароший пацан….. но…. ти долбойоб… обіжайся не обіжайся мені похуй…. Ти дібіл…. Я ж казав бля….. розбуди мене…. А ти шо зробив?... і тепер ворота бач? Вони шо?.... правільно…. Закриті нахуй… через тебе долбойоба…. А ключ у мене є? а ключ у мене не є…. так шо йди нахуй… О…. є ідєя… треба цей…. Постукати… ахахаха…. Точняк… барсік…. Ідем постукаєм… нє?... ну то йди нахуй… сам піду….

- Я ПІДУУУУ !!!

- в ДАЛЕКІ ГОООООРИ!!!

- НА ШИРОООООООКІ ПОЛОНИИИИНИ!!!

- І ПОПРООООООООШУ ВІТРУ ЗВОООРІІІІІВ!!!

- АБИ ВІІІІІІН НЕ СПАВ ДО ДНИИИИИНИИИИ!!!

- ООооооООООО…. Сука здорові….

- Бум! Бум! Бум!

- ЕФБІАЙ ОПЕН АП!

- Бум! Бум! Бум!

- Відкрийте бля… я додому хочу.

- БУМ! БУМ! БУМ! БУМ! БУМ!

- СУУУУУУУКККИИИИИИИИИ!!!! ВІДКРИЙТЕ ЇБУЧІ ДВЕРІІІІІІ!!!!...... Будь ласка…. Будь ласка….

-……..

- Ем, там хто-небудь є? (!!!БУМ!!!) ……… Ні? Здається я чув якийсь голос за цією стіною…

- Що? Бути не може.

- НІ НІ! Я ТУТ! Я Є! ТУТ Я! Я! ТУТ! ТАК! ЦЕ Я! Я Є! ТАК! ВІДКРИЙТЕ! Я ТУТ! ВИПУСТІТЬ МЕНЕ! Я Є! Є! Я! ТУТ! ЖИВИЙ! Я! БУДЬ ЛАСКА! БЛАГАЮ! ВІДЧИНІТЬ! ЯЯ ТУТ!....

-………………………………….. Ем… Ти хто?...

- гик………. Я….. Ілон…………….А ти?

- Я Кріс…………………..

- Океееей……………………….

- Як ти туди потрапив?

-………………………. Куууди?

- Всередину?

-………………….Куда?...

- Як ти потрапив за цю стіну?

- Емм……….. Скла…складне питання……. Я н-не знаю…….гик…..

- Тобто? Як не знаєш?

-……………………………….Я не пам’ятаю…

- Нічого не розумію…

- Я теж…. Слухай…. А т-ти не біг би її… гик… чуть-чуть відкрити, а?

- Її можна відкрити? Тобто, в цій стіні є секретний прохід? Чудово! Ми вже пів дня намагаємось його знайти.

- ………….Так…. Він може бут троха більшм, ніж ви сподівалися. Випустіть мене скоріше.

- Тобто, ти якимось чином туди потрапив, не пам’ятаєш як, і тепер не можеш вибратись?

-……….Кхм…..Кхм……….. так…… Типу того…

- Може ти випадково натиснув якийсь важіль, чи ще щось?

- ……Важіль?... Тут немає важелів. Тут тільки відчай… Ми з ним корєша… Ми як цей-во і як там… Ми… Ми…

- Що з тобою? Ти що, плачеш?

- ….. Ні…… Так…… Я просто…….. Я так за ї бався…..

- Що?.... Слухай, хлопче, заспокойся, ми тобі допоможемо.

- Справді?

- Звісно. Тільки скажи, як ти сюди дістався? Ми немало хоробрих героїв втратили, щоби добратися до останнього поверху цього підземелля. І ніяк не очікували зустріти тут іще когось

- Я не…. Я не….. От же срака…..

- Тихше, заспокойся…

- Слухай, ти там випадково камінь не бачиш? – Запитав інший, більш грубий голос.

Я повільно озирнувся навколо. Так. Я абсолютно точно бачу камінь. І не один.

- Який камінь?

- Камінь творіння.

- Шо, бля?

- Камінь, що за словами провидиці, знаходиться в цьому сховищі і здатен відкрити портал на землю для безмежного зла. Якщо ним заволодіє той, кому не слід цього робити, на нас чекає справжнє пекло. Демони піднімуться з глибин. Справа дуже серйозна! За словами провидиці, його сила з кожним днем падає. Ми повинні знайти його і доставити в королівство! Так ти бачиш його?

(не ржати…. Не ржати….)

- АХАХАХАХАХАХАХАХ! Бляяяя!

- Що з тобою?

- Їбать ви…. Їбать ви… Їбать ви вчасно….

- Що? Що ти маєш на увазі?

- Та нє… Ахаха… Нічьо… Всьо заїбісь. Віііін в мене!

- Справді?

- Канєшно… Камінь блядь… Як там його… Во в руках тримаю, чесслово. Такшо давайте відкривайте. А то я за себе не ручаюсь.

- Але ж… Чорт! Згадуй як ти туди потрапив!

- Там кажись якийсь ключ треба. Цей… Пошукайте. Або може там шось відмичкою поковиряйте, чи шо… Давайте скоріше. Якшо ви їх зараз не відкриєте, то я його зжеру ик… І буде вам піздєц… Демони там, собакени і всяка інша параша…

- Стій, Грег, тут щось схоже на отвір для ключа.

- Магічний замок. Тут без ключа ніяк.

- Сука, то суньте хуй блядь! Магічний хуй засуньте! Мені похуй як, але відкрийте ці злоїбучі ворота! Я… Я більше не витримаю… Ви блядь хоч уявляєте, шо я пережив? Я… Я… Мені так хуйово…

- Потрібен майстер артефактів. Причому високого рівня. Розумієш, Кріс? Він не міг туди просто так потрапити. Це все надто підозріло. Тут точно пастка.

- Що…? Ик… Ви шо, охуїли? Я… Яка блядь пастка? Відкривайте їбучі ворота, бо повириваю вам ануси!

- Треба йти звідси. Скоро тут респнуться монстри. Ми удвох не впораємося. Я і так зовсім не впевнений, що ми зможемо повернутися.

- Сука! Не смійте мене кидати! Ви підари! Випустіть мене! Випустіть мене! Випустіть мене нахуууй!

- Можливо, ти правий. Ми в будь якому випадку не можемо відкрити прохід. Прийдеться спускатись сюди ще раз. Але тоді вже ми будемо підготовлені.

- Ні!!! Не кидайте мене! Будь ласка… Вибачте, що назвав вас підарами. Ви не підари, ви просто двоє самотніх чоловіків, що по-подорожують п-підземеллям. Я просто трохи випив і н-несу всяку хрінь… Я цей, як його… Ей! Ви мене чуєте? Ви що, вже пішли!? ЕЙ!!! Де ви!? Ви підари! Я вас вб’ю нахуй! Я вас сук найду! Ніі! Не лишайте мене! – БУМ!!! БУМ!!! БУМ!!! – Верніться! - БУМ!!! БУМ!!! БУМ!!! – Я ж тут здохну сам… - БУМ!!! БУМ!!! БУМ!!! – Будь ласка…

Це все… Вони звалили. Я впав на коліна і блюванув на срані ворота. Чому весь цей клятий світ повернувся до мене жопою? Чому… Я, мабуть, найнещасніша істота, що коли-небуть існувала на Землі. Нижче падати просто нікуди. Я… Я… Я… Я його знищу нахуй… Весь цей їбаний фентезі світ! Думаєш, показав мені хуй і я свідомість втратив? Я вирощу більший хуй! Я захуярю ним всю довбану планету! Довбану планету…

- БУМ!!! – Я наостанок саданув кулаком по брамі, залишивши на ній зловісний слід крові. Бля… Шо за?... Звідки кров? Стоп! Куди подівся мій мізинець?