Зміст
  • 1. Удача - неймовірно корисний параметр
  • 2. Highway to hell
  • 3. Та все в мене гаразд із психікою
  • 4. Show must go on
  • 5. Крок вперед
  • 6. Спроба №5
  • 7. Маріонетка
  • 8. Бар
  • 9. Співбесіда
  • 10. Стокгольмський синдром
  • 11. Місія нездійсненна
  • 12. Ананас
  • 13. Статус
  • 14. Goodbye moonmen
  • 15. Вертикальна межа
  • 16. Пташечка
  • 17. Га?
  • 18. Відчайдушні заходи
  • 19. Стукіт твого серця
  • 20. Борги
  • 21. Романтика і пекло
  • 22. Дарунок на згадку
  • 23. Телепортація
  • 24. Зрадник
  • 25. Хороший, поганий, злий
  • 26. Mortal Kombaaaat!!!
  • 27. Пекельна бюрократія
  • 28. Санчо Панса
  • 29. Похмілля в пекласі
  • 30, Розділ тридцятий. Філософський, бляха...
  • 31. Вірус
  • 32. Ланки
  • 33. Загін самогубців
  • 34. Подих Смерті
  • 35. Суботній вечір в пеклі разом з Ілоном в Масці
  • 36. Втеча неможлива
  • 37. Піраньї
  • 38. Під куполом
  • 39. Портал
  • 40. Перелом
  • 41. Дід Піхто
  • 42. Десять (насправді 50) маленьких демонів
  • 43. Благі наміри
  • 44. Колесо Сансари
  • 45. Ah shit, here we go again
  • 46. Push the tempo
  • 47. Дива дивні
  • 48. Експеримент
  • 49. Особливості сімейних стосунків в пеклі
  • 50. Мерзенна вісімка
  • 51. Крихітка на мільйон та тектонічні зрушення
  • 52. Лиходій тижня
  • 53. Недільний вечір в пеклі з Ілоном, проте вже без маски
  • 54. Горизонт подій
  • 55. 251%
  • 56. Незначні труднощі
  • 57. Те, що нас не вбиває
  • 58. Спіраль
  • Післямова
  • 22. Дарунок на згадку

    Я повертався назад долиною, накинувши на голову каптур позиченого у Мері плаща. Щось мені зовсім не хочеться привертати до себе уваги. Проте, виглядало так, ніби демони й помислити не могли, що по їхньому поселенні буде блукати самотня людина. Я йшов не кваплячись. Моє обличчя ніхто не бачив, та спокійніше від того не ставало. Почувався маленьким польським євреєм у великій окупованій Варшаві. Кожної секунди мені хотілося пуститись в біг, але робити цього категорично не можна. Треба поводитись природньо. В моїх планах було скористатися допомогою тих демонів, адже вони мені заборгували. Самотужки я навряд чи дістанусь до виходу, тож це здавалось мені найбільш розумною ідеєю.

    Плащ - це не єдине, що я вирішив «позичити» в моєї покійної подруги. Знаряддя вбивства негоже залишати на місці злочину. Тим паче таке вишукане. Тим паче таке, що здатне пробити шкіру демона з першого удару. Власне, це маст хев у цьому сезоні в пеклі. Кинджали трохи криво висіли на стіні, тому я вирішив їх поправити, а потім, не зрозуміло як, якимось дивним чином, вони опинились в мене за поясом. Те що для демонів табу – на моїй Батьківщині основа державного правління.

    Я ніяк не міг намилуватися цією зброєю. Ніжний блакитний відтінок переливався сріблом навіть при такому сутінковому освітленні. Коваль, мабуть, не одну ніч працював над цим шедевром, і звісно не малі кошти за нього отримав. Або не отримав. Або отримав, та тільки не кошти. В цьому дикому світі люди час від часу люблять розраховуватись ударами ножем в бік, коли в них не вистачає готівки. Їм ще не скоро доведеться користуватись банківськими картами, тож кожен зганяє своє роздратування з цього приводу як може.

    - Якось ти швидко повернувся. – Зустрів мене Калх.

    - Так, так... В Мері багато справ.

    - Ясно, її, мабуть, теж викликали.

    - Що? А, так, точно, викликали, угу...

    - І чого то хазяїну схотілось раптом? – Заговорив Калід, що непомітно підійшов збоку. – Не пам'ятаю, коли таке в останнє було.

    - Коли встановлювали норми знущань над Ксафраксом.

    - А, точно. А ти не йдеш? Тебе не кликали? – Запитав мене Калід.

    - Ні, не йду. В мене спеціальне доручення, тож мене це не стосується.

    - Зрозуміло... Ну, тоді гаразд, щасти тобі.

    Чому його тон прозвучав так, ніби він зі мною прощається? Невже він мене киданути намилився?

    - Чекайте, а як же наш договір?

    - Договір? – Здивовано перепитав Калх. – А, точно, договір... Вибач, я забув. (Ага, звісно...) Розумієш, тут така справа, нас всіх викликає хазяїн, тому ми не можемо зараз провести тебе. До воріт майже місяць ходи, як не як. Може би ти нас тут почекав?

    - От тут стояночка, братва... Це ше шо за хуйня? Я вам всі борги списав, а ви мені шо?... Знаєте, це був не зовсім приємний процес. Але я блядь терпів... Думав, нормальні пацани полюбому оцінять мою жертву. Думав, вони ж не якісь там пиздоболи, шоб киданути мене. В мене, знаєте, теж завдання є. І набагато важливіше вашого. І часу в мене обмаль.

    - Так що ти пропонуєш тоді? Ти ж знаєш, якщо ми не явимся перед його високовеличножопістю, нам буде зовсім не весело.

    - Все гаразд. Вам же не треба йти зі мною всім. Відправте когось одного, а хазяїну передайте, що він допомагає мені з моєю місією.

    - Хм... Непогана ідея. Ніііімууус!!! Ходь сюди!

    Із печери ліниво визирнув третій демон. В руках він тримав чайник. Та шо не так із цими створіннями? В них залежність від чаю? Наскільки я знаю – це не наркотики. Чи для демонів так? Гаразд, оскільки я теж па половину демон – не варто куштувати цей напій. Кава – ван лав!

    - Що? – Роздратовано відповів Німус. – О, ти вже повернувся? Якось ти швидко...

    - Мері пішла до хазяїна.

    - Он воно як? Ми теж збираємось.

    - Ти не йдеш. – Втрутився Калх.

    - А? Чого це раптом? Я жити люблю...

    - Поведеш його до брами. Борги слід повертати. Тим більше, коли це борги за весь той чай шо ти вижрав.

    - Що? Але ж...

    - Не хвилюйся, вони скажуть, що ти допомагаєш мені на завданні. Тобі нічого за це не буде. – Після моїх слів Німус трохи заспокоївся.

    - Чекай, так шо нам сказати хазяїну? – Раптом запитав Калід.

    - Скажете йому: «печеніги атакують» - це пароль. Він одразу зрозуміє.

    - Шо за маячня...

    - Це не я придумав.

    - А, ну тоді все ясно... Гаразд, Німусе, бувай. Ми з Калхом підемо вже...

    - Добре... - Пробурмотів Німус трохи згодом, дивлячись як віддаляються його друзі. – Вибач, звісно я тебе проведу. Хто б іще це зробив би. Завжди так... Піди туди... Принеси те... Це ж не я домовлявся, правда? Все цей Калх... Тай грець із ним... Чаю не хочеш?

    - Ні, дякую, я пас.

    Втамувавши спрагу, ми рушили в дорогу. Шлях наш лежав вздовж гірського масиву. Збоку, на відкритій місцевості, посеред десятків лавових гейзерів і стовпів чорного диму, сновигали десятки демонічних потвор. Час від часу вони прибігали до нас, та швидко накивали п'ятами, коли бачили поруч зі мною Німуса. Дуже зручно. І як я раніше обходився без такого демонблокера?

    - Вибач, що я так себе повів. – Заговорив демон. – Ти ж, як-не-як, чесно виконав свою частину договору, хоч його тобі і нав'язали силою.

    - Все гаразд. Ти даремно так кажеш. Кожен повинен в першу чергу думати про себе. Це нормально.

    - Так, але все одно якось не зручно. Виконувати домовленості – це частина демонічої природи. Хоча не всі це пам'ятають. Чим далі, тим більш розмитими стають наші принципи.

    - Та годі собі голову забивати всякою дурньою. Розслабся. Зрештою, ти ж виконуєш свою частину договору прямо зараз. Без тебе, мене би вже давно тут з'їли.

    - Мабуть, ти правий. До речі, все забуваю тебе спитати, і хоч зараз трохи пізно, але... Як тебе звуть?

    - . . . . . . . . . . . . . . .

    - Гей, ти чого завис? Все гаразд?

    Бля..... А як мене звуть? Я абсолютно точно не пам'ятаю... Я... Забув... Власне... Ім'я... Не думав, шо таке буває. І шо мені тепер робити? Назватись Джекі Чаном? Це ж він любитель кричати: «хто я?!» Ні, так просто я цього не залишу. Використаємо техніку зворотнього часу. Я буду поступово відмотувати в голові всі події, доки не знайду в пам'яті необхідну інформацію. Отже: Демони... Іще демони... Суккуби... Здоровенні демони... Параліч нижніх кінцівок... Падіння зі скелі.... Багато дрібних і злісних демонів... Скеля... Ланцюги... Тупі демони... Біль... Дуже сильний біль... Неймовірно сильний біль... БІЛЬ... ДУЖЕ БАГАТО БОЛЮ... Стоп, це не допоможе. Може мені повернути своє старе ім'я? Його я чомусь пам'ятаю. Еммм... ні... Воно мені й тоді не дуже подобалось. Отже нічого не залишається, як вигадати собі нове. Можна вибрати шось круте, типу: Пейнлорд? Ні, мені ж не тринадцять. Може щось із пасхалочкою? Може Тор? Чи Електро? Мм... Ні, мені ж не тринадцять. Тоді може Данте? Чи Вергілій? Теж не те... Ще бува хтось подумає, що я тут із себе розумного хочу корчити. Потрібне щось модне і стильне. Щось, що би підкреслювало мої здібності, але не кидалось в очі. Кива? Ні, не здібності до раціонального мислення, а здібності до магії. Ну гаразд, гаразд... Як на рахунок...

    - Еее еей... Що з тобою? Чого застив?

    - Ілон.

    - Що?

    - Мене звуть Ілон. Ілон.... Так, Ілон.

    - Добре, добре. Я не глухий. І з першого разу запам'ятав. Дуже приємно, Ілоне. – Німус мені посміхнувся. Дуже мило, але будь ласка, більше так не роби. Я ледь цеглину не відклав. В тебе занадто багато зубів.

    - Мені теж. – Посміхнувся я у відповідь.

    - Чорт забирай, без своїх крил ти так на людину схожий. Не дивно, що барсіки на тебе як міль на світло злітаються. Якби не побачив роги, не відрізнив би. А ноги ти за допомогою магії замаскував?

    - Так. Схоже, маскувати ноги – це чи не єдине, на що я спроможний.

    - Знаєш, розподіл характеристик доволі претензійний процес. Мені теж в силу небагато впало. Наскільки я знаю, суккуби не здатні довго підтримувати перевтілення, але для тебе, здається, це аж ніяк не проблема. Не варто себе недооцінювати. Не даремно ж хазяїн вибрав саме тебе для завдання.

    - Дякую. Я і справді багато часу відточував майстерність. (років так сімнадцять)

    - Тому, напевно, в тебе й така прогалина в силі. До речі, я начебто всіх суккубів на дузі бачив, але тебе чомусь не пригадую.

    - Я тут недавно. Прибув із... центру? (Так же ж? Ваєр шось там говорив про спіраль і про центр.)

    - Ого... А звідки саме?

    - З... Сінгапура...

    - Не чув про таке місто.

    - Його недавно збудували. (Швидше змінити тему!) Тож, як довго звідси до брами?

    - Близько місяця пішим ходом. ( Бляха... Місяць пішки... Так ніякої мани не вистачить ноги перебирати. Крім того, ці покидьки ще й не сплять. Не кажіть тільки, що прийдеться йти без зупину.) – Слухай, я міг би тобі допомогти. Я теж колись був у подібній ситуації, і тому знаю як тобі.

    - Ти про що?

    - Ну... Власне мені не пощастило отримати вогняну магію, а як ти знаєш, в цій місцині це найдаремніша річ. Кожен демон, навіть новонароджений собакен володіє резистом. Звісно, як казав повелитель, маг вогню на поверхні найбільш смертоносна істота для людей. Не можу дочекатись, коли ми вже розпочнем війну... Тоді-то я й покажу все, на що здатен. Дурнуватий Калх подавиться від заздрощів... Колись я так само боявся виткнутись з домівки, але мені допоміг Калід. Він ловив для мене нижчих демонів і давав мені їх на забій. Тож з часом, завдяки йому, я зміг стати повноцінним демоном.

    - Тобто...

    - Я відчуваю, ніби повинен повернути цей борг. Тож давай я зроблю це для тебе. Завдяки вбивствам можна непогано підняти свій рівень.

    Я не на жарт злякався. Швидко роззирнувся навколо. Глянув під ноги. Вгору... Явної небезпеки не видно. Метеоритів немає. Армії роботів не чути. Виверженням вулкану не пахне. Мені чисто з міркувань фізики не може так щастити. На лобі проступив холодний піт. Відчуття, що як тільки я погоджусь на цей жест доброї волі, мене поглине гігантський підземний черв'як. Я проковтнув комок стальної вати в горлі і в важкому приступі параної тихо дав свою згоду. Одразу після цього я міцно заплющив очі і скрутився в клубок, проте нічого не сталося. Підозріло...

    На протязі кількох днів Німус притягував клієнтів у мій заклад швидкого убивання. Траплялись навіть ті здоровенні барсіки. Виявилося, що з моїми новими кинджалами їх можна вбивати одним ударом. Я підняв цілих три рівні, практично нічого не роблячи! Кількість моїх жертв вже перевалила за кілька десятків. Гадаю, тепер я можу вважати себе мисливцем на демонів. А що? Ті чуваки, котрі заганяють здобич за допомогою собак теж себе мисливцями називають. Все просувалось доволі непогано. Німус виявився досить хорошим хлопцем. Він не задавав зайвих запитань, коли я сказав, що мені потрібен відпочинок, через мою низьку витривалість і великі витрати мани. Доводилось ховати ноги під плащем, коли лягав спати. Добре, що після становлення напівдемоном сон мені потрібен значно рідше. Як виявилось, Німус навіть прихопив із собою води, зважаючи на те, як жадібно я її пив при нашій першій зустрічі. Гадаю, ми тепер з ним друзі, навіть попри те, що він має намір повбивати всіх людей. Єдине, що мене бентежить – це те, що він постійно ниє про чай.

    Але трохи згодом, впевнено просуваючись випаленими степами, я відчув дивну слабкість. Я вже встиг забути про подібні відчуття, але вони мене, на жаль, не забули. Здається, в мене температура. Ломота в тілі та головний біль також не забарилися. Важкий озноб скував мої рухи. Сконцентруватись для ходьби я більше не міг. Я впустив одну важливу деталь: регенерація не дорівнює зціленню. Коли поруч був Грок, хвороби мене зовсім не хвилювали. Але тепер... Невже я підчепив якусь пекельну бацилу? Я ж напівдемон! В мене повинен бути імунітет! Кричи – не кричи собі в умі, а легше від того не стане. Я почувався зовсім погано. Німус збентежено стояв над моїм тілом, абсолютно не розуміючи, що зі мною відбувається. На його обличчі відбивалось щире хвилювання.

    - Німусе... Допоможи мені підвестися. Я хочу відлити...

    Без зайвих слів демон мені допоміг Чорт... Що ж робити? Не думаю, що десь поруч є аптеки.

    - Можеш мені потримати? Бля... Можеш мене потримати?

    Якось спершись на плече напарника, мені все ж вдалося втриматись на ногах.

    - Може це від тривалого перевтілення? – Запитував він – Може все таки варто перервати магію?

    - Ні, не варто... Зі мною... Все добре... Зі мною все ок... Зі мною... СУКА НАХУЙ БЛЯДЬ!!! ЦЕ ШЕ ШО ЗА ХУЙНЯ!!!

    Я дивився на свою хуйню, і не міг відірвати погляду від того невимовного жаху, що мені раптово відкрився. Ніби хтось заїхав мені кувалдою під дих і кудись забрав з-під ніг землю. Я був шокований до глибини душі одним неймовірно жорстоким фактом: здається, в мене сифіліс.

    Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

    Вподобати!
    Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.