Зміст
  • 1. Удача - неймовірно корисний параметр
  • 2. Highway to hell
  • 3. Та все в мене гаразд із психікою
  • 4. Show must go on
  • 5. Крок вперед
  • 6. Спроба №5
  • 7. Маріонетка
  • 8. Бар
  • 9. Співбесіда
  • 10. Стокгольмський синдром
  • 11. Місія нездійсненна
  • 12. Ананас
  • 13. Статус
  • 14. Goodbye moonmen
  • 15. Вертикальна межа
  • 16. Пташечка
  • 17. Га?
  • 18. Відчайдушні заходи
  • 19. Стукіт твого серця
  • 20. Борги
  • 21. Романтика і пекло
  • 22. Дарунок на згадку
  • 23. Телепортація
  • 24. Зрадник
  • 25. Хороший, поганий, злий
  • 26. Mortal Kombaaaat!!!
  • 27. Пекельна бюрократія
  • 28. Санчо Панса
  • 29. Похмілля в пекласі
  • 30, Розділ тридцятий. Філософський, бляха...
  • 31. Вірус
  • 32. Ланки
  • 33. Загін самогубців
  • 34. Подих Смерті
  • 35. Суботній вечір в пеклі разом з Ілоном в Масці
  • 36. Втеча неможлива
  • 37. Піраньї
  • 38. Під куполом
  • 39. Портал
  • 40. Перелом
  • 41. Дід Піхто
  • 42. Десять (насправді 50) маленьких демонів
  • 43. Благі наміри
  • 44. Колесо Сансари
  • 45. Ah shit, here we go again
  • 46. Push the tempo
  • 47. Дива дивні
  • 48. Експеримент
  • 49. Особливості сімейних стосунків в пеклі
  • 50. Мерзенна вісімка
  • 51. Крихітка на мільйон та тектонічні зрушення
  • 52. Лиходій тижня
  • 53. Недільний вечір в пеклі з Ілоном, проте вже без маски
  • 54. Горизонт подій
  • 55. 251%
  • 56. Незначні труднощі
  • 57. Те, що нас не вбиває
  • 58. Спіраль
  • Післямова
  • 49. Особливості сімейних стосунків в пеклі

    Довго не думаючи, ми покинули місто. Аш виявився надто швидким на підйом. Мабуть, його жене вперед думка про моїх діток. Мене ж вона аж ніяк не тішить. Я ще надто молодий, щоб стати батьком! Мені лише... за сорок. Ого. І чому мені здавалося, що я буду вічно молодим? Може він і має рацію. Але як би там не було, я не хочу мати нащадків... кроненбергів. Так що цей план мені зовсім не подобається. Зате мені не терпиться подивитися на цю праматір. Гадаю, вона є чимось на зразок королеви мурах. І якщо мені вдасться її прикінчити, то я практично винищу весь демонічний рід під корінь. Вона мусить бути найдревнішою демонесою, а значить капець якою сильною. Навіть не так. Вона мусить бути ну просто писдос якою сильною. Але мені, можливо, вистачить лише одного проникнення, щоб її вбити. Ми вже це проходили. Тому все залежить від способу зачаття. Я не знаю, як у них тут все заведено. Може їм для цього достатньо в шашки зіграти, чи шось таке. Якщо ж весь процес стандартний, то в мене виникає абсолютно закономірне питання:

    - Слухай, Аш, а як виглядає праматір? (раптом вона дуже сексапільна мамочка, і всяке таке. Тоді я подумаю про те, щоб дати життя моїм кроненбержатам. В моєму-то випадку не варто про це все паритись. Хіба що вони, усвідомивши потім свою потворність, захочуть мене вбити. Але це навряд, оскільки, швидше за все, їхні розумові здібності будуть на рівні табуретки.)

    - Арахнід. Чорне черево десять кроків у довжину, вісім лахматих лап, червоний тулуб звичайного зросту з двома довгими руками та невеликими крилами. Мурашина щелепа, десять очей, чотири гострі роги, і чорне шовковисте волосся.

    Абзац… Ну хоч волосся гарне. Я сподіваюся, що вона має при собі лопату, бо я не бачу, щоб хтось її взяв із собою.

    Схоже, дорога на нас чекає довга, бо мені знову доводиться трястись у возі. Потрібно за цей час приготувати який-небудь план. На шляху до нас приєдналося ще двоє демонів, тож зараз їх вісім плюс Аш. Напевно, я зачекаю до кінця, коли генералові доведеться звільнити мене. Щоб зробити це самому необхідно багато зусиль. До того ж, ніщо не захищає мене від повторного закристалення. Але… В той момент всі будуть насторожі. Та й не факт, що він мене повністю звільнить. Він може залишити ззовні лише ту частину мене, про яку ми довго говорили в попередньому розділі. В такому разі, під час зачаття, як би бридко це не було, я повинен захопити нервову систему праматері, і за допомогою її тіла вбити Аша. Але є маленька проблемка із цим планом. Навряд чи в мене встане на десятиметрового павукоподібного демона.

    - Слухай, Аш. Якщо ти хочеш, щоби все пройшло добре, то принеси мені чорний пакет, десять кроків завдовжки. І ще слід було захопити з собою суккуба.

    - Навіщо?

    - Інакше на нас чекає провал.

    - Не розумію, про що ти. Суккубша залишилася доглядати того хлопця. Хоч він і людина, але все ж таки цілитель. Після твоєї витівки він мені ще знадобиться.

    - Ти залишив з ним одного суккуба?

    - Так. А що?

    - От скажи мені: ти начебто розумний демон, а твориш такі дурниці.

    - Я завжди дію раціонально. Вона непогано підійде для цієї роботи.

    - Здається, я чую, як хтось довбає молотом кристал…

    - Що? Я нічого не чую.

    - Забий, я це до того, що залишати їх удвох – дуже погана ідея. Не знаю, чи вистачить йому мани, щоби постійно лікувати себе від венеричної радіації.

    - Я наказав їй не чіпати хлопця.

    - Угу… Здається, я чув, як кристал тріснув.

    Гаразд, використаю чіти в разі чого. З моїми здібностями імпотентом я ніколи не стану. Але пакет все одно потрібний. Хоча би вже собі на голову.

    - Гей, я вимагаю продовження історії!

    А… точно… За нами вв'язався іще один набридливий труп.

    - Що було далі з Ілоном Нагібатором?

    - Блядь... Він помер.

    - Ні! Так не можна! В історії має бути нормальний кінець!

    - Він помер, і більше ніхто його не зайобував. Ахуєнний кінець. Я йому заздрю.

    - Він найсильніша істота у Всесвіті. У нього всі камені нескінченності. Як він міг померти?

    - Траванувся шаурмою на вокзалі.

    - Так нечесно. Останнім часом ти дуже змінився. Раніше ти сам хотів, щоб я тебе слухав, а що тепер?

    -…

    - Не ігноруй мене!

    - Будь яке слово, сказане мною, буде потім використане проти мене. Я пас.

    - От же впертий. Може тоді розкажеш якусь нову історію?

    - Я тобі блядь хто, Шахерезада?

    - А це хто?

    - Одна бідна дівчина, яка тисячу днів розповідала казки щоб... Ні, прибери свої розвішені вуха нахуй.

    - Та годі… Хіба тобі так складно?

    - Дуже.

    - Це тому, що тобі доводиться виступати перед глядачами? Знаєш, мені все одно, якщо ти уявлятимеш, ніби мої геніталії співають, взявшись за руки. Тобі ж це допомагало в дитинстві?

    - Сука…

    - Думаю, ніхто тут не образиться.

    - Хто-небудь, вбийте його... благаю.

    - Гаразд, тоді може ще раз розповіси про Фродо і братство Ку-клус-клана? Хлопцям має сподобатися.

    - Ні…

    - Про Атаку Ботанів?

    - …

    - Тоді мою улюблену! Про заборонене кохання Адольфа та Йосифітти. Ні? Тоді я сам розповім. Слухайте!

    - Уааа….

    - Немає повісті сумнішої по світу, ніж повість про Адольфа й Йосифітту… Блін, в мене так не виходить.

    - Перша гарна новина за день.

    - Ну, будь ласка... Ем... До речі, я так і не знаю як тебе звуть.

    - Ніяк.

    - Здається, його Ілоном звуть. – Різанув мене Аш.

    - От же ж блядь…

    - Це що, тебе на честь Ілона Нагібатора назвали?

    - Ні…

    - Ахаха, звісно... Або... Стоп, ти випадково не підставив своє ім'я в історію?

    -…

    - АХАХАХА! Точняк! Як же це жалюгідно! А я-то думаю, шо за ім'я таке тупе.

    - Ти ніхріна не розумієш.

    - Ага... А може ти і всю історію спеціально про себе придумав?

    - Повір, моя історія не гіршою буде. До речі, ти не міг би собі вибрати інший труп? Бо дибільний дух в дибільному тілі це вже якось перебор.

    - Нє. Мені воно подобається. Незвичайні відчуття. Завжди було цікаво, як це бути людиною.

    - Досить паршиво.

    - Є свої плюси. Така легкість, ніби будь-який вітерець може віднести тебе далеко за обрій.

    - Скоріше б він це вже зробив.

    - Хаха. Не так швидко. Мене легко знайти, але дуже складно позбутись.

    - Блядь, девіз… більшості речей у світі. В основному тих, що неприємні.

    - Хочеш сказати, що я неприємний?

    - Якщо я відповім на це питання, то ризикую залучити себе до довгої безглуздої дискусії.

    - Це неминуче.

    - Минуче.

    - Ну ну… спробуй. Гей... Що?... Що сталося? Стривай... Де?.. Що за... Як ми тут...

    - Це називається таймскіп. Тобі ше вчитись і вчитись.

    Ойой… Довгою ж видалася дорога... Вона була сповнена пригод і всіляких небезпек. Не раз нам доводилося бути на волосині від смерті. На шляху нам зустрілося багато добрих та злих демонів. Безліч різноманітних неймовірних істот. Загадкові місця, прекрасні гори і моторошні підземелля. Багато цікавих подій сталося. Багато різних емоцій довелося пережити. Але, здається, ми нарешті дійшли!

    Прямо перед нами височів величний білий курган, декілька кілометрів у діаметрі. На його вершині виднілося дивне світло, що вигравало різними кольорами. До нього вгору вела вимощена каменем дорога. Схил гори був рівним і пологим. Він був всіяний величезними білими яйцями та шкаралупою від них, як зрештою і поля навколо. Власне, ця шкаралупа і надавала горі білого відтінку. Тут тинялася нечувана кількість собакенів, барсиків, і ще більших монстрів. Вони пильно спостерігали за нами своїми яскравими очима, але не наважувалися підійти ближче, ніж на сотню метрів.

    Ясно... Отже праматір - це гігантська курка. Якщо подумати, то досить логічно, що демони з'являються з яєць. Інакше їхній процес народження мені важко уявити.

    Ми мовчки піднімалися вгору. На диво мовчки. Вілсон, напевно, ще досі не оговтався після таймскіпу. Світло ставало все ближче і тьмяніше. Воно набуло куполоподібної форми, всередині якої можна було розрізнити темний силует величезного павука. Істота ніби знаходилося всередині гігантської мильної бульбашки. Як з'ясувалося пізніше, це світло випромінював магічний бар'єр, що захищає праматір. Перед самою вершиною нас зустріли двоє здоровезних демонів із величезними сокирами.

    - Аш, що тебе привело сюди? Час для нового покоління ще не настав. Її величність відпочиває.

    Так, скрупульозність генерала дуже точно передала її зовнішність. Але я додав би ще разюче відчуття огиди, страху і бажання забратися звідси якнайшвидше. Вона безперервно дивилася на мене своїми десятьма очима. Ну чи тільки шістьма… Це не важливо в принципі. Важливо те, що я відклав цеглину від її погляду.

    - Пропусти їх, Рід. - Пролунав всепоглинаючий жіночий голос. Він звучав з усіх боків одразу, і крім нього більше не було нічого чутно. Він луною відбивався в голові і викликав дивний невиразний холодний страх в душі. - Я хочу поговорити з Ашем.

    - Як скажете, моя пані.

    Вартові розступилися, вказуючи нам шлях вперед. Ми впритул підійшли до мильного бар'єру, який, скоріш всього втримували магічні камені, вмонтовані в платформу навколо вершини кургану.

    - О, і ти тут, Зідаре. Ще не помер?

    - Дуже смішно, Сиріє, ти ж знаєш, що я перший кому вдалося стати безсмертним.

    - Твоє безсмертя хибне. Ти звичайний паразит, ось хто ти.

    - Слухай, а це вже якось грубо.

    - Така правда. Твоя справа, ображатись на неї чи ні. Особисто я не бачу в цьому сенсу. Ти живий, поки довкола тебе є життя. Що ти робитимеш, якщо у світі не залишиться трупів?

    - Щось придумаю. Принаймні я завжди зможу залишитись тут, разом з тобою. Час не має влади над смертю в пеклі.

    - Ти не підеш на поверхню разом із усіма?

    - Не думаю… Там трупи швидко гниють.

    - Ясно... То що ви мені привезли? Не терпиться подивитися ближче.

    - З усією повагою, пані. - Виступив уперед Аш.

    - Що це за дивна істота?

    - І це я блін дивний?

    - Мовчати! – Заволав охоронець.

    - Спокійно, Рід. Нехай каже.

    Після цих слів з її черева вивалилося величезне яйце і покотилося вниз схилом, з легкістю подолавши мильний бар'єр. На мій подив, абсолютно ніхто не надав цьому уваги.

    - Це напівкровка. Напівдемон. Я вважаю, що це результат роботи Піра.

    - І що в ньому такого?

    - Він надзвичайно сильний. Він зумів убити сотні демонів і навіть моїх підлеглих, лише на вісімдесятому рівні.

    - Невже?

    - Бачив усе ось цими очима! Хоча ні, не цими… Коротше це правда. - заступився Вілсон, або як його назвала праматір - Зідар.

    - Справді?

    - Так, моя пані. І я хочу запропонувати його кров для нового покоління.

    - Цікаві в тебе ідеї, Аш. Зізнатись, ти завжди мені цим подобався. На відміну від інших, тебе дійсно хвилює питання добробуту нашої раси.

    - Дякую, моя пані.

    - Я відчуваю в ньому споріднену кров. Демонічну кров. Тому гадаю, можна спробувати. Хоч час ще не настав, але я хочу її випити. Цікаво дізнатися, яка вона на смак? - Ще одне яйце покотилося геть, і знову ніби ніхто цього не помітив. Я одразу згадав ту сценку з Х'ю Джекменом в муві 43. Невже нікого не турбує, що твій співрозмовник відкладає яйця прямо під час бесіди? - Думаю, ти хочеш встигнути виростити покоління до початку вторгнення, чи не так?

    - Ви, як завжди бачите мене наскрізь, пані. Мені дуже шкода, що доводиться використовувати цю істоту для такої благородної мети. Якби ж наш Володар міг подарувати нам нових гідних воїнів...

    - Не згадуй про нього. Невдячний. Все він може... Цей козел просто не хоче сюди приходити.

    - Як я його розумію… - Неочікувано сказав я вголос.

    - Мовчати! – Вивергнувся вулканом вартовий.

    - Спокійно, Рід. Мене не турбують шпильки від моєї їжі.

    - Шо? Їжі? А хіба в нас тут не шури-мури мають бути?

    - Не розумію, про що ти, їжа. Я хочу всю твою кров, до останньої краплі. Скоріше віднесіть його на вівтар!

    Збоку була встановлена величезна чаша, з дна якої виходила тонка трубка, що пронизувала бар'єр і прямувала до голови монстра. Така собі годівничка. Моя кришталева труна злетіла в повітря, і зависла якраз над нею вниз головою. Виявляється, для зачаття потрібна кров у прямому значенні цього слова. А я через всі ті божевільні пригоди в дорозі зовсім забув придумати план порятунку! Тонкий гострий кристал вже був біля мого горла. Мені пиздець! Хоча… В сраку план! Потрібно діяти!

    Я заплющив очі. Максимум зосередженості. Прискорення мислення на повну! Зруйнувати саркофаг! Разом з гучним вибухом, кристалічний пісок вмить розлетівся на всі боки, яскраво іскрячи тисячами маленьких блискавок. Я звільнився. Повільно падаючи на вівтар, я відразу ж завдав удару магією в голову Аша. Мені потрібна всього мить… Швидким рухом я кидаю свій кинджал у ворога. Так, я ніколи не лягав спати неозброєним в пеклі. У сповільненій зйомці я дивився, як мій кинджал летить через хмару наелектризованого пилу прямо в око генералові. Ніхто з решти демонів не встиг зреагувати. Здивування на їхніх обличчях тільки-но збирається з’явитися. Нестерпні мікросекунди тікають в небуття. Ось ніж вже майже досяг цілі, але в останню мить перед ним виріс кришталевий щит. З тихим дзвінким звуком знаряд вдарився в нього і впав на землю, а я, так і не торкнувшись вівтаря, знову опинився закованим в пастці.

    - Хех... Непогана спроба... Ти справді дуже небезпечний тип. - Сказав Аш. - Тебе потрібно якнайшвидше усунути.

    - Ну, вже ні... Я не для того стільки часу лайно жер, щоб так просто здохнути.

    - Але все ж таки прийдеться. Помри.

    - Згоден…

    Довгий кришталевий спис утворився в повітрі. Він вже був готовий продірявити мені голову, але натомість несподівано розпався на атоми, після того, як один із вартових, що стояв позаду, зніс Ашу голову своєю сокирою. В його очниці стирчав мій другий кинджал, з прикріпленим до його руків’я тонким мотузком із жил собакенів. Демонічні жили непогано проводять струм, між іншим.

    Ера дистанційного керування настала!

    Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

    Вподобати!
    Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.