1%

- Якого?... – Демон не скривився від болю, а лише виразив легке здивування.

- Салют. – Відповів я йому.

- Ти? Як ти тут?...

- Пішочком.

Настала невеличка пауза. Повелитель покосився на кинджал, що ледь пробив його шкіру на долоні.

- Серйозно?

- Ага... - Кивнув я вдоволеною пикою.

- Це ти мене так хотів вбити? В руку?

- Ну, я подумав, а раптом в тебе також якась хрінь, типу як у того чмиря, що його вдарити було нереально. А бокал пива з такою функцією взяти не вийде от я й припустив...

- В мене імунітет до будь якої отрути. – Вочевидь демон подумав, що я користуюсь такими підлими методами. А він про мене хорошої думки, скажу я вам.

- Взагалі-то алкоголь теж вважається отрутою. Тож я би не дуже хвалився...

- Де Аксіс? – Різко відрізав демон.

- Мертвий. Як і інші твої генерали. Я ж казав, що персонал в тебе так собі. Подякуємо за це твоїй добродушності. – Я вичавив із себе наймерзеннішу посмішку, яку тільки міг.

- Ясно... Це вже не важливо. – Якось надто спокійно відповів він. – Вони більше не потрібні. Зрештою, як і ти.

- А от ти мені дуже навіть потрібен. Хтось же повинен відповісти за ту всю сраку, шо я пережив. А пережив я дохріна. От скажи: думаєш, мені подобається виживанням займатись? У світі, знаєш, існує безліч більш приємних занять. Тож я вимагаю сатисфакції!

- Ахах... Вимагаєш... Дуже смішно. Не знаю, як тобі вдалося їх вбити, скоріш за все ти просто напиздів, але ти справді порівнюєш мене із ними? Ти набрався трохи статів, навичок, і вже думаєш, що можеш мені погрожувати? Як гадаєш, куди дівається весь той досвід, що ти недоотримуєш?

- І куди ж він дівається?... От так загадка... Може тобі в жопу?!

- Ого, так ти в курсі. Цікавий суб'єкт... Знаючи це, ти так сміливо зарвався до мене в замок. Ти або дохріна самовпевнений, або дохріна тупий. Так от, є ще один нюанс. Після того як ти вбив ту курву Сирію, я отримав титул першого демона, а разом із ним і одну доволі цікаву пасивку: плюс нуль цілих одну десяту відсотка до отримуваного досвіду, за кожного демона, вбитого ворогом раси. Здавалось би – повна хрінь, але завдяки тобі мій коф досвіду вже майже досягнув десяти тисяч відсотків. За останній місяць я три рівні підняв. Такого от уже десятки років не було. Тепер я зможу легко набрати тисячний рівень. Тож арівідерчі, мучачо. Ти був досить кумедним мобом.

Його очі засяяли яскравіше і от, здавалось, вони вивергнуть тонни нестримного пекельного полум'я прямісінько на мою бідолашну голову. Але ну вже ні. Не так швидко. Мені не потрібно багато часу, щоби скумекати, що до чого. В ту ж секунду рука повелителя демонів по моїй команді затулила цей гарячий погляд. Думаю, його тіло не програє його ж власній магії.

- Ні, ні, ні. Навіть не думай мене ігнорити. Ти ше досі не втямив? Твоє тіло тепер повністю під моїм контролем.

- Якого?.. Чому моє тіло мене не слухається?! Що за хрінь? ААААААА!!!! – Демон, чомусь, вирішив видерти власні очі. Дивний хлопець...

- Так от, про що ми говорили? А! Сатисфакція! Просто вбити тебе це вже якось не цікаво. Я жадаю кривавих збочень. Не дивись ти на мене так. Я є продукт вашої соціальної системи. Тож спершу ти в мене станеш справжнім повелителем болю, он як той бідолашний в кутку. – Я вказав на Толіка. (Я чомусь вирішив називати його Толіком.) Той вичавив із себе дивний, але безумовно радісний стогін у відповідь. – Ну, а потім я зроблю із твоєї черепушки унітаз і поставлю його в туалеті нічного клуба в якомусь смт, де тверезий відвідувач з'являється з частотою випадіння снігу в Сахарі.

- Стоп, що ти сказав?!

- Ем... Сказав, що на тебе чекає багато цікавих подій. Тож не варто зволікати.

- Ні, Останнє речення!

- Тобі не подобається ідея створення унітазу із твого черепа? Дивно, мені вона здалась блискучою.

- Сахара, унітаз... Ти що, апостол?

- Хто, блядь?

- Гравець, плеєр... Так? Блін... А я думав, ти моб.

Останнє питання вибило землю з-під моїх ніг. Гравець... Тобто, що?

- Що? Який гравець?

- Ну, віртуальний, бляха. Людина, що керує ігровим персонажем і бла бла бла...

- Тільки не кажи мені, що ти....

- Нуууу... так... Я реальна людина, не моб. Слухай, чуваче, я тут вже дохріна багато часу тусуюсь і навіть я ще відрізняю реальність від гри.

На мене знову нахлинув ступор. Я кілька секунд не міг поворушитись. Мої думки застрягли мені поперек горла і не могли зрушитись в жодному напрямку. Я навіть втратив контроль над нейронами демона. Той відчувши, що знову володіє тілом, легенько штурхнув мене в бік.

- Ей, ти як, бро? – Запитав він. Його тон різко пом'якшав.

- Як... Я?.. АХ ТИ Ж СУКА ЇБАНА ПІДАР КОНЧЕНИЙ ШОБ ТИ ЗДОХ ГАНДОН!!!

- ААААА!!!! – Я швидко повернув контроль над тілом демона, але втратив контроль над власною психікою. Як результат: володар почав шматувати власне тіло своїми гострими пазурями.

- ТИ БЛЯДЬ НЕ МІГ ТОГО ОДРАЗУ ДОГНАТИ?! ТИ ТУПИЙ ДИБІЛ, ТЕБЕ ТІЛЬКИ СЛОВО УНІТАЗ В ЧОМУСЬ НАСТОРОЖИЛО?!

- Заспокойся! АААА!

- Не заспокоюй мене, кретин!

- Це через локалізацію! Тут всі моби так говорять! Я просив зробити мені патч із нормальним лексиконом!

- Що?... – У мене почало все крутитись в голові. Всі слова перемішались і утворили собою велетенську купу лайна. Настільки велику, що сусідні планети почало здувати смердючим космічним вітром. - Що тут взагалі відбувається? Де я? Як звідси вибратись?

- А ти хіба не в курсі?

- А СХОЖЕ ЩО Я В КУРСІ?!

- Тихше, я все скажу. Тільки заспокойся. Це гра із повним зануренням, створена на базі квантових комп'ютерів. Не розумію, як ти тут опинився, і про це не знаєш?

- Дурня якась... Гра? Але... Я ж помер.

- Тобто?

- Тобто так як ти зараз здохнеш, якщо задаси іще бодай одне тупе питання. В'їхав у дерево на швидкості сто двадцять кілометрів на годину.

- Он воно що... В цьому є сенс.

- Охренінний сенс! Прямо блядь найсенсовіший сенс! Може ти мені його блядь поясниш, будь ласкавий?

- Спочатку цю технологію створювали, щоб допомогти людям вийти з коми, розумієш? Ти не помер, бро! Чекай... Ти що, правда думав, що переродився у фентезі? Серйозно? Таке ж тільки в мультиках буває.

- Тобі пизда...

- Ні! Ні! Стрива... ААААА!!!!

- А що я блядь мав думати, коли став безпомічним немовлям?!

- Немовлям?

- Я пам'ятаю, як з вагіни вилазив!

- Що?! Тобто, система рестарту працює так? Чорт забирай... Тоді мені точно не можна помирати. Це блін якийсь захмарний рівень хардкорності.

- Рестарту?

- Коли помираєш, то втрачаєш всі скіли і починаєш гру в новому випадковому тілі. Збережень тут немає. Все для реалізму. Це все супер секретна забавка для вершків суспільства. Всепоглинаюча віртуальна реальність.

- Тобто... Я в матриці?

- Ну, щось типу того...

Я трохи задумався. І в своїх роздумах я швидко дійшов до однієї нагальної думки. Я дістав свій другий кинджал, і втупив у нього погляд. Я зосередив на ньому всю свою увагу, тому мені прийшлось стулити не на довго рота.

- Ей, бро, ти ще тут? – Захвилювався демон.

- Не заважай.

- Що ти робиш?

- Намагаюсь зігнути кинджал.

- Що?

- Немає ніякої ложки...

- Слухай, хлопче... В тебе явні проблеми з головою. ААААА!!! Добре, добре, вибач. Я тебе розумію, бро. Мене це все теж заїбало. Я тут вже дві тисячі років сиджу. Якби не режим сплячки, я би вже давно йобнувся. Слухай, може би ти мене відпустив, і ми нормально поговорили?

- Спочатку зніми з мене цю їбану спеціальність.

- Оооуукееей... - Занадто підозріло сказав демон. - Мені для цього потрібне моє тіло.

- Не пизди. Давай знімай.

- Тут така штука, цю спеціальність неможливо зняти.

- Еххх... Ясно... Ну що ж, бувай здоровий!

Рука демона замахнулась, щоб відтяти собі голову.

- Чекай! Це нічого не змінить!

- Немає рабовласника – немає раба. Дуже просто.

- Звісно, розкажи це тим тисячам темношкірих, які сотні років підтирали вам біломазим покидькам сраки. Не так все просто. Того, хто піднімав руку на господаря очікувала доля гірша смерті.

- Що за хрінь ти несеш? Ти що, нігер?

-

/ Попередження /

/ Ви вжили заборонене слово /

/ Всі ваші характеристики зменшились на 1 /

-

- Що за йоб твою мать?..

- Це моя ексклюзивна пасивка.

- Ах ти ж виблядок! Ти взагалі в курсі яким трудом мені ці очки дісталися?!

- Я не винен, що ти расист.

- Тобі срака!

- Ти не позбудешся штрафу, якщо вб'єш мене.

- Не спробую – не дізнаюсь.

- Гаразд, ось в чому справа. Розумієш, мені було лінь качати перса, тому я забашляв розрабам, щоб зробили мені спеціальний скіл. І просто так дохнути я не хотів, тож сказав тим підарам, щоб вони шось придумали. Я хотів якось керувати рабами, але уйобки сказали, що це антигуманно. Ага, сотні років тому їх це не надто хвилювало. Короче, вони зробили так, шо після моєї смерті штраф не знімається. Їм так було простіше всього. Менше роботи з кодом. Суки... І як це, блядь, мало вплинути на бажання мене вбити?

- І справді... Не дуже шось впливає.

- Чекай, чекай! Я теж тут застряг. Я теж хочу вибратись. Той гандон очкастий закрив мене в цій дірі, і тепер я не можу вийти з гри, уявляєш? Хоч тут час і йде швидше ніж в реалі, але мені ж то яка різниця?! Покидьок закрив мене на дві тисячі років! Цілих дві мать його тисячі років!!! Причому насрати скільки разів я здохну – все одно респнусь тут. Короче, повна срань...

- Про кого ти говориш?

- Про розробника, шоб його... Козел дізнався, що я трахаю його дружину, і через це запхав мене в цю діру. Я що, винен, що вона моя фанатка? А що найгірше – зробив усіх демонів і мене разом із ними імпотентами. Єдина, кого я тут міг вжарити, була та потвора, шо ти вбив. Той моб, до речі, дуже схожий на того гада. – Він вказав на Толіка.

- Ну і? Хочеш, щоби я тебе пожалів? Ти взагалі в курсі, шо мені прийшлось через тебе пережити?

- Я все тобі відшкодую, коли ми виберемося! Я дохріна багатий! В мене стільки бабла, що тобі й не снилося, бро. Знаєш хто я такий?

- Хто ти такий? Цікаво, чи існує слово, яке здатне увібрати у себе всі можливі образи на світі?

-Слухай сюди, приятелю:

Now that that don't kill me

Can only make me stronger

I need you to hurry up now

Cause I can't wait much longer...

Саме так... Він щойно читав реп...

- Ну, впізнав?

- Нє.

- Я Канья Вест, твою сраку.

-.........

- Серйозно? Ти не знаєш, хто я?

- Щось не пригадую... А, це ж твоя жінка мала таку жопу, що в ній можна було зберігати всі золотовалютні резерви США?

- Що ти сказав, мудило?! ААААА!!!! Припини! Мені ж боляче! ААА!!! Будь ласка! Система блокує мені тільки сімдесят відсотків болю. ААААААА!!!

- Чувак, ти тупо риєш собі могилу.

- ААААААА!!!!

- Не всі такі особливі, як ти. Де в кого таких бонусів НЕМАЄ!!!!

- АААААА!!!!

- Як звідси вибратись!?

- Вихід є...Той підар залишив портал. Виблядок сраний... Звідки мені знати їбучого Шопена? Я репер, а не якийсь скрипач задрипаний! Вийти крізь браму я теж не можу. Залишається один варіант – зламати систему к єбєням. Нам вдалось знайти той костиль, що підтримує тут магію, але його не так просто знищити.

- Дибіл, я про цю матрицю питаю.

- Зазвичай із цим проблем немає. Функція виходу є у статусі, але мені її обрізали.

- В мене нічого подібного немає.

- Вітаю, бро. Не знаю як, але напевно ти теж якось насолив тому виродку.

- Маячня якась...

- Ти там у твітері нічого провокативного не постив часом?

- Я нормальна людина. Мені немає потреби вийобуватися своїми тупими думками перед тими, кому на них насрати. Інших варіантів немає?

- Є один. Якщо досягнути тисячного рівня – можна отримати абсолютні права. Після цього ти стаєш справжнім богом. В цьому й була першочергова ціль гри. Це турнір апостолів. Як ти помітив, ця реальність практично не відрізняється від справжньої. Ну, за виключенням звісно демонів і так далі. Кожен хоче відчути себе Богом. Мені майже вдалося. А з твоєю допомогою я зможу витягнути нас обох. Я засиплю тебе грошима. Ти будеш буквально купатися в золоті, коли ми виберемось.

- Слухай, я от дечого не розумію. На скільки ж швидше тут йде час, якщо сімнадцять років тому я ще бачив тебе по тєліку?

- Хрін його знає. Я не пам'ятаю, коли вперше сюди потрапив. Так що, по руках? Нуж бо, ми ж з тобою цивілізовані люди. А хочеш, я влаштую тобі тут справжній рай, коли досягну тисячного рівня? Будь яка твоя найзбоченіша мрія буде реалізована.

- Гадаю мої мрії дещо негативно відобразяться на твоєму самопочутті.

- Та годі тобі, ти ж сам хотів влаштуватися до мене, чи не так? Будеш моїм генералом.

Ця пропозиція занадто спокуслива. Ніби сам диявол вручає мені едемське яблуко. Стоп... Власне... Короче, як повинна вчинити розумна людина? Я стільки історій пам'ятаю, де були подібні пропозиції, і тих, хто на них погоджувалися, нічого хорошого не чекало. Цей сюжет вже давно заїжджений, і я ризикую порушити авторські права того, чиїх авторських прав порушувати не прийнято. А з моєю-то вдачею надіятись на хороші наслідки немає сенсу. Тож відповідь напрошувалась сама собою:

- Я згоден.

- Чудово!

- Хочу віллу в Італії і ще одну десь в Каліфорнії. Яхту, власний літак, кілька спортивних авто і пару десятків мільйонів доларів. Я скромний. Мені для життя багато не треба.

- Ну так... Скромність – друге щастя.

- Щось не так?

- Ні, ні, все гаразд, все буде як ти сказав. То може ти мене відпустиш вже? І як ти взагалі моє тіло контролюєш? Це якась занадто чітерна навичка. Не скажеш, де роздобув?

- О, братан, ти будеш в захваті. Школа юних чародіїв «Біля скелі» завжди рада новим учням. - Я дістав Валєру з руки Каньї. - Справа в кинджалі. Мені достатньо пробити ним шкіру, щоб отримати контроль над чужим тілом. От тільки потрібен прямий контакт, щоб обійти ауру.

- Капець, імба... І що ти за нього віддав?

- Свою цноту.

- Я серйозно.

- Я теж.

- Ну гаразд, не хочеш казати, то нехай. – Демон підвівся і навпомацки вибрався із басейну. - Ніхріна не бачу. Обов'язково було мені очі видирати?

- Завались. Скажи ліпше дякую, що все інше лишилось на місці. Крім того в тебе полюбому є якась навичка на регенерацію чи шось подібне.

- На жаль вона не така швидка, як хотілося б. В мене ще є тепловий зір, але в цій дірі ним користуватись безглуздо. Тут все гаряче. Слухай, бро, я от ніяк не збагну, як ти сюди потрапив?

- Знущаєшся?

- Наскільки я знаю, я не можу зробити гравця своїм рабом. Може я чогось не второпав, або стався збій... Не знаю. Але ти і про гру ні сном ні духом. Хоча, якщо врахувати, що ти зараз лежиш в комі, то воно й не дивно. А може ти увійшов у гру з побічними ефектами? Док казав щось про можливість втратити пам'ять. Так чи інакше, виникає питання – чи варто мені вважати тебе гравцем?

- Та хоч Елвісом, мені насрати.

- А от і ні. Справа в тому, що в цієї гри є певні правила. Лише один може стати богом, розумієш? Кооператив не вітається. А хто це має бути, якщо не я? Я єдиний, хто достойний цього. Я його величність повелитель демонів! Я чорний бог нового світу!...

- Мммм... Дві тисячі років, кажеш?

- Знаєш, я би можливо і дозволив би тобі побути на свободі, але ти занадто небезпечний. – В очницях демона знову запалав вогонь.

- Ти на що це натякаєш, бро?

- Я ж одразу зрозумів, що ти не моб, та ти був таким корисним... Ехх... Даремно ти все таки мене не вбив, хлопче... Поневолювач! – Вигукнув Канья, після чого в його руках матеріалізувався до болі знайомий предмет. Так звався грубий металевий стрижень із розпеченим до червона кінцем у формі спіралі.

- Моя мама подібною штукою пюрешку товкла.

- Вибач, бро, я тобі збрехав. Я все таки дожав тих задротів, щоби отримати функцію контролю над рабами. Ти будеш моїм цуценятком, поки я не досягну тисячного рівня, а потім я тебе просто прикінчу. Не злись на мене, таке життя.

Канья підняв свою товкачку в моєму напрямку, і гордовито промовив:

– На колі.... – Але договорити йому не вдалось. Він стояв розгублений, не в змозі зрозуміти, що відбувається. Його тіло знову перестало йому належати, хоч я й стояв у десяти кроках від нього. Про прямий контакт не могло бути й мови.

- Ех... Я прямо дупою чув, що нічого хорошого зі мною чисто за законами фізики статись не може. Ти досить неуважний, чуваче. Як ти міг не помітити цей мотузок, що з'єднує мою руку і кинджал, що я непомітно встромив тобі в спину? Тебе цікавила моя здібність? Насправді в ній немає нічого хитрого. Я просто керую електрикою в твоєму тілі і все. Для цього мені не потрібні заклинання чи якась інша хрінь. Недолік системних навичок в тому, що їх потрібно активовувати голосом. Дуже незручно, як на мене. В мене є одна така, і я почуваюсь ідіотом кожного разу, коли нею користуюсь. Хоча це здебільшого через те, що вона змушує всіх навколо кидатись на мене. Хто при здоровому глузді буде її юзати?

Я підійшов до демона і вихопив у нього тавро.

-

/ Ви не є власником даного артефакту /

/ Ви не володієте необхідними навичками для використання даного артефакту /

/ Функції артефакту для вас заблоковані /

-

- Оу... Системо, ось тут ти помиляєшся. Вочевидь у тебе дуууууже обмежена фантазія.

Я підморгнув повелителю демонів після чого той повільно повернувся на сто вісімдесят градусів і став рачки.

- Ну що, Толік, ходи сюди, тобі має сподобатись це шоу. Будемо розширювати функціанал даного артефакту. Поняв, да? ФункціАнал, ахахахаха...