Зміст
  • 1. Удача - неймовірно корисний параметр
  • 2. Highway to hell
  • 3. Та все в мене гаразд із психікою
  • 4. Show must go on
  • 5. Крок вперед
  • 6. Спроба №5
  • 7. Маріонетка
  • 8. Бар
  • 9. Співбесіда
  • 10. Стокгольмський синдром
  • 11. Місія нездійсненна
  • 12. Ананас
  • 13. Статус
  • 14. Goodbye moonmen
  • 15. Вертикальна межа
  • 16. Пташечка
  • 17. Га?
  • 18. Відчайдушні заходи
  • 19. Стукіт твого серця
  • 20. Борги
  • 21. Романтика і пекло
  • 22. Дарунок на згадку
  • 23. Телепортація
  • 24. Зрадник
  • 25. Хороший, поганий, злий
  • 26. Mortal Kombaaaat!!!
  • 27. Пекельна бюрократія
  • 28. Санчо Панса
  • 29. Похмілля в пекласі
  • 30, Розділ тридцятий. Філософський, бляха...
  • 31. Вірус
  • 32. Ланки
  • 33. Загін самогубців
  • 34. Подих Смерті
  • 35. Суботній вечір в пеклі разом з Ілоном в Масці
  • 36. Втеча неможлива
  • 37. Піраньї
  • 38. Під куполом
  • 39. Портал
  • 40. Перелом
  • 41. Дід Піхто
  • 42. Десять (насправді 50) маленьких демонів
  • 43. Благі наміри
  • 44. Колесо Сансари
  • 45. Ah shit, here we go again
  • 46. Push the tempo
  • 47. Дива дивні
  • 48. Експеримент
  • 49. Особливості сімейних стосунків в пеклі
  • 50. Мерзенна вісімка
  • 51. Крихітка на мільйон та тектонічні зрушення
  • 52. Лиходій тижня
  • 53. Недільний вечір в пеклі з Ілоном, проте вже без маски
  • 54. Горизонт подій
  • 55. 251%
  • 56. Незначні труднощі
  • 57. Те, що нас не вбиває
  • 58. Спіраль
  • Післямова
  • 24. Зрадник

    - Але ж....

    - Вибач, Німусе, Я трохи збрехав. Я не суккуб... Але я також і не людина! Точніше тільки наполовину. Гей, якщо ти такий крутий цілитель, то мав би це зрозуміти!

    - Ха, що цей пуцвірінок собі дозволяє? Німусе, що це тут у вас за рольовухи?

    - Стули пельку! Ти уявлення не маєш, з ким говориш. Чи ти настільки бездарний, що не можеш відрізнити людину від напівкровки? Вилікуй мене, і мій батько щедро тебе нагородить.

    - Твій батько?

    - Володар демонів! Я син повелителя. Хоч моя матір була людиною... Ти ж це бачиш, чи не так? В людей роги не ростуть.

    Демони спантеличено вилупили на мене свої очі, не в змозі промовити і слова.

    - Добре, що я тебе зустрів, Айдене. Адже лише ти в змозі підтвердити мої слова.

    - Ілон?

    - Вибач, Німусе, це було необхідно. На кону надто багато.

    - Повелитель не може мати дітей від людей. – Не міг заспокоїтись Айден.

    - Не тобі розказувати, що повелитель може, а що ні. Батько старався тримати моє існування в таємниці. І те, що я вам зараз розкажу, повинно залишитися між нами. Це секрет державного рівня. Ми можемо знайти більш усамітнене місце?

    Айден вагався, але проти моєї переконливої гри в нього не було жодних шансів. Я іще з минулого життя мав талант пиздіти. Вкотре переконуюсь в його незамінності. Зрештою цілитель махнув нам рукою і мовчки повів за собою. Було б небезпечно розпатякувати державні таємниці серед натовпу. І поки ми йшли, я відчайдушно намагався ці таємниці створити. Добре, що в мене є баф на швидкість мислення.

    Ми увійшли в якийсь будинок, більш менш обставлений чимось схожим на меблі. Тьмяне світло від вогнища колихалось на кривих стінах і гралось тінями. Взагалі не розумію, для чого їм тут будинки. Не бачив, щоб тут дощі колись ходили.

    - Нас тут ніхто не підслухає?

    - Та наче ні.

    - Наче? Я вам тут не байки розказувати зібрався. Те що я скажу в жодному разі не повинно покинути цих стін. Справа надто серйозна. Негайно перевірте!

    - Ну гаразд... - Німус ще й досі не зміг отямитись від шокуючих новин. Він не знав, як себе вести, і, здається, покладався в цьому питанні на Айдена. Тобто, переконати мені потрібно саме горбаня. Звідси виникає питання: в чому ж я повинен його переконати?

    - Перевірив?

    - Тут нікого немає.

    - Перевір ще раз.

    - Для чого?

    - Обережність зайвою не буває. (як і час для вигадування казок)

    - Все чисто.

    - Подивись, чи немає навколо будинку підозрілих осіб.

    - Та нікого там немає, вже два рази дивився.

    - Справді? Ну гаразд... Тоді, щоб вам було зрозуміло, я почну свою розповідь із самого початку...

    Двоє демонів, затамувавши подих, сиділи напроти мене, жадібно очікуючи неймовірних откровень. Перед тим як почати, я взяв невелику паузу. Зовсім невелику. Кілька хвилин для атмосфери.

    - То ж... - Не витримав Німус.

    - Не перебивай!

    - Але ж...

    - Тихо! – Здається, вони схильні мені вірити, тому що цих моїх слів і справді вистачило, щоб заткнути рота демону. – Моя нікчемна матір померла під час пологів. Вона була людиною. Але мій повелитель був до мене милосердним. Він зростив мене як справжнього демона. Через свою жалюгідну матір, я був надто слабким, тому тренуватись доводилось в рази більше. Результату не було. В мене вже опускалися руки, та мій батько вбачав у мені потенціал. Я дуже схожий на людину. І відповідно, мені дуже просто проникнути в їхнє суспільство. Володар вже втомився від тих клятих суккубів. У них завжди тільки одне в голові, і покладатись на них в серйозних справах не можна було. Тож він відправив мене назовні, де я кілька років збирав інформацію. Ніхто в пеклі, крім мого батька і близьких до нього не знали про моє існування. Завдяки цьому мені вдалося викрити зрадника... Хазяїн цих земель заключив договір з людьми та ельфами на таємний союз. Відповідно до якого, він повинен підло вбити повелителя під час війни та зайняти його місце. Там, на поверхні, вже виділили землі для майбутнього королівства демонів.

    - Що? Ксірон зрадник? Такого не може бути! – Вигукнув Німус.

    - Тихше! Нас можуть почути! Тут його володіння, і кожен демон підпорядковується саме йому. Я боюсь уявляти, скільки тут може бути шпигунів. Розумію, важко прийняти цей факт, але вам прийдеться повірити мені на слово.

    - В тебе є докази? – Запитав Айден.

    - Ні. На жаль, мені не вдалось їх добути. Не можна було на це гаяти більше часу, тому я поспішив повернутися, щоб доповісти про все батьку. Але на шляху додому Ксірон мене спіймав. (Хоч ім'я його тепер знаю. А то все хазяїн та хазяїн... І справді себе як факін слейв почуваю.) Він довго мене катував і, зрештою, дізнався, хто я, і що мені відомо. Він боявся, що володар вже міг прознати про його задуми, тому відправив на поверхню послання, аби попередити своїх спільників і прискорити підготовку. Та він недооцінив мене. Я не настільки слабкий, як він собі гадав. Мене охороняли двоє демонів із останнього покоління, тому втекти виявилося не так вже й складно. Після цього Ксірон запанікував. Він думав, що я одразу піду до центру. Саме тому він вигадав тут недолугу історію про людину-втікача і назначив за мене винагороду.

    - Так ось чому ти прямував у інший бік? Щоби не потрапити йому до рук?

    - Не тільки. Те послання, що відправив Ксірон... В мене з'явився шанс здобути докази.

    - Але ж... Ти ж такий слабкий, що навіть від барсіків втікаєш. Як тобі це вдасться?

    - Саме тому мені й потрібна ваша допомога. Крім того, моя хвороба... Насправді, це наслідки катувань. З кожним днем я стаю слабшим. Ще трохи, і я взагалі помру. Вони катували мене за допомогою суккубів.

    - Що!?

    - Жесть... Це ж заборонено Женевською конвенцією!

    - Не хвилюйся, Німусе. Мені лише потрібне зцілення.

    - Айдене! Хутчіш вилікуй його!

    - Це все якось дивно... - Задумався Айден.

    - Ти мені не віриш?

    - Ні... Тобто так... Справа не в цьому. Вся та історія із людиною-втікачем із самого початку здалась мені вкрай дивною. За тисячі років не ставалось нічого подібного. Зізнатися, Ксірон мені ніколи не подобався. Він слабший ніж Ксафракс, як духом так і тілом. Не розумію, чому володар назначив саме його генералом. Марнославний, самозакоханий і абсолютно не здатний до управління. Гадаю, він спроможний на таку підлу зраду.

    - Чудово, тоді...

    - А що, якщо Ксафракс насправді каже правду? Що, якщо він не винен? Має ж існувати який-небудь спосіб ослабити кров демона. Якщо в хазяїна тісні зв'язки із ельфами та людьми, вони могли б дати йому якусь отруту, після якої ми й отримали останнє покоління. Ті слабаки тільки на такі підступи і здатні. – Раптово осяяло Німуса.

    - Може все таки повернемось до мого лікування? – Намагався вставити я.

    - Цілком можливо. – Проте мене ніхто не слухав. – В розвитку отрути вони могли досягнути значних результатів. Та тільки в Ксафракса до неї імунітет. Тут скоріше якесь закляття або дія артефакту.

    - Меч!... – Раптовий вигук Німуса змусив демонів заклякнути з відкритими ротами. – Саме тоді він викував для Ксафракса його меч!..

    - Все сходиться... Крім того. Що змусило Ксірона прийти сюди із центру? Я не багато демонів знаю, що роблять це добровільно. І в основному вони всі якісь фріки. Але в цьому є сенс. Брама практично під його контролем. Всі поставки, вся інформація – все під його наглядом. Якби не Ілон, що працював таємно від всіх, ми взагалі б ніколи не дізналися про зраду!

    Знову настала тиша.

    - Гааарааазд, то може...

    - І що нам робити? – Знову перебив мене Німус.

    - Вилікувати мене!

    - Треба попередити володаря. – Відповів Айден.

    - Але хто нам повірить?

    - Так, ти правий. Спершу ми повинні добути ті докази. Ми повинні перехопити послання. (О, він сказав «ми»? чи це хороший знак?)

    - Німусе, ти вирушиш разом з Ілоном перехоплювати посланця. Зазвичай для цього використовують суккубів, тому у вас не повинно бути проблем із цим. Що ж до мене, то я вам тут не помічник. (Взагалі-то триндець який помічник! Ти лікувати мене будеш чи ні?! В мене член от-от відвалиться! Ти взагалі його бачив? Таке враження, що ним вогонь після вибуху на Чорнобилі гасили.) Я залишусь тут, інакше Ксірон може щось запідозрити. Спробую добути більше інформації. Крім того, я досить непогано вмію поширювати чутки. Гадаю, володар не пройде повз, коли до його вух дійде ця новина.

    - Ти у цьому впевнений?

    - Так. Вам потрібно якомога швидше йти звідси.

    - Так, але можна спочатку... - Знову спробував я.

    - Але ж кожен демон на дузі полює на нього! Це надто небезпечно!

    - Залишатись тут значно небезпечніше... Зачекайте, в мене є ідея. Будьте тут, я скоро повернусь. – Кинув Айден, і непритаманно для нього, енергійно вискочив із дому.

    Ми зостались удвох. Німус нервово ходив туди-сюди, гризучи свої здоровенні пазурі. Його потужний розумовий процес піднімав температуру у всьому приміщенні. Це мене дещо тривожило. До чого іще може додуматися ця гаряча голова, якщо її не направляти в потрібне русло? Мені стало трохи лячно від можливих наслідків мої слів. Ефект метелика може бути надто сильним, коли в тебе піздьож вкачана на максимум. Слід було йти в політику...

    Крики болю, що досі долітали із площі раптово додали кілька децибел. Це мене трохи вивело із роздумів і змусило згадати, де я знаходжусь. Айден тихо увійшов в будинок, тричі перед цим озирнувшись через плече. Схоже, йому до вподоби вся ця катавасія із заколотами і підступами.

    - Ось. – Айден протягнув до мене руку. – Це повинно допомогти.

    - Що це? – Запитав я, але одразу сам знайшов відповідь. Адже зовсім недавно я це вже бачив. Воно було на голові в того бідолахи Ксерокса на площі... Це його обличчя.

    Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

    Вподобати!
    Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.