1%

Винищення собакенів по одному багато труднощів не викликає. Навіть у моєму теперішньому стані одного-двох монстрів я вбити зможу. Проте цього разу він потрібен мені живим. Завдяки тривалій практиці я зумів освоїти на них техніку овощефікації. Їхня аура більше не становить для мене великої перешкоди, але у масове виробництво даний метод чіпування запустити я не зможу. Він потребує занадто багато ресурсів. Тож тепер бідолашний, паралізований песо-щур лежав поруч зі мною, абсолютно не розуміючи, що відбувається. А відбувається наступне:

Тіла цих тварюк на диво міцні. І це стосується не тільки кісток, м'язів чи шкіри. Їхні артерії можна використовувати як джгути. Коли я з'ясував цей факт, то просто не міг його проігнорувати. Бо для того, щоб вижити в цьому вельми агресивному середовищі, мені потрібна кожна дрібниця, яка бодай трохи спроможна мені допомогти. Звісно, моя регенерація дуже корисна, але якщо мені, наприклад, не пощастить втратити руку (а з везінням у мене так собі) – я труп. Тож, іще коли я був прикованим до скелі, я підготував для себе трохи даного матеріалу. Але цього мало...

Я спробував доповзти до столу з інструментами. Слава Богу, більше монстрів тут видно не було, тому, зрештою, мені це вдалось. Я приклався з усіх сил, що в мене залишились, і перекинув стіл на землю. Разом із ним, вниз із гучним лязкотом посипався весь цей набір для юного садиста. Я почав перебирати всі ці гаки, пилки, ножі, кувалди, та багато інших речей, чиїх назв я не знаю, і спосіб застосування яких навіть не хочу собі уявляти. (У Ваєра була досить обмежена фантазія, тому більшістю із них він не користувався.) Ось вона... Губозакатувальна машинка... Ні, я не хочу обмежити якісь свої забаганки, мені просто потрібна одна деталь цього пристрою. Я трохи повозився, але все ж мені вдалось дістати її – тонку металеву трубку. Чудово! Тепер, одним чітким судомним ударом, я перерубав її навскоси. Як результат – у мене в руках опинилось дві саморобні голки.

Я з'єднав їх із жилами демона, тим самим створивши механізм для переливання крові. Один кінець я загнав під черево монстру, а інший собі в вену. Звісно, життя мені це не врятує, але часу трохи дасть. Я розумію, що існує великий ризик... Хоча ні. Існує мізерний шанс не здохнути від крові демона, але якось хтось сказав: «ми те, що ми їмо», тож будемо надіятись, що я вже сам став трохи демоном. Отже, схрестимо пальці і... Блін, я вже не знаю, що робити, щоб хоча б трохи привернути удачу. Гаразд... Ніби в мене є вибір... Стоп... А той вислів про «те що ми їмо» хіба не якийсь античний чувак сказав? Бля...

Гаряча кров потекла по моїх жилах. Але розслаблятись не варто, інакше вся вона опиниться в мене в животі. По-перше: треба зупинити кров. Оскільки подорожники тут не ростуть, прийдеться позичити у Ваєра голку з ниткою. Відчайдушні заходи... Ех... Що не вдієш, аби й надалі мати можливість срати на цьому світі. Я взяв до рук ножа; глибоко вдихнув; відкашляв кров'ю; подумав після цього, шо я дибіл і рішуче зробив собі сепуку. Завдяки електродіагностиці, я знав, де знаходиться пошкоджена судина. Бачити її мені не конче треба. Тож тепер, згадавши слова свого батька: «Та в тебе руки із жопи ростуть!», попри очевидні фізіологічні складнощі, тими самими руками я поліз собі у черево.

Знаєте, в людей різні проблеми бувають. Хтось працює на двох роботах, в намаганні прогодувати сім'ю. В когось горять всі терміни по виконанню замовлення, і він не знає, що робити. Комусь купили срібний айфон, а не рожевий. А мені всього лиш потрібно зупинити собі внутрішню кровотечу, поки не прибігла зграя демонів, щоби мною поласувати. Колись, дуже давно, для мене було проблемою поспати в дитячому садочку. Яким же я був ідіотом... Пам'ятаю, в школі на випускному нам сказали, що тепер ми готові іти в доросле життя. Ну... Добрий день, життя! Ось він я! Прийшов... Прийшов, ніби темношкірий на вечірку до ку-клукс-клана. Тобто... Не те, щоби мені не були раді, але якось не по собі стає від цих привітних посмішок.

Гаразд, свою образу я притримаю на кращі часи. Зараз я повинен сконцентруватися на операції. Якщо мої кишки випадуть назовні, назад я їх вже не поскладаю. Я обережно просовував руку все глибше і глибше. Цікаво, що це за відчуття? Хоча ні, я точно не хочу цього знати. Нарешті я намацав пошкоджену судину. Зашивати її, звісно, я не буду. Спробую зробити втулку із жил собакена і закріпити її за допомогою нитки. Ну а далі залишимо все на мій титул. Чи не вперше в житті мені вдалось щось зробити власними руками. Ну, гаразд... Чисто технічно, я керував ними за допомогою магії. Але все ж... Операція пройшла більш-менш успішно. Швидше менш ніж більш... Я продовжую втрачати кров, але у меншій мірі. Схоже мені не один собакен знадобиться.

Варто також відзначити, що практично вся моя система харчування полетіла в сраку. Не думаю, що це сильно загрожує життю, якщо нічого не їсти. Але це все думки людини, яка знайома з медициною завдяки проходженню медоглядів, головним діагностичним методом яких є питання: «Здоровий?». Та перегляду двох серіалів про лікарів, одним із яких є «Клініка» (Scrubs).

Тож, закінчивши із цим шаманством, я, як зміг, зашив собі живіт і припалив рану розпеченим ножем. Зцілювальної магії більше немає, тож тепер ніхто не врятує мене від зараження якимось стафілококом. Далі я перейшов до наступної проблеми: було б добре якось скласти до купи свої ноги та хребет. З моєю регенерацією, мені вистачить всього 2-3 дні, щоб кістки зрослися. Але як вони бляха зростуться, якщо до них немає інструкції з ІКЕА? Оскільки ходити все життя на руках я не хотів, то мусив як-небудь зібрати цей пазл. Після цієї мороки я поділив свій спис навпіл і використав його в якості шини, примотавши до ніг демонічними жилами. Рівними мої ноги вже не стануть ніколи...

Я спробував також впорядкувати свої хребці в попереку, але результату це не дало. Я, як і раніше інвалід. Надіюсь, коли-небудь я зможу зцілитись, а поки прийдеться керувати ними дистанційно.

І нарешті остання проблема: зовсім скоро сюди принесе тих проклятущих потвор, а в мене із засобів пересування дві руки і гравітація. Якщо заради моєї солоденької дупи вони вилізли на 50-ти метрову скелю (скоріш за все десь там далі є пологий спуск), то в спокої вони мене точно не залишать. Тож єдине, що я можу зробити - сховатися. І де ж мені це зробити? Вибір не великий...

- Курво...

- Ну чому...

- В тебе...

- Така...

- Міцна...

- Шкіра...

Чи це мої судомні удари були недостатньо сильні, чи то мій ніж був тупішим ніж Ваєр, але прийшлось добряче пововтузитись, перш ніж я зміг пробити живіт Гроку. Проте коли я врешті це зробив, справи пішли краще. Я розпоров його бік від тазу до руки. Демон мав більше трьох метрів у зрості, тож пороти було що. Дивно, але його тіло ніби й не збиралося гнити, хоч і пролежало тут вже кілька днів. Яке полегшення... Воно не смердить. Я почав витягувати на світ Божий всі його нутрощі. Здоровезний шлунок, серце розміром з мою голову, легені. Коли я взявся за кишки, то подумав, що вони безкінечні, як стрічка у тих стрьомних фокусників. Закінчивши, я ніяк не міг зрозуміти, як ця гора плоті помістилась в середині демона. Але то не важливо. Головне те, що я встиг. Ласкаво просимо! Я забрався всередину тіла і зручно вмостився межи могутніх ребр. Надіюсь, собакени не їдять своїх родичів.

Свій мішок із кров'ю я залишив ззовні, бо всередині я й сам за ледь помістився. Як не дивно, та мої рвотні інстинкти мовчали. Тут навіть якось затишно. Наскільки ж великою виявилась різниця між моїми мучителями. Один після смерті продовжує мені робити пакості, а інший продовжує рятувати. Через деякий час прибігли песики. Я дуже чітко вчув збентеження в тоні їхнього гарчання. Поблукавши по околицях, і зжерши всі нутрощі, що я дістав, вони невпевнено порозходились у різних напрямках. Тіло демона, чіпати вони не стали. Схоже це в них на рівні інстинктів. Але інколи, ніби щось підозрюючи, вони шукали щось біля мого сховку. Коли вони приходили по одному, я протягував руку і ловив їх на живця. За весь час я змінив трьох донорів. І, оскільки я досі живий, в нас одна і та ж група крові. Або ні... В м.п.ж. в мене була четверта позитивна, а їй як відомо начхати на ці всі резуси і тому подібне. Цікаво, чи будуть від цього які-небудь наслідки? Може я стану таким же сильним, червоношкірим, імпотентом або просто тупим?

На відповідь довго чекати не прийшлось.

/ Увага! Ваш організм піддався зміні. /

/ Ваша раса була змінена. /

/ Людина –> Напівдемон /

/ Ви отримуєте бонус: (бонус раси «Напівдемон» - Підвищена жаростійкість) /

/ Ви втрачаєте бонус: (бонус раси «Людина» - Підвищена удача) /

---

Емм... Вибачте! Ем... Я перепрошую, у вас там, здається помилка. Хто-небудь! Як мені зв'язатись зі службою підтримки? Гей, адміни!.. Там написано: «Підвищена удача»! Гей!.. Я ж правильно прочитав? Давай ще раз, але дуже уважно: Під Ви Ще На... Правильно? Це ж повинно означати, що вона краща, так? Чи ні?... Чи той хто це все вигадав був дуже високим і не поміщався на поличці в плацкарті? Гей!... Хто-небудь!.. Відгукніться!!!