Зміст
  • 1. Удача - неймовірно корисний параметр
  • 2. Highway to hell
  • 3. Та все в мене гаразд із психікою
  • 4. Show must go on
  • 5. Крок вперед
  • 6. Спроба №5
  • 7. Маріонетка
  • 8. Бар
  • 9. Співбесіда
  • 10. Стокгольмський синдром
  • 11. Місія нездійсненна
  • 12. Ананас
  • 13. Статус
  • 14. Goodbye moonmen
  • 15. Вертикальна межа
  • 16. Пташечка
  • 17. Га?
  • 18. Відчайдушні заходи
  • 19. Стукіт твого серця
  • 20. Борги
  • 21. Романтика і пекло
  • 22. Дарунок на згадку
  • 23. Телепортація
  • 24. Зрадник
  • 25. Хороший, поганий, злий
  • 26. Mortal Kombaaaat!!!
  • 27. Пекельна бюрократія
  • 28. Санчо Панса
  • 29. Похмілля в пекласі
  • 30, Розділ тридцятий. Філософський, бляха...
  • 31. Вірус
  • 32. Ланки
  • 33. Загін самогубців
  • 34. Подих Смерті
  • 35. Суботній вечір в пеклі разом з Ілоном в Масці
  • 36. Втеча неможлива
  • 37. Піраньї
  • 38. Під куполом
  • 39. Портал
  • 40. Перелом
  • 41. Дід Піхто
  • 42. Десять (насправді 50) маленьких демонів
  • 43. Благі наміри
  • 44. Колесо Сансари
  • 45. Ah shit, here we go again
  • 46. Push the tempo
  • 47. Дива дивні
  • 48. Експеримент
  • 49. Особливості сімейних стосунків в пеклі
  • 50. Мерзенна вісімка
  • 51. Крихітка на мільйон та тектонічні зрушення
  • 52. Лиходій тижня
  • 53. Недільний вечір в пеклі з Ілоном, проте вже без маски
  • 54. Горизонт подій
  • 55. 251%
  • 56. Незначні труднощі
  • 57. Те, що нас не вбиває
  • 58. Спіраль
  • Післямова
  • 42. Десять (насправді 50) маленьких демонів

    Ну ось, справа зроблена. Швидко та чітко. Другий демон навіть заїкнутися не встиг, як його голова покинула чат. Він, так би мовити, вирішив показати свій глибокий внутрішній світ. Залишилось тільки зробити те, за чим я прийшов. Я кинув сумний погляд на стіну, де висіло двоє хлопців, десь чотирнадцяти-тринадцяти років, дуже схожих між собою. Мабуть, брати. Вони були непритомні. От і добре… Того разу було дуже важко. Досі перед очима обличчя тих дітей. І той момент… В той момент я себе зненавидів. Здається, я потрохи втрачаю розум. Що ржеш, придурок? Іди нахєр!!!

    Окрім цих двох, є ще п'ятдесят. Щось руки затремтіли. Ну звідки ця довбана людяність взялась? Заберіть її від мене! Я її не хочу. Через неї мені тільки гірше. Може уявити, що це малолітні демони? Ну не знаю… А раптом я геть кукухою попливу, і почну приймати за демонів усіх без розбору? Хоча, яка тепер різниця. Адже для мене шлях на волю закритий. Гаразд, вирішено. Уява, твій вихід. Ти ж любиш подібну антигуманну дичину. Пора вже із цим закінчувати. Значить, двоє демонів немовлят висіло на стіні. Та раптом, звідки не візьмись, тут з'явився в рот єб…

    - НІІІ!!!

    Бись… Я зупинився. Чому я зупинився? Рука ніби перестала мене слухатись. Мій кинджал завис в міліметрах від грудей хлопця.

    - Ні! Благаю! Не треба! Не роби цього!

    Курва… Один опритомнів. Тоді спершу слід вбити його. Не можна, щоб він привертав зайву увагу. Крім того, не хотів би, щоб він перед власною смертю побачив іще й смерть брата. Стоп. Про що я взагалі думаю. Вони не люди! Це кляті демонотята. Потім вони виростуть великими і тупими, і будуть жерти всіх навколо. Мені має бути похєр. Похєр, я сказав! Так, спочатку… Два маленьких демона висіло на стіні…

    - Ти вбив їх? Вони мертві? Це все насправді? Ти нас врятуєш? – Почав мене дратувати один із маленьких демонів. Блядь…

    - Так, тому заткнись. Ти мені заважаєш. – Відповів я.

    - Заважаю? Ти про що?

    - Заважаєш закінчити віршик.

    На чому я зупинився? Точно… Два маленьких демона висіло на стіні. Та Ілон поруч пробігав, і купу гімняків наклав. Стоп. Шось не те. Чому в голові першим зринула саме ця фраза? Хоча ні, не хочу знати. Краще спробую ще раз. Два маленьких демона висіло на стіні, та Ілон поруч пробігав, ніж у груди їм загнав. О, більш-менш. Але треба буде вигадати щось ліпше. Я швидко підняв руку і завдав удару.

    - НІІІІ!

    Та шо ж таке, бляха… Я знову лажанув. В нього що, бар’єр якийсь невидимий? Чому я не можу його вбити?

    - Чому..? Чому..? Я ж…

    - Стули рота.

    - Чому ти це робиш?

    Я мовчки дивився прямо перед собою, туди, де за міліметр від шкіри зупинилося лезо мого кинджала. Груди хлопчика часто і рвучко піднімалися, захоплюючи маленькими порціями просочене сіркою повітря. Навіть я міг почути його серцебиття в цей момент. Бліда шкіра виблискувала від поту. На ній не було жодного шраму від тих моторошних випробувань, через які йому вже довелося пройти. Цілителі знають свою справу, от тільки…

    - Де тавро?

    - Що?

    - Де твоє блядське тавро?!

    - Яке іще тавро?

    - СПІРАЛЬНЕ, БЛЯДЬ!

    - Я не розумію…

    - Я про таку круглу херню, яку тобі дарують під час відвідування цього їбаного курорту! - Я зняв одяг і продемонстрував свій всіяний шрамами торс, на якому зухвало красувався привітальний знак. Від споглядання мого пошарпаного тіла хлопчина так неслабо прихуїв.

    - Нн-не знаю…

    - Яка в тебе спеціальність?

    - В мене її немає…

    Сука! Ці виродки забули його чіпувати. І що мені тепер робити? У них ще немає спеціальності, а отже, немає штрафу. Чисто теоретично вони можуть вибратися з цього пекла. Але це теоретично… Теоретично пінгвіни можуть літати. Але насправді їм і ходити непросто. Їхній порятунок буде, мабуть, найбільшим гемором в історії людства. Та й імовірність успіху так собі. Навіть до відсотка не дотягує. І взагалі… Відколи мене почала турбувати доля малолітніх демонів?

    Я замахнувся в черговий раз, але моя рука не зрушила з місця.

    - Чому ти це робиш? Ти ж казав, що врятуєш нас.

    - Ти не розумієш... У цьому місці існує тільки один вид порятунку.

    - Ні… Прошу… Я розумію. Але... Думаєш, я не мріяв весь цей час про смерть? - Потоки сліз рясно вмили обличчя хлопця. - Це пекло... Я думав, що збожеволію, якщо проживу іще бодай секунду. Але я не можу залишити брата! Лише заради нього я тримаюсь. Будь ласка… Просто звільни нас. А далі… Далі ми самі впораємось…

    - Ахахахаха! Самі впораєтеся… Та ви й секунди не протримаєтеся! Тут кожен камінь мріє зжерти твою ніжну сраку! І повір, цей камінь буде як мінімум у сто разів сильніший за тебе. Тут немає води, немає їжі. Навіть повітря отруєне. Просто без лікування ви помрете за пару днів!

    - Я можу створити воду за допомогою магії. Харчуватися можна цими монстрами. А мій брат цілитель.

    Бдищ!

    - Ой, вибач, рука сама сіпнулася. Рефлекс. То про шо ти там розказував?

    - Ти ненормальний…

    - Та ну! Ненормальний? А як на мене, то я чудо вписуюсь у навколишню нормальність. Озирнись… Ти в пеклі. Причому в самому, блядь, найсправжнісінькому. Тобі дуже пощастить, якщо вас просто зжеруть собакени, але якщо вас знову спіймають… Вони будуть калічити, а потім лікувати і так до самої смерті. Десятки років. Мене більше трьох років катували, поки я не втік.

    - Якщо ти зміг, то й ми зможемо! Ми непогано володіємо магією. У нас неодмінно вийде.

    - В тебе є навичка телепортації?

    - Що?

    - Навичка виклику ядерного бомбардувальника?

    -…

    - Телефон служби підтримки? П'ятдесяти метровий таран? Четвертий сезон атаки титанів? Ні? А мені казали: читай мангу, читай мангу... Раптом завтра помреш... Наврочили, блядь…

    - Про що ти взагалі?

    - Про життя. Про те, наскільки ця штука до біса неприємна. І повір, буде краще, якщо її позбутись.

    - Ти не можеш вирішувати за нас!

    - Ще як можу. Як бачиш, ви прикуті до стіни, а в мене в руках кинджал.

    - Але для чого тобі це?

    Мда… Насправді цілком справедливе питання. Як щодо того, щоб потім не гратися в дитячий садок і не підтирати нікому жопу? Це зараз він такий сміливий. А як тільки я їх зніму, вони впадуть на хвіст і благатимуть захистити їх. Але з іншого боку, вони не мають штрафу. Можливо, я зможу з них зробити доблесний партизанський загін. У мене вже є досвід тренування цілителів, то чому б і ні? Він може бути дуже корисним, якщо раптом в мене знову з’явиться сифіліс або шось гірше. Підозрюю, що якщо довго жити на цьому повітрі, можна легко заробити рак легенів. Власне, чого я парюся? Схєра я взяв на себе цю відповідальність? Та й водички попити я не проти. Сподіваюся, вона в нього прохолодна.

    - АААААА курва… Заїбав. Добре… Я вас не вб’ю, але тільки за однієї умови: відтепер ви будете робити все, що я вам скажу; тоді, коли я це скажу; і так, як я це скажу. Якщо я кажу стрибати – ви питаєте, як… Хоча ні, ви взагалі нічого не питаєте. Ви читаєте мої думки і виконуєте так, як я це собі уявив. А якщо я не уявив, тоді так, щоб мені сподобалось. Ясно?

    - Не зовсім…

    - Бачить Бог, я намагався…

    - Ні, ні, ні, стривай! Я все зрозумів, я згоден! Ми згодні!

    - Чудово…

    Спочатку я хотів трохи попонтуватись перед новими підлеглими, і звільнити їх від пут за допомогою своєї техніки розщеплення матерії, але потім подумав, що у цих двох мертвих демонів повинен бути ключ. Вони ще встигнуть обісратися від моїх скілів. Тим більше, один досі у відключці. Я зняв їх зі стіни і почав думати, що робити далі. Брат один почав приводити до тями брата два. Коли той оклигав, то довго не міг зрозуміти, що сталося. Його психіка була трохи трахнутою розпеченою кочергою. Він не переставав кричати від жаху. Брат один намагався його заспокоїти. Жахливе видовище.

    - Як вас звуть?

    - Я Ерік, молодшого Дін.

    - Зрозуміло. Отже так, хлоп’ята… Мені потрібно сходити до міста, щоб вирішити кілька питань. Ви ж тим часом сховайтесь у тих скелях. Ось, візьми цей ніж, - я дав йому зброю, яку знайшов у тортурному інвентарі, - Якщо з'являться демони, ти знаєш що робити.

    Звісно, я мав на увазі не демона ним бити. Ерік, проковтнувши ком в горлі, кинув нервовий погляд на свого брата, а потім повільно кивнув. Він взяв ніж тремтячими руками і міцно його стис.

    - Ти підеш в місто?

    - У тебе із короткостроковою пам'яттю проблеми?

    - Але ж там, мабуть, повно цих монстрів.

    - Не хвилюйся, я непомітно. По стелзу. Я що, дарма стільки фільмів про ніндзь дивився? Може заразом вийде щось типу непомітності вкачати.

    - З нами ще була наша сестра... Разом із іншими дітьми.

    Та скільки вас взагалі? Хоча, це тільки я один в сім’ї був. Для інших, мати багато дітей – це норма. Тут в середньовіччі кажуть: один син - це не син. Два – це пів сина. А якщо вже три, то є непогані шанси отримати спадкоємця. А все тому, що ніхто ще не вигадав антибіотиків. А йти до цілителя або далеко, або дорого. Так що в цього хлопця з магією зцілення майбутнє було абсолютно безхмарним, поки з ясного неба на нього не впав гігантський сракотан. Але в цій ситуації мене турбує інше: не минуло й п'яти хвилин, а мені вже задачі нарізають.

    - Я не можу бути певним, що ті діти досі живі. (Я впевнений, що вони живі) Але я це з’ясую. Я постараюсь їх витягнути, а ви чекайте тут.

    На тому ми й зійшлися. Я залишив свій загін і попрямував до міста. Воно було може вдвічі меншим за те, де мене спіткав тотальний сракопад. Звісно, я хвилювався, але після останніх подій я просто не міг зупинити свої ноги, попри те, що розум кричав мені тікати геть. Один із них… Інший точив ножі і кричав щось нерозбірливе про жопи і домінування над ними.

    Гаразд, основне завдання – діти. Для їх порятунку починаємо операцію під кодовою назвою: фух фух фух… «Нііндзяяяя».

    Я спробував непомітно дістатися впритул до невеликих кам'яних будівель. Надворі снувало кілька демонів. Я почекав, поки вони відвернуться в інший бік. Швидкий ривок, і один із них вже лежав мертвим у провулку з кинджалом в шиї. Ніндзяяяя… Я повторив такий фінт ще раз. Знову вдало. Залишилось троє. Тільки вони нарешті помітили відсутність своїх друзів і почали спантеличено роззиратись на всі боки. Тепер я маю спіймати момент і атакувати їх так, щоб ніхто з них не зрозумів, що відбувається. Краєм ока перший демон помітив, як поруч із ним промайнула тінь. Коли він щось усвідомив – було вже пізно. Другий побачив лише момент, коли труп першого впав на землю. Після цього він у своєму житті бачив лише чорну темряву, та й то не довго. З його очей стирчало два ножі, якими я озброївся до зубів біля стіни. Третій так і не встиг обернутися на звук блискавки. Я увігнав йому кинджал у скроню, пробивши при цьому череп. Ніндзяяя…

    Я швидко відтягнув тіла з вулиці і пішов перевіряти будинки. В першому дітей я не виявив. Тільки двох демонів, що попивали чайок. Довбані наркомани… Це нагадало мені про одного старого знайомого, тому цим двом прийшлось померти особливо жорстокою смертю. Загалом, вбивати їх поодинці доволі просто. Особливо, якщо несподівано нападати зі сховку. У своєму маленькому світі вони всі звикли до безпеки.

    Я зайшов до наступного будинку. «Здрасті» - сказав я і усунув ще двох. Тут дітей також не було. Таким чином я пройшовся по хатах, як свідок Єгови, але так і не знайшов те, що шукав. Кілька десятків демонів померло, проте галасу так ніхто і не підняв. Ніндзяяя… Я крутий. Я швиденько перевірив статус. Навичка непомітності так і не з'явилася. Що ж я маю зробити, щоб її отримати? З моїм штрафом ворожості вона була би надзвичайно корисною. Ще пара будинків – той самий результат. Може, мені треба діяти по-іншому? В цьому будинку я побачив невеликий казан з якимсь бридким пійлом. А ще неподалік валялося кілька мечів, сокир та бойових молотів. Цікаво, що я можу зробити з їхньою допомогою, щоби врешті вкачати такий бажаний скіл?

    В цей час, десь за двісті метрів від міста, в невеликій ямі, сиділо, висунувши голову і тремтячи від страху двоє дітей.

    - Може, його вже вбили? - Запитав Дін.

    - Не знаю... Він казав, що проникне непомітно. Поки що все тихо… Надіюсь, в нього вийде… - Відповів Ерік.

    - Ти йому довіряєш?

    - Він навіжений, але він врятував нас. Нам більше нема кому довіритися. За його словами, він тут вже давно. Не дивно, що він трохи того...

    - А якщо його спіймають? Що, якщо його вб'ють? Що ми будемо робити?

    Ерік ще сильніше стиснув у руках ніж. Він не знав, що відповісти. Десь там у місті знаходиться їхня молодша сестра. Від однієї думки про те, що їй доведеться пережити все те, що пережив він сам, йому хотілося блювати. Вона дуже тендітна і ніжна, але її щира доброта затьмарювала весь світ своєю силою. Він дуже любив її. Він із братом все життя стояли горою, захищаючи її. Вони були сиротами, тому боронити її доводилося часто. Йому нерідко доводилося вигрібати від злобних п'яних мужиків, що змушували їх без кінця працювати. Коли Ерік вкотре повернувся додому побитий, в Діна і відкрився дар до зцілюючої магії. Лізі ж була іншою. Вона ніби була благословенною небом. Інколи достатньо було просто одного її погляду, щоби перетворити виверження вулкану в його душі на тихий літній вечір. Її очі вселяли надію, а вночі її обличчя сяяло, неначе місяць. Тоді Ерік повірив у те, що зрештою весь цей жах рано чи пізно скінчиться. Він повірив у їхні власні сили і в те, що їх спрямовує Бог. Що саме його сестра має стати променем світла для всіх нужденних. Саме вона має показати людям шлях. Вселити в них віру. А його завдання – оберігати її ціною власного життя.

    - Ми врятуємо Лізі… Якщо він не зможе - це зробимо ми. Ми повинні. За будь яку ціну…

    - Добре… - Тихо погодився Дін.

    - Не бійся. Все буде добре. Просто тримайся поряд.

    В такій неймовірно напруженій атмосфері вони просиділи ще кілька хвилин, як раптом з міста почулися гучні звуки.

    - ПАМ!.. ПАМ!.. ПАМ!.. ПАМ!.. ПАМ!.. ПАМ!..

    - ДОБРОГО РАНКУ, ПІДАРОГРАД!!! ЗА БОРТОМ ПЛЮС ТРИДЦЯТЬ, А В ЕФІРІ ХЕВІ МЕТАЛ! ВСІМ БАЖАЮЧИМ ПРИГОД, ВИЙТИ З ДОМУ, ПОВЕРНУТИСЯ СПИНОЮ І НАГНУТИСЬ! ДО ВАС ПРИЇХАВ РЕВІЗОООР!!!

    - Це ще що було? – Злякався Дін.

    - Це наш псих непомітно проникає в місто…

    Після цього інтро в місті почалася метушня. З різних місць долинали крики, стогін, звуки потужних ударів, вибухи тощо. Ще через пару хвилин над містом почали з'являтися торнадо, вогняні кулі, грозові хмари, кам’яні дощі, металеві шипи величезних розмірів, незрозумілі чорні плями, згустки кислоти, примарні птахи і навіть двадцяти метровий земляний голем, який протягом кількох секунд трощив все і вся, поки не розсипався в пил загадковим чином. Все це тривало приблизно десять хвилин, а потім знову стало тихо.

    Дін впав на землю, охопивши голову руками.

    - Що відбувається?

    - Уявлення не маю… Але… В цьому хаосі Лізі могла постраждати. Треба швидше до неї!

    - А як же той тип?

    - Скоріше за все він мертвий. Тепер все залежить від нас.

    - Мені страшно…

    - Мені теж, але це наш шанс. Іншого може й не бути. Поки той хлопець відволік демонів, ми можемо врятувати її. Ти ж не хочеш, щоб із нею робили все те, що і з нами?

    - Ні…

    - Тоді вставай. Ти повинен стати сильним.

    - Гаразд… Гаразд… Я зможу!

    Діти, низько зігнувшись, побігли до міста. Ерік тримав брата за руку, наче боявся, що його можуть будь-якої миті в нього забрати. Досягши місця, їхньому погляду відкрилася неймовірна картина. Десятки, навіть сотні тіл мерзенних істот, валялися розкиданими на землі. Багатьом із них не вистачало їхніх рогатих голів. У повітрі стояв ледь помітний рожевий туман. Скрізь калюжі крові. Багато будинків було зруйновано. Хлопці, набравшись хоробрості, увійшли до міста. Тут було дуже тихо. Не було жодного живого демона. Вони заглядали в уцілілі будинки, кожен з яких зберігав у собі неймовірну небезпеку, сподіваючись знайти інших дітей, але все марно. Вони змушували себе йти все далі і далі на своїх кволих ногах. Поки не почувся чийсь знайомий голос.

    - Чуєш?

    - Так…

    - Це демон?

    - Я не впевнений… Ми повинні перевірити. Ходімо ближче.

    Вони крокували в напрямку джерела звуку, поки не вперлися у відчинені двері одного із будинків. Попереду був темний пустий коридор, з отвором в кінці, звідки й доносилися ці дивні слова:

    - Сім маленьких демонів дрова рубали весело;

    - Зарубали одного — лишилося їх шестеро.

    - Шість маленьких демонів гралися на пасіці;

    - Враз одного вжалив джміль, і зосталось п'ятеро…

    Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

    Вподобати!
    Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
    Kirushid
    23.10.2022 20:32
    До частини "42. Десять (насправді 50) маленьких демонів"
    Навіщо? Типу він би з легкістю зміг би всіх їх захистити. Викопати у скелі печеру, помістити іх туди, дати кілька паралізованих собакенів.
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Олександр Тетерін
    08.12.2022 15:56
    До частини "42. Десять (насправді 50) маленьких демонів"
    А далі що? Битися вони не можуть, отже довелося би стати для них і постачальником їжі і тренером і захисником, а оселися вони на постійній основі десь, то рано чи пізно їх би знайшли. До того ж, навіть з методами гг не факт що інші стали хочаб наполовину такими ж сильними як гг, не кажучи що на це пішли роки б
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше