1%

Це було пиздець як складно. Я сам охринів від того що в мене вийшло. Створити для себе шлях відступу таким чином, щоби не потрапити нікому на очі… Та це блін неможливо. Але… Я це зробив. Я досягнув якоїсь просто містичної степені концентрації, моделюючи в уяві поведінку всіх демонів навколо на протязі сотих секунди. В тому числі і тих, що були за спиною, по пам’яті. За допомогою своїх технік я підлаштовував переміщення їхніх тіл потрібним мені чином. Довбаний демон Лапласа…

На жаль, божевілля ще не скінчилося. Якщо я буду сидіти, склавши руки, мене дуже швидко знайдуть. Ну ж бо, витри соплі і вмикай мізки! Сховатись ніде. Навіть трупа відповідного немає для камуфляжу. Ззовні вже почалися пошуки. Ці демони зараз як діти у квеструмі. Вибратись таким самим чином, як вперше не вийде. На більш відкритому просторі від моєї тактики користі не буде. Тай повторити її я навряд зможу. А якщо я бодай раз потраплю на очі Ксероксу – я труп. Який же цей гад швидкий… Курва… Ну чому це сталось саме тепер? Ну не міг же він і справді бути тисячним. Тут точно якась підстава! Таких збігів не існує в природі. І ще… Слухай сюди, срана системо… В нормальних країнах, щоби стати вбивцею, достатньо вбити одного! Чуєш? Одного, курва, а не тисячу! У нас тут що, симулятор Сталіна?

Ще один момент викликає інтерес. Система безпосередньо вплинула на поведінку демонів, а отже: або вони моби, або система в принципі здатна впливати на свідомість. Я спілкувався з багатьма як людьми, так і демонами, і не можу повірити, що це всього лише штучний інтелект. Комп'ютер згорів би, зображуючи тупість Ваєра. Але також я не розумію, як у принципі можна впливати на свідомість? Чи був якось змінений мій розум? Навряд чи. Хоча… Чим далі про це думаєш, тим більше сумнівів. Я ж практично змушував демонів катувати мене інтенсивніше. Очевидний вплив!... Так… Без сумнівів.

Можливо, це стосується інстинктів. В такому випадку з’являється певний сенс. Тобто, якщо ти знайшов легких мобів для прокачування, які спокійно дивляться, як ти вбиваєш їх родичів, то після тисячного вбитого вони або одразу нападуть на тебе, або почнуть тікати, якщо вони слабші. Вони відчуватимуть небезпеку інстинктивно. У таке втручання у свідомість ще важко, але можна повірити. Тим паче, що останнім часом я ловлю себе на думці, що було б цікаво спробувати відбивну з людського м’яса.

Гаразд, це все потім, а зараз я повинен придумати план. Нормальний план. Надійний план. Продумування планів, це ж мій коник. Я повинен використати усі свої можливості, усі свої ресурси. Важлива кожна деталь, кожна дрібниця, що здатна мені допомогти. Думаю, в мене є на це кілька хвилин. До того ж, я можу влаштовувати тут засідки, усуваючи поодиноких демонів, що випадково сюди заглянуть. Це дасть мені ще більше часу на роздуми.

- Я знайшов його! Він в кузні!

Щщщхххшшсс… Дайте хоча б хвилину!!! Курва… Хто? Де? Як? Хто мене знайшов? Тут нікого немає. НІКОГО, блядь! В них відеоспостереження ведеться? Що за… Гаразд, ось мій план: заплющуємо очі і валимо звідси якомога швидше!

Я вискочив з будинку, і в ту ж мить потужний порив вітру відкинув мене назад всередину. Від удару в стіну затріщали кістки. Тільки б не зламалися. Секунду згодом в кузню без запрошення ввірвалось двоє демонів і одразу кинулись в атаку. Широкий удар кігтями першого я зустрів, увігнавши йому кинджал у долоню. Після цього я змусив його атакувати вільною рукою союзника, цілячись в очі. Яскраві бризки крові ознаменували успіх моїх дій. Перший спробував позбутись мого контролю, але я спритно зайшов йому за спину і увігнав туди другий кинджал. Вчепившись у нього, я взяв під контроль його ноги і помчав нас до виходу. Зовні, навпроти дверей, нас чекав демон, чиї руки оповили вихорі урагану. Маг повітря. Він не відразу побачив мене за спиною моєї конячки, і поплатився за це життям. Блискавка швидша повітря. Я миттєво стріляю в очі і відстрибую вбік перед тим, як ураганний вітер зносить мій транспорт в стратосферу. Маг ще не встиг повернути зір, як з іншого боку вже з'явилися нові вороги. Я швидко скоротив дистанцію і застосував біохакінг, для коригування наступної магічної атаки. Кинджал в бік, і повітряна гармата послала партію з восьми нових демонів вслід за першим. Немає часу більше тут залишатися, другим кинджалом я продірявив магу потилицю і побіг далі.

Швидко завернувши за ріг, я натрапив на два десятки демонів. Ні, мені явно не туди. Я розвернувся, щоб тікати в інший бік, але шлях мені відрізав триметровий мур, що несподівано здійнявся з землі. Поки я його розглядав, на зустріч із моєю спиною вирушило два списа. Вони використовують дальні атаки. Навіщо? Змагаються, хто перший мене вб'є, чи що? Чи злякалися мого джіу-джитсу? Перший спис встромився в стіну поруч з вухом, другий мало не відірвав мені яйця. Як би там не було, списи зручно розташувалися в стіні. З їхньою допомогою я легко і швидко перебрався на інший бік. Бувайте, лузери. Але, коли я зістрибнув униз, стіна розлетілася на десятки шматків, а попереду вже красувався новий мур. Тільки вже п’ятиметровий. Блядь, де цей маг землі? Я повинен взяти його з собою в Польшу на роботу. Гаразд… Вибору немає, йдемо в лоб. Спалах! За пару метрів до зіткнення я засліплюю тих, що в перших рядах, і прослизнувши у них межи ніг, встромляю кинджали в тих, що неслись позаду. Ті несподівано завдають удари іще двом, що бігли позад них, а потім один одному. Всього секунда знадобилася на те, щоби зробити для себе коридор у їхніх лавах. Не зволікаючи, я залишив решту в спокої і прорвався вперед. Супер, ось і фундатор будівельної компанії Пеклобуд. Він тримався позад інших. Між ним і мною почала рости чергова стіна, але я встиг запустити йому в око кинджал, і зробити з його голови маленький феєрверк. Шлях до втечі відкритий… Був. Не довго…

З правого боку до мене на великій швидкості по землі тяглося деревне коріння, яке генерував черговий маг. Надто швидко. Не втекти. Якщо повернуся до нього спиною – мені кінець. В атаку! Він надто далеко для прицільного заряду. Доведеться продемонструвати чудеса еквілібристики. Лози коріння звивались по землі, намагаючись спіймати мене за ноги. Швидко рухаючись на протиході, та ще швидше розраховуючи кожен свій крок, я пролетів над цим паскудством, наче збірна Бразилії над фіналом домашнього мундіалю. Ошелешений моєю спритністю демон, тільки й встиг відкрити рота від подиву перед смертю. Тим часом мене почали тіснити з усіх боків.

- Лівіше! За тим будинком! – Почулося десь неподалік. Звідки він бляха знає?

Мої м’язи на межі. Не знаю, як довго вони зможуть витримати. Складно підтримувати задану мною швидкість пересування, але якщо я буду повільнішим ніж демони – то мені гайки. Я прорвався через іще одну групу нападників запатентованим трохи раніше способом. Та залишити мене в спокої вони не хотіли і одразу кинулись навздогін. Попереду мене вже чекав черговий маг, якого я вже, здається, бачив. Довго не думаючи, він випустив нам в обличчя десяток льодяних шипів. Мені з моєю реакцією вдалось увернутися від кожного, що не можна сказати про моїх переслідувачів. Майже всі вони померли. Маг помітно роздратувався і почав читати інше закляття. Я хотів негайно перервати його, але потужний струмінь повітря зніс мене вбік. Він притис мене до стіни з такою силою, що я не міг поворухнутися. Та скільки ж тут повітряних магів? Ви вже дістали! Поки я бісився, Холодне Серце вже дочитав свій віршик. Повітря навколо нього заблискотіло сріблом. Густий туман застеляв землю. Від нього віяло, як від колишньої. Я, мабуть, вперше відчув холод в пеклі. Як тільки він підняв руку, щоби зробити з мене ескімо зі смаком людини, я зарядив цілих п’ятнадцять відсотків своєї мани в повітряного мага. А точніше, в його грудні м’язи. Ті скоротились, змінивши положення його магічної руки, що змінило напрямок дії вентилятора. Порив вітру зніс Діда Мороза, а я тим часом виконав улюблене комбо: кидок, око, розряд. Коли я підбіг, щоби повернути свою зброю, побачив десяток заморожених на смерть демонів за рогом, що вочевидь спішили на допомогу. Результат поєднання холоду і вітру. Надіюсь, мені зарахують досвід за них.

Я біг до виходу. Якщо так подумати, то на відкритій місцевості мені точно срака. І що ж мені тоді робити? Продовжувати тут гратися в квача? В будь-якому разі я мушу тікати з міста. Демони на кожному кроці. Практично немає місця, де б їх не було. І вони постійно з'являються нізвідки, ніби хтось їх спрямовує. Я намагався маневрувати між будинками, але відірватися в мене не виходило. Коли я прослизав повз одну групу, на моєму шляху з'являлася інша. Я повинен діяти якомога швидше, не даючи їм часу на роздуми. Реакція це мій єдиний козир.

По дорозі я зустрів Айдена.

- Ілон!

- Привіт, Айден. Помри, Айден. Бувай, Айден.

Гарно побалакали.

З того моменту, як мене знайшли, минуло десь сорок секунд. Втома давалась взнаки. Черговий маг попереду читає заклинання. Якесь воно надто гучне. Мабуть, небезпечне. П'ять відсотків по щоках! Небезпечно їздити на коні із такими гострими зубами. Випадково відкушений язик впав на землю, а я пробіг повз. Потрібно забиратися якнайшвидше, поки в цю частину міста не стягнулися всі монстри. Знову почувся голос, що вказує моє місцезнаходження. Це мене розлютило. З ним треба розібратися!

Повертаючи за ріг, я нарешті побачив цього шпигуна. Він був оточений хмарою мух, а його очі були перев’язані пов'язкою. Чорт… Битись проти сліпих досить проблематично. Як не парадоксально… Гадаю, він може бачити очима мух. А ще його охороняли два здоровенних демона, озброєних дворучними сокирами. Мій типаж. Я атакував їх в лоб, використавши перед цим струм. За цей час можна вже було й звикнути до моєї тактики. Хоча… Які у них можуть бути контрзаходи? Але перед тим, як я завдав удару, мені в обличчя влетіла зграя мух. Яка гидота. Деякі потрапили до рота. З темного укриття комах, мов з-за ширми, одразу виринуло дві сокири. Одна ледь не побрила мене налисо, а друга приземлилась біля ноги. Ось і контрзаходи.

Позаду вже наближалися нові демони. Двоє беззбройних кинулися мені в спину, а інший залишився підготувати своє заклинання. Та скільки ж тут магів? Бідна же моя країна зі своїм одним відсотком магічного населення. Я хутко відскочив вбік, ухилившись від пазурів. Ці двоє також швидкі, але вони явно поступаються у швидкості Калху. Тож, якось та я мушу впоратись.

Всього їх шестеро. Приборкувач мух і ті амбали непогано взаємодіють. Їхні важкі сокири не дають мені спокою ні на мить, а підлі мухи постійно лізуть в очі та інші не менш важливі отвори. І що мені робити з цією гидотою? Я мушу будь-що вбити цього шпигуна. Інакше він мене скрізь знайде. Терміново потрібен магічний дихлофос! Від тепер я періодично відкривав очі лише на короткий проміжок часу. Вийшов такий собі стробоскоп. Цього поки достатньо, щоби вслідкувати за всіма атаками демонів. Є тільки один вихід – понадіятись, що в того мага, що стоїть позаду, досить ефективні скіли.

Як тільки він закінчив приготування, я рвонув у його напрямку. Він цього явно не очікував, безпідставно вважаючи себе в безпеці. З переляку демон використав більше мани, ніж розраховував. Хвиля розпеченої смоли утворилась в повітрі, накривши собою весь майданчик позад мене. Я у свою чергу, знаходячись до мага найближче, встиг прослизнути під нею. Далі вже справа техніки. Я хутко покінчив із ним, а потім вже добив свого сталкера, що марно намагався підвестись, будучи з голови до ніг покритим чорною рідиною. Одним якорем в сраці менше. Тепер можна спробувати сховатись.

До краю міста ще досить далеко, а моя мана вже на межі. Як би я не хотів, я не зможу втекти. Потрібно сховатися, доки мене не помітив іще хтось. Я забіг в один із будинків і притулився спиною до стіни біля дверей. Буду вбивати кожного, хто сюди ввійде. Мені конче потрібен відпочинок. Я виснажений як морально, так і фізично. Мене ніби табун бізонів відтрахав. Але й залишатися тут довго теж не можна. Потрібно рухатись подалі від місця попередніх боїв. Саме туди прямує більшість демонів. Ретельно вичікуючи момент, я перебігав з будинку в будинок короткими перебіжками, в надії залишитись непоміченим.

- Він десь тут! Шукайте його! - Ксафракс був злий як чіп. Він знаходив трупи своїх підлеглих, і з кожним новим температура його казанка піднімалась. А те, що він сам покришив на м'ясний рулет більшість із них, його не хвилювало. Чи хвилювало? Та похєр. Мені їхня Санта Барбара до одного місця.

Поки демони збирались в одному районі, я рухався у протилежному. Інколи доводилось нейтралізовувати поодиноких індивідів і швидко ховати їх тіла. Гра в стелз режимі не дуже захоплива, коли приходиться ставити на кін своє життя. Серце, здається, своїм стуком кілька ребер зламало. Весь час боявся, що воно б’ється надто гучно. Але поки мені щастило. Якимось дивом я дістався краю міста.

Попереду лише випалена рівнина. На ній я буду наче риба в бочці, тож треба бігти мов вітер. Якщо мене помітять – надії більше не буде. Рано чи пізно мене дістануть, як би далеко я не втік. Уявлення не маю, чи хтось взагалі зараз дивиться на той горизонт, що й я. Видимість обмежена, але виходу немає. Бігти зараз – найбільш раціональний хід. Гаразд… Один… Два… Три!

Я вискочив зі свого сховку і зі всіх сил помчав геть. Я рвав кігті, ніби антилопа під кокаїном. Рівно до того моменту, поки моє тіло не застило в повітрі, огорнуте кристалічною оболонкою, а потім в тій самій позі не звалилося на землю. Я не міг поворухнутися. Я не міг навіть дихати. Я був наче доісторична комаха в бурштині. Краєм ока я помітив, як до мене наблизилось кілька вершників. Вони повільно злізли зі своїх демонічних жеребців і почали розглядали мене, наче я ковбаса на вітрині. Всі, крім одного. Лише один із них втомлено дивився на мене очима сповненими ліні. Який знайомий погляд. Але… Ех… І звідки ж ви бляха взялися на мою голову? Стільки старань, і що? Для чого це все було? Щоби стати експонатом в музеї? Хоча… Все ж краще, ніж перетворитись на харчові відходи. Надіюсь, кінець моєї історії не буде таким принизливим. Ой, як надіюсь…