1%

Більше немає сенсу думати, чи правильно я вчинив. В цій ситуації неможливо вчинити правильно. Будь який вибір – це трагедія. Цим дітям дорога додому була закритою навіки. Так як і мені. І хоч, скоріше всього, вони мали здібності до магії, не варто себе обманювати. Зі штрафом досвіду довго вони б не прожили. Я не зміг би їх захистити. Я себе не знаю, чи зможу захистити. Єдине… Останні миті свого життя вони зустріли більш менш в мирі. Хотілось би так думати. Ніхто не знає напевно, що на нас чекає після смерті. Цей інстинктивний страх в нас, закладений від народження. А що, якщо ми підсвідомо знаємо, що на нас очікує? В минулому житті я також не хотів помирати. Як видно – не даремно.

Той кришталевий гамнюк вочевидь почне мене шукати. Тож я повинен втекти якомога далі. Але спершу я мушу навідатись в одне місце. Табір цілителів… Туди везли дітей. Звучить занадто моторошно. Цілком можливо, що прямо зараз хтось страждає, як і я колись. Тому я повинен поквапитись. Кожна секунда зволікань – це роки нестерпного болю. І хоч моїх сил замало, я просто зобов’язаний хоча би спробувати щось зробити.

Я рухався у вказаному суккубом напрямку, не втрачаючи можливості при нагоді бодай трохи підняти свої показники. Я без роздумів нападав на зграї собакенів та барсіків. Моє тіло потрохи перетворювалось в решето від слідів їхніх пазурів. Однак спритність від цього тільки зростала. Коли монстрів не було, я на ходу старався розщепити різних розмірів каміння, тренуючи свою нову здібність. Це позитивно вплинуло на інші мої характеристики.

-

/ Раса --- Напівдемон /

/ Рівень 73 /

/ Спеціальність --- Раб (досвід 1%) /

/ Сила --- 41(+20) Витривалість --- 56(+11) Спритність --- 80 (+18) Маг. Сила --- 109(+1) Мана --- 180(+23)/

/ Навички: /

// Чутливість – 312(+5) Концентрація – 307(+5) Контроль Мани – 179(+5) Мислення – 148(+5) Стійкість -- 110(+5) //

/ Стихія – Блискавка /

/ Титули: Мученик, Вбивця демонів /

-

Я досить багато часу потратив, поки врешті не дістався потрібного місця. І це ледь не звело мене з розуму. Табір цілителів… Зрозуміло чому. За кілька сотень метрів від запиленого міста стояла пряма стіна, близько кілометра в довжину і три метри у висоту. Можна було б припустити, що це захисний мур, якби на ній через кожних п’ять метрів не звисали ланцюги з кайданами. В деяких місцях ще залишились гойдатися людські останки. Це щось ніби тренажерного залу. Тільки замість тренажерів – люди. В мене всередині все похололо. Ця пуста стіна буквально кричить на мене своїм болем. Волає від безкінечних страждань. В мене закрутилась голова. Чому… Кляті діти… Було значно легше, поки я вас не зустрів. Ненавиджу, блядь, дітей. Я так не можу… Мені потрібно заспокоїтись. Все добре… Ніхто не страждав. У них було знеболювальне. Знеболювальне зараз в будь якій аптеці без рецепту купити можна. Чорт… Треба вигадати щось правдивіше.

На практично голій стіні висіло лише дві жертви. Від них доносились поодинокі схлипи. Напроти стояло двоє демонів. Я кинувся на них без роздумів. Безшумно, наче чума. Я бачив, як демон усіляко нівечить тіло бідного хлопчика. Поруч висів ще один, над яким уже чаклував цілитель. Він був непритомним. Вони занадто захопилися своєю справою і не помічали мене. Однак, діставшись майже впритул, я зупинився. Я швидко сховався за невеликою кам’яною брилою і зачаївся. А все тому, що знущання скінчилися і прийшла черга зцілення. Я чудово пам’ятаю цю схему. Тож нехай дороблять свою роботу до кінця, виблядки.

- Блядь, скільки разів я тобі казав, щоб ти ламав кістки рівно? – Почав розмову один із демонів.

- Та нормально я їх ламаю! Якщо ти не можеш їх зцілити, то це твої проблеми.

- Я можу, тільки на це йде більше мани.

- А мені що з того? Ти ж в нас цілитель. В бою ніхто не питатиме, наскільки рівно тобі кістку зламати.

- Ти дибіл, якщо в мене йтиме стільки мани на одного, то щоб тренуватися на двох людях, немає сенсу, розумієш? Нам і одного вистачить.

- Знову ти ниєш. Як ти мене заїбав. Не хочеш працювати, піди це генералові скажи.

- Та до чого тут це? Тобі взагалі мабуть насрати на те, для чого ми це все робимо. Тільки би комусь щось зламати. Ти гадки не маєш що таке мана.

- О так... Давно я цього не чув... Мана те... Мана се... Якщо хочеш щось сказати, говори прямо. Скажи все, що думаєш. Ну, давай... «Ти тупе бидло без магії, навіть маною користуватися не можеш. Та в порівнянні зі мною, великим цілителем, ти взагалі ніхто.»

- Я не це мав на увазі.

- Ага, а як же... Знаю я вас... Думаєш, пощастило народитися магом, то тепер тобі все можна?

- Стоп, стоп... Якщо ти такий ображений, то це не я тебе родив. Іди праматері це все кажи.

- Що? Та мене просто заїбало ваше відношення. Ви, маги, нічим не кращі за звичайних демонів, а пиздите стільки, що не переслухаєш.

- Ага... Ну тоді може ти його вилікуєш, а? Давай, спробуй.

- Це твоя робота. Не ний.

- Ну да... Звісно моя... Адже з нас двох тільки я це вмію. Так само як і зламати рівно довбану кістку! Хочеш довести, що ти щось можеш, то зроби те, що я тебе прошу!

- Ну ось… А ти казав, що не те мав на увазі… Іди на хуй, робитиму так, як захочу.

- Ой бляяя... Дибіл, ми з тобою в одному човні! Ми повинні за кілька днів підняти мій рівень, інакше нам срака. Якщо я буду слабшим ніж ці блядські цілителі з центру, генерал нас обох прикінчить.

- То закрий рот, і лікуй.

- Сука... Просив же, дайте мені когось іншого. Неєєєєє... Алеру підкачатися треба... Він же у нас обділений...

- Іди нахєр.

- Як мене все це дістало. Скільки можна? Все сране життя одне й те саме. Тільки цим, блядь, і займаюсь. Тренуйся... Тренуйся... Скоро почнеться війна, і ми маємо бути готовими... Та глянь на цих людей... Я б і сам їх всіх перебив.

(Так, блядь, ви мене вже обидва заїбали. Лікуй швидше хлопця!)

- Ага, ти б перебив. Перебивач ти наш.

- Ну ось... Будь ласка... Мана закінчилася. Тепер доведеться чекати. Заїбісь, блядь. Робимо перерву.

- Ніхера в тебе не скінчилося, просто знову не хочеш працювати.

- Те, що я хочу, не має значення, дибіл. Ману це не поповнює. Так що дай спокій людині. А то ще кров'ю стіче, і тоді нам таких пиздюлів дадуть, що на все життя запам'ятаєш.

- Пір зі своєю елітою буде тут завтра. Хочеш стати одним із них – працюй. А на рахунок людей не хвилюйся. Там в місті ще п'ятдесят штук є. Гарс притяг трохи більше про всяк випадок.

- Ого... А він постарався.

- Ну так... Не те, що дехто.

- Ай, та завали ти вже. Слухай, і чого це їм раптом надумало проводити ці збори?

- Інспекція. Вас, таких особливих не так багато є. Потрібно визначити найкращих. Можеш вважати це чимось типу турніру. Кращих цілителів Пір забере до себе.

- А хто ще з генералів буде?

- Може й нікого. Тут недавно хтось Ксірона вбив і купу його демонів в придачу в Дапаеді, тому не знаю.

- То це було в Дапаеді? А про Айдена ти нічого не чув?

- Хто це?

- Мій друг. Ми з ним якось тренувалися разом.

- Нє. Нічого не знаю.

- Шкода. І все ж цікаво, хто би міг таке зроби… кхкмхххх…………… - Перерізана горлянка трохи завадила цілителю договорити, але суть питання я вловив.

- Хто, хто… Дід Піхто.