1%

Як не дивно, але чи не єдиною цілою конструкцією в місті залишився віз, на якому я сюди й приїхав. Мене в моїй кришталевій домовині поклали на нього. Аш запряг свого жеребця і всівся не мене зверху. За його словами нам належало трястись іще цілий тиждень в дорозі до пункту призначення. Уявлення не маю, як я доживу. Мене розривало від нетерпіння. Весь час мене тероризували питання: «А що, якщо…?» Як би я не намагався їх ігнорувати, вони копошились в моїй голові наче хробаки. Що, якщо я не зможу розібратися в системі? Що, якщо там встановлений лінукс? Що, якщо там стоїть пароль? Або не дай Боже сканер? Або зламана клавіатура? Хто-зна, що цей дослідник там робив, і які криваві ритуали проводив. Що, якщо комп взагалі згорів, розплавився чи перетворився в жиле? І навіть якщо він в порядку, як він збіса працює? Там є генератор? Термальна електростанція? В принципі, я і сам здатен забезпечити живлення в 220 Вольт. Але все ж… Я надто невпевнений в собі. Програміст я так собі. Не встиг і року пропрацювати. Але як би там не було, все ж добре, що я пішов вчитись на ІТ, а не на юридичний, як хотіла мама. «Ми ж не мільйонери» - подумав я тоді. Бабуся взагалі казала, щоб я в музичний поступав, бо я в молодших класах в хорі співав. Ні, дякую. Я їсти люблю.

По дорозі я розповів Ашу про спосіб досягнення моєї раси. Звісно я не розповів йому все. А місцями я взагалі понавигадував всілякої дичини. Ха, хотів би я подивитися, як він буде це все впроваджувати в реальність. Про деталі своїх пригод я промовчав, вважаючи цю інформацію надто важливою, щоб її так просто розголошувати. Після цього демон надовго поринув у роздуми.

- Мені не дає спокою питання болю. - Раптом сказав він. – Зазвичай навички на карті розташовуються залежно від рівня. У тебе на першому місці знаходиться концентрація та чутливість, а витримка, яка мала би бути твоєю найсильнішою навичкою, знаходиться на останньому місці. Це дивно, зважаючи на те, як саме розвиваються ці скіли. Твій білд подібний до мого, і я знаю про що кажу. Концентрація, чутливість та контроль мани – все це дозволяє ювелірно користуватись своїм атрибутом. Наприклад, я володію двома стихіями: кристалами та повітрям. Завдяки цим навичкам я можу точно визначити місце знаходження повітря навколо твого тіла і створити кришталеву в’язницю так, що ти й поворухнутися не зможеш. Я досягнув цього, сотні років маніпулюючи повітрям та вже створеними мною кристалами. Але у твоєму випадку це блискавки. У природі вони існують лише на поверхні, та й не уявляю, як ними можна взагалі керувати. Але ти це, безперечно, робив. І робив дуже багато. Виходячи з цього, я можу зробити припущення, що біль можна контролювати за допомогою стихії блискавок.

- Я би поплескав, але я й справді поворухнутись не можу.

- То я правий?

- Хрін тобі, Шерлок сраний. Ні разу не вгадав. (Ще чого я дозволю тобі радіти)

- Шкода… Ну нічого, нам ще багато експериментів потрібно провести.

- Що? Яких ще експериментів?

- Всяких різних. Почнемо із реакції на отримання пошкоджень різних типів. Колотих, різаних, рваних, термічних, хімічних і так далі. Спробуємо добратись до больового порогу. Також визначимо дію різних отрут, наркотиків і чорного чаю. Визначимо здатність до репродукції. Для цього потрібно привести суккуба. Вплив голоду та зневоднення. Відсутність повітря та наднизькі температури. Імунітет до хвороб та паразитів. І так далі… Розтин обов’язково. До речі, нам також потрібен цілитель.

- І чому я не дивуюсь? Мене цим більше не злякати.

- О, а ще треба дослідити твою систему випорожнення і повторити всі досліди, викачавши перед тим ману за допомогою поглиначів.

- А… Аааа можна ц-цього не робити? Б-будь ласка?

- Це мій обов’язок, як науковця.

- А д-д-давай я-я відкрию п-портал, а ти з-забудеш про от те от усе, а? Як тобі такий варіант? Хороший же варіант, п-правда?

- Цю задачу ніхто не зміг вирішити за сотні років. Ти настільки впевнений в собі?

- Ага… Жопні експерименти дуже потужний мотиватор.

Ні НІ НІ НІ… Я не повернусь до цього! От вже і мужність щоб покінчити з собою звідкись взялася. Якщо у них є спосіб викачувати ману – мені тупо піздєц… НІІІІ! Ніфіга! Я більше не винесу! ААА!!! Курва, шо робити? Лиш би все вийшло із тою шнягою! Господи, благаю, лиш би все вийшло! Раптом потік моєї паніки перервав дивний приглушений голос.

- Прийом, прийом! – Проспівало десь із Ашової кишені. - Ашику, ти де? Відгукнись, чумазику ти мій.

- А нехай тобі… - Демон був явно не радий цій дивній події. Його обличчя скривилося до непізнаваності, але він просто продовжував їхати вперед, ніби нічого не сталося. Інші демони у свою чергу ніяково відвернулися і впились поглядом у далечінь, наче десь на горизонті з’явилось щось неймовірно цікаве.

- Не ігноруй мене. Я ж знаю, що ти мене чуууєєєш. – Продовжував виспівувати голос. Аш продовжував мовчати.

- Ти ж знаєш, що я не відчеплюсь, поки тии нее віідпоовіісии…

Схоже, ніби хтось нахабно наярював на телефон. Я вже хотів був запитати, якого хріна відбувається, але сталось дещо неочікуване.

- Тоді я заспіваю тобі свою нову пісню, слухай…

- Чого ти хочеш!? – Не витримав Аш, і відповів у червоний кристал, який щойно витягнув з кишені.

- Ха ха. На тебе завжди працює. Невже тобі не подобається, як я співаю?

- Я не можу собі уявити істоту, якій би це подобалось.

- Ти щойно образив нашого Володаря, але так вже й бути, я йому не скажу.

- Я зайнятий, давай скоріше до суті.

- І чим же ти таким важливим зайнятий?

- Сам знаєш, придурок. Ти ж мене сюди і спорядив, козел.

- Ну годі, тобі, чумазику. Не психуй. Володар хоче тебе бачити. Він чекає на доповідь.

- То передай йому кристал.

- Ти ж знаєш, що він так не працює. Крім того, Володар підготував виступ, і хоче, щоб ти і твоя дружня команда були тут.

- От же срань… - Вилаявся Аш кудись у бік.

- Я всеее чууую. Давай вертайся. Без тебе тут не так весело. В тебе два тижні. Бууувааай.

Після цих слів настала тиша. Мертва тиша. Я насмілився її порушити.

- Що це… - Мої наступні слова застряли в горлі, коли я зустрівся поглядом із генералом. Тоді я зрозумів, що жопні експерименти – це далеко не найгірше, що зі мною може трапитись. Лють спокійного демона, мабуть, воістину страшна.

- Різе, вези його до порталу і чекай нас там. Щоб коли я повернусь, він був цілим і неушкодженим. Решта за мною в центр.

Чудово, експерименти відкладаються. В мене є трохи часу, щоби щось зробити. Поки, правда, не знаю що.

- Ми повернемось десь через три місяці. Заодно візьму все необхідне.

- Гей, Аше, стій! Ти залишиш мене в такому становищі?

- А що з ним не так? Завдяки цьому кристалу ти будеш в безпеці. Ти досить непередбачуваний. Краще перестрахуватися.

- Ем… Ти про систему випорожнення згадував. Так от, її розірве нахрін, якщо ти залишиш все так, як є. Якщо справа в моїй безпеці, то в зоні тазу треба зробити кілька отворів.

Так ми й залишились удвох. Я якось спробував заговорити з Різом, але у відповідь на моє звернення у нього потекли слинки. Тому я постарався зайвий раз його не турбувати. Добре, що він і сам чудово розумів мою необхідність до споживання їжі. Точніше йому про це сказав Аш. Різ час від часу залишав мене на одинці і йшов на полювання. Тобто, як йшов… Цей курва покидьок вміє телепортуватися. Я зненавидів його всім своїм єством. Щоправда, телепортувати із собою здобич він не міг, і йому все таки приходилось ходити пішки. Я мріяв про його смерть кожної секунди. Через нього мені було складно сконцентруватися на собі.

Кілька днів по тому ми прибули на місце, і мене зустріло величезне розчарування. Згадана Ашем машина знаходилась під великим кристалічним куполом, і я не міг її побачити. Так він, напевно, захистив цю локацію від випадкових собакенів. Виходить, мені тепер прийдеться чекати, поки він не повернеться. Це мені подобалось не дуже. Тобто, дуже не подобалось. Прийдеться якось вибиратися до того. Що ж… Настав мій час стати китайським культиватором.

Я повністю розслабив тіло, яке застрягло в безглуздій позі, заплющив очі і впав у нірвану. Я почав провалюватись у глибини свого розуму. Я чудово бачу свою нервову систему, але цього мало. Я мушу збільшити точність своїх приладів багаторазово. Потрібно зменшити свою свідомість, провалиться настільки глибоко, щоби побачити основи світобудови. Тому замість стимуляції мозку, я спробував його трохи знеструмити. Фізику в школі я вчив і приблизно знаю, з чого складається вся матерія у всесвіті. Гадаю, на цьому моменті фізики теоретики заржали би в голос, але так чи інакше, я мушу щось робити. Атоми тримаються один одного завдяки електромагнітній взаємодії. А це вже моя сфера впливу. Тобто, щоби зруйнувати цю кристалічну структуру, я повинен порушити цей зв’язок.

Взагалі це все трохи дивно. Ця вся магія не надто дружить із фізикою. Якщо є маг повітря, чим саме він володіє? Азотом? Киснем? Чи всіма речовинами у газоподібному стані? Де закінчуються межі його влади? Чи існує чіткий контроль системи, що не дозволяє перетинати певні лінії? Якісь умовності, ігрові механіки? Яка механіка дозволяє створювати піщані бурі та крижані торнадо? Не знаю, наскільки цей світ справжній, але я збираюся розглянути його під мікроскопом.

День за днем я безперервно підтримував свою концентрацію. Я зупинявся тільки в окремих випадках, коли треба було перекусити, і одразу повертався до роботи після цього. Як би я не старався, я не зможу відчути і керувати кожним електроном в кристалі. Потрібен зовсім інший підхід. Я повинен перетворити свій спис у хвилю. Замість точкових імпульсів – один масштабний викид на всі боки. Створити силу, яка буде діяти в широкому діапазоні, але концентруватися в певній області.

Минуло два місяці. Я вже почав відчувати електричну хмару кристалу. Моя чутливість та концентрація піднялись до неймовірних показників 283 та 295 відповідно. Цілодобова медитація – це не пустий звук. Мені вдалось поглинути електрони ззовні і перенаправити їх, тим самим порушивши зв'язок молекул. Короче, дуже геморно пояснювати, але я навчився розщеплювати матерію. Змиріться із цим. Міліметр за міліметром, шар за шаром я методично знищував свою в'язницю. Різ не помічав цих дрібних змін. Навіть, коли мій куб поменшав на добрих п'ять сантиметрів у товщині, він не звертав уваги на дрібний срібний пісок навколо. Хоча, якби навіть і звернув, що б він подумав? Але довго так не могло тривати. Тому зібравши всі свої сили, я підготувався до одного єдиного потужного удару. Одного єдиного електромагнітного вибуху. Коли мій доглядач знову зник на полюванні, я наважився.

Створити хвилю…

Мить. Імпульс. Яскравий спалах, що розтягнувся на довгі мікросекунди. Від напруги я ледь не втратив свідомість. Повітря навколо засяяло тисячами дрібних іскор. Я впав на землю, осипану інієм. З вух та носа струменіла кров. Голова крутилася. Я навіть виблював. Знову. Останнім часом я часто це роблю. Але це неважливо, тому що… свобода…

Прийшовши у більш-менш притомний стан, я викинув свої обісрані штани, і з голим задом рушив до куполу. Якщо я тільки зможу добратися до цієї злоїбучої системи. Ой, як я тут все запрограмую… Позбудусь штрафів, зроблю себе богом, спалю все нахрін і по можливості повернусь у свій реальний світ. А потім спалю і його.

Переді мною стояв купол, близько трьох метрів заввишки і трьох десятків у діаметрі. Можна спробувати прорубати вхід тим самим способом, але я знайшов простіший варіант. Я випорпав своїми кинджалами підкоп. Прийшлось добряче потрудитися на цій твердій почві, але це все ж простіше, ніж якби я використовував магію. Я просунув голову та плечі крізь невеличкий отвір. Краєм ока я помітив чорний стіл. Серце забилось наче барабан. З усіх сил я проштовхував себе вперед. Я ніби збожеволів. Я вже всередині. Миттєво скочив на ноги щоб… одразу впасти на землю. Прямо посеред розписаного магічними лініями кола стояв розкішний, чорний, покритий тонким лаком трьох метровий рояль.

Еееееееееееееееееееееееееееееееееееееееееееееееееееееее…….. Шо?

Тремтячими ногами я все ж спробував дотягнути до нього свою тушу. Рояль… А перед ним стілець… Все, як казав Аш. Тремтячими руками я підняв кришку. Довгий ряд білих клавіш показав свою зрадливу посмішку. Мені одразу захотілося повибивати йому всі зуби. На зворотній стороні кришки англійською мовою було написано наступне:

«Мої вітання, ви знайшли портал, що здатен перемістити вас на поверхню. Для того, щоб його активувати, ви повинні зіграти один із кращих творів людства: Фантазія-експромт ор.66 авторства Фредеріка Шопена. Надіємось, ви отримаєте від цього процесу справжню насолоду. Успіхів!»

Вибач, бабусю. Я так помилився… Але ж…. Але ж….

АЛЕ Ж ТУТ НАВІТЬ НОТ НЕМАЄЄЄЄ!!!