Зміст
  • Глава 1. Чаклунська зустріч
  • Глава 2. Маєток Гардіан
  • Глава 3. Загадки навкруги
  • Глава 4. Хижі тіні
  • Глава 5. Таємниці «забутих» домів
  • Глава 6. Чалкунка-травниця
  • Глава 7. Гості старого дому
  • Глава 8. Давні друзі
  • Глава 9. Закон проти нас
  • Глава 10. Творець суккубів
  • Глава 11. Ласкаво просимо до «Лілії»
  • Глава 12. Шаман-безумець
  • Глава 13. Директорське доручення
  • Глава 14. Палаючий бог
  • Глава 15. Дві гільдії: Джарет
  • Глава 16. Дві гільдії: Дітер
  • Глава 17. Протистояння
  • Глава 18. Дуель
  • Глава 19. Особливе замовлення
  • Глава 20. День факультету
  • Глава 21. Пір’я падає з неба
  • Глава 22. Схованка за ширмою
  • Глава 23. Суккуб для імператора
  • Глава 24. «Золотий дракон»
  • Глава 25. Отрута в моїх руках
  • Глава 26. Арджі
  • Глава 27. Померти і встати
  • Глава 28. Подорож до лігва алхіміків
  • Глава 29. З найкращими побажаннями…
  • Глава 30. Слідами вітру
  • Глава 31. Навздогін вітру
  • Глава 32. Стара нова лабораторія
  • Глава 33. Осідлати демона
  • Глава 34. Попелястий замок
  • Глава 35. Битва за «Лілію»
  • Глава 36. Вища демонологія
  • Епілог
  • Додаток
  • Глава 16. Дві гільдії: Дітер

    Майстер тіней

    В кімнаті було жарко і досить сиро. Поліна в каміні шипіли, билася під поривами вітру віконної рами. Артур сидів поруч з вогнем, закутаний в ковдру і колючий зимовий шарф. Його брат сидів трохи віддалік з підручником в руках. Прямо над ним нависала брила льоду, краплі з неї падали вниз, але до хлопчика не долітали, випаровуючись в повітрі. Артур зіщулився. Валет в формі мага-стихійника роздратовано кинув на стіл кіпу перев’язаних листів і розвернувся до батька.

    — Я повинен піти з тобою! Джарет Ільнер — хитра тварюка, він не буде битися чесно! Я можу допомогти, я знаю, що робити!

    — Ні, — Дітер похитав головою. — Магам втручатися в справи гільдій не можна. Якщо хтось дізнається, що ти брав участь в цьому, тебе викинуть з Палацу вогнів.

    — Але тато...

    — Я сказав «ні»! Розмову закінчено! Відведи братів до фортеці, нехай за ними доглянуть вчителі. І простеж, щоб Артур знову не накликав снігову бурю... Принаймні, поки не опиниться в «Лілії».

    Валет пирхнув. У палаці в нього і так було незавидне становище. Придворні міністри тиснули на Альвона, змушуючи його все більше і більше урізати права магів, а талановитого хлопця зробили черговою маріонеткою в клубку місцевих інтриг. Елен не могла йому допомогти, незважаючи на те, що рід Гардіан вже кілька поколінь служив імператору. Валет закрутив роман з нудьгуючою аристократкою, що була майже вдвічі старша за нього, і Дітер побоювався того, чим цей зв’язок закінчиться. Але впертий хлопчисько в свої шістнадцять зовсім перестав слухати батька.

    — У нас є трохи часу, — Елен обняла чоловіка і притулилася щокою до його спини. — Рен’аль надіслав записку, що збирає бійців. Ти можеш відпочити кілька годин.

    — Добре. Як у вас просуваються пошуки? Той алхімік знову втік?

    — Так. Ведден знайшов привид його брата. Випередив нас на півгодини. Йому хтось із гільдії Вбивць інформацію зливав... Не знаю, з якої безодні вони це почули, з якими темними богами домовлялися, але вони знають більше, ніж мають знати.

    — Думаєш, вбивці стоять за поновленням експериментів?

    — Я не впевнена. І я дуже втомилася від цього. Будеш обідати?

    Дітер невизначено знизав плечима. Він майже не дивився на дівчину, поки та накривала на стіл. А з’ївши пару шматків сиру і ложку ріпної каші, він пішов в кімнату чистити зброю.

    «Руки тремтять, як у шмаркача», — зі смішком подумав вампір, перебираючи деталі броні на стійці. Важкі лати він не носив, тільки куртку з мідними заклепками, але тепер до неї додалися наруків’я та горжет . Напруга кількох останніх днів не давала розслабитися, Дітер сів на ліжко, провів точильним каменем по ідеальному лезу меча-бастарда.

    — Я хотіла побажати удачі, — Елен з’явилася в кімнаті раптово.

    Вампір хмикнув і відклав меч в сторону. Дівчина наблизилася до нього і боязко поцілувала в губи, а потім завела руку назад, одним рухом розпускаючи шнурівку на платті. Тканина поповзла вниз, Елен знову поцілувала чоловіка, але вже наполегливіше. Той витягнув з її зачіски шпильку, дозволивши волоссю безладно розсипатися по спині, і, посміхнувшись, притягнув дівчину ближче. Плаття, нижні спідниці, сорочка — все полетіло на підлогу. Дітер торкнувся губами беззахисною шиї, провів язиком по тонкій жилі та обережно прокусив шкіру. Елен здригнулася, мерзлякувато повела оголеними плечима і, не дочекавшись, поки чоловік зробить другий ковток, повалила його на спину. Укус засвітився і пропав. Залишився тільки невеликий червоний слід.

    Дітер облизався і здався без опору. Його захопило гостре відчуття чогось невідворотного, кожна секунда, здавалося, вислизає занадто швидко. Залишалося так мало часу, і це усвідомлення тільки сильніше розпалило в ньому внутрішній вогонь. Дітер жадібно поцілував дівчину, стиснув її в обіймах, зі зростаючим задоволенням слухаючи, як важко вона дихає. Її рука ковзнула нижче, і чоловік зі здавленим вигуком «Ох, тьма», перекинув її і підім’яв під себе. Елен подивилася йому в очі і жадібно поцілувала чоловіка. Дітер ніжно стиснув її груди, відчув, як ноги чаклунки обвивають його стегна, і жарко прошепотів:

    — Ну, ти й відьма!

    Елен азартно розсміялася, а потім, вигнувши спину, застогнала. Дітер перекинув її ногу собі на плече, подався вперед і сам не втримався від галасливого подиху. Час, час, час! Витікав зі швидкістю ртуті. Елен притискалася до вампіра, кусала губи, вигиналася так, ніби то був перший її раз із цим чоловіком, наче не було тих двадцяти років шлюбу. Дітеру подобалося хапати її за волосся — зовсім не боляче, але відчутно. Дівчина дряпала його в знак помсти і рухалася ще швидше.

    Всього година...

    Двадцять хвилин…

    Час іти.

    Свічки в кімнаті потонули в м’якому воску. В безладді лежав на підлозі одяг, відкинутий людьми, як непотрібне лушпиння. Елен лежала в ліжку серед вологих зім’ятих простирадл і, обіймаючи подушку Дітера, вдихала його запах. Її плечі і шию покривали червоні укуси. Вампір збирався на нічну бійню, методично поправляв всі деталі обладунку, застібав ремінці не без допомоги дружини. Нарешті, обернувшись в останній раз, він із захопленням оглянув оголену фігуру дівчини, і, нічого не сказавши, вийшов.

    Рен’аль чекав його біля входу в будинок. Він був майже на дві голови нижче вампіра, і зазвичай носив чоботи на високих підборах, крислатий капелюх і окуляри з темного скла. Але сьогодні він вважав за краще легке безшумне взуття та шкіряну броню. Рен тримав невеликий арбалет без приклада за спиною, і сагайдак стріл-дротиків на поясі.

    — Ходімо, — сказав він уривчасто. — Ми спіймали шпигуна, допитаємо його перед виходом.

    Дітер мовчки пішов за товаришем. Вік ельфа-підземника вгадати було складно, він вступив в гільдію, коли наставник чоловіка і за сумісництвом попередній глава найманців, батько нинішнього жерця будинку Вальднореж був живий. Уже тоді Рен встиг послужити в прикордонній розвідці після вигнання з Підзем’я, і для гільдії його досвід виявився дуже цінним.

    — Якщо загину я, справа перейде до тебе. Якщо ми обидва — До Променистого, — наче між іншим сказав Дітер.

    — Довірити гільдію підземніку та ельфійському шаману? — пирхнув ельф. — При цьому, що у разі програшу Ільнер захопить владу в місті? Та Променистий перший до нього на уклін кинеться, буде золоту клітку для себе і брата вимолювати.

    — Погано ти його знаєш. Він і в деберці поки все не прорахує, грати не сяде. Променистому можна довіряти. До того ж, серед Вбивць зараз намітився розкол, нам краще почекати, доки він завершиться, набратися за час метушні сил. І нанести якомога більшу шкоду сьогодні. Щоб вони не встигли оговтатися.

    — Згоден. Ми майже дійшли...

    Будинок, де тримали бранця, нічим від сірих сусідів не відрізнявся. Потрісканий кам’яний фундамент просів через ракову річку, що текла під старим рибальським кварталом. У багатьох місцях річка — зубожілий замулений струмок — виступала з землі. Місцеві бідняки обгороджували тонкі калюжі сміттям, підгодовували рідне болото відходами, самі іноді потрапляли в чіпкі обійми отруйного бруду. Але на всі спроби мерії спорудити навколо небезпечної зони кам’яну огорожу чи мостини, біднота відповідала незмінно одним — розбирали битий камінь усього за ніч.

    Дітер зморщився від різкого запаху риби і річкового мулу, штовхнув вкриті товстим шаром цвілі двері, і опинився в темній тісній кімнаті. Вікна були забиті, меблі прибрані, залишилася тільки лава, напівзруйнована піч, бочонок з тухлою водою, та гак, прибитий до верхньої палі.

    На гаку, закинувши руки за спину, як на дибі, висів чоловік. Голова його була покрита щільним мішком, і незнайомець неспокійно нею крутив з боку в бік. Коли Дітер увійшов, бранець замугикав.

    — Зніміть мішок, — неголосно наказав вампір.

    Від тіні біля лавки відокремився силует, вклонився зі словами «Привіт, майстер. Слухаю, майстер», і різко зірвав тканину з голови лазутчика. Той знову злякано замугикав і заповзявся моргати. Віттор — худий згорблений вампір — не розгинаючись, відступив в сторону. Дітер підібрав цього хлопця кілька років тому, заплативши його рабовласникові скромну плату. Ймовірно, люди натаскували Віттора полювати на нечисть, як собаку, і дикі звички хлопець не зжив досі.

    — Ти знаєш хто я? — Запитав Дітер у бранця. Той засопів.

    — У твоїх інтересах відповідати мені, інакше доведеться спустити з повідка ось цього монстра.

    Віттор демонстративно вищирився і загарчав. Бранець поспішно кивнув. За вказівкою майстра, Рен’аль витягнув у нього кляп з рота, і допит відновився.

    — Для кого ти шпигував?

    — Для неї, — насилу прохрипів розвідник. Кожне слово болем відбивалося на його обличчі.

    — Для Кіри? — Уточнив підземник.

    — Так.

    — Що ти встиг дізнатися?

    — Тільки кількість ваших бійців...

    Дітер глянув у бік Віттора, і той, зрозумівши команду без слів, зацідив бранцю розгонистий ляпас. Чоловік сіпнувся, закричав, по його обличчю потекла кров. Вампір знову вдарив його з лютим риком.

    — Ні! Ні! Я сказав правду! — Закричав бранець. — Тільки скільки вас, і на які групи ви розділилися. Усе! Більше я нічого не знаю!

    Данора дав відмашку особистому кату, а потім, заклавши руки за спину, взявся міряти кімнату кроками. Решта мовчки чекала наказів.

    — Кому ти встиг передати інформацію?

    — Нікому!

    Вампір знову гукнув Віттора. Ледве той наблизився, як полонений знову почав кричати щось недоладне, ковтаючи сльози навпіл з кров’ю. Дітер більше не слухав його. Він вийшов на вулицю, гидливо скривився від поривів рибного вітру, а потім спокійно рушив до місця загального збору. Майже одразу поруч виникли фігури охоронців, ще трохи згодом до нього приєднався Рен’аль. Від підземніка пахло цвіллю і кров’ю.

    — Зізнався?

    Рен кивнув. «Добре», — подумав Дітер. Все розвивалося так, як він підозрював. Кіра навіть тут — у війні гільдій — намагалася вести власну гру. Джарет Ільнер напевно був зайнятий іншими справами, а в його рядах оселилося досить зрадників, щоб приховати від майстра таку «незначну» інформацію. Для найманців такий розлад в армії противника був справжнім подарунком. Дітер з великою точністю міг передбачити, куди вдарить загін отруйниці. Шпигун цього, звичайно, сказати не міг, та й відомості про його затримання вже напевно досягли потрібних вух, але це сум’яття грало не на користь майстрів-убивць.

    Дітер Данора наблизився до найманців, мовчки привітався, прийняв з чиїхось рук шаманську трубку, набиту ароматними травами. Прикриваючи долонею чашу з тліючим листям, він глибоко затягнувся і з насолодою випустив густий дим. Наступним за трубку взявся Рен. Дітер оглянув бійців — людей, вампірів, одного доплера. Кращі майстри-найманці, закуті в зброю і щільну шкіру, закутані в ганчірки з ритуальним розфарбуванням і символами, з гравіюванням на зброї десятками мов. Вдихнувши гіркуватий пряний дим, що плавав у повітрі, чоловік сказав:

    — Сьогодні ми закінчимо цю війну. Ви знаєте, що ми переможемо, ви знаєте, що бійні не уникнути. Але правда на нашому боці. Вбивство Гілфорда Джея — не наша вина. Це вбивство більше ніж смерть одної хорошої людини. Це привід для початку різанини. Майстри-вбивці перейшли межу між нашим мирним співіснуванням. Вони оголосили нам цю війну. Вони кинули виклик гільдії, що контролює весь Ватеронуз. І сьогодні ми покінчимо з цим. Закінчимо війну раз і назавжди! Ви зі мною?!

    «Вперед, Данора! За Гільдію!» — пролунали вигуки. Дітер не втримався від широкої усмішки, в напівтемряві блиснули його ікла. Вогонь, що відокремився від догораючої трубки, застряг в його зіницях зловісним світлом. Протистояння почалося.

    Найманий вбивця

    — Прокидайтеся, володарю, сонце вже сіло, — знайомий голос вирвав Джарета з кошмару.

    Вампір підняв голову над важкою подушкою і закашлявся. Мерзенний присмак у роті викликав нудоту. Перед очима досі стояли образи вогню, що лизав стопи, людей, що розсипалися в глиняну крихту навколо, і Гая з червоним тюльпаном в руці, що як диригент, керував танцюючим полум’ям. Джарет ненавидів тюльпани, червоний колір і погані сни перед сутичками. Прокинувшись в абсолютно огидному настрої, він прохрипів слузі «Відкрий вікна», і присмоктався до глека з водою. Теплою мерзенною водою. В кімнаті стояла задушлива спека, а тіло було липким від поту.

    Вмиваючись, чоловік відчув себе краще і навіть дозволив Гаю увійти до спальні. Майстер-убивця — високий кремезний хлопець з густою чорною бородою — шанобливо вклонився, а потім чемно відвів очі вбік вікна. Джарет Ільнер натягнув на себе довгу нижню сорочку, приховуючи наготу і шрами, що покривали шкіру мережею потворних візерунків. Показувати іншим людям сліди старих ран він не любив — не хотів нагадувати зрадникам, яким смертним може виявитися глава гільдії. Ще не так давно єдиним вибором у них було підпорядкування, або грузька трясовина ракової річки. Але з появою другого потужного гравця перевага голосів зрушилася не на користь Джарета.

    — У нас буде трохи часу перед сутичкою, — промовив Гай. — Ви можете віддати наказ про переформування. Підставимо загін Кіри під удар?

    — Ні, — відповів вампір, змінюючи модуляцію в голосі. — Нерозумно зараз жертвувати хорошими майстрами.

    «До того ж, Кіра вже змінила маршрут загону. Вирішила, що може діяти за моєю спиною. Ха! Варто тепер сподіватися, що Друагр допоможе сучці відправитися в небуття».

    У двері постукали, в кімнату заглянув рудоволосий хлопець. Гай відправився збиратися, залишивши майстра наодинці з учнем.

    — Сейрен, — вампір покликав Рудого до себе і тихо вимовив. — Уже вирішив, що будеш робити, якщо я не переживу цю ніч?

    — Спробую сховатися на іншому кінці землі. Десь у тиші, куди не добереться Кіра. Навряд чи вона дозволить мені жити.

    — Чи не думаєш відібрати у неї владу назад?

    — Я для цього не придатний. Але зроблю все, щоб ви сьогодні не загинули, володарю.

    Джарет міцно стиснув його руку, а потім почав одягатися. Він зашнурував високі чоботи, сховав кинджал і кілька метальних ножів, перевірив, чи легко виходить з піхов меч. Сейрен допоміг вампіру надіти наруків’я, і вказав на пружину на лівій руці:

    — Я змастив її отрутою.

    Вампір натиснув на пружину пальцем, через що з рукавички вискочила захована голка. «Те, що треба», — пробурмотів чоловік. Він прибрав отруйне жало на місце, підстрибнув, перевіряючи, чи не дзвенять деталі костюма. Перед виходом піймавши за плече юного слугу, Джарет вп’явся йому в губи поцілунком.

    — На удачу, — сказав він і рушив на зустріч з майстрами.

    Всі вони були схожі один на одного. Похмурі, одягнені в однакові чорні куртки, оббиті закопченими пластинами з міді. На них були дублені наруків’я і поножі, м’які черевики без каблука. Різниця полягала лише в обраній зброї. З правого боку від Джарет встав Гай, а з лівого Луцій — кучерявий чорнявий уродженець півдня. Біля нього, як зазвичай, швендяла його сестра-близнюк, чиє ім’я вампір не спромігся дізнатися. Найімовірніше її звали Юлія. Всі дівчатка з півдня були Юліями. Джарет оглянув воїнів: вісім майстрів високого рангу, четверо командирів. Побачивши главу гільдії, ті шанобливо схилилися.

    — Панове! — вигукнув вампір. — Слухайте уважно. Все, що оточує вас — повітря, звуки, запахи — все належить нам. Ця ніч наша, ми в ній повні володарі. Сьогодні ми відберемо те, що належить нам по праву. Відвоюємо втрачене місто, захопимо повну владу над столицею. Ми повернемо собі Ватеронуз! Я привів вас до цього моменту. Під моєю рукою гільдія росла і багатіла, усі ви — кожен з нас — доклали руки до цього. І сьогодні ми лише поставимо крапку в низці кривавих перемог. Ви готові до такої могутності? Ви готові відвоювати місто і поставити зажерливих найманців на місце?!

    — Знищимо їх! — Закричав хтось. Решта майстрів підтримала його лютими вигуками.

    Джарет з гордістю подивився на своїх бійців, виловив з натовпу захоплений погляд Рудого, і скомандував: «Вперед!». З цього моменту війна почалася. Відступати було вже пізно, Ватеронуз повинен був захлинутися кров’ю.

    Залишалося тільки одна справа. Знайти і знищити Дітера Данора.

    Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

    Вподобати!
    Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
    Мавка (Ганна Заворотна)
    29.03.2024 17:56
    До частини "Глава 16. Дві гільдії: Дітер"
    Спойлер!
    Але чому вампіри проти вампірів? Щось я заплуталась у гільдіях: найманці - це ж не Джарет? вампіри - це ж Джарет? магині-отруйниці - Кіра. Ще хтось?
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Зимон Хейдес
    29.03.2024 20:02
    До частини "Глава 16. Дві гільдії: Дітер"
    Спойлер!
    Думав, чи варто якось переписати, щоб гільдії краще розрізняти. Бачу, що варто. Дітер керує найманцями. Джарет - професійними вбивцями. Кіра хоче скинути Джарета. То ж тут всі проти всіх))
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше