Зміст
  • Глава 1. Чаклунська зустріч
  • Глава 2. Маєток Гардіан
  • Глава 3. Загадки навкруги
  • Глава 4. Хижі тіні
  • Глава 5. Таємниці «забутих» домів
  • Глава 6. Чалкунка-травниця
  • Глава 7. Гості старого дому
  • Глава 8. Давні друзі
  • Глава 9. Закон проти нас
  • Глава 10. Творець суккубів
  • Глава 11. Ласкаво просимо до «Лілії»
  • Глава 12. Шаман-безумець
  • Глава 13. Директорське доручення
  • Глава 14. Палаючий бог
  • Глава 15. Дві гільдії: Джарет
  • Глава 16. Дві гільдії: Дітер
  • Глава 17. Протистояння
  • Глава 18. Дуель
  • Глава 19. Особливе замовлення
  • Глава 20. День факультету
  • Глава 21. Пір’я падає з неба
  • Глава 22. Схованка за ширмою
  • Глава 23. Суккуб для імператора
  • Глава 24. «Золотий дракон»
  • Глава 25. Отрута в моїх руках
  • Глава 26. Арджі
  • Глава 27. Померти і встати
  • Глава 28. Подорож до лігва алхіміків
  • Глава 29. З найкращими побажаннями…
  • Глава 30. Слідами вітру
  • Глава 31. Навздогін вітру
  • Глава 32. Стара нова лабораторія
  • Додаток
  • Глава 20. День факультету

    Травниця

    — Пане Ларрен! Що ви робите тут? — почувся голос директора звідкись зверху.

    Крісс здригнулася. Вона стояла на сходах однієї з веж прольотом нижче мага-воїна, і не бачила, як до того підійшов Норліз.

    — Я тут, з вашого дозволу, йду! — задерикувато відповів чоловік.

    Він все ще був п’яний після нічного загулу. Дівчині здавалося, ніби вона навіть з такої відстані чує що запах спирту і м’яти від нього. Пиятика вдалася. Відкриття нової таверни в фортеці затягнуло в хмільний вир кілька десятків людей, але вдало вирватися з круговерті вдалося не всім. Дівчина зітхнула.

    Цю ніч їй так само довелося провести неспокійно. Ларрен, що не розрахував кількості випитого, вирішив навідатися до неї в гості, але відчув себе погано. «От гад! Пияк! Бабій! Я ще за п’яними за мужиками не доглядала!», — сердито думала чаклунка, але все одно метушилася над «вмираючим» другом.

    — Хочу з вами дещо обговорити. Ідіть за мною, — пан ді Арро поспішав.

    Крістіана схаменулася, що її можуть побачити, і швидко втекла сходами до виходу. У фортеці вона пробула кілька місяців, але толком її закутки оглянути не встигла. Лабіринти коридорів. Непримітні двері в найнесподіваніших місцях... Куди вони ведуть? «Лілію» перетинали переходи, сходи і таємні сховища. Тут маги могли б роками тримати оборону, ховаючись від ворогів. Травниця надолужувала упущені дні, з азартом нишпорячи по всіляких щілинах, радіючи, як дитина, новим тайникам. Але на сьогодні її «місія» була закінчена, і чаклунка збиралася пройтися по міському ринку.

    Одягнувшись простіше, Крісс вийшла за ворота і, під’їхавши на диліжансі до околиці, поглибилася в переплетення вулиць. Від землі неприємно тягнуло помиями, брудні калюжі з островами сміття раз у раз перетинали шлях. Жителі кидали відходи під ноги, а їхні будинки щільно притискалися один до одного, не даючи Крістіані ні шансу згорнути в сторону. Крізь дахи ледь протискувалися сонячні промені, подекуди збереглася бруківка. Коли в Ватеронуз прийдуть дощі, ступити на ці дороги буде неможливо. Восени і навесні ноги потопають у тутешньому бруді майже по коліно.

    — Дівчина-красуня, стривай. Поговоримо! — чоловік, що стояв біля входу в похилу руїну, широко усміхнувся. Чаклунка не обернулася.

    — Навіть не запитаєш, про що? Ну, твоя справа. От тільки піти далі не зможеш. Кіра не прощає зрад.

    Крістіана відчула, як десь в животі вибухнуло сонце. Злякано озирнувшись, вона побачила ще три фігури. Кіра, очільниця отруйників, не забувала про втікачів-підлеглих. І не прощала боргів. П’ята людина перегородила дорогу, відрізаючи шлях до відступу.

    «Думаєте, зловили в пастку?»

    Травниця сформувала в долоні зелений розряд і жбурнула магічний згусток в груди одного з чоловіків. Пролунав гучний приголомшуючий хлопок, зі стін посипалася кам’яна крихта. Захищаючись, люди відступили назад, давши можливість втікачці перескочити через впало тіло. Крісс підібрала поділ сукні і щодуху кинулася геть, дзвінко відстукуючи каблуками по каменю. Переслідувачі з гучною лайкою кинулися за нею.

    Крістіана перескочила низький паркан і опинилася в чиємусь дворі. Під ногами плуталися і квохкотіли кури, вигинаючи шию, сичав великий білий гусак. Дівчина проскочила пташник і, вигукнувши «злодії!», згорнула на паралельну вулицю. Стурбовані господарі виглянули на крик, але надовго затримати вбивць не змогли.

    А Крісс, ледь не збивши з ніг лоточника, що повертався з ринку за новим товаром, рвонула до жвавих місць в надії загубитися в натовпі. Позаду пролунали гнівні крики і гуркіт падаючих ящиків.

    Немає часу обертатися.

    Крісс завзято посміхнулася і знову згорнула в провулок. Погоня набирала обертів, і це було так захоплююче! Травниця нею насолоджувалася. «Спіймайте мене, спробуйте!»— подумки дражнилася чаклунка. Її сліди спалахували яскравим світлом, змушували переслідувачів лаятися і падати. Під долонями дівчини кришилися камені, розліталися гострими трісками дошки, спухали липкими пухирями калюжі. Але перешкоди лише трохи затримували майстрів. Травниця повернулася до ринкової площі, зірвала стрічку з волосся і, на секунду уповільнивши біг, прочитала закляття. Вітер зірвав шматок батисту з її пальців і кинув в обличчя чоловіків. Один з убивць «зловив» стрічку, і одраз із криком впав. Шматок тканини обвивали його шию, нагадуючи кольорового удава.

    Дихання дівчини поступово почало збиватися. Витривалості Крісс не вистачало, але здаватися та не збиралася. Вітер гнав її в спину. Чаклунка вже не встигала розкидати за собою пастки. Випадково влетівши в намет вуличного торговця, вона збила товсту жердину, через що половина навісу обвалилася. Вулицею покотилася підгнила ріпа і яблука. Чоловік, що стояв поруч, притягнув чаклунку ближче і дозволив їй сховатися за свою спину.

    — Канн комен нібель.

    Чорний туман в одну секунду огорнув намет, повз нього нічого не помітивши, пронеслися гільдійци. Вони ніби не бачили, куди пропала втікачка, і продовжували когось наздоганяти. Травниця полегшено видихнула, і не втрималася від завзятої посмішки. Оце так гонка, оце так азарт!

    — Дякую! — ледь віддихавшись, вимовила дівчина. — Не обов’язково було...

    Чоловік обернувся. Його обличчя було добре знайоме чаклунці. Приємні риси обличчя, засмагла шкіра, чорне волосся. В очах танули фіолетові іскри магії.

    — Пане Еллоу, — привітно кивнула Крісс.

    Некромант замість відповіді вказав кудись в сторону. Там в ринковому натовпі голосно і чітко звучали голоси міських стражників.

    — Якщо серед них «Пес», вас заарештують. Тримайтеся за мною, — Ведден струсив сміття з плеча.

    — А мій товар?! Хто заплатить за товар? — втрутився обурений торговець.

    Крісс без роздумів обернулася і, коротко запитавши «скільки», сунула чоловікові пару монет. Некромант взяв дівчину за лікоть і, набравши жменю пшона з відкритого мішка, кинув зерна під ноги людям. «Золото!» — вигукнув хтось. Натовп кинувся збирати великі піщинки.

    — Це їх затримає, — пояснив Ведден і потягнув травницю за собою.

    Він зупинився, тільки коли шум ринкової площі затих вдалині. Спокійна вулиця, просочена стійким смородом луги і шкіри, була відгороджена від сусідніх провулків цеховими майстернями. Ряди задимлених чанів виділяли запах солі, трохи далі на рамах сушилися різні шкури. Кожевеники на чужинців уваги не звертали, і Крісс, нарешті змогла сісти. Ноги боліли після пробіжки.

    — Ви майже не виходите з «Лілії», вірно?

    — Так помітно? — посміхнулася Крістіана.

    — Магам заборонено чаклувати в багатьох частинах міста. А після бійні на площі Тисячі колон, варта мало розбирається, хто насправді винен. Повертайтеся до фортеці.

    — Дякую за пораду, але більше вам не знадобитися мене виручати. Бути дівчиною в біді — не моя звичайна роль.

    Крісс чарівним жестом запустила пальці в волосся, щоб заново їх переплести. Ведден лише знизав плечима. Неподалік звідси стояв колодязь, некромант зачерпнув з нього води, трохи відпив з ковша, простягнув його дівчині. Холодна вода з присмаком кременю зводила зуби.

    — Виходь! - для чогось крикнув маг в сиру глибину.

    «Краще входь, заходь» — відповіла луна.

    — Ого, як ви знали, що колодязь зачарований? — дівчина теж перехилилася через огорожу.

    — Не знав. Тут у когось серце прихопило, залишився слід від смерті. Хотів перевірити, чи не звалився на дно труп.

    — І тому воду пили? — з огидою скривилася травниця.

    Ведден знову приклався до ковша і, присівши на лавку біля колодязя, дістав з поясної сумки маленький згорток. Відірвавши від нього листок паперу з єдиним написом «бережіться демонів», некромант розмотав шари тканини. Всередині виявилося фігурка з темного скла. Зрозуміти, що саме вона зображала, було не можна — краї сильно розплилися від спеки, але розібрати щось багряно-чорне всередині труднощів не становило. Воно пульсувало і ворушилося.

    — Ну і гидота. Що це?

    — Не важливо, — несподівано різко відповів маг.

    Коротко попрощавшись, він швидко пішов геть, залишивши здивовану дівчину одну. Крістіана хмикнула, а потім, випадково кинувши погляд на ківш з водою, здригнулася. На мить їй здалося, ніби з поверхні води на неї дивиться шаман. «Не може бути». Дівчина провела долонею над ковшем, але нічого не відчула. Міклош все ще блукав в астральному світі, і травниця відвідувала його тіло в лікарні, де інші знахарі доглядали за хворими магами. «Варто перевірити», — вирішила дівчина і кинулася назад до фортеці.

    Некромант

    Міклош переслідував мене у снах. Кожен раз, прокидаючись, я забував про зустрічі з ним, але щоночі розмова тривала. На цей раз божевільний шаман з’явився ненадовго. Сказавши швидко «бережися демонів», він випарувався, а я прийшов до тями від сну, так і не втративши пам’ять. Було ранішній ранок. Невидимка неспішно прибирала кімнату, на столі поруч з дзеркалом лежав лист з імперською печаткою. Взявши з блюдця шматок свіжого пирога, що покоївка притягла з кухні, я розкрив конверт.

    «9.00. 2 ряд. 5 навіс. Фінальний елемент. Не запізнюйтесь».

    Я стрепенувся. Струсив з плечей невидимі руки, і швидко проковтнувши їжу, став одягатися. До міста ще потрібно було дістатися, на щастя брама фортеці відкривалися годині о п’ятій ранку, і варта вже могла спокійно випустити мене за її межі.

    — Не сьогодні, — сказав я, збираючи сумку. У відповідь пролунало сумне зітхання.

    Діти ще спали, і я не став перевіряти, як вони влаштувалися в свій перший день. Швидко діставшись до ринкової площі, я легко знайшов посильного. Однак перевірити згорток не встиг. Дівчина, погоня, стражники... Я не відразу згадав ім’я травниця, яку врятував від розправи вбивць. Розмови з нею не вийшло — вирішивши перевірити, що саме вручив імператор, я раптом зрозумів, як мало часу залишив Альвон для особливого замовлення.

    — Побачимося в «Лілії», — сказав я і кинувся в лабораторію.

    Здавалося, посилка палила стегно навіть крізь щільну тканину сумки. Усередині скляної фігурки був демон. Його заморожена сутність була жива, хоч і нерухома, і я відчував примітивні бажання заточеної тварі. Він повинен був замінити душу Мьоге. Змусити тіло некротичного творіння жити, створювати для нього помилкові спогади і думки. Невідомий демонолог позбавив потойбічну сутність можливості вирватися самостійно з крихітної в’язниці. Хтось точно знав свою справу. Я не боявся розбити фігурку, але хотів скоріше позбутися від неї, відправити суккуба замовнику, і забути про нього назавжди.

    Добравшись до фортеці, я спустився в лабораторію, де покоїлося утикане трубками тіло Мьоге. Цього разу ніхто з колег не порушував тишу похмурого місця, і навіть палаючі над квітами лампи були погашені. Лише над столом горіла магічна куля, висвітлюючи мертву королеву, в іншому ж лабораторією володіла тьма. Темрява і мокриці. Я оглянув Мьоге, прикидаючи, як довго їй доведеться пролежати тут, перш ніж демон влаштується в новій посудині. «Серце» вже було готово, і я занурив фігурку в нього, обережно запечатав отвір зверху свинцем. Тепер залишалося тільки чекати. Кинувши все, як є, я покинув лабораторію.

    У «світі живих» вже панував дивний ажіотаж, хоча занять на сьогодні не передбачалося. Я насилу пригадав, що сьогодні юні некроманти відзначали «день факультету». Правда пафосні промови наставників їх не хвилювали, але заради пиятики та частувань для молодших адептів вони готові були терпіти офіційну частину.

    — Пане Еллоу! Я вас знайшов! — до мене підбіг один з близнюків.

    Він уже встиг десь дістати здоровенний льодяник з темного кленового цукру, і тепер розмахував ним, як бойовою палицею, збираючи на солодку поверхню пил і мошок. На рукавах у хлопчика були сині смуги.

    — Артур, правильно? Де твій брат?

    — Снідає, — відповів крижаний маг. — Старші хлопці показали, де годують учнів. А ще сказали, що сьогодні свято. Ми ж підемо на нього, так?

    Я неохоче кивнув. Стежити за дітьми було нудно, благо на шкільному подвір’ї я зустрів похмільного Ларрена, що сидів біля розколотого фонтану. Мовчки запропонувавши мені флягу, він підставив голову струменям води і блаженно посміхнувся. Я підніс горлечко до обличчя, вдихнув запах п’янкого меду і сів поруч із магом. Спекотний день лише починався, близнюки Данора носилися між наметами, що тільки обростали їжею і дрібницями перед справжньою торгівлею. Адепти розкладали на дошках книги, кошики з випічкою, талісмани і одяг. На стійках з’явилося кілька мечів з рунами, довгий лук без тятиви, латна рукавичка з кільцем. У великій банці плавала голова потвори, її володар з лайкою ладнав поруч криве опудало молодого гвідика.

    — Диви, точно як ти! — Ларрен хихотнув зовсім, як хлопчисько, і ткнув мене ліктем по ребрах.

    Я пирхнув і повернув ляпас. З магом-воїном ми дружили ще до від’їзду до Корсонії, але через переслідування, наше листування обірвалося. Зараз ми просто сиділи на кам’яному парапеті, поперемінно пили з залізної фляги мед, і базікали, немов не було між нами восьми років мовчання.

    — Ого, це ж Карл Моз’єр! — раптом вигукнув Ларрен.

    — Не може бути! Він же мертвий!

    Я озирнувся, і правда зловив поглядом фігуру товстого мага. Хаосник виглядав здоровим і нервовим, почувши наші вигуки, він поспішив сховатися за дверима учнівської вежі. Ми з Ларреном переглянулися і рвонули за ним. Усередині башти на першому поверсі було досить тісно, мерзотник-хаосник затесався серед людей і кинувся до сходів. Маги навколо безтурботно базікали, снували слуги зі стільцями в руках — в ряду перед імпровізованою сценою не вистачало місць.

    — Хвала Трьом, хоч хтось знайомий, — до нас підскочила Крістіана. Вона схопила Ларрена за руку і потягла за собою. Хлопець озирнувся на Моз’єра, що зник з поля зору, і здався.

    — От тьма! Ну, здрастуй, прекрасна дама. Що ти тут робиш?

    — Норліз зловив в лікарні і змусив допомагати, — безтурботно знизала плечима дівчина.

    Заграла музика і нам довелося зайняти вільні місця. Кілька адептів старанно водили пальцями по струнах кіфари, на маленьку сцену зійшов комендант фортеці Норліз ді Арро. Поруч з ним стояла худа, симпатична особа з нервово обкусаними нігтями. Вона тримала кілька маленьких полотняних мішків, перекинутих через лікоть. Норліз щось говорив, люто жестикулюючи і витримуючи ефектні з його точки зору паузи в неправильних місцях. Ларрен пирхнув від стриманого сміху, і одразу скорчився, ніби від болю. Нарешті, директор заткнувся, замість нього слово взяла юна особа. Прочитавши вірш, вона відійшла в сторону, її місце зайняв кращий учень року. Майнула низка патетичних промов, подяк і рукостискань. Полотняні мішки швидко розходилися у вигляді подарунків. Я не відразу звернув увагу, як Крістіана штовхає мене в плече.

    — Іди! — голосно шепнула вона.

    — Радий, що тут присутній хоча б один некромант-наставник, — сказав ді Арро.

    Я вийшов на сцену, забрав мішок, байдуже кивнув у відповідь на чергову подяку і повернувся на місце. Віддавши презент дівчині, я знову уважно подивився на Ларрена. Тому ставало гірше. Травниця розв’язала горловину мішка, виявила там розталі цукерки і без жалю передала подарунок комусь із учнів. Маг-воїн хотів відколоти черговий жарт про щедрість директора, але раптом захрипів і схопився за горло. Його обличчя стрімко набувало синього відтінку.

    Загуркотів стілець. Тіло Ларрена сповзло на підлогу, і я ледве встиг підхопити його, щоб хлопець не вдарився потилицею. На кілька секунд навколо запанувала тиша, потім пролунали поодинокі вигуки. Я притягнув глечик з водою і поклав друга на бік. Того знудило. Стурбований гомін наростав. Крістіана опустилася на коліна поруч з Ларреном, висипала на підлогу склянки і згортки сушених трав із сумки, і окинула хлопця, що задихався, критичним поглядом.

    — Чим допомогти? — якомога спокійніше запитав я.

    — Розстебни йому сорочку, — напружено відповіла травниця.

    Вперше я бачив її за роботою, і рішучий тон дівчини надав мені впевненості.

    — Ти раніше помічав за ним якісь симптоми?

    — Ні а ти?

    Крісс насупилася. Роздумувати часу не залишалося, дівчина змішала в порожній склянці кілька зіль і, змусивши Ларрена відкрити рота, влила зілля йому в горло. Чоловік перестав хрипіти, наставники почали наводити порядок серед адептів, і прийшла допомога з лікувального крила. Ларрена відтягли, а подія одразу стала обростати небилицями і домислами.

    Я відчув раптове роздратування і вийшов з вежі. Хотілося побути в тиші якнайдалі від інших людей. Але спершу довелося подбати про близнюків. До внутрішнього двору я дістався, коли вже почало вечоріти.

    На землю спустилися сутінки, огорнувши фортецю сірим туманом. Дальні вогні підморгували мені, а над головою темними грудками носилися кажани. Лавочка була холодною і вологою від туману, я задумливо водив пальцем по шершавому на дотик каменю, з якого вона була зроблена. Слідів інструментів на ній не було, без сумнівів більшість речей в фортеці створювалася шляхом магічних вправ.

    Мовчки підійшла дівчина. Подумавши пару секунд, вона сіла на край каменя, зчепивши руки на коліні. Їй було ніяково поруч зі мною, і травниця намагалася дивитися вдалину. Сьогодні вдень вона виглядала приголомшливо. Така серйозна, зосереджена...

    — Що скажеш? — я запитально підняв брови.

    — Його отруїли, — відгукнулася дівчина. — Протиотрута подіяла, але... не до кінця. Ларрен все ще непритомний.

    — Але антидот подіяв?

    — Так ... але ні. Довелося вводити протиотруту навмання. Гадки не маю, чим його отруїти, — Крісс замовкла.

    — Виходить, це всього лише випадковість — те, що ти врятувала хлопця? З тією ж імовірністю він міг померти і з твоєю допомогою? — вкрадливо уточнив я.

    — Я знала, що роблю. У Ларрена були вороги? За весь час нашого знайомства, я бачила тільки друзів...

    — Він навіть з жінками красиво розлучався, не уявляю, хто міг так сильно ненавидіти хлопця.

    Крістіана похитала головою, розкидавши волосся по плечах, і мерзлякувато зіщулилась. Я зловив себе на тому, що заворожено спостерігаю за її рухами, і подумки зізнався собі, що із задоволенням стежу за її живою мімікою. Травниця, захопившись розмовою, перестала цуратися.

    — У мене є знайомий фахівець з отрути. Можливо, він проллє світло на ситуацію, — вимовила дівчина.

    Вона похапцем попрощалася й втекла. Я ж залишився сидіти на холодній кам’яній лаві, проводжаючи поглядом її постать.

    Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

    Вподобати!
    Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
    Зимон Хейдес
    14.04.2024 12:06
    До частини "Глава 20. День факультету"
    Окремо напишу… Дякую за ваші коментарі, мабуть саме ви мене мотивували весь цей час викладати книгу на Аркуші
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше