Становлення Монарха

Сутінки згустилися до темряви. Повітря в провулку було важким, насиченим запахами гнилі та дешевого вина. Для Хуан Фена це була ідеальна сцена. Він стояв у найглибшій тіні, невидимий, нечутний. Його терпіння було абсолютним.

Нарешті він почув те, на що чекав. Гучний, розв'язний регіт, що наближався. Чотири фігури, хитаючись, звернули з головної вулиці прямо в його пастку. Лі Ю йшов попереду, розмахуючи руками і щось голосно доводячи своїм супутникам.

Хуан Фен дозволив їм зайти досить глибоко. А потім безшумно вийшов із тіні, перекриваючи їм шлях. Він просто стояв, мовчазний силует на тлі тьмяного світла з іншого кінця провулку.

П'яна компанія зупинилася.

«Ану, геть з дороги, волоцюго!» — гаркнув Лі Ю, роздратований перешкодою.

Один з його підлабузників примружився, намагаючись розгледіти обличчя в темряві.

«Пане Лі... зачекайте... та це ж... це сміттяр Цзюнь Мосе!»

Пролунав вибух реготу.

«О, треба ж! Вирішив виповзти з ліжка, щоб ми тебе знову туди відправили? Чи тобі мало було минулого разу?»

Хуан Фен не поворухнувся. Його голос, коли він заговорив, був рівним і холодним, як сталь. Він миттєво протверезив п'яну компанію.

«Лі Ю. Я прийшов забрати борг».

Перш ніж мозок Лі Ю встиг обробити ці слова, Хуан Фен уже рухався. Він не кинувся вперед. Він ковзнув, як привид.

Це не був бій. Це було винищення.

Підлабузник праворуч отримав короткий, нищівний удар ногою в колінну чашечку. Пролунав огидний хрускіт, і він із пронизливим криком завалився на землю, тримаючись за ногу, що зігнулася в неприродний бік.

Той, що був ліворуч, отримав удар двома пальцями в сонячне сплетіння. Він мовчки зігнувся навпіл, хапаючи ротом повітря, не в змозі видати ані звуку.

Третього Хуан Фен просто схопив за комір і з силою вдарив головою об цегляну стіну. Глухий стукіт — і тіло обм'якло.

Три секунди. Три супротивники. Провулок наповнився криками болю та жаху.

Лі Ю на мить заціпенів, не в змозі повірити своїм очам. Потім його обличчя спотворила лють. «Ти!..» — заревів він і кинувся вперед, викидаючи потужний, але незграбний кулак.

Для Хуан Фена його рух був повільним і передбачуваним. Легкий нахил корпусу — і кулак пролетів у сантиметрі від його скроні.

Атака у відповідь була миттєвою і жорстокою.

Низький удар ногою по гомілці вибив Лі Ю з рівноваги. Коли той похитнувся, долоня Хуан Фена врізалася в його плече. Гучний хрускіт — і рука безсило повисла. Вивих.

Лі Ю закричав, але наступний удар ліктем у ребра обірвав його крик і кинув на брудну землю.

Пихатий молодий майстер тепер повзав на колінах, ридаючи від болю і страху. Хуан Фен навис над ним, його тінь повністю поглинула постать Лі Ю. Він присів і схопив його за праву руку. Ту саму, якою Лі Ю так вихвалявся.

«Це за образу імені моєї родини», — крижаний шепіт Хуан Фена був страшнішим за будь-який крик.

Він поклав свою другу руку зверху.

ХРЯСЬ!

Звук кісток, що ламаються, пролунав у провулку, як постріл. Новий, пронизливий вереск вирвався з горла Лі Ю.

Хуан Фен підвівся, обтрушуючи руки, наче скидаючи з них бруд. Він не глянув на інших, що стогнали на землі. Спокійним, розміреним кроком він вийшов з провулку і розчинився в нічному місті.

Позаду залишилися чотири зламані тіла і початок нової, страшної легенди.

Борг було сплачено. Повідомлення — доставлено.