Становлення Монарха

Двері кабінету генерала Ву були зроблені з товстого дуба, але навіть вони не могли повністю заглушити розлючені крики. Всередині, перед масивним столом, стояв інтендант Сюй. Він тремтів, як осиковий лист. На столі перед ним лежали дві речі: зламане руків'я меча і бездоганний клинок, принесений капітаном Чженом.

Доказ був незаперечним. Лють генерала — невблаганною. Під цим тиском інтендант Сюй зламався за п'ять хвилин. Він виклав усе: відкати, таємну угоду зі «Зброярнею Вогняного Дракона», підроблені звіти про якість, свідоме прийняття бракованого товару протягом багатьох років.

Обличчя генерала Ву було схоже на камінь. Його першим обов'язком була безпека його солдатів. А цей хробак заради золота роками відправляв їх на смерть із непотребом у руках. «Варта!» — прогримів генерал.

Двоє гвардійців увійшли і потягли ридаючого Сюя до військової в'язниці. Відразу після цього генерал Ву віддав два накази. Перший: «Анулювати всі контракти зі "Зброярнею Вогняного Дракона". Негайно». Другий: «Знайти постачальника цього клинка. Я хочу, щоб мої люди були озброєні саме цим».

Новина про скандал у третьому гарнізоні вдарила по вищих колах столиці, як блискавка. Це було не просто банкрутство якоїсь майстерні. Це був скандал, пов'язаний з армією. Дім Другого Принца, побоюючись бути втягнутим, негайно і публічно відхрестився від будь-яких зв'язків зі «Зброярнею Вогняного Дракона».

За один день зброярня втратила і головного клієнта, і могутнього покровителя. Вона була ізольована і стікала кров'ю, і шакали це відчули.

Гільдія «Чорний Кулак», почувши, що їхній боржник залишився беззахисним, діяла миттєво. Навіщо чекати на виплати, коли можна забрати все й одразу? Загін їхніх головорізів оточив зброярню, вимагаючи негайного повернення всього боргу. Власник «Вогняного Дракона» опинився в пастці, його маленька імперія руйнувалася на очах.

Хуан Фен спостерігав за всім цим здалеку, щогодини отримуючи звіти від своєї мережі. Все йшло точно за планом. Ланцюгова реакція, яку він запустив, набрала повної сили. Він створив вакуум влади. І він був єдиним, хто міг його заповнити.

Настав час для наступного ходу.

Того вечора капітан Чжен, інспектуючи нічну варту, знову зустрів таємничу постать у дерев'яній масці. «Твій командир шукає мене», — констатував, а не запитав замаскований.

«Так», — відповів Чжен, тримаючи руку біля ефеса меча на знак поваги. — «Генерал Ву хоче говорити з вами. Він бажає замовити зброю для всього гарнізону».

«Добре, — сказав незнайомець. — Передай йому, що постачальник готовий до розмови. Завтра опівдні. У чайному домі "Тихий Лотос". І нехай прийде сам. Я не веду переговорів з армією. Я веду переговори з людиною, що нею командує».

Постать розвернулася, щоб піти, але на мить зупинилася. «І, капітане... Вітаю з підвищенням. Генерал цінує офіцерів з гострим оком».

Після цих слів незнайомець розчинився в тіні, залишивши капітана Чжена стояти в повному заціпенінні. Про те, що генерал годину тому підвищив його до майора, ще не знав ніхто, крім них двох.

Цей таємничий торговець мав не лише досконалу сталь. Він мав досконалу інформацію. Монарх більше не продавав просто зброю. Він почав продавати владу та вплив. І місто ось-ось мало дізнатися справжню ціну.