Становлення Монарха

Хуан Фен відразу відпустив руку коваля. Емоції та сентименти були зайвими. «Добре. Перш ніж молот вдарить по ковадлу, ми повинні змити бруд минулого», — сказав він своїм звичним, рівним тоном. — «Імена. Суми. Негайно».

Те Шань, голос якого дивним чином прочистився від хрипоти, почав перераховувати. Дрібні борги по тавернах, програші в карти, і головний, майже непідйомний борг — лихварській гільдії «Чорний Кулак», що фактично володіла ним останні кілька років.

Хуан Фен мовчки вислухав, а потім покликав дядька Ліна, який спостерігав за сценою з безпечної відстані. «Гроші».

Старий слуга передав йому важкий гаманець. Хуан Фен кинув його на долоні, оцінюючи вагу, а потім подивився на Те Шаня. «Ти йдеш зі мною».

Штаб-квартира «Чорного Кулака» знаходилася в найбільшій і найбруднішій таверні кварталу. Коли елегантний юнак і схожий на ведмедя волоцюга увійшли всередину, десятки розмов стихли. На них втупилися злі, пронизливі погляди місцевих бандитів.

«Чого треба, паничу? Заблукав?» — процідив крізь зуби їхній ватажок, чоловік зі шрамом на обличчі.

Хуан Фен навіть не глянув на нього. Він підійшов до столу, за яким сидів ватажок, і з гуркотом кинув на стіл гаманець. Звук срібла, що вдарилося об дерево, пролунав у тиші, як грім. «Тут борг Те Шаня. З вашими грабіжницькими відсотками», — сказав він. Потім підняв очі, і його погляд був холоднішим за сталь.

«А тепер слухайте всі. Відсьогодні цей чоловік — коваль роду Цзюнь. Його борги сплачено. Його час, його проблеми і його життя належать мені. Якщо хтось із вас наблизиться до нього або хоча б криво подивиться в його бік, я розціню це як особисту образу. А я, — він обвів поглядом приголомшених бандитів, — маю звичку відповідати на образи дуже боляче».

Спогад про те, що сталося зі спадкоємцем роду Лі, був ще свіжим у пам'яті міста. Ватажок «Чорного Кулака» мовчки кивнув. Повідомлення було отримано.

Вони повернулися до кузні. За час їхньої відсутності робітники майже повністю її розчистили. Це був чистий простір, що чекав на нове життя.

Хуан Фен підвів Те Шаня до ковадла. «Твоя перша робота, — сказав він. — Не зброя для мене. Не броня для моїх ворогів. Інструменти. Для тебе».

Він вказав на шматок Холодного Заліза, який Те Шань досі стискав у руці. «Використай це. Скуй собі молот, який не розлетиться на друзки від удару по цьому металу. Скуй кліщі, що витримають його лютий холод. Створи інструменти, гідні твого імені. Майстер не повинен працювати чужим молотом».

Те Шань застиг. Це було не просто завдання. Це був виклик. Це був найвищий прояв поваги, який коваль міг отримати. Поваги до його майстерності.

Останні тіні сп'яніння зникли з його очей. У них спалахнуло полум'я — чисте, гаряче, творче. Він обережно поклав безцінну руду біля ковадла. Він випростався на повен зріст, і в його постаті з'явилася забута велич.

«Для цього металу потрібне драконяче вугілля з Північних шахт, — прогримів його голос, що знову знайшов свою силу. — І подвійні міхи, щоб створити полум'я, здатне розплавити саму душу заліза».

Молот був готовий завдати першого удару. Монарх віддав свій наказ.