Становлення Монарха

Вечір поетичного зібрання у Другого Принца настав надто швидко. Для Хуан Фена це нічим не відрізнялося від підготовки до infiltration-місії. Метою було не вбити, а переконати. Зброєю була не сталь, а ідеально створена ілюзія.

За допомогою дядька Ліна він одягнувся. Шовк був найкращим, що ще залишався в гардеробі роду Цзюнь — елегантний, але стриманий, без зайвої помпезності. Колір індиго підкреслював блідість шкіри, створюючи образ юнака, що ще не повністю оговтався від хвороби.

Він довго дивився на своє відображення в бронзовому дзеркалі. Він бачив не себе. Він бачив Цзюнь Мосе. Він свідомо розслабив м'язи обличчя, пом'якшив свій гострий, хижий погляд, перетворивши його на погляд боязкої цікавості. Він відпрацював ввічливу, трохи незграбну посмішку. Він навіть трохи зсутулився, приховуючи ідеальну поставу вбивці. Він мав стати вівцею, що входить до лігва лева.

Але під овечою шкурою ховалася сталь. Кинджал «Тінь» зручно розташувався у прихованих піхвах на попереку. Метальні ножі «Безшумні» були надійно закріплені на передпліччях та гомілках. Він був ходячим арсеналом, замаскованим під беззахисного вченого.

Поїздка в кареті до резиденції Принца пройшла в мовчанні. Хуан Фен заплющив очі, але не для відпочинку. Він зосередився, прокручуючи в голові кожен факт, відомий про Принца Лі Хао. Покровитель мистецтв. Талановитий поет. Чарівний господар. І політичний хижак, який, за чутками, знищив щонайменше дві родини конкурентів, жодного разу не підвищивши голосу. Принц був усміхненим тигром.

Мета Хуан Фена на цей вечір була простою: бути настільки нудним, настільки нешкідливим і настільки абсолютно невражаючим, щоб тигр навіть не вважав його за їжу.

Палац Принца був шедевром стриманої елегантності. Ніякого вульгарного золота — лише темне, поліроване дерево, безцінні нефритові статуетки та ідеально доглянуті сади. Вартові біля воріт рухалися з мовчазною ефективністю елітних воїнів. Це було місце справжньої, впевненої в собі влади.

Головна зала була заповнена синами та доньками найвпливовіших родин столиці. Коли Цзюнь Мосе увійшов, за ним потягнувся шлейф перешіптувань. Він відчував їхні погляди на спині — суміш жалю до занепалого роду, хворобливої цікавості щодо його «одужання» і презирства до «нікчеми», який так жорстоко розправився з Лі Ю.

Він ідеально зіграв свою роль. Він виглядав спантеличеним, невпевнено кивав знайомим обличчям і швидко знайшов тихий куток, вдаючи, що з глибоким інтересом розглядає старовинну вазу.

Раптом у залі запанувала шаноблива тиша. Прибув господар вечора. Другий Принц Лі Хао.

Він був вродливим, одягненим у бездоганні біло-золоті шати. Його усмішка була теплою і променистою. Але його очі... його очі були як уламки обсидіану, гострі, холодні, і вони не пропускали жодної деталі. Поруч із ним стояла молода жінка дивовижної вроди, її постава була такою ж гордою, як і в Принца, а розумні очі так само пильно вивчали залу.

Погляд Принца ковзнув по натовпу і зупинився прямо на ньому. У свідомості Хуан Фена спалахнуло попередження Системи, яскраво-червоне і тривожне: [ЗАГРОЗА: ЕКСТРЕМАЛЬНА!].

Усмішка Принца стала ширшою. Вибачившись перед своєю супутницею, він почав іти прямо до тихого кутка, де «нешкідливий» спадкоємець роду Цзюнь намагався бути невидимим.

Лев помітив свою здобич. Випробування починалося.