Становлення Монарха

Дорога назад була іншою. Світ за вікном екіпажа не змінився, але Хуан Фен дивився на нього інакше. Він не просто повертався. Він віз із собою зброю. У внутрішній кишені, біля грудей, лежав звичайний аркуш паперу, але він був ціннішим за все золото, отримане від генерала.

Коли він прибув до воріт своєї кузні, його зустріла картина організованої діяльності. Фортеця стояла неприступною. Ритмічний стукіт десятків молотів лунав зсередини, створюючи промислову симфонію. Двадцять учнів під пильним наглядом Те Шаня працювали з дисципліною, якій позаздрив би військовий сержант. Його операція працювала, як добре змащений механізм.

Він викликав Те Шаня до свого маленького кабінету. Майстер увійшов, готовий звітувати про виконані квоти та виробничі проблеми. Але Хуан Фен жестом запросив його сісти. Повітря в кімнаті стало густим і важким.

Без жодного слова Хуан Фен поклав на стіл перед ковалем складений вчетверо аркуш паперу. «Я дещо знайшов під час своєї подорожі», — тихо сказав він. — «Гадаю, це по праву належить тобі».

Те Шань з ваганням узяв папір. Він почав читати. Його величезні руки затремтіли. Дихання стало уривчастим. Історія про двох людей, про пожежу, про власника «Зброярні Вогняного Дракона», пана Чжоу, про мішок із золотом, про втечу свідка — все було викладено там, чорним по білому.

Біль, який він топив у вині протягом десяти років, не повернувся. Відчай не охопив його. Замість цього сталося щось інше. Уся його багаторічна агонія, уся його безсила лють кристалізувалися. Вони перетворилися на щось тверде, чисте і страшенно холодне. На алмаз чистої ненависті.

Кісточки пальців, що стискали папір, побіліли. На його скронях напружилися вени.

Він повільно підняв голову і подивився на Хуан Фена. В його очах більше не було ні сумнівів, ні підозр. Лише вогонь горна, готового до своєї найважливішої роботи. Важким, але швидким рухом гігантський коваль зісковзнув зі стільця і опустився на одне коліно. Його голова схилилася.

«Моє життя, — його голос був низьким, як гуркіт землетрусу. — Мій молот. Моя помста. Усе це належить вам, пане».

Це була не присяга слуги господареві. Це була клятва воїна своєму вождю перед початком священної війни.

Саме в цю мить у свідомості Хуан Фена спалахнуло нове повідомлення від Системи.

[Член фракції "Те Шань" присягнув на вічну вірність. Рівень лояльності: Абсолютний.] [Через надзвичайну емоційну відданість розблоковано унікальну рису фракції: "Полум'я Помсти". При створенні зброї, призначеної для знищення особистих ворогів фракції, якість та швидкість роботи Майстра Те тимчасово значно збільшуються.]

Хуан Фен подивився на велетня, що стояв на колінах. Він отримав те, що хотів. Лояльність, скріплену не золотом, а обіцянкою крові.

«Підведися, Майстре Те», — сказав він, і в його спокійному голосі з'явилися нотки сталі. — «Помста — це страва, яку подають холодною. І ми викуємо її з найкращої сталі, яку коли-небудь бачив цей світ».

Те Шань підвівся. Його обличчя було маскою страшної рішучості.

Монарх щойно викував свою найпотужнішу зброю. І вона була зроблена не з металу, а з відродженої душі зламаної людини.