Становлення Монарха

Наступного ранку Хуан Фен, не змінюючи своєї нової ролі, повідомив дядькові Ліну про намір особисто оглянути деякі «давно забуті» володіння родини. Він пояснив це бажанням зрозуміти, які активи ще можна врятувати. Старий слуга, розчулений такою несподіваною хазяйновитістю, з готовністю погодився його супроводжувати, наказавши запрягти простий, непомітний екіпаж.

Вони залишили позаду широкі, чисті вулиці кварталу знаті й занурилися в галасливе, брудне серце столиці — ремісничий квартал. Повітря тут було густим від запахів вугільного диму, розпеченого металу, свіжої тирси та дубленої шкіри. Дядько Лін зморщив ніс, але Хуан Фен відчував себе на диво спокійно. Це було місце, де створювали реальні речі. Місце, де панували не титули, а майстерність.

Після довгих блукань старими картами вони знайшли потрібну адресу.

Те, що постало перед їхніми очима, було гіршим, ніж можна було уявити. Приземкувата цегляна будівля, затиснута між галасливою столярною майстернею та смердючою чинбарнею. Дах провис, вікна були забиті гнилими дошками. Товстий шар іржі вкривав масивні дверні завіси. «Паничу, та це ж руїна», — розгублено промовив Лін. — «Вона нічого не варта».

«Відкривай», — коротко наказав Хуан Фен.

Старий замок розсипався на порох від кількох ударів важким каменем. Коли двері зі скрипом відчинилися, їх зустріла хмара задушливого пилу, що осідав десятиліттями. Всередині панувала темрява. У тьмяному світлі, що пробивався крізь щілини, виднілися силуети старих, іржавих інструментів. Павутина, товста, як мотузки, звисала зі стелі.

Але в центрі приміщення стояло воно. Горно. Величезне, масивне, складене з невідомого темного каменю, що витримав тисячі циклів нагрівання. Поруч — ковадло, єдиний монолітний шматок чорного заліза, лише злегка вкритий іржею.

Погляд Хуан Фена прикипів до підлоги. Частина її була вкрита товстими, прогнилими дошками. Він підійшов і носаком чобота підчепив одну з них. Вона з тріском зламалася. З отвору повіяло холодом і запахом вогкого каменю. Шахта.

«Допоможи», — кинув він Ліну.

Разом вони розчистили вхід. Ігноруючи стривожені вигуки слуги, Хуан Фен взяв ліхтар, обв'язався мотузкою і спустився на кілька метрів униз. Стіни шахти тут були іншими. Він дістав маленький ніж і шкрябнув по темній, синювато-чорній жилі, що проходила крізь камінь. Лезо ковзнуло, залишивши ледь помітну подряпину. Метал був неймовірно твердим, а його поверхня ніби поглинала світло ліхтаря.

Система видала коротке сповіщення.

[Виявлено матеріал: Холодне Залізо] [Рідкість: Рідкісна] [Основні властивості: Надзвичайна щільність, високий опір до магічної енергії. Потребує екстремально високих температур для обробки.]

Бінго.

Він виліз нагору, його обличчя залишалося непроникним, але в голові вже вибудовувався чіткий план. «Дядьку Лін», — звернувся він до спантеличеного старого. — «Завтра ж найми людей. Треба повністю розчистити це місце. І негайно подай документи до міської управи на відновлення права власності та дозволу на роботу. Я хочу, щоб ця кузня запрацювала якомога швидше».

Лін втратив дар мови, але слухняно кивнув. Наказ є наказ.

Хуан Фен обвів поглядом занедбане приміщення. Але він бачив не іржу та пил. Він бачив ревуче полум'я в горні, іскри, що летять з-під молота, блиск унікальної сталі та потік золота, що наповнює його кишені.

Потенціал був тут. Тепер залишалося знайти руки, здатні надати йому форму.

Полювання на майстра-коваля щойно почалося.