Становлення Монарха

Ранок зустрів Хуан Фена не болем у м'язах, а відчуттям прихованої енергії, що гуділа під шкірою. Він попросив у дядька Ліна важку дерев'яну палицю, нібито для реабілітаційних вправ. У затишному кутку заднього двору, подалі від чужих очей, він зробив кілька пробних рухів.

Свист повітря, розсіченого палицею, був різким і чистим. Він завдав удару по старому тренувальному манекену.

ХРЯСЬ!

На твердому дереві залишилася помітна вм'ятина.

Хуан Фен холодно оцінив результат. Сила 6. Цього було достатньо, щоб ламати кістки непідготовленій людині. Не рівень справжнього воїна, але значно вище за звичайного хулігана. Для його мети — ідеально.

Він відклав палицю і підійшов до дядька Ліна, знову надягаючи маску замисленого юнака.

«Я засидівся в чотирьох стінах. Хочу пройтися, подихати свіжим повітрям. Не хвилюйся, я буду обережний».

Старий слуга, хоч і вагався, не став заперечувати. Це був хороший знак одужання.

Коли Хуан Фен вийшов за ворота маєтку Цзюнь, він зробив глибокий вдих. Але він вдихав не повітря. Він вдихав інформацію. Шум вулиці, крики торговців, маршрути патрулів міської варти, структура натовпу — все це миттєво оброблялося його розумом. Він рухався не як дворянин на прогулянці, а як вовк, що потрапив у нове, велике пасовисько.

Його ноги самі несли його до кварталу розваг. Він знав, що розпещені діти багатіїв, як-от Лі Ю, люблять такі місця. Йому не довелося довго шукати. З відчиненого вікна одного з найдорожчих чайних будинків долинав гучний, самовдоволений сміх і хвалькуваті вигуки.

Хуан Фен, ховаючись за рогом будівлі навпроти, подивився вгору. За столом, заставленим дорогими стравами та вином, сидів Лі Ю в оточенні трьох підлабузників. Він якраз у фарбах розповідав, як «поставив на місце» нікчемного Цзюнь Мосе.

Хуан Фен спостерігав. Без емоцій. Аналізуючи.

Ціль: Лі Ю. Фізично розвинений краще за середнього, але зарозумілий. Погана ситуаційна обізнаність.

Оточення: Троє. Слабкі. Розбіжаться при першій же загрозі.

Стан: Вже п'яні. Стануть ще п'янішими.

Хижак вивчив свою здобич. Тепер потрібно було вибрати місце для засідки.

Він мовчки відійшов від чайного будинку і почав обстежувати прилеглі провулки. Він шукав не найтемніший і найглухіший куток. Йому потрібна була сцена.

І він її знайшов. Вузький, погано освітлений провулок, що з'єднував дві вулиці. Ідеальний короткий шлях для п'яної компанії, що повертається додому. Достатньо людний, щоб новини про те, що тут станеться, миттєво розлетілися по місту. І достатньо ізольований, щоб ніхто не втрутився протягом хвилини-двох.

Сонце почало сідати, фарбуючи небо в криваві кольори. Хуан Фен злився з тінню біля входу в обраний провулок. Його дихання стало майже нечутним, серцебиття сповільнилося. Він перетворився на частину архітектури, на камінь, на тінь.

Він більше не був ані вбивцею Хуан Феном, ані жертвою Цзюнь Мосе.

Він був мисливцем. І він чекав, коли його здобич сама зайде в пастку.