Становлення Монарха

Конкурент хитався, власна справа процвітала. Хуан Фен вирішив, що настав час забити останній цвях у труну «Зброярні Вогняного Дракона». Він дістав зі скриньки зізнання Лао Фана. Цей аркуш паперу був його справжнім шедевром — зброєю, викуваною з правди та страху.

Він власноруч зробив ідеальну копію зізнання. Тієї ж ночі два анонімні пакунки вирушили у тіньовий світ столиці.

Оригінал документа разом із короткою запискою «Час настав» був доставлений прямо в кімнату Те Шаня в кузні.

Копія ж потрапила до рук ватажка гільдії «Чорний Кулак». Записка до неї була ще коротшою: «Цей чоловік — ваша проблема. Скоро він стане проблемою для всього міста. Позбудьтеся його, поки його проблеми не стали вашими».

Ватажок бандитів прочитав зізнання, і холодний піт проступив у нього на спині. Пан Чжоу був не просто банкрутом. Він був убивцею, який розгнівав таємничу і страшну нову силу, що стояла за відродженням роду Цзюнь. Триматися за такий «актив» було самогубством. Але борг все ще залишався боргом.

Тієї ж ночі він прийшов до «Зброярні Вогняного Дракона», але вже не як кредитор, а як шантажист. Він показав Чжоу копію зізнання. «Ти ходячий мрець, — прошипів він. — Заплати нам подвійну суму боргу, і я спалю цей папірець та "захищу" тебе від наслідків. В іншому випадку він опиниться на столі у міської варти».

Для пана Чжоу це був кінець. Грошей не було. Покровителя не було. А його найтемніша таємниця тепер була зброєю в руках безжальних бандитів. У відчаї він зважився на останній, божевільний крок. Він піде до джерела всіх своїх бід. Він піде до Те Шаня.

Наступного ранку блідий, тремтячий пан Чжоу стояв перед сталлю брами нової кузні роду Цзюнь. Він вимагав зустрічі з Те Шанем.

Брама відчинилася. Його провели у внутрішній двір. Там, посеред двору, чекав він. Те Шань. Майстер-коваль був спокійний. В одній руці він тримав оригінал зізнання Лао Фана. В іншій, на його плечі, лежав новий молот з Холодного Заліза. Він більше не був тим зламаним п'яницею, якого Чжоу колись знищив. Він був богом помсти, що чекає у своєму святилищі.

Високо над ними, з невеликого вікна свого кабінету, за сценою спостерігав Хуан Фен. Він був режисером цієї драми. Жертва, лиходій, докази, місце дії — усе було ідеально підготовлено.

Чжоу побачив папір у руці Те Шаня і впав на коліна, белькочучи прохання про милість. Те Шань, здавалося, не чув його. Його очі були прикуті до обличчя вбивці своєї родини. Десять років болю і ненависті палали в його погляді. Він повільно підняв очі, подивившись на вікно, де, як він знав, стояв його пан. Це було мовчазне запитання. Дозвольте?

Хуан Фен ледь помітно, майже невловимо кивнув.

Погляд Те Шаня повернувся до жалюгідної фігури на землі. Він підняв свій молот з Холодного Заліза. Повітря завмерло.

Пісня сталі мала закінчитися останнім, жорстоким крещендо. Останній цвях був готовий увійти в кришку труни.