Становлення Монарха

Прохання Те Шаня не здивувало Хуан Фена. Генію потрібні відповідні інструменти. Він лише кивнув. «Ти отримаєш усе, що потрібно. Дядьку Лін, — звернувся він до слуги, — драконяче вугілля з Північних шахт. Подвійні міхи, виготовлені на замовлення, здатні витримати високу температуру. Негайно».

Пізніше, вже в маєтку, дядько Лін підійшов до нього з обличчям, сповненим тривоги. «Паничу... я перевірив скарбницю. Вона... вона майже порожня. Драконяче вугілля коштує шалених грошей. Ми не можемо собі цього дозволити».

Хуан Фен мовчки вислухав. Це було очікувано. Він не відповів, лише жестом наказав чекати. Він пройшов у глибину маєтку, до кабінету свого діда, де зберігалися не гроші, а речі, що мали сентиментальну цінність. Він повернувся за хвилину, тримаючи в руках довгий, різьблений футляр із сандалового дерева.

«Це "Гірський пейзаж майстра Вана", картина п'ятого століття. Дідусь дуже цінував її», — сказав він, передаючи футляр Ліну. — «Продай її. Тихо. Через антикварну крамницю старого Чжена в південному кварталі. Він дасть хорошу ціну і не ставитиме зайвих запитань. Грошей вистачить на все».

Обличчя Ліна спотворив жах. Продати реліквію, яку так любив маршал? Це було святотатство! Але подивившись у холодні, спокійні очі свого молодого пана, він зрозумів, що сперечатися марно. Це був наказ.

Через два дні до кузні доставили все необхідне. Мішки з блискучим, чорним, як сама ніч, драконячим вугіллям, кожен шматок якого був твердим, як камінь. І величезні, виготовлені на замовлення міхи зі шкіри вогнестійкої саламандри, укріплені залізними обручами.

Те Шань оглядав усе це з побожністю. За останні два дні він перетворився. Він був чисто поголений, його довге волосся було акуратно зібране у вузол. Він рухався неквапливо, з гідністю майстра, що готується до великого ритуалу.

Він особисто встановив нові міхи. Власноруч виклав серцевину горна драконячим вугіллям. Потім узяв не кресало, а маленький сонячний камінь — інструмент справжніх ковалів — і сфокусував промінь світла на вугіллі.

На мить нічого не відбувалося. Потім, з тихим шипінням, спалахнув маленький язичок синього полум'я. Те Шань почав качати міхи.

Тихе шипіння перетворилося на низьке гудіння, а потім — на могутній рев, схожий на подих дракона. Полум'я в горні вибухнуло, перетворюючись із синього на сліпучо-біле. Жар був таким інтенсивним, що повітря в кузні почало тремтіти. Кузня, що мовчала десятиліттями, прокинулася і загарчала.

Те Шань узяв довгі кліщі і обережно поклав шматок Холодного Заліза в саме серце цього пекла. Він чекав. Його очі були прикуті до вогню, обличчя освітлене його лютим сяйвом. Він чекав, поки неймовірно щільна руда почне піддаватися, змінюючи колір з чорного на темно-червоний, потім на вишневий, і нарешті — на сліпучо-білий, як зоряне світло.

Рухом, сповненим відточеної роками грації, він витягнув розпечений до білого метал із горна і поклав його на масивне ковадло.

Він підняв свій старий, побитий молот високо над головою. На якусь частку секунди все завмерло.

Потім молот опустився.

БОМММ!

Глибокий, резонуючий звук прокотився по всьому ремісничому кварталу. Це був не просто звук удару металу об метал.

Це була декларація.

Майстер повернувся. І нова сила почала набувати форми.